Постанова № 18685358, 22.09.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.11 Справа № 8/18/5022-353/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддівДубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув апеляційну скаргу Аграрного приватного підприємства (далі АПП) «Золота нива»від 26.05.2011р.

на рішенняГосподарського суду Тернопільської області від 16.05.2011р.

у справі № 8/18/5022-353/2011

за позовом Приватного підприємства (далі ПП) «Агропром»м. Волочиськ Хмельницької області

до відповідачаАПП «Золота нива», с. Бзовиця Зборівського району Тернопільської області

про стягнення заборгованості в загальній сумі 587086,40 грн.

за участю представників:

від позивача - Сапьолкіна Н.В. представник;

від відповідача - Гудима В.П. представник.

Представникам сторін права і обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), розяснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Розпорядженням В.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2011р. у справі № 8/18/5022-353/2011 у звязку із хворобою головуючого судді (судді доповідача) Процика Т.С., передано справу № 8/18/5022-353/2011 для відкладення розгляду справи колегії суддів у складі: головуючий суддя Мурська Х.В., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.

Розпорядженням В.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2011р. у справі № 8/18/5022-353/2011 у звязку із виходом на роботу після хвороби головуючого судді (судді доповідача) Процика Т.С., враховуючи те, що справу йому було розподілено автоматизованою системою, справу № 8/18/5022-353/2011 передано (повернуто) для розгляду справи колегії суддів у складі: головуючий суддя Процик Т.С., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду апеляційної інстанції.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2011р., суддя Гирила І.М., позов Приватного підприємства «Агропром»до Аграрного приватного підприємства «Золота нива»про стягнення заборгованості в загальній сумі 587086,40 грн. задоволено, стягнуто з Аграрного приватного підприємства «Золота нива», на користь Приватного підприємства «Агропром»420 286 грн. 59 коп. основного боргу; 24 095 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань; 6 102 грн. 67 коп. 3% річних; 105 071 грн. 65 коп. штрафу; 5 870 грн. 86 коп. в повернення сплаченого позивачем державного мита; 236 грн. в повернення сплачених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; повернуто Приватному підприємству «Агропром»державне мито в сумі 04 грн. 14 коп., як зайво сплачене згідно платіжного доручення №95 від 16.02.2011р.

Відповідно до ч.1 ст.88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо зокрема з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення.

16 травня 2011 року Господарським судом Тернопільської області, суддя Гирила І.М., було прийнято додаткове рішення у цій справі з огляду на те, що Господарським судом Тернопільської області при винесенні рішення від 16 травня 2011 року у справі № 8/18/5022-353/2011 з Аграрного приватного підприємства «Золота нива», с. Бзовиця, Зборівський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 30812203) на користь Приватного підприємства «Агропром», вул Котовського 7, м. Волочиськ, Хмельницька область (ідентифікаційний код 32810350) стягнуто: 420 286 грн. 59 коп. основного боргу, 24 095 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань; 6 102 грн. 67 коп. 3% річних, 105 071 грн. 65 коп. штрафу; 5 870 грн. 86 коп. в повернення сплаченого позивачем державного мита та 236 грн. в повернення сплачених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, проте не вирішено питання щодо позовної вимоги в частині стягнення з Аграрного приватного підприємства «Золота нива», с. Бзовиця, Зборівський район, Тернопільська область 31 530,45 грн. пені, яка була розглянута в судовому засіданні 16.05.2011р.

Відповідно до додаткового рішення внесено доповнення в п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду від 16.05.2011 року по справі № 8/18/5022-353/2011 та викладено його у наступній редакції: «2.Стягнути з Аграрного приватного підприємства "Золота нива", с. Бзовиця, Зборівський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 30812203) на користь Приватного підприємства "Агропром", вул Котовського 7, м. Волочиськ, Хмельницька область (ідентифікаційний код 32810350): 420 286 грн. 59 коп. основного боргу, 24 095 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань; 6 102 грн. 67 коп. 3% річних, 105 071 грн. 65 коп. штрафу; 31 530 грн. 45 коп. пені, 5 870 грн. 86 коп. в повернення сплаченого позивачем державного мита; 236 грн. в повернення сплачених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями ст.ст. 11, 526, ч.1 ст.530, ст.ст. 599, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобовязання по договорах в частині повної оплати вартості отриманого товару і заборгованість відповідача перед позивачем складає 420286,59 грн., а відтак оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару, то вимога позивача про стягнення суми 420286,59 грн. основного боргу, 24 095 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань; 6 102 грн. 67 коп. 3% річних, 105 071 грн. 65 коп. штрафу; 31 530 грн. 45 коп. пені, є законною та обґрунтованою, яка підлягають стягненню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АПП «Золота нива»подало апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати оскаржене рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2011р. у справі № 8/18/5022-353/2011 та прийняти нове рішення у справі, яким зменшити розмір фінансових санкцій та пені на суму 166799,81 грн. та відстрочити виконання рішення до 30 серпня 2011 року. Скаржник посилається зокрема на те, судом при вирішенні питань про зменшення розміру фінансових санкцій та пені, а також відстрочення виконання рішення було порушено норми процесуального права.

ПП «Агропром», позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2011р. у справі № 8/18/5022-353/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ПП «Агропром»звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до АПП «Золота нива»про стягнення з нього заборгованості в загальній сумі 587 086грн. 40 коп., з яких: 420 286 грн. 59 коп. основного боргу, 24 095 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань, 6 102 грн. 67 коп. три проценти річних, 105 071 грн. 65 коп. штрафу; 31 530 грн. 45 коп. пені.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором поставки № 03-02/10 ЛВ від 24.02.2010р., зокрема, в частині здійснення своєчасної оплати за поставлену відповідачеві продукцію на суму 420 286,59 грн., на яку у відповідності до чинного законодавства та умов договору нараховано 105 071, 65 грн. штрафу, 31 530, 45 грн. пені, 6 102,67 три проценти річних та 24 095, 04 грн. інфляційних нарахувань, за період з 16.08.2010 р. по 15.02.2011р.

У підтвердження викладеного позивачем подано суду договір поставки № 03-02/10 ЛВ від 24.02.2010 р.; додатки до договору поставки № 03-02/10 ЛВ від 24.02.2010 р., відповідно, № 1 від 24.02.2010 р., № 2 від 10.05.2010 р., № 3 від 04.06.2010 р. та № 3 від 19.06.2010 р.; видаткові накладні № РН 0000917 від 19.06.2010 р., № РН 0230 від 19.06.2010 р., № РН 0000780 від 04.06.2010 р., № РН 0000711 від 28.05.2010 р., № РН 0000692 від 26.05.2010 р., № РН 0000566 від 15.05.2010 р., № РН 0000451 від 06.05.2010 р., № РН 0000328 від 27.04.2010 р., № РН 0000229 від 16.04.2010 р. та № РН 0000140 від 12.04.2010 р.; довіреності № 41 від 19.06.2010 р., № 10 від 03.06.2010 р., № 38 від 28.05.2010 р., № 36 від 15.05.2010 р., № 39 від 27.04.2010 р., № 5 від 16.05.2010 р. та № 33 від 12.04.2010 р., а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 24.02.2010 року між Приватним підприємством «Агропром»(Постачальник), з однієї сторони, та Аграрним приватним підприємством «Золота нива»(Покупець), з другої сторони, укладено договір поставки № 03-02/10 ЛВ (а.с.а.с.10-15), за умовами якого в строки, визначені договором, Постачальник зобовязався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі Товар), а Покупець прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму(п.1.1 р. 1 Договору).

Відповідно до п.1.2 р.1 Договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки, вартість Товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору.

Ціна договору вираховується, як сума вартостей усіх партій Товару (згідно відповідних специфікацій), переданих постачальником у власність Покупцю (п.2.1 р. 2 Договору).

Приймання товару по кількості і якості проводиться Покупцем в момент його отримання від Постачальника. Покупець зобовязаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування Товару і, у випадку їх виявлення, негайно, до закінчення приймання, письмово заявити Постачальнику. При відсутності такої заяви у вказаний термін Товар вважається прийнятим покупцем по кількості і якості (п. 4.1. р. 4 Договору).

Товар вважається відвантаженим Постачальником і прийнятим Покупцем: по кількості відповідно до одиниць виміру, вказаній в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості відповідно до якості, вказаної у сертифікаті якості підприємства-виробника (п.п.4.1-4.2 р. 4 Договору).

Згідно з р. 5 Договору господарські зобовязання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують з дня підписання його представниками сторін та припиняються належним виконанням договору.

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, згідно із положеннями Господарського процесуального кодексу України є предметом регулювання Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобовязання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. ст. 11, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, та однією з підстав виникнення зобовязань.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання умов договору поставки № 03-02/10 ЛВ від 24.02.2010р. ПП «Агропром», відповідно до видаткових накладних:

№РН-0000140 від 12.04.2010р. на суму 272296,27грн.(а.с.32),

№РН-0000229 від 16.04.2010р. на суму 34855,92грн.(а.с.29),

№РН-0000328 від 27.04.2010р. на суму 138198,74грн. (а.с.28),

№РН-0000451 від 06.05.2010р. на суму 77241,12грн. (а.с.26),

№РН-0000566 від 15.05.2010р. на суму 74672,64грн. (а.с.24),

№РН-0000692 від 26.05.2010р. на суму 4078,08грн. (а.с.23),

№РН-0000711 від 28.05.2010р. на суму 9028,22грн. (а.с.21),

№РН-0000780 від 04.06.2010р. на суму 3058,56грн. (а.с.19),

№РН-0230 від 19.06.2010р. на суму 8 630,40грн. (а.с.18),

№РН-0000917 від 19.06.2010 року на суму 9695,04грн.(а.с.16),

передало, а АПП «Золота нива», через свого представника ОСОБА_1., який діяв на підставі довіреностей №33 від 12.04.2010р. (а.с.31), №5 від 16.04.2010р.(а.с.30), №39 від 27.04.2010р. (а.с.27), №36 від 15.05.2010р. (а.с.26), №38 від 28.05.2010р. (а.с.22), №10 від 03.06.2010р. (а.с.20), №41 від 19.06.2010р. (а.с.17) прийняло товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 631 754, 99 грн..

Пунктом 2.1 розділу 2 Договору сторони передбачили, що Покупець поводить оплату вартості Товару шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії Товару будуть обговорюватись Сторонами у кожному конкретному випадку окремо, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках.

Так, 24.02.2010 року сторони підписали Додаток №1 до Договору №03-02/10ЛВ від 24.02.2010р.(а.с.12); 10.05.2010р. Додаток №2 (а.с.13); 04.06.2010р. Додаток №3 (а.с.14) та 19.06.2010р. Додаток №5 (а.с.15), якими, відповідно, визначили назву товару, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки та календарний графік платежів.

Зокрема, як вбачається із змісту вказаних вище Додатків, сторонами встановлено, що Покупець зобовязаний сплатити Продавцю (сумарно по всіх додатках) вартість товару в сумі 212648,18грн. до 15 серпня 2010 року; 90 736,68грн. до 01.09.2010р., 212 648,18грн. до 15.09.2010р. та 116 019,12грн. до 01.10.2010р.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства свої зобовязання по оплаті вартості отриманого товару виконав неналежним чином.

Окрім того, в силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 30.12.2010 року між сторонами у справі підписано Протокол про припинення зобов'язань шляхом заліку зустрічної однорідної вимоги (а.с.39), з якого вбачається, що за станом на 30.12.2010 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 631745,98грн. (за договором поставки № 03-02/10 від 24.02.2010р.), а заборгованість ПП «Агропром»перед АПП "Золота нива"- 211 468,39 грн. (за поставлений на підставі усної домовленості та накладних на загальну суму 211 468,39 грн., а.с.а.с.41, 42, 43 товар). Сторонами проведено залік зустрічної однорідної вимоги, згідно якого після проведення заліку борг АПП «Золота нива» перед ПП «Агропром»становить 420 286,59грн. (акт звірки взаєморозрахунків від 30 грудня 2010р., а.с.40).

Таким чином, за станом на день розгляду спору в суді першої інстанції заборгованість відповідача, за отриманий відповідно до Договору поставки №03-02/10 від 24.02.2010р. товар, становить 420 286,59грн., які і просив позивач стягнути в судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позов б/н від 04.04.2011 року у суді першої інстанції та судових засіданнях суду апеляційної інстанції суму основного боргу перед позивачем за поставлений відповідно до Договору поставки №03-02/10 від 24.02.2010р. товар на суму 420 286,59грн. визнав в повному обсязі.

Про факт визнання заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 420 286,59 грн. свідчить і долучений до матеріалів справи Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами по справі станом на 30.12.2010р., який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб.

Статтею 22 ГПК України передбачено право відповідача визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ч.5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на наведене, позовні вимоги ПП «Агропром»щодо стягнення з АПП «Золота нива»420 286,59грн. боргу за поставлений товар правильно визнано місцевим господарським судом як такі, що підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені, підтверджені документально та визнані відповідачем.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконувати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

На підставі наведених норм законодавства позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 24 095,04 грн. за період з 16.08.2010 року по 31.01.2011 року та три проценти річних на суму 6 102,67 грн., за період з 16.08.2010р. по 15.02.2010р., з врахуванням сум поставок, встановлених у специфікаціях, термінів здійснення платежів, а також проведеним сторонами зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до правильного розрахунку, сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, зроблених місцевим господарським судом (а.с.а.с.75-76), з огляду на наявність заборгованості за договором, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про підставність вимог позивача в частині стягнення з відповідача 24 095 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань та 6 102 грн. 67 коп. трьох процентів річних.

Місцевий господарський суд правильно відзначив, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобовязання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст.546-551 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Згідно з вимогами ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

Підпунктами 7.2.1 пункту 7.2 розділу 7 Договору сторони передбачили, що за затримку з оплатою Продавцю за поставлений Товар, Покупець сплачує штраф в розмірі 25 процентів від суми боргу (його простроченої частини), а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день протермінування оплати.

З огляду на наведене, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф в розмірі 105071,65грн. (25 процентів від суми боргу) та 31 530,45грн. пені, нарахованої за період з 16.08.2010 року по 15.02.2011р., з врахуванням сум поставок, встановлених у специфікаціях, термінів здійснення платежів, а також проведеним сторонами зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до правильного розрахунку штрафу та пені, зробленого місцевим господарським судом (а.с.а.с.75-76), суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що він проведений у відповідності з вимогами ст. 232 ГК України та ст.ст. 549,550 ЦК України, відповідає вимогам ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а відтак заявлена позивачем сума пені в розмірі 31 530,45грн. та штрафу в розмірі 105 071,65 грн. підлягають до задоволення.

Щодо вимог скаржника про зменшення розміру неустойки, то слід відзначити наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Норми ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно»є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Вирішуючи питання про застосування пункту 3 статті 83 ГПК України, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (підпункт 2.4 пункту 2 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань»).

З огляду на наведене, враховуючи, що застосування санкцій у розмірах, нарахованих позивачем у позовній заяві, не є надмірно великим порівняно із сумою боргу, що термін прострочення виконання грошового зобовязання є значним, що відповідачем з моменту отримання товару і до розгляду справи в суді не сплачено коштів у погашення боргу, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами доводів про те, що підприємство зазнало значних збитків у 2010 році, не надав доказів збиткової діяльності підприємства, його клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій правомірно відхилено місцевим господарським судом.

Окрім того, важкий фінансовий стан відповідача є результатом його власної господарської діяльності, і не може бути прийнятий судом як обєктивна обставина, що унеможливлює виконання договірних зобовязань та є підставою для зменшення штрафних санкцій. Порушуючи строки оплати за договором, відповідач знав про можливість застосування до нього штрафних санкцій, але припустився порушень умов договору.

Щодо вимог скаржника про відстрочку виконання рішення у справі, то суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом у наступному.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

Під відстрочкою виконання рішення слід розуміти відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Отже, в основу судового рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що підставою для відстрочки виконання судового рішення відповідач вважає тяжке фінансове становище підприємства, яке виникло внаслідок світової фінансової кризи та несприятливі погодні умови у 2010 р., які на нього, як сільськогосподарського виробника, негативно вплинули.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, зобовязана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення суду.

Фактично ж обставини, на які відповідач посилається, а саме: скрутне фінансове становище фермерського господарства та наявність в Україні фінансової кризи не є виключними, а лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у звязку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду у даній справі. Окрім того, зазначані обставини мають вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших субєктів підприємницької діяльності, а допущена відповідачем заборгованість та невиконання ним своїх договірних зобовязань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану позивачем господарську діяльність.

Окрім того, слід відмітити, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

З аналізу наведених обставин, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність у цьому випадку підстав, встановлених ст. 83 ГПК України для відстрочки виконання рішення суду у цій справі.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, оскільки скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2011р. року у справі № 8/18/5022-353/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.