Рішення № 18691632, 05.10.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 жовтня 2011 р. Справа 7/131/2011/5003

за позовом: Державного підприємства "Тульчинське лісомисливське господарство", м. Тульчин, Вінницька область

до: Приватного підприємства "Агза-ліс", смт. Літин, Вінницька область

про розірвання договору від 20.05.2011 р. та стягнення 439 762,57 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: ОСОБА_1. - довіреність б/н від 01.08.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий Барським РВ УМВС України у Вінницькій області.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Державним підприємством "Тульчинське лісомисливське господарство", м. Тульчин, Вінницька область подано позов до Приватного підприємства "Агза-ліс", смт. Літин, Вінницька область про розірвання договору від 20.05.2011 року та стягнення 439 762,57 грн..

Ухвалою суду від 09.09.2011 року було порушено провадження у справі № 7/131/2011/5003 з призначенням судового засідання на 05.10.2011 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 09.09.2011 року.

При цьому слід зауважити, що ухвалу від 09.09.2011 року відповідачу надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві (вул. Л. Українки, 51, смт. Літин, Вінницька область, 22300; вул. Карбишева, 53, м. Вінниця, 21031).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЕ № 399606 станом на 04.11.2011 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: вул. Л. Українки, 51, смт. Літин, Вінницька область, 22300, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій було направлено ухвалу від 09.09.2011 року.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідач був належним чином поінформований про наявність в провадженні суду даної справи, що вбачається із повідомлень про вручення поштових відправлень № 20994490 та № 209944821, які наявні в матеріалах справи.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розгляд справи здійснюється без технічної фіксації судового процесу технічними засобами за відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання.

В судовому засіданні 05.10.2011 року представником позивача подано заяву про відмову від позову в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 3 775,85 грн., 3 % річних у сумі 1 749,80 грн., пені в сумі 16 800,00 грн..

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Протягом періоду з грудня 2008 року по квітень 2009 року між Державним підприємством "Тульчинське лісомисливське господарство" (Продавець) та Приватним підприємством "Агза-ліс" (Покупець) було укладено ряд договорів поставки необробленої деревини та купівлі-продажу лісопродукції (договір поставки необробленої деревини № 311 від 02.12.2008 року, договір від 09.12.2008 року № 167/а, договір № 59 від 01.04.2009 року, договір № 102 від 01.04.2009 року, а.с.31-38, т.1).

Відповідно до умов вказаних договорів Продавець зобов'язувався продати, а Покупець купити на умовах франко-склад Продавця лісопродукцію.

За період з 10.12.2008 року по 21.09.2009 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 319 947,89 грн..

Факт поставки товару на вказану суму підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Також судом встановлено, що згідно видаткової накладної № РН-125/1 від 27.11.2009 року, податкової накладної № 167/1 від 27.11.2009 року, позивачем була отримана паркетна дошка в кількості 1400 кв.м., на загальну суму 350 011,20 грн. яка, у відповідності до укладеного Договору відповідальності зберігання паркетної дошки від 27.12.2009 року та розписки відповідача від 27.12.2009 року, передана йому на відповідальне зберігання (а.с.40-44, т.1).

Згідно умов Договору від 27.12.2009 року ПП "Агза-ліс" (Зберігач) зобов'язувався прийняти від ДП "Тульчинське лісомисливське господарство" (Надавач) на відповідальне зберігання паркетну дошку, яку йому було надано позивачем та повернути її в строки і на умовах, передбачених цим договором.

При цьому право власності на продукцію, яка передавалася на зберігання належить Надавачу і Зберігач немає права, без попереднього погодження розпоряджатися даною продукцією (п.1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору визначено, що на першу вимогу позивача, відповідач зобов'язаний видати всю продукцію, що знаходиться на зберіганні.

За твердженням позивача, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті за отриманий товар та по поверненню переданої на зберігання продукції виконав неналежним чином - розрахунок не провів, а продукцію не повернув.

25.01.2011 року позивачем заявлено претензію (№ 77) в якій останній просив відповідача погасити існуючу заборгованість за отриману за договорами поставки продукцію, а також відшкодувати вартість продукції, яка була передана на зберігання (а.с.46-48, т.1).

Відповіді на претензію відповідачем не надано, розрахунків з позивачем за поставлений товар та отриману на зберігання паркетну дошку проведено не було.

20.05.2011 року між сторонами відповідно до протоколу зустрічі з питань погашення заборгованості між представниками ДП "Тульчинське лісомисливське господарство" (Підприємство) та ПП "Агза-ліс" (Боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості згідно якого сторонами визначено додаткові умови та строки погашення заборгованості відповідача (а.с.50-52, т.1).

Згідно умов Договору Позивач надає відповідачу розстрочку у погашенні заборгованості: зі сплати платежів за Договорами купівлі-продажу лісопродукції № 167 від 09.12.2008 року та № 59 від 01.04.2009 року, що утворилася станом на 01.01.2011 року на суму 67429,69 грн. - на термін з 20.05.2011 року до 15.07.2011 року; по не отриманій продукції (паркетна дошка в кількості 1400 кв.м) на умовах поставки по накладній № РН-125/1 від 27.11.2009 року, що утворилася станом на 01.01.2010 року на загальну суму 350011,20 грн. - на термін з 20.05.2011 року по 15.04.2012 року (п.п. 1.1.1-1.1.2 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору сума поточного щомісячного платежу, який вноситься Боржником касу або на особистий рахунок Підприємства до 15 числа кожного місяця, до повного погашення існуючої заборгованості визначеної п. 1.1. даного Договору, становить 40000,00 грн..

Однак на виконання умов договору від 20.05.2011 року платежів щодо погашення заборгованості від відповідача не надходило.

19.07.2011 року відповідачу нарочно вручено претензію про погашення заборгованості за договорами купівлі-продажу товару та договору про реструктуризацію заборгованості, з вимогою про погашення суми основного боргу за поставлений товар.

Однак за твердженням позивача відповіді, повідомлень і пропозицій щодо подальшого виконання зобов'язань, визначених договором про реструктуризацію заборгованості від 20.05.2011 року, чи погашення боргових зобов'язань по оплаті за отриманий товар від відповідача не надходило та розрахунків по погашенню існуючих боргів проведено не було.

Як встановлено судом у відповідності до акту звірки розрахунків обопільнопідписаного сторонами за 01.01.2009 року - 31.07.2011 року, загальна сума боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на 31.07.2011 року, складає 67425,72 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору поставки необробленої деревини № 311 від 02.12.2008 року, договору від 09.12.2008 року № 167/а, договору № 59 від 01.04.2009 року, договору № 102 від 01.04.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

З моменту укладення сторонами договору від 27.12.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються главою 66 Цивільного кодексу України "Зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч.І ст. 949 ЦК України).

Згідно ч. 1. ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах

Статтею 951 ЦК України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відносно договору від 20.05.2011 року суд зауважує наступне.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 2 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було вказано вище позивачем було надіслано письмову вимогу про відшкодування вартості втраченого майна та повернення заборгованості за отриману продукцію.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Розглядаючи вимогу позивач про розірвання договору суд бере до уваги наступні приписи законодавства.

Згідно ч.ч.1-4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Слід вказати, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, та статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, про припинення правовідношення. Вказана позиція знайшла своє відображення в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід вказати, що сторона, яка ставить питання про розірвання договору з наведеної вище підстави, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вказані обставини в сукупності приводять суд до висновку про підставність та правомірність позовних вимог позивача в частині розірвання договору, оскільки свідчать про наявність факту порушення договору зі сторони відповідача, який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що на думку суду є поважною причиною для розірвання договору.

Згідно ч.5 ст.653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача про стягнення 67 425,72 грн. заборгованості за поставлену лісопродукцію та 350 011,20 грн. за передану на зберігання продукцію правомірними та обґрунтованими з огляду на що задовольняє їх в повному обсязі.

При цьому слід зауважити, що заявлена до стягнення сума заборгованості за поставлену лісопродукцію (67425,72 грн.) є меншою ніж визначено у договорі від 20.05.2011 року (67429,69 грн.), однак визначення суми боргу є прерогативою позивача, а оскільки заявлена сума є меншою ніж зазначено в договорі суд вбачає можливим задовольнити вказану вимогу у заявленому позивачем розмірі.

Також судом розглянуто заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 3 775,85 грн., 3 % річних у сумі 1 749,80 грн., пені в сумі 16 800,00 грн..

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову задовольняється судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому судом враховано, що заява про відмову від позову підписана представником позивача Онуфрйчук В.В. у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається з довіреності б/н від 01.08.2011 року.

Позивачу в судовому засідання роз'яснено приписи ст.78 ГПК України відносно наслідків припинення провадження у справі в зв'язку з відмовою від позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 3 775,85 грн., 3 % річних у сумі 1 749,80 грн., пені в сумі 16 800,00 грн..

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

05.10.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.82, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір про реструктуризацію заборгованості від 20.05.2011 року укладений між Державним підприємством "Тульчинське лісомисливське господарство" (вул. Відродження, 36, м. Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ - 00991479) та Приватним підприємством "Агза-ліс" (вул. вул. Л. Українки, 51, смт. Літин, Вінницька область, 22300, код ЄДРПОУ - 32233070).

3. Стягнути з Приватного підприємства "Агза-ліс", вул. вул. Л. Українки, 51, смт. Літин, Вінницька область, 22300, (код ЄДРПОУ - 32233070) - 417436 грн. 92 коп. - збитків, 4 259 грн. 37 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 224 грн. 02 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Прийняти відмову позивача від позовних вимог про стягнення - 1 749 грн. 80 коп. - 3 % річних; 3 775 грн. 85 коп. - інфляційних нарахувань, 16 800 грн. 00 коп. - пені. Провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 жовтня 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - ПП "Агза-ліс" - вул. Л. Українки, 51, смт. Літин, Вінницька область, 22300

3 - відповідачу - ПП "Агза-ліс" - вул. Карбишева, 53, м. Вінниця, 21031