Постанова № 18695077, 18.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2011 року                      № 2а-12368/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Келеберди В.І. при секретарі судового засідання  Віруцькій О.В.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Оболонь"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування повідомленнь - рішеннь

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «Оболонь»звернулося з позовом до суду з позовними вимогами (з урахуванням їх збільшення 13.09.2010) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 19.01.2010 №№0000024020/0, 0000034020/0, 0000054020/0, 0000044020/0; від 31.03.2010 №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 14.06.2010 №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 02.09.2010 №№0000024020/3, 0000034020/3, 0000054020/3, 0000044020/3.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає спірні рішення такими, що прийняті необґрунтовано, оскільки, підприємство, яке має безперервний цикл виробництва, без перерви у вихідні, святкові, та без врахування часу доби, правомірно відносило на валові витрати та до складу податкового кредиту вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних у неробочі (вихідні) дні на службові легкові автомобілі, оскільки вони були використані для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Щодo зняття податковим органом з валових витрат та з податкового кредиту сум перерахувань за послуги по розміщенню продукції ЗАТ «Оболонь»у мережах магазинів, то вказані суми, також, було правомірно віднесено на валові витрати, оскільки зазначені послуги впливають на формування споживчого попиту та вони направлені на збільшення обсягу поставок, через що вони безпосередньо пов’язані з витратами на реалізацію продукції та з веденням господарської діяльності підприємства.  У зв’язку з чим, також, є неправомірним нарахування прибуткового податку з доходів фізичних осіб.

Стосовно розбіжності включення підприємством до складу валових витрат сум сплачених відсотків за користування кредитними коштами за договором № 20-0400/2-1 від 07.03.2008 позивач відзначає, що він не може встановлювати та контролювати політику нарахування відсотків у фінансових структурах та установах. Позивач сплачує відсотки по кредиту відповідно до умов кредитного договору, відсотки нараховуються банком щомісячно в перший робочий день місяця, наступного за звітним, за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день,  що передує останньому робочому дню звітного місяця. Таким чином, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з платою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Також, податковий орган дійшов невірного висновку щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ, сплачених у вартості будівельних робіт ПП «Технобудспецінвест-3», оскільки позивачем здійснювалась діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи, тобто довірителя на підставі договору комісії №32/10-03 від 14.10.2003, який в свою чергу відповідає вимогам щодо правочинів, встановленим ГК України та ЦК України.

Стосовно твердження відносно незнаходження у бухгалтерському обліку підприємства стадіону за адресою вул. Півнична, 26 на рахунку 10 «Основні засоби», пояснюється тим, що суми витрат по цьому об’єкту обліковуються на рахунку 15/15 - «Капітальні вкладення».

Крім того, заниження суми акцизного збору було самостійно виправлено позивачем у вересні 2009 року, в зв’язку з цим на момент перевірки порушення у визначенні підприємством суми акцизного збору не було.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та вважає податкові повідомлення-рішення законними та правомірними.

У судовому засіданні позивач позов підтримав з наведених підстав, а відповідач проти позову заперечив у повному обсязі, оскільки на його думку оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням чинного законодавства, а висновки акту перевірки є обґрунтованими й відповідають дійсним обставинам.

У свудовому засіданні за згодою сторін ухвалено рішення про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши у порядку письмового провадження матеріали по справі, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено під час судового засідання та вбачається з матеріалів справи з 11.11.2009 до 22.12.2009 Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків (надалі –Відповідач) була проведена планова виїзна перевірка Закритого акціонерного товариства «Оболонь»(надалі –Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог:

-          п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.4 п.5.4, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР) із змінами і доповненнями (далі –Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 272470,00 грн., через віднесення до валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів, використаних у неробочі (вихідні) дні на службові легкові автомобілі та сум перерахувань за послуги по розміщенню продукції ЗАТ «Оболонь»у мережах магазинів; та через розбіжності включення підприємством до складу валових витрат сум сплачених відсотків за користування кредитними коштами за договором від 07.03.2008 №20-0400/2-1.

-          пп.4.5.1 п.4.5 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, із змінами і доповненнями (далі –Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1077848,00 грн., через неправомірне до валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів, використаних у неробочі (вихідні) дні на службові легкові автомобілі та сум перерахувань за послуги по розміщенню продукції ЗАТ «Оболонь»у мережах магазинів; та через віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості будівельних робіт ПП «Технобудспецінвест-3».

-          пп. «г»пп. 4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп. «а»п.17.2 ст.17, пп. «а»п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№889-IV від 22.05.2003, із змінами та доповненнями (далі за текстом - Закон №889-IV), в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства з питань правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму 14063,05 грн., через користування працівниками підприємства службовими автомобілями  у свої неробочі дні (вихідні дні) та використання у ці дні паливно-мастильних матеріалів.

-          п. 7.1 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору та змін до наказів ДПА України, затвердженого наказом ДПА України від №111 19.03.2001 року (далі –Положення №111), в результаті чого занижено суму акцизного збору у серпні 2009 року на суму 52920,00 грн. та завищено у вересні 2009р. на суму 52920,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт №614/40-20/05391057 від 29.12.2009 (надалі –Акт), на підставі висновків якого відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.01.2009:

-          №0000024020/0 на суму 370611,00 грн., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 272470,00 грн. основного платежу та 98141,00 грн. штрафних санкцій;

- №0000034020/0 на суму 1616772,00 грн., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1077848,00 грн. основного платежу з урахуванням 538924,00 грн. штрафних санкцій;

- №0000054020/0 на суму 42189,00 грн., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 14063,00 грн. основного платежу та 28126,00 грн. штрафних санкцій;

- №0000044020/0, яким визначено суму податкового зобов’язання з акцизного збору з пива в розмірі 26460,00 грн. штрафних санкцій.

За результатами розгляду в апеляційному порядку первинної скарги позивача, рішенням  Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 29.03.2010 за №3707/10/25-022 податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення. У зв’язку з чим були винесені податкові повідомлення-рішення від 31.03.2010 №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1.

За результатами розгляду в апеляційному порядку повторної скарги позивача, рішенням Державної податкової адміністрації в місті Києві від 07.06.2010 №2944/10/25-114, з урахуванням рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про внесення змін від 07.06.2010 №6875/10/25-022, податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 №0000024020/0 скасоване в частині 88642,00 грн. основного платежу та 20751,00 грн. штрафних санкцій, а інші податкові повідомлення-рішення були залишені без змін. Внаслідок чого були винесені податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2 та від 08.06.2010 №0000024020/1 на суму 261218,00 грн.

За результатом розгляду скарги позивача рішенням ДПА України від 18.08.2010 №8204/6/25-0115 в її задоволенні позивачу було відмовлено та винесено податкові повідомлення-рішення від 02.09.2010:

-          №0000024020/3 на суму 261218,00 грн., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 183828,00 грн. основного платежу та 77390,00 грн. штрафних санкцій;

- №0000034020/3 на суму 1616772,00 грн., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1077848,00 грн. основного платежу з урахуванням 538924,00 грн. штрафних санкцій;

- №0000054020/3 на суму 42189,00 грн., яким визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 14063,00 грн. основного платежу та 28126,00 грн. штрафних санкцій;

- №0000044020/3, яким визначено суму податкового зобов’язання з акцизного збору з пива в розмірі 26460,00 грн. штрафних санкцій.

Так, в ході перевірки відповідачем при дослідженні подорожніх листів службових легкових автомобілів позивача було встановлено, що останній неправомірно включив до складу валових витрат вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних у неробочі (вихідні) дні на службові легкові автомобілі, що в свою чергу вплинуло на правильність визначення податкового кредиту з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб, тобто позивач не відкоригував податковий кредит на суму ПДВ у вартості паливно-мастильних матеріалів, які не були використані на потреби не пов’язані з господарською діяльністю, а також не включив до загального місячного оподатковуваного доходу працівників надане їм додаткове благо у вихідні дні у вигляді безкоштовної заправки бензином.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до  пп.  5.3.1, 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону; а також  будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, однією з умов віднесення витрат до складу валових витрат є їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з Колективного договору ЗАТ «Оболонь», укладеного на 2007-2010 роки, на підприємстві позивача встановлено безперервний цикл виробництва, тобто без перерви у вихідні, святкові дні, та без врахування часу доби, що компенсується працівникам додатковим часом відпочинку або оплатою. При цьому, витяг з наказів позивача №129/0/3-08 «Про встановлення персональних окладів та доплат працівникам товариства на 2008 рік», №138/0/3-09 «Про встановлення доплат»та копія наказу №229/0/3-06 від 15.05.2006 «Про виконання непередбачених робіт», також, свідчать про запровадження ненормованого та безперервного виробництва на підприємстві.

За таких обставин, якщо у встановленому законодавством та на підприємстві порядку будь-який вихідний або святковий день визнано робочим, то відповідно і здійснені підприємством у такі дні витрати підлягають віднесенню на валові на підставі п. 5.1 ст. 5   Закону №334/94-ВР, оскільки підприємство в такі дні повноцінно здійснює господарську діяльність. Це, зокрема, стосується і тих випадків, коли рішенням керівництва підприємства з метою раціонального використання робочого часу здійснюється перенесення робочих передсвяткових чи післясвяткових днів на вихідні.

Наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт користування автомобілями працівниками позивача у загальновстановлені вихідні дні, однак, які для них були робочими через чергування або здійснення нагляду за виробництвом, зокрема: графіки відповідальних чергових на квітень 2008 року, наказ №7459/к від 29.12.2007 про зміну графіка роботи водія-охоронця ОСОБА_1, наказ №7457/к від 29.12.2007 про зміну графіка роботи водія-охоронця ОСОБА_2, наказ №1599/к від 26.03.2008 про зміну графіка роботи водія-охоронця ОСОБА_3, а також табелі обліку робочого часу. Між тим, використовувані автомобілі є службовими на підставі наказу №179/0/3-09 від 23.03.2009 «Про закріплення транспортних засобів цеху автотранспорту».

З огляду на вищенаведене та з доказів наявних у справі, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відніс вартість паливно-мастильних матеріалів до валових витрат, хоча їх використання позивачем і здійснювалось у загальновстановлені вихідні дні, однак використовувалось вони на потреби пов’язані з господарською діяльністю позивача та для її забезпечення, оскільки паливно-мастильні матеріали використовувались працівниками позивача в їх робочі дні.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій за вказане правопорушення як наслідок прямо впливає на правильність визначення податковим органом податкового зобов’язання та штрафних санкцій позивачу по податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, у зв’язку з чим в частині донарахувань по цих податках суд, також, вважає неправомірними висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та не включення ним до загального місячного оподатковуваного доходу працівників надане їм додаткове благо у вихідні дні у вигляді безкоштовної заправки бензином.

Також, перевіркою було встановлено неправомірність включення позивачем до складу валових витрат вартості послуг по розміщенню продукції ЗАТ «Оболонь»у мережах магазинів, отриманих на підставі договорів пов’язаних з передпродажною підготовкою товару, оскільки такі витрати не стосуються ведення господарської діяльності позивача та не пов’язані з нею, що в свою чергу вплинуло на правильність порядку та механізму формування податку на додану вартість, визначення податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з матеріалами перевірки, послуги, вказані в договорах, були пов'язані з просуванням товару до кінцевого споживача, який вже не знаходився у власності ЗАТ «Оболонь», оскільки позивач реалізовував продукцію через юридичних осіб, що здійснюють оптову торгівлю, які в свою чергу в подальшому самостійно реалізовували цей товар через мережі роздрібної торгівлі, а також згідно п. 2.1.12 Договорів з ЧП «Таврія плюс»№304-260608 від 01.06.2008 та з ЧП «Таврія І»№1305-260608 від 01.06.2008 розміщення продукції здійснюється виконавцем за власний рахунок, шляхом укладання відповідних договорів купівлі-продажу продукції.

Судом встановлено, що позивач уклав договори про надання послуг (пов'язаних з передпродажною підготовкою товару): з ТОВ «Болдін»№663/104-1906007 від 15.05.2007, з ТОВ «Локомотив 2005»№17-200607 від 15.05.2007, з ЧП «Таврія плюс»№304-260608 від 01.06.2008, з ЧП «Таврія І»№1305-260608 від 01.06.2008. Проте, як відзначає відповідач в акті перевірки ці договори, на його думку є договорами поставки та свідчать про передачу права власності на товар контрагентам.

Разом з тим, продаж товарів, відповідно до п.1.31 ст.1 Закону №334/94-ВР, це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Натомість зі змісту наведених договорів вбачається, що позивачем з контрагентами укладались саме договори про надання послуг, які за своєю правовою природою зовсім не тотожні договорам поставки та купівлі-продажу, та до яких не застосовуються загальні положення ЦК України про поставку та купівлю-продаж.

Відтак за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

З огляду на зміст викладеної норми випливає, що при передачі товару від замовника виконавцю в рамках договору про надання послуг не передбачений перехід права власності на товар, тому така операція не є продажем товару, а як наслідок у замовника (позивача у даній справі) не виникає валового доходу, як не виникає валових витрат у виконавця.

Виходячи з того, що право власності на товар належить позивачу, як замовнику, то право віднесення до складу валових витрат на проведення передпродажних та рекламних витрат по товарах, в тому числі і по товарах, які на підставі п. 2.1.12 Договорів з ЧП «Таврія плюс»№304-260608 від 01.06.2008 та з ЧП «Таврія І»№1305-260608 від 01.06.2008            розміщуються виконавцем послуг за власний рахунок, а не продаються, належить позивачу.

Зокрема, пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, що свідчить про відсутність заборони на законодавчому рівні укладати договори на отримання послуг з передпродажної підготовки продукції.

Водночас п. 5.11 ст. 5 Закону №334/94-ВР не дозволяється встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Також, відповідно до приписів пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону №334/94-ВР платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником.

Тобто, зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку, а безпосередня пов’язаність витрат позивача на реалізацію виробленої ним продукції з веденням його господарської діяльності не викликає сумніву у суду.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг.

Отже, для включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Судом були досліджені, надані позивачем акти виконаних робіт з ТОВ «Болдін»від 30.11.2007, 31.12.2007, 31.01.2008, 29.02.2008, 31.03.2008, 30.04.2008, 31.05.2008; ТОВ «Локомотив 2005»від 03.12.2007,05.02.2008, 03.03.2008,01.04.2008, 05.05.2008; з ТОВ «Таврія плюс»від 30.06.2008, 31.07.2008, 30.09.2008, 31.08.2008, 31.10.2008, 30.11.2008, 31.12.2008, 31.01.2009, 28.02.2009, 30.04.2009, 31.03.2009, 31.05.2009; з ТОВ «Таврія І»від 30.06.2008, 31.07.2008, 31.08.2008, 30.09.2008, 31.10.2008, 30.11.2008, 31.12.2008, 31.01.2009, 28.02.2009, 31.03.2009, 30.04.2009, 31.05.2009, які оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які, зокрема, підтверджують факт отримання послуг з передпродажної підготовки товару (маркетингу) та мерчендайзингу від іншої особи, а також підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку. Враховуючи вищезазначене, висновки податкового органу щодо порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1. п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону №334/94-ВР та завищення валових витрат є неправомірними.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій за вказане правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на невірність висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість і визначення податковим органом податкового зобов’язання та штрафних санкцій позивачу по цьому податку.

Щодо розбіжності включення позивачем до складу валових витрат сум сплачених відсотків за користування кредитними коштами за договором №20-0400/2-1 від 07.03.2008 відзначається наступне.

Згідно з актом перевірки, відповідач дійшов висновку, що при розрахунку відсотків позивач не вірно розраховано період використання кредитних коштів.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

При цьому, статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 348 Господарського кодексу України банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

Отже, позивач сплачує відсотки по кредиту відповідно до умов кредитного договору № 20-0400/2-1 від 07.03.2008, які нараховуються саме банком та жодним чином не позивачем.

Наявними у справі довідками ПАТ «Промінвестбанк»від 04.02.2010 № 05-1-11/146 підтверджується факт нарахованих банком процентів в сумі, що відповідає сумам відсотків віднесених на валові витрати позивачем.

Відповідно до п.п. 5.5.1 п.5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, відсотки, сплачені позивачем за користування кредитними коштами за договором № 20-0400/2-1 від 07.03.2008 правомірно було віднесено ним на валові витрати.

Також, відповідач дійшов висновку невірного про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості будівельних робіт ПП «Технобудспецінвест-3», через відсутність підтверджуючих документів, що доводять пов'язаність договорів з ПП «Технобудспецінвест-3»з веденням господарської діяльності позивача та діяльності, що здійснюється ним у межах договору комісії з Об'єднанням громадян «Футбольний клуб «Оболонь», з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ «Оболонь»(Комісіонер) та Об'єднанням громадян «Футбольний клуб «Оболонь»(Комітент) 14.10.2003 був укладений договір комісії №32/11-03 та додаткові угоди до нього.

Відповідно до п. 1.1 Договору, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента, вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок Комітента. Головна мета всіх правочинів, укладення яких покладається на Комісіонера полягає в проектуванні та побудові стадіону за адресою м. Київ, вул. Північна, 26.

Як свідчать матеріали справи, на виконання прийнятих на себе зобов'язань відповідно до договору комісії №32/11-03 позивачем були укладені договори з ПП «Технобудспецінвест-3»(Підрядник), у відповідності до яких підрядник проводив роботи по благоустрою території стадіону по вул. Північній, 26; виконував роботи по виготовленню та монтажу металевої огорожі та укладенню плитки на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував роботи по виготовленню залізобетонних фундаментів під металеву огорожу та електронне табло на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував оздоблювальні роботи на відмітці -3,150 на стадіоні по вул. Північній, 26; роботи по укладці пола та стін пандуса плиткою, виготовлення та монтаж перил пандуса на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував електромонтажні роботи на стадіоні по вул. Північній, 26; проводив комплекс робіт по прокладці дренажної, господарсько-побутової та виробничої каналізації та установці сантехприборів на стадіоні по вул. Північній, 26; проводив комплекс робіт по прокладці водопроводу та сантехнічного обладнання на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував роботи по виготовленню залізобетонних колодязів на стадіоні по вул. Північній, 26.

Між тим, наведені документальні докази у справі свідчать про фактичне виконання робіт, замовлених позивачем у третьої особи (підрядника - ПП «Технобудспецінвест-3») на виконання договору комісії, що спростовує доводи податкового органу про те, що договір з ПП «Технобудспецінвест-3»виконувався не в межах договору комісії з Об'єднанням громадян «Футбольний клуб «Оболонь».

Враховуючи, що оподаткування операцій за посередницькими договорами регулюється п. 4.7 Закону №168/97-ВР, відповідно до якого у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.

Отже, наведеною нормою визначені спеціальні правила виникнення податкових зобов’язань і податкового кредиту у сторін - учасників договору комісії.

Так, у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки, придбання товарів (робіт, послуг), отриманих у межах договорів комісії, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому п. 4.7 Закону №168/97-ВР. До того ж слід врахувати, що датою збільшення податкових зобов’язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими п. 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів, передача виконаних робіт на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації.

За таких обставин, якщо позивач в порядку визначеному абз. 3  п. 4.7 ст. 4 Закону N168/97-ВР відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ, сплачені у вартості будівельних робіт ПП «Технобудспецінвест-3»в межах договору комісії, то у податкового органу відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин порядку обчислення і сплати податку на додану вартість, встановленого ст. 7 Закону N168/97-ВР, у зв’язку з чим судом не приймаються до уваги твердження відповідача про обов’язковість підтвердження позивачем пов’язаності договорів з ПП «Технобудспецінвест-3»з веденням господарської діяльності підприємства позивача.

Зокрема, враховуючи те, що стадіон за адресою: м. Київ, вул. Північна, 26 належить на праві власності Об'єднанню громадян «Футбольний клуб «Оболонь», тому у бухгалтерському обліку підприємства позивача на його балансовому рахунку 10 «Основні засоби»субрахунок 1030 «Будинки та споруди»стадіон не має обліковуватись, а суми витрат по цьому об’єкту обліковуються на рахунку 15/15 –«Капітальні вкладення».

Стосовно порушення позивачем п. 7.1 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору та змін до наказів ДПА України, затвердженого Наказом ДПА України від 19.03.2001 №111 (далі –Положення №111) та неправомірності нарахування штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 (надалі –Закон №2181-III) в сумі 26460,00 грн., судом відзначається наступне.

Як свідчать наявні у справі докази та не заперечується сторонами, у серпні 2009 року підприємством позивача  було занижено нарахування по акцизному збору з реалізації пива у на суму 52920,00 грн. та завищено збір у вересні 2009 року за рахунок відображення експортних операцій по реалізації пива «Араміс і К»(Білорусія) згідно вантажно-митних декларацій. Факт перетину кордону підакцизною продукцією у вересні 2009 року не заперечується позивачем.

Позивач вважає, що заниження суми акцизного збору у серпні 2009 року фактично не було, оскільки ним у вересні 2009 року, до моменту перевірки податковим органом, була самостійно виправлена помилка шляхом подання декларації з акцизного збору за вересень 2009 року, в якій суму збору збільшена на суму заниження у серпні. Крім того, відповідачем нараховані штрафні (фінансові) санкції, виходячи  з максимально допустимого розміру - 50%, без врахування того, що кількість прострочених періодів становила 1 податковий період.

Закон №2181-III - є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до абз.1 п. 17.2 ст. 17 Закону №2181-III передбачено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

ЗАТ «Оболонь»не в повному обсязі виконало вказані норми закону, не відобразило суму штрафу у податковій декларації наступного податкового періоду та не сплатило штраф у розмірі п'яти відсотків від суми заниження податкового зобов'язання минулого податкового періоду (серпень 2009 року).

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-III і пункту 2.7 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 N110 і зареєстрованої в Мін'юсті 23 березня 2001 року за N 268/5459, недоплата - це заниження суми податкового зобов'язання. А у відповідності до п. 1.5 статті 1 Закону №2181-III, штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Оскільки ст. 1 цього Закону податковим зобов'язанням визначене зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, то недоплата і штраф, які нараховуються платником податків відповідно по п. 17.2 ст. 17 Закону №2181-III, є складовими податкового зобов'язання платника податків.

Разом з тим, як зазначено в п. 17.3 ст. 17 Закону №2181-III, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених в цій статті, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

До того ж, згідно абз. 2 п. 17.2 ст. 17 Закону №2181-III штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються лише якщо після подачі декларації за звітний період платник подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період.

Таким чином, не сплачена позивачем сума штрафу у розмірі п'яти відсотків від суми заниження податкового зобов'язання минулого податкового періоду є податковим боргом.

Відповідно до положень пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-III, у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону №2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Однак, контролюючим органом сума податкового зобов’язання з акцизного збору не визначалась та не нараховувалась, у зв’язку з чим, на думку суду, відсутні правові підстави для нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-III.

Підсумовуючи вищенаведене, податкові повідомлення-рішення від 19.01.2010 №№0000024020/0, 0000034020/0, 0000054020/0, 0000044020/0; від 31.03.2010 №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 14.06.2010 №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 02.09.2010 №№0000024020/3, 0000034020/3, 0000054020/3, 0000044020/3 є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні даного спору, враховуючи  зміст ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіривши відповідність оскаржуваної постанови відповідача усім вищезазначеним вимогам, дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.01.2010 №№0000024020/0, 0000034020/0, 0000054020/0, 0000044020/0; від 31.03.2010 №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 14.06.2010 №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 02.09.2010 №№0000024020/3, 0000034020/3, 0000054020/3, 0000044020/3 та наявність законних підстав для її скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94,  160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 19.01.2010 №№0000024020/0, 0000034020/0, 0000054020/0, 0000044020/0; від 31.03.2010 №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 14.06.2010 №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2; від 08.06.2010 №0000024020/1; від 02.09.2010 №№0000024020/3, 0000034020/3, 0000054020/3, 0000044020/3.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції  за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, та набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.

Суддя                                                                                                       В. І. Келеберда

Дата складення тексту рішення у повному обсязі - 15.04.2011.