Постанова № 18694347, 06.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2011 р. № 2а-7886/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Кавки Н.І.,

представника позивача Іваник Н.Я., представника відповідача Терех Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області до Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»про стягнення нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків -

в с т а н о в и в :

Державна податкова інспекція у Сокальському районі Львівської області (далі - ДПІ у Сокальському районі) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»(далі-ВАТ «Львівська вугільна компанія») до бюджету суму податкового зобовязання по податку на прибуток визначеного із застосуванням звичайних цін в розмірі 159750 грн., в тому числі за основним платежем 127800 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 31950 грн.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобовязати Відповідача нарахувати і сплатити до бюджету податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств згідно рішення начальника ДПІ у Сокальському районі №0004592301 від 24.06.2011 року про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін на загальну суму 159750,00 грн., в тому числі основний платіж 127800 грн., штрафні (фінансові) санкції 31950 грн.

Ухвалою суду від 13.07.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 06.10.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві та уточненнях позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених у письмових запереченнях проти позову та заяви про уточнення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

На підставі направлення від 30.03.11 №136/23-1 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, ДПІ у Сокальському районі проведена планова виїзна документальна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, про що складено Акт № 438/2301/35879807 від 10.06.2011 року.

Перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 159 750 грн., в тому числі основний платіж 127 800 грн. внаслідок придбання послуг з оренди за цінами, що вищі за звичайні. Так, 04.01.2010 року для проведення фінансово-господарської діяльності ВАТ «Львівська вугільна компанія»укладено Договір №11/1 суборенди автомобіля із ПП ОСОБА_6. Згідно умов Договору Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове володіння та користування автомобіль марки KP A3 65055 (п. 1.1). Орендодавцем вказаного майна є ПП ОСОБА_5

Згідно із п.4.1 вказаного Договору розмір орендної плати складає 45 000 грн. в місяць (орієнтовна вартість договору складає 540 000 грн.).

При цьому, згідно умов Договору оренди № 10 від 01.01.2010 року, укладеного між ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 розмір орендної плати вищевказаного автомобіля становить 2 000 грн. в місяць (п.4.1 Договору).

Також податковому органу до перевірки надано Договір оренди від 20.05.2010 року № 20/05/10, укладений між ВАТ «Львівська вугільна компанія»із TOB ГЗФ «Індустрія». Згідно умов цього Договору ВАТ «Львівська вугільна компанія»орендує два КРАЗи 1990 та 1989 року випуску, орендна плата становить відповідно 50 грн. та 350 грн. в місяць без ПДВ.

Таким чином, ДПІ у Сокальському районі прийшла до висновку, що звичайною ціною для придбання послуг оренди автомобіля буде ціна 2400 грн. в місяць. У звязку з цим, підприємством завищено валові витрати на 511 200 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 року в сумі 127 800 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 127 800 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 127 800 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 127 800 грн., що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 127 800 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 року в сумі 31 950 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 31 950 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 31 950 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 31 950 грн.

Рішенням начальника ДПІ у Сокальському районі № 0004592301 від 24.06.11 ВАТ «Львівська вугільна компанія» визначено податкове зобов'язання із застосуванням звичайних цін по податку на прибуток підприємств на загальну суму 159 750,00 грн., в тому числі 127 800 грн. - основний платіж, 31 950 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

На момент виникнення спірні правовідносини регламентувались Конституцією України, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону чи суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пп.7.4-7.4.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати, пов'язані з придбанням товарів, робіт, послуг у пов'язаних осіб та неплатників податку на прибуток, визначаються виходячи з договірних цін, але не вище звичайних, що діють на дату придбання.

Згідно п.п. 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту, яким передбачено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами ( п.п. 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону), а саме: поняття, підстави, механізм застосування яких та доведення до платника податків визначених за їх допомогою сум податкових зобов'язань передбачено нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000 року (далі Закон №2181-ІІІ).

Зокрема, п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону №2181-ІІІ передбачено, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з п.п."а" п.п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону у зв'язку не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону №2181-ІІІ. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу (п.п.4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону №2181-111).

Відтак, підстави передбачені Закону №2181-ІІІ для застосування непрямих методів для визначення звичайних цін відсутні.

Згідно ст. 189 Господарського кодексу України субєкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням субєкта господарювання (ст. 190 ГК України).

Відповідно до ст.7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів, послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно із п.13 Указу Президента України № 817/98 від 23.07.1998р. «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено та не спростовано Позивачем той факт, що відповідний запит Відповідачу не направлявся. Також відсутній відповідний запит до уповноваженого державного органу з приводу статистичного рівня цін на зазначені в Акті перевірки послуги, що реалізовані відповідачем.

Із змісту Акта перевірки №438/2301/35879807 від 10.06.2011 року слідує, що в порушення вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податковим органом не доведено, що ціна отриманих послуг не відповідає звичайній ціні. В самому Акті перевірки ДПІ у Сокальському районі не визначено звичайну ціну та не розкрито механізм її визначення. Позивач не проаналізував та не надав оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для ВАТ «Львівська вугільна компанія».

Умови надання послуг оренди у ВАТ «Львівська вугільна компанія» (договір суборенди №1/11 від 04.01.2010) та у ПП ОСОБА_6 (договір оренди №10 від 01 01.2010року) є неспівставними, оскільки:

-оборот та обсяги робіт у ВАТ «Львівська вугільна компанія»є значно більшими, ніж у ПП ОСОБА_6;

-угода оренди №10 від 01.01.201 Ороку між ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 на яку, як приклад визначення ціни, покликається ДПІ у Сокальському районі вчинена між пов'язаними особами.

А відтак, суд приходить до висновку, що твердження Позивача з приводу того, що встановлені ціни для ПП ОСОБА_6 (згідно Договору оренди №10 від 01.01.2010 року) та ВАТ «Львівська вугільна компанія»(згідно Договору оренди №20/05/10 від 20.05.2010 року) це звичайні ціни, є необґрунтованими.

Враховуючи викладене суд встановив, що наведені органом державної податкової служби в акті перевірки порушення ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені документально. А відтак, при проведенні перевірки позивач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без належного дослідження первинних документів, внаслідок чого зроблено неправомірний висновок про порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави стягувати із Відповідача до бюджету суми податку на прибуток.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати зі сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 7-14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 11 жовтня 2011 року.

Суддя Сакалош В.М.