Рішення № 18691853, 08.09.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.11                                                                                 Справа № 8/117/2011

За позовом Фермерського господарства "ЛАН", с. Свідовок Павлоградського району Дніпропетровської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромбуд", м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про стягнення 133400 грн. 00 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –представник не з’явився;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача попередньої плати за поставлену продукцію виробничо-технічного призначення у сумі 75900,00 грн., матеріальних збитків у сумі 3500,00 грн., понесених ним при закупівлі аналогічної продукції у іншого підприємства, та матеріальних збитків у сумі 54000,00 грн., понесених ним у зв’язку з невнесенням карбаміду під час посіву кукурудзи, - нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №15/02, укладеного між сторонами 15.02.2011 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 04.08.11 року до 22.08.11 року - у зв’язку з неявкою представника відповідача та невиконанням вимог суду в частині подання витребуваних документів; з 22.08.11 року до 08.09.11 року –у зв’язку з неявкою відповідача та з метою надання позивачеві можливості подати додаткові докази.

У судовому засіданні 22.08.11 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог (вих. № б/н від 22.08.11 року) (а.с.48), у якій просить стягнути з відповідача додатково до заявленої суми позову суму матеріальних збитків у розмірі 2203,00 грн., яка складається з:

витрат на пальне (бензин) у сумі 717,50 грн., сплачених позивачем у зв’язку з забезпеченням явки його представника до судового засідання 04.08.11 року, та суми добових витрат у розмірі 384,00 грн. за той же день;

витрат на пальне (бензин) у сумі 717,50 грн., сплачених позивачем у зв’язку з забезпеченням явки його представника до судового засідання 22.08.11 року, та суми добових витрат у розмірі 384,00 грн. за той же день, - при цьому документальні докази на підтвердження додатково заявленої до стягнення суми позивач до справи не надав.

Судом прийнято вказану заяву та враховано її при вирішенні спору по суті.

До судового засідання, призначеного на 08.09.11 року, сторони не з’явилися без пояснення причин.

Судом взято до уваги, що 04.08.11 року позивач подав до суду клопотання про розгляд даної справи за його відсутності (вих. №б/н від 04.08.11 року) (а.с.41), а на день вирішення цього спору по суті від нього не надійшла заява про відмову від позову або про його зміну.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи, у т.ч. письмовими повідомленнями оператора поштового зв’язку про вручення уповноваженим особам відповідача ухвал суду:28.07.11 року - про порушення провадження по справі; 02.09.11рорку - про відкладення її розгляду (а.с.1;36;47;53 та ін.).

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про день, час та місце судових слухань.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4-3,ч.3ст.22. ст.ст.32-34,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності сторін, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

15.02.11 року між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) у простій письмовій формі укладено договір поставки №15/02, відповідно до якого продавець зобов’язується передавати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі –товар), а покупець –прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов договору (п.1.1); найменування товару. його кількість, ціна одиниці товару та його загальна вартість, інші необхідні істотні умови зазначаються у специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору (п.1.2), а у разі їх відсутності зазначені умови підтверджуються документом про отримання товару (п.1.3).

Поставка партії товару здійснюється узгодженими партіями протягом 3-5 днів після отримання заявки покупця, якщо інше не обумовлено додатковою угодою (п.2.2).

Право власності на товар переходить до покупця з моменту його отримання (п.2.3).

Сторони домовилися, що оплата товару здійснюється, як правило, на умовах 100% передплати (п.3.1).

Оплата здійснюється на підставі виставлених продавцем рахунків (п.3.4).

Зі змісту договору вбачається, що сторони не визначили підстави та порядок відповідальності продавця за порушення такої умови договору, як обов’язковість передачі товару на користь покупця, - крім обов’язку без зволікання повідомити останнього про неможливість виконання даної умови договору та у 10-денний термін подати відповідні докази причин неможливості виконання тієї чи іншої умови договору (п.4.4).

Договір набирає чинності від дня його підписання сторонами та діє до 31.12.11 року (п.6.1) (а.с.7).

Згідно доданій до договору специфікації №1 від 15.02.11 року предметом договору є 60 тонн карбаміду за ціною 3162,50 грн. за 1 тонну (без ПДВ) на загальну суму 227700,00 грн. (з ПДВ), форма оплати –100% передплата (а.с.8).

З наданих до справи доказів вбачається, що відповідач на виконання умов пункту 3.4 договору 15.02.11 року спрямував на адресу покупця рахунок на оплату №25 від 15.02.11 року на суму 227700,00 грн., який покупець (позивач), як вбачається з наявних у справі доказів, отримав того ж дня та на підставі платіжного доручення №35 від 15.02.11 року повністю оплатив (а.с.23), виконавши у такий спосіб вимоги пункту 3.1 договору.

Відповідач на виконання умов договору частково здійснив відвантаження товару на користь позивача на суму 151800,00 грн. (75900,00 грн. + 75900,00 грн.), що підтверджується:

1)видатковими накладними, кожна з яких містить докази отримання товару відповідачем:

№115 від 09.03.11 року про відпуск 20 тонн карбаміду за ціною 3795,00 грн. (3162,50 грн. + ПДВ у сумі 632,50 грн.) на суму 75900,00 грн. (враховуючи ПДВ 12650,00 грн.) (а.с.18);

№135 від 17.03.11 року про відпуск 20 тонн карбаміду за ціною 3795,00 грн. (3162,50 грн. + ПДВ у сумі 632,50 грн.) на суму 75900,00 грн. (враховуючи ПДВ 12650,00 грн.) (а.с.19);

2)товарно-транспортними накладними від 09.03.11 року (а.а.18) та від 16.03.11 року (а.с.20).

Таким чином, продавець (відповідач), отримавши передплату у сумі 227700,00 грн., не відвантажив на користь позивача товар на суму 75900,00 грн. (227700,00 грн. –151800,00 грн.).

З огляду на цю обставину покупець 06.05.11 року за вих. №21 спрямував на адресу продавця вимогу про повернення вказаної суми залишку передплати (а.с.9), але продавець її не повернув.

З цих причин покупець двічі (19.05.11 року за вих. №23 та 31.05.11 року за вих. №27) спрямував на його адресу претензії №1 та №2 з вимогою у 3-денний термін повернути залишок суми передплати у розмірі 75900,00 грн. (а.с.12 та 15), які (претензії) продавець отримав, відповідно, 25.05.11 року (а.с.13) та 24.06.11 року (а.с.17), але грошові кошти не повернув.

Вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, у якому він просить стягнути з відповідача:

залишок суми попередньої плати за товар у розмірі 75900,00 грн.;

матеріальні збитки у сумі 3500,00 грн., понесені ним у зв’язку із закупівлею аналогічного товару у іншого продавця;

матеріальні збитки (фактично - неотриманий дохід) у сумі 54000,00 грн., нарахований позивачем з посиланням на те, що внаслідок невнесення карбаміду при посіві зерна кукурудзи, викликаного фактом непоставки відповідачем обумовленої договором кількості карбаміду, урожайність може знизитися з 26 центнерів з гектара до 20 центнерів з гектара, у зв’язку з чим очікуваний недобір зерна кукурудзи, на думку позивача, складе 360 центнерів за ціною 150,00 грн. за 1 центнер на загальну суму 54000,00 грн. (розрахунок, - а.с.24).

Крім того, позивач в ході розгляду спору збільшив розмір позовних вимог на 2203,00 грн., яка складається з:

витрат на пальне (бензин) у сумі 717,50 грн., сплачених позивачем у зв’язку з забезпеченням явки його представника до судового засідання 04.08.11 року, та суми добових витрат у розмірі 384,00 грн. за той же день;

витрат на пальне (бензин) у сумі 717,50 грн., сплачених позивачем у зв’язку з забезпеченням явки його представника до судового засідання 22.08.11 року, та суми добових витрат у розмірі 384,00 грн. за той же день.

Дослідивши предмет позову (з урахуванням внесених до нього змін), суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті не підлягають прийняттю до уваги наступні складові частини позовних вимог:

1)про стягнення матеріальних збитків у сумі 3500,00 грн., понесених позивачем у зв’язку із закупівлею аналогічного товару у іншого продавця.

Як стверджує позивач, вказана сума збитків становить різницю у ціні 1 тонни карбаміду (3795,00 грн.), визначеного за вищезгаданим договором №15/02 від 15.02.11 року, - та ціною аналогічного товару (3969,996 грн. за 1 тонну, тобто на 174,996 грн. дорожче), визначеною згідно договору поставки №110201, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ "Сумиторгресурс" (продавець) 11.02.11 року.

Позивач надав до справи документальні докази факту купівлі ним 05.05.11 року за останнім договором 20 тонн карбаміду за ціною 3969,996 грн. за 1 тонну на суму 79400,00 грн.

Звідси, - позивач за 20 тонн карбаміду сплатив на користь ТОВ "Сумиторгресурс" на 3499,92 грн. більше, ніж повинен був сплатити за договором з відповідачем по цій справі.

Вказана різниця становить суму вищеназваної позовної вимоги.

При вирішенні спору у цій частині суд виходить з того, що позивач довів факт придбання ним 20 тонн карбаміду у ТОВ "Сумиторгресурс".

В той же час він критично оцінює твердження позивача про те, що вказана маса карбаміду була використана ним для внесення під час посіву зерна кукурудзи, оскільки жодного документального доказу у цій частині позивач до справи не надав.

З викладеного вбачається, що він (позивач) суперечить власним доводам, бо якщо ці 20 тонн карбаміду були придбані для вищезазначеної мети, то чому не були внесені під час посіву зерна кукурудзи, а про останній факт свідчить те, що позивач стверджує, що внаслідок невнесення карбаміду врожайність кукурудзи може знизитися з 26 ц з 1 га до 20 ц з 1 га.

2)про стягнення матеріальних збитків у сумі 54000,00 грн., які позивач нарахував з огляду на гіпотетичний недобір врожаю 360 центнерів зерна кукурудзи за ціною 150,00 грн. за 1 центнер.

При вирішенні спору у цій частині суд керується наступним.

Позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів факт внесення або невнесення ним 20 тонн карбаміду під час посіву зерна кукурудзи у травні 2011 році (тобто після їх придбання).

Він, крім того, не надав до справи доказів:

фактично зібраного врожаю зерна кукурудзи у 2011 році, що не дозволяє суду дійти обґрунтованого висновку, чи дійсно мав місце факт недобору позивачем у 2011 році 360 центнерів зерна кукурудзи, вартість якої дорівнює заявленій до стягнення сумі, - тобто не довів реальність спричинених йому збитків;

рівня ціни на 1 центнер зерна кукурудзи у 2011 році на час вирішення цього спору.

Згідно ст.22 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

          За загальним правилом, закріпленим у ст. 623 ЦКУ, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

          Отже, вимога позивача щодо стягнення збитків у сумі 54000,00 грн., не узгоджується з приписами чинного законодавства та не підтверджена належними та допустимими доказами.

3)про стягнення суми матеріальних збитків у розмірі 2203,00 грн., витрачених позивачем для забезпечення явки свого представника до судових засідань по даній справі.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

          Зі змісту цитованої статті Кодексу вбачається, що витрати на відрядження представника сторони не входять до складу судових витрат.

          Аналогічна позиція викладена у пункті 29 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.08 року №01-1/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України", з якої, крім того, вбачається, що заявлені позивачем до стягнення витрати не є збитками у розумінні ст.ст.22 та 623 Цивільного кодексу України.

          В абз.2 пункту 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 року №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Представники сторін до числа вищезгаданих осіб не належать.

За таких обставин позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, предметом спору по справі є лише вимога про стягнення частки попередньої плати у сумі 75900,00 грн.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов’язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.692 ЦКУ, - тобто поставив на користь відповідача обумовлений договором товар, - з огляду на що відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк сплатити його вартість, виконавши у такий спосіб приписи ст.ст.691-692 Цивільного кодексу.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

          З обставин справи відомо, що позивач (покупець) належним чином довів, що він виконав свої зобов’язання за договором №15/02 від 15.02.11 року, - тобто попередньо сплатив вартість обумовленого ним товару.

          Особливість цього спору полягає у тому, що продавець (відповідач), отримавши попередню плату за товар (предмет договору), поставив його не у повному обсязі та не повернув частину суми попередньої плати за непоставлену частку товару.

          Відповідно до приписів частин 2 та 3 ст. 693 Кодексу, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, вимога позивача про повернення йому суми попередньої плати є законною та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 3 ст. 693 Кодексу встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

          Відповідно до ст.536 ЦКУ за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

          Позивач не висунув вимогу про стягнення вищезгаданих процентів, що є його правом.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається. що відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Так, частинами 1 та 2 ст. 623 Цивільного кодексу встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Спосіб захисту порушеного права позивачем обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково –у сумі 75900,00 грн. (тобто тільки в частині стягнення попередньої плати) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ст. 49 ГПК України, судові витрати покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, а саме:

державне мито –у сумі 759,00 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення позову –у сумі 132,09 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду з заявою від 22.08.11 року про збільшення позовних вимог на 2203,00 грн. (вих. №б/н від 22.08.11 року), не сплатив державне мито зі збільшеної суми позову.

Так, відповідно до п."а" ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 "Про державне мито" у разі звернення до господарського суду з позовом майнового характеру (до їх числа належить спір по цій справі) на користь державного бюджету України підлягає сплаті державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом на загальну суму 133400,00 грн., на підставі платіжного доручення №192 від 13.07.11 року сплатив державне мито у розмірі 1%, тобто у розмірі 1334,00 грн. (а.с.5).

Після прийняття судом вищезгаданої заяви позивача від 22.08.11 року сума позову зросла та склала 135603,00 грн., - у зв’язку з чим на користь державного бюджету України позивач повинен був доплатити державне мито у сумі 22,03 грн. (1356,03грн. –1334,00 грн.), але не зробив цього.

З огляду на викладене вказана сума коштів підлягає стягненню з позивача на користь державного бюджету України на підставі цього рішення.

          На підставі викладеного, ст.ст.11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,662-664, 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44, 47,47-1,49,75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромбуд", ідентифікаційний код 23487766, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Сєвєродонецьк, вул.Гагаріна, 106/109 Луганської області; поштова: місто Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 7/2 Луганської області, - на користь Фермерського господарства "ЛАН", ідентифікаційний код 30355562, яке знаходиться за адресою: юридична: село Свідовок, Павлоградського району Дніпропетровської області; поштова: місто Павлоград, вул. Харківська, 2 Дніпропетровської області, - попередню плату за товар у сумі 75900 (сімдесят п’ять тисяч дев’ятсот) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 759 (сімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 132 (сто тридцять дві) грн. 09 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

          5.Стягнути з Фермерського господарства "ЛАН", ідентифікаційний код 30355562, яке знаходиться за адресою: юридична: село Свідовок, Павлоградського району Дніпропетровської області; поштова: місто Павлоград, вул. Харківська, 2 Дніпропетровської області, - на користь державного бюджету України на рахунок 31118095700006, банк: ГУ ДКУ у Луганській області; одержувач: УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО: 24046582; КБК: 22090200, символ звітності банку –095, - державне мито у сумі 22 (двадцять дві) грн. 03 коп.; наказ видати Державній податковій інспекції у місті Павлоград Дніпропетровської області.

          У судовому засіданні 08.09.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 12 вересня 2011 року.

Суддя                                                   А.П.Середа