Постанова № 18694135, 06.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2011 р. № 2а-9260/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьНовосада В.М.

представників:

від позивача Кокошко О.В.,

від відповідача Кармелюк Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Робітня»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Шевченківському районі м.Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Робітня»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2011 року за №0002032300/17311 та за №0002022300/17446, прийнятих ДПІ у Шевченківському районі м.Львова.

В подальшому судом, відповідно до ст.52 КАС України, здійснено заміну неналежного відповідача на належного - ДПІ у Шевченківськрому районі м.Львова.

Позивач в позовній заяві стверджує, що на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, які не мають недоліків, та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством. Також, продовжує позивач, у товариства наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують використання придбаних робіт (послуг) та товарно-матеріальних цінностей у подальшій господарській діяльності, що підтверджує правомірність формування валових витрат.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що господарські операції не є реальними, не відбулося руху активів між позивачем та контрагентами, а тому правочини між останніми є нікчемними. Відтак, продовжує відповідач, податкові повідомлення-рішення є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Робітня»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року, органом державної податкової служби складено акт від 29.06.2011 року за №1109/171/23-1/13840827 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.07.2011 року:

-за №0002032300/17311, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 334616 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 267693 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 66923 грн. 00 коп.;

-за №0002022300/17446, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 415950 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 332760 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 83190 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 332760 грн. 72 коп.;

- порушення підп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2, підп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 267693 грн. 00 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо порушень порядку оподаткування податку на прибуток формування валових витрат.

Як передбачено п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В матеріалах справи наявні договори поставки №12-11/07 від 12.11.2007 року та №21-02/08 від 21.02.2008 року, укладені між ТзОВ «Пауер Грідс»(продавець) та ТзОВ «Робітня»(покупець), згідно яких продавець зобовязується продати покупцю, а покупець зобоязується прийняти та оплатити кабель (надалі товар) відповідно до рахунку чи специфікації, які являються невідємними додатками до договору, а покупець зобовязаний прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

В підтвердження обставин виконання між наведеними сторонами господарських операцій позивачем представлено відповідні видаткові, прибуткові та податкові накладні, банківські виписки, які долучені до матеріалів справи.

Використання позивачем придбаного у ТзОВ «Пауер Грідс»товару у своїй подальшій господарській діяльності підтверджується наступними документами:

- договором підряду №28/08-01 від 28.08.2008 року, відповідно до якого позивач (підрядник) зобовязується за завданням замовника (ТзОВ «Сіріуспроект Львів») на свій ризик на передбачених цим договором та додатках до нього умовах виконати роботи , що передбачені відділом 9.1 Електропроводка на обєкті Замовника за адресою: Львівська область, с.Сокільники, а Замовник зобовязується забезпечити підрядника необхідною документацією, прийняти і оплатити виконані підрядником роботи згідно з умовами цього договору. Виконання даного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами здавання-приймання робіт, відомостями до ресурсів до актів виконання електромонтажних робіт, податковими накладними та банківськими виписками;

- податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_4;

- податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей ТзОВ «Людмила»;

- податковою і видатковою накладною, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей МПП «Агроенергомонтажналадка»;

- податковою і видатковою накладною, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей ТзОВ «Галзахист»;

- податковою і видатковою накладною, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей ТзОВ «Снєжка-Україна»;

- податковими та видатковими накладними, банківськими виписками довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей ЗАТ «Карпатський дім»;

- податковою та видатковою накладною, банківськими виписками, довіреністю на отриманн товарно-матеріальних цінностей ДК «Укрнафтогаз»НАК «Нафтогаз України»Стрийське ВУПЗГ.

Між ТзОВ «Робітня»(замовник) та ПП «Вілмат-електрик»(підрядник) 31.12.2008 року укладено договір підряду №1-07, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобовязується на свій ризик своїми силами і засобами виконати проектні роботи по розробці розділів електрообладнання і електроосвітлення на обєкті замовника, а замовник зобовязується прийняти та оплатити в порядку та на умовах даного договору виконані підрядником роботи.

В підтвердження обставин виконання між наведеними сторонами господарських операцій позивачем представлено відповідний акт здавання-приймання робіт, податкову накладну, виписки з рахунку, робочий проект електрообладнання і освітлення ТЦ «Практікер»у с.Сокільники Пустомитівського районі Львівської області, які долучені до матеріалів справи.

Згідно умов договору поставки №14/1-10 від 14.01.2010 року, укладеного між ТзОВ «Реон»(продавець) та ТзОВ «Робітня»(покупець), продавець зобовязується поставити та передати у власність покупця відповідний товар, визначений у специфікаціях, а покупець прийняти товар і оплатити його вартість на умовах даного договору.

В підтвердження обставин виконання між наведеними сторонами господарських операцій позивачем представлено відповідні специфікації до договору, прибуткові накладні, накладні та податкові накладні.

Використання позивачем придбаного у ТзОВ «Реон»товару у своїй подальшій господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Також, ТзОВ «Релан»були здійснені господарські операції щодо поставки позивачу товарно-матеріальних цінностей, які підтверджуються представленими прибутковими та видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками та актом виконаних робіт.

При цьому, отримані товарно-матеріальні цінності від згаданого контрагента на даний час використовуються у господарській діяльності позивача.

Таким чином, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується реальність придбання позивачем у вищенаведених контрагентів товарів (робіт, послуг) з подальшим їх використанням у своїй господарській діяльності та спростовують висновки органу державної податкової служби про неправомірність включення витрат на оплату таких послуг до складу валових витрат підприємства.

Щодо порушень оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, чиноного на момент оподаткування згаданих господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Орган державної податкової служби, вважає, що позивачем отримано податкові накладні від платників, які не здійснювали поставки товарів (послуг), а тому такі не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту.

Крім того, висновки органу державної податкової служби ґрунтуються на положеннях ч.2 ст.228, ст.216 ЦК України.

Як вбачається з акта перевірки, орган державної податкової служби вважає, що позивачем не доведена реальність операцій, не підтверджується реальність здійснення операцій, місцезнаходження майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Дані обставини не можуть вказувати на безтоварність господарських операцій в сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи (акти приймання виконаних робіт згідно договорів; прибуткові накладні; накладні; податкові накладні; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, специфікації до договорів, банківські виписки), оскільки надані контрагентами послуги та обсяг переданих товарно-матеріальних цінностей не потребували наявності неабияких офісних та складських приміщень, транспортних засобів та кваліфікованих спеціалістів. Більше того, обовязок поставки товарів був покладений на контрагентів позивача.

Також, слід звернути увагу і на те, що обовязок зберігання товарно-транспортних накладних, в даному випадку, на позивача не покладений, оскільки витрати ним по здійсненню перевезення не неслись та не відображались в бухгалтерському та податковому обліку.

А тому, висновки органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій між позивачем та згаданими контрагентами, які ґрунтуються на обставинах викладених в актах зустрічних перевірок, без дослідження первинних бухгалтерських документів позивача не можуть бути обґрунтованими.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, згідно яких свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість цих контрагентів анульовані після вчинення господарських операцій. Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток, прийняті правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 13.07.2011 року за №0002032300/17311 та за №0002022300/17446.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Робітня»(код ЄДРПОУ 13840827), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 223-в, 3 грн. 40 коп. судового збору.

4.Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 жовтня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк