Постанова № 18693438, 03.10.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2011 року 10:55 Справа № 2а-0870/4915/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою:Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна компанія «Аквілон», м. Запоріжжя

до:Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя, м.Запоріжжя

про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1, довіреність від 16.08.2011

від відповідача:ОСОБА_2, довіреність № 12291/10/10-014 від 16.12.2010

ОСОБА_3, довіреність № 1013/10/10-014 від 05.08.2011

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна компанія «Аквілон» (далі - позивач) звернулося із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя від 18.04.2011 №0000352305 про збільшення ТОВ «ПБК «Аквілон» зобовязань з податку на додану вартість на 384736 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 96184 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновки акту перевірки від 29.03.2011 № 203/2305/33869975, які не відповідають фактичним обставинам справи, а сам акт складений із порушенням вимог п. 4-6 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Також позивач вказує на те, що висновки податкового органу про фіктивність правочинів, не ґрунтуються на законі та спростовуються дослідженими під час перевірки первинними документами. Крім того, позивач вважає, що податковим органом невірно визначений розмір штрафних санкцій в сумі 96184 грн. На думку позивача, відповідно до положень п. 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 грн. за кожне порушення.

В доповненнях до позовної заяви від 26.09.2011 вх. № 35659 позивач посилається на те, що висновки акту перевірки від 04.03.2011 № 73/23-36255608, складеного Ленінською МДПІ в м. Луганськ щодо нікчемності укладених товариством угод не відповідають дійсності, оскільки базуються на «відсутності» необхідних документів, що в свою чергу суперечить положенням п. 2.1.2 Методичних рекомендацій органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами. Вказує, що у цьому акті відсутні конкретні посилання на реквізити тих правочинів, які на думку податкового органу є нікчемними, що свідчить про те, що обставини їх укладання та виконання податковими органами взагалі не вивчались. Посилаючись на положення Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», позивач вважає, що відповідачем не доведені належними доказами обставини спрямованості оспорюваних угод на незаконне заволодіння майном держави та порушення сторонами публічного порядку при її укладанні та виконанні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених вище.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 08.08.2011 вх. № 28481 посилається на те, що згідно акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 29.03.2011 № 203/2305/33869975 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 встановлено порушення ТОВ «ПБК «Аквілон» вимог п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 652018 грн. Вказує, що перевіркою встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «ВБК «Аквілон», яке в свою чергу мало взаємовідносини з постачальниками ТОВ «Юженергомонтаж», ТОВ «Захист-Техно», ТОВ «Тісаво», ТОВ «Вершина Мрії», що є «транзитерами» («податковими ямами»). Посилається на те, що проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності за попередні та подальші податкові періоди встановлено, що для ТОВ «ПБК «Аквілон» формується незаконний податковий кредит підприємствами, які використовуються як «транзитні» або як «податкові ями» для штучного нарощування валових витрат даному підприємству, яке є «підприємством-вигодонабувачем». Також вказує, що по ТОВ «ПБК «Аквілон» виявлено формування податкового кредиту з ПДВ за період грудень 2010 року в сумі 180001,20 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Компані Газресурссервіс», яке є «підприємством-транзитером» та підприємством «податковою ямою», оскільки не має власних або орендованих приміщень, достатніх для здійснення діяльності та достатнього кількісного складу працівників. З огляду на це, податкова інспекція вважає, що позивачем отримано податкові накладні від ТОВ «ВБК «Аквілон» та ТОВ «Компані Газресурссервіс» та перераховувались кошти на адресу вказаних підприємств без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку із чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, податкова інспекція стверджує про те, що укладені між позивачем та вказаними контрагентами угоди є нікчемними. А єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники відповідача у судових засіданнях підтримали заперечення з підстав, викладених вище.

В судовому засіданні 03.10.2011 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі наказу ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 25.03.2011 № 432 та згідно п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України посадовими особами ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ПБК «Аквілон» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт № 203/2305/33869975 від 29.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення товариством вимог п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, п. п. 198.2 ст. 198, п. п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 652018 грн., у тому числі за грудень 2010 року у розмірі 384736 грн., за січень 2011 року у розмірі 267282 грн.

18 квітня 2011 року на підставі акту перевірки № 203/2305/33869975 від 29.03.2011 ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя винесено податкове повідомлення-рішення № 0000352305, яким товариству збільшено податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 480 920,00 грн., в т.ч. 384736,00 грн. за основним платежем та 96184,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням ТОВ «ПБК «Аквілон» звернулось до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ПБК «Аквілон» підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

В розділі 3.1.1 акту перевірки № 203/2305/33869975 від 29.03.2011 ДПІ у Комунарському районі зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 встановлено його завищення всього у сумі 652018 грн., у тому числі за грудень 2010 року у розмірі 384736 грн. та за січень 2011 року у розмірі 267282 грн.

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0000352305 від 18 квітня 2011 року донараховані податкові зобовязання з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «ПБК «Аквілон» з ТОВ «ВБК «Аквілон» та ТОВ «Компані Газресурссервіс», що відбувались у грудні 2010 року на суму 384736 грн.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ ПБК «Аквілон» мало взаємовідносини у перевіряємому періоді з ТОВ «ВБК «Аквілон» на загальну суму 1228406,29 грн., в т.ч. ПДВ 204734,39 грн. та ТОВ «Компані Газресурсервіс» на загальну суму 1080007,20 грн., в т.ч. ПДВ 180001,20 грн.

По господарським операціями ТОВ «ПБК «Аквілон» з ТОВ «ВБК «Аквілон» встановлено взаємовідносини останнього (контрагента позивача) по ланцюгу постачання з підприємствами «транзитерами». З огляду на це, податкова інспекція дійшла висновку про те, що для ТОВ «ПБК «Аквілон» формується незаконний податковий кредит підприємствами, які використовуються як «транзитні» або як «податкові ями» для штучного нарощування валових витрат даному підприємству ТОВ «ПБК «Аквілон», яке є «підприємством-вигодонабувачем».

З приводу іншого безпосереднього контрагента позивача - ТОВ «Компані Газресурссервіс» зазначено, що воно здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, тому усі операції купівлі-продажу з ТОВ «Компані Газресурссервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», яким є ТОВ «ПБК «Аквілон».

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) від вказаних операцій. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту за рахунок інших субєктів підприємницької діяльності.

За таких обставин, на думку податкового органу, відповідно до ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст.. 216 ЦК України, правочини, укладені ТОВ «ПБК «Аквілон» з ТОВ «ВБК «Аквілон» та ТОВ «Компані Газресурссервіс», є нікчемними в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства.

У звязку із тим, що договори є нікчемними та не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, відсутні як база, так і обєкт оподаткування податком на додану вартість, а тому ТОВ «ПБК «Аквілон» безпідставно завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ВБК «Аквілон» на загальну суму 204734,39 грн., та по взаємовідносинам з ТОВ «Компані Газресурссервіс» на суму 180001,20 грн.

Суд не погоджується із такими висновками податкового органу виходячи з наступного.

Із наданих суду документів вбачається, що між ТОВ «ПБК «Аквілон» та ТОВ «ВБК «Аквілон» були укладені договори:

1)поставки № 201210 від 20.12.2010, відповідно до умов якого ТОВ «ВБК «Аквілон» (постачальник) зобовязалось поставити та передати у власність ТОВ «ПБК «Аквілон» (замовник) будівельні матеріали, які замовник зобовязується прийняти та оплатити. На виконання умов вказаного договору постачальник на підставі видаткових накладних від 30.12.2010 №№ 3-7 передав замовнику будівельні матеріали. Факт отримання вказаних матеріалів підтверджується підписами уповноважених осіб позивача, що діяли на підставі виданих товариством довіреностей на отримання ТМЦ. Також постачальником були виписані позивачу на суму поставки податкові накладні від 30.12.2010 № 123002, № 123004, № 123005, № 123006.

2)оренди вантажного автомобіля від 02.02.2009, відповідно до умов якого орендодавець (ТОВ «ВБК «Аквілон») зобовязується передати орендареві (ТОВ «ПБК «Аквілон») у строкове платне користування вантажний автомобіль, а саме вантажний сідловий тягач марки МАЗ543205, реєстраційний номер АР 5968 ВК, рік випуску 2008. Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2010 № ОУ-0000047, № ОУ-0000048, № ОУ-0000049 підтверджується факт надання послуг з оренди транспортних засобів.

Також, сторонами було складено акт надання послуг з оренди будівельних лісів (ОУ-0000046 від 31.12.2010). на надані послуги також була виписана податкова накладна.

Всі придбані позивачем у ТОВ «ВБК «Аквілон» товари та послуги були належним чином оприбутковані та згодом використані товариством у власній господарській діяльності, що зокрема підтверджується долученими до справи картками рахунків № 22 та 201, актами списання ТМЦ, подорожніми листами вантажного автомобіля тощо.

Крім того, у перевіряємому період ТОВ «ПБК «Аквілон» мало взаємовідносини з ТОВ «Компані Газресурссервіс» на підставі укладених договорів субпідряду № 10-1711/1 від 17.11.2010 та № 10-0712/1 від 07.12.2010.

Так, згідно договору субпідряду № 10-0712/1 від 07.12.2010 субпідрядник ТОВ «Компані Газресурссервіс» зобовязалось виконати у відповідності до умов договору певні види робіт на території Запорізького хлібозаводу № 1, а саме: вбудовані приміщення. Благоустрій. Факт виконання субпідрядних робіт за вказаним обєктом підтверджується: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року форми КБ-2в № 156/12 та підсумковою відомістю ресурсів.

Згідно ж договору субпідряду № 10-1711/1 від 17.11.2010 ТОВ «Компані Газресурссервіс» зобовязалось виконати роботи на обєкті Житловий комплекс «Бриз», м. Алушта, вул. Жовтнева, район будинку № 32, а саме: облаштування монолітного каркасу будинку (стіни та перекриття). Факт виконання субпідрядних робіт за вказаним обєктом підтверджується: довідками про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року форми КБ-2в (№ 443/1, 442/12, 444/12, 445/12) підсумковими відомостями ресурсів.

Виконані за договорами субпідряду роботи, в свою чергу, були передані позивачем замовникам ВАТ «Запорізький хлібокомбінат № 1» та ТОВ «Кримська юридична група», про що є відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в.

ТОВ «Компані Газресурссервіс» були виписані позивачу податкові накладні від 29.12.2010 № 2912006, № 291008, № 2912007, від 30.12.2010 № 3012023, № 3012022.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент вчинення господарських операцій грудня 2010 року (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Крім того, відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст. 7. Закону України № 168/97-ВР саме податкова накладна є звітним податковим та одночасно розрахунковим документом.

Отже, Законом України № 168/97-ВР встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом, на підставі долучених до справи доказів, було встановлено, що придбання ТОВ «ПБК «Аквілон» товарів (послуг) у контрагентів викликало реальні зміни майнового стану платника податків та призводило до збільшення (зменшення) активів та зобовязань підприємства.

Крім того, згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Тобто, лише порушення вимог щодо змісту та форми документу можуть позбавити його юридичної сили та доказовості. В Акті перевірки не зазначено будь-яких претензій відповідача щодо порушення форми чи змісту первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів (послуг) були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону України № 168/97-ВР акт перевірки не містить, ТОВ «ПБК «Аквілон» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам (послугам) до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Посилаючись на безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ВБК «Аквілон» податкова інспекція зазначає про те, що безпосередній контрагент мав взаємовідносини з підприємствами, які мають ознаки «ризикованого кредиту», «транзитера», «податкової ями», а угоди із такими контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу постачання.

Однак суд вважає такі твердження хибними, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім в ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Крім того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що товари, які були отримані позивачем від його безпосереднього контрагента ТОВ «ВБК «Аквілон», постачались будь-яким із підприємств, угоди з якими відповідач вважає нікчемними.

Слід зазначити, що в акті ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 18.03.2011 № 51/23/335596331 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ВБК «Аквілон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року зазначено, що у діяльності ТОВ «ВБК «Аквілон» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Також в акті зазначено, що з аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності.

Однак, суд, оглянувши вказаний акт, вважає такі доводи податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя хибними, оскільки з всього переліку наведених контрагентів ТОВ «ВБК «Аквілон» лише один платник податків має не основний стан «10», всі інші є основними платниками податку. Той факт, що контрагенти ТОВ «ВБК «Аквілон» по ланцюгу постачання, якимось чином не виконують свої податкової зобовязання перед бюджетом, не говорить про безтоварність укладених ними угод. До того ж, говорячи про відсутність у ТОВ «ВБК «Аквілон» реальної можливості здійснювати відповідну підприємницьку діяльність податкова інспекція в розділі «Результати перевірки» сама зазначає про наявність у підприємства основних фондів, нарахування на них амортизаційних відрахувань, працевлаштування на підприємстві 47 осіб тощо.

Слід зазначити, що в акті перевірки податковим органом, при описані порушень, допущених позивачем під час здійснення господарських операцій з ТОВ «Компані Газресурссервіс» взагалі відсутні посилання як на договори, які були укладені між вказаними сторонами, так і на будь-які первинні документи, що укладались сторонами на їх виконання. Таке викладення результатів перевірки, є порушенням вимог п. 6 Розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984 (далі Порядок).

Натомість, в акті перевірки взаємовідносини позивача з ТОВ «Компані Газресурссервіс», податковий орган оцінює через призму акту Ленінської МДПІ у м. Луганську від 04.03.2011 № 73/23-36255608, отриманий листом від 24.03.2011, зокрема з посиланням на той факт, що перевіркою встановлено завищення ТОВ «Компані Газресурссервіс» податкових зобовязань за грудень 2010 року в сумі 3926318 грн. Відповідач зазначає, що у вказаному акті містяться відомості про те, що у ТОВ «Компані Газресурссервіс» відсутня матеріальна база для здійснення господарських операцій (відсутні працівники, автотранспорт, складські приміщення тощо), що робить фактичне виконання угод неможливим.

Однак, суд даючи оцінку вказаному акту виходить з того, що податкова інспекція, зазначаючи про відсутність матеріальної бази у ТОВ «Компані Газресурссервіс» не вказала джерело такої інформації, пославшись лише на «результати проведених заходів». Із змісту самого акту вбачається, що при його складанні Ленінська МДПІ у м. Луганську використовувала статутні та реєстраційні документи, декларації з ПДВ, уточнюючі розрахунки, додаток № 5 до декларації з ПДВ в розрізі контрагентів, інформацію відділу міліції Ленінської МДПІ м. Луганська. Однак, жоден із вказаних документів не містить інформацію про матеріальні та трудові ресурси товариства та не може вважатись належним доказом для підтвердження таких відомостей.

До того ж висновок Ленінської МДПІ м. Луганська про те, що директором ТОВ «Компані Газресурссервіс» ОСОБА_4 фактично не могла виконуватись та здійснюватися фінансово-господарська діяльність, оскільки раніше проведеним опитуванням встановлено, що він не орієнтується в нормативно-законодавчих актах, які регламентують діяльність товариства та в заповненні податкової звітності, взагалі є абсурдним.

Також, Ленінська МДПІ у м. Луганську в акті перевірки від 04.03.2011 № 73/23-36255608 прийшла до висновку про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Компані Газресурссервіс» у перевіряємому періоді, оскільки формування податкових зобовязань товариством здійснювалось за рахунок СГД у ланцюгу постачання яких є підприємства з незадовільними станами. Слід зазначити, що позиція суду щодо визнання нікчемними правочинів у звязку із наявність «проблемних» підприємств у ланцюгу постачання судом викладено вище.

Крім того, задля зясування фактичних обставин, суд направив до ТОВ «Компані Газресурссервіс» письмовий запит з вимогою надати інформацію з приводу обізнаності щодо складеного відносно товариства акту перевірки від 04.03.2011 № 73/23-36255608, прийняття за його наслідками будь-яких рішень податковим органом, оскарження позивачем таких рішень та взаємовідносин з ТОВ «ПБК «Аквілон».

У відповіді від 30.09.2011 вх. № 36621 на запит суду ТОВ «Компані Газресурссервіс» повідомило, що про існування акту перевірки від 04.03.2011 № 73/23-36255608 Ленінської МДПІ м. Луганська товариство нічого не знає, оскільки його не отримувало, будь-які запити щодо необхідності надання первинних документів по взаємовідносинам зокрема з ТОВ «ПБК «Аквілон» до них не надходило. Також, у своїй відповіді товариство підтверджує фактичне виконання субпідрядних робіт для ТОВ «ПБК «Аквілон» за укладеними договорами субпідряду.

Під час розгляду справи, представники ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя, як на доказ неможливості виконання з боку ТОВ «Компані Газресурссервіс» обовязків за договором субпідряду на обєкті будівництва Хлібокомбінат № 1, посилались на лист ВАТ «Запорізький хлібокомбінат № 1» від 18.05.2011 № 300. Згідно вказаного листа, Запорізький хлібокомбінат № 1 відповідаючи на запит ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, повідомляв про те, що роботі ТОВ «ПБК «Аквілон» на території хлібокомбінату виконувались силами, матеріалами та транспортними засобами ТОВ «ПБК «Аквілон». Зокрема, як додаток до вказаного листа додано список робітників ТОВ «ПБК «Аквілон», що були допущені до виконання робіт на території Запорізького хлібокомбінату № 1.

Однак, суд критично оцінює вказаний доказ, оскільки, по-перше, про ці обставини податковому органу нічого не було відомо на час проведення перевірки позивача та складання акту перевірки (описання вказаних обставин в акті відсутнє); по-друге, перелік робітників, про допуск яких просив сам позивач, датований 05.05.2010 та жодного відношення до виконання субпідрядних робіт ТОВ «Компані Газресурссервіс» за договором № 10-0712/1 який укладений пізніше ніж складено цей перелік, відношення не має; по-третє, позивачем надано суду лист ВАТ «Запорізький хлібокомбінат № 504 від 06.09.2011 в якому товариство повідомляє, що не зясовувало у ТОВ «ПБК «Аквілон» фактичні відомості про залучення останнім субпідрядників для виконання договору № 10/08 від 10.08.2010 та не перевіряло наявність правових підстав у фізичних осіб, заявлених ТОВ «ПБК «Аквілон» для проходу на територію ВАТ «Запорізький хлібокомбінат № ».

Крім того, суд не може погодитись з правовою позицією відповідача і в частині визнання нікчемними укладених позивачем з ТОВ «ВБК «Аквілон» та ТОВ «Компані Газресурссервіс» угод, вважає її хибною з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Суд вважає, що спірні правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Так, на виконання умов вищезазначених договорів поставки (оренди, субпідряду) позивач отримав товари (послуги), які зазначені у договорах, частково сплатив їх вартість, про що свідчать наявні у справі первинні документи. Крім того, зазначені товари (посуги) використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими позивачем документами.

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, слід зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість», відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Суд зазначає, що позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентами, а фактичне здійснення таких операцій підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності. Контрагенти позивача на момент вчинення спірних господарських операцій були належним чином зареєстровані та мали свідоцтва платників ПДВ.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

З огляду на це, висновок податкового органу про заниження ТОВ «ПБК «Аквілон» податку на додану вартість за грудень 2010 року в сумі 384 736 грн. є безпідставним та таким, що спростовується дослідженими у справі доказами.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Обставини, які слугували фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про заниження позивачем податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 384736,00 грн., а тому безпідставно нарахував штрафні (фінансові) санкції в сумі 96184,00 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «Промислово-будівельна компанія «Аквілон» підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя № 0000352305 від 18 квітня 2011 року, - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 12, 14, 86, 158 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна компанія «Аквілон» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя № 0000352305 від 18 квітня 2011 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна компанія «Аквілон» податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 480920,00 грн., в т.ч. 384736,00 грн. за основним платежем та 96184,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна компанія «Аквілон» 3 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко