Постанова № 18684098, 09.08.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.11 Справа № 10/36/5022-788/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Хабіб М.І.

Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу Приватного Підприємства «СК Захід», с.Ступки Тернопільського району Тернопільської області

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2011р.

у справі № 10/36/5022-788/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга», м.Львів

до відповідача Приватного підприємства «СК Захід», с.Ступки Тернопільського району Тернопільської області

про стягнення суми 62 017,37 грн.

За участю представників:

позивача: Дмитришин Н.Я.

відповідача: Пеньоншко В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2011р. у справі № 10/36/5022-788/2011 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга»та стягнуто з Приватного підприємства «СК Захід», с.Ступки Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 36687532 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга», м.Львів, вул.Наукова, 114/2, код ЄДРПОУ 23968483 –56700 грн. боргу, 2744,90 грн. пені, 531,27 грн. 3% річних, 2041,20 грн. інфляційного збільшення, 622 грн. в повернення сплаченого державного мита та 236 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд входив з приписів ст.ст.20, 193 Господарського Кодексу України, ст. ст. 11, 546, 712 Цивільного Кодексу України та умов укладеного сторонами договору поставки товарів № 12/07 від 12.07.2010р.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального права, в позові відмовити, з мотивів у ній наведених. Зокрема відповідач вважає, що договір поставки товарів № 12/07 від 12.07.2010р. є неукладеним, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов господарського договору, зокрема стосовно ціни, так як сторони у виконання п.2.2 договору не підписали специфікації, у якій була б погоджена ціна товару, також відсутня заявка (замовлення) відповідача на поставку товару. Відтак, поставка товару за накладною № РН-01623 від 29.12.2010р. є позадоговірною. Вимоги про виконання зобов’язання щодо оплати товару позивач відповідачу не пред’являв. А отже строк оплати товару за накладною № РН-01623 від 29.12.2010р. є таким, що не настав, тому позов заявлено передчасно. Крім того, договір поставки товарів № 12/07 від 12.07.2010р. зі сторони позивача підписаний не уповноваженою особою Цимбалою М.М.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав. Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 12.07.2010р. між ТОВ «Райдуга»(Постачальник) та ПП «СК Захід»(Покупець), укладено договір поставки № 2/07, відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник бере на себе зобов’язання постачати покупцю товар, а покупець бере на себе зобов'язання його прийняти та оплатити.

Відповідно до п.1.2 договору асортимент та кількість товару визначаються сторонами на кожну партію окремо у накладних, які оформляються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару.

Пунктом 2.1 договору сторони встановили, що ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.2.2 договору постачальник залишає за собою право проводити зміну ціни товару після підписання сторонами нової специфікації

За п.2.3 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника. Оплата товару проводиться протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання товару.

Відповідно до п.2.4 договору, зобов’язання покупця по оплаті вартості отриманого товару вважаються виконаними: при безготівкових розрахунках –з моменту списання коштів з поточного рахунку покупця; при розрахунку готівкою –з моменту внесення готівки в касу постачальника.

У відповідності до умов Договору № 12/07 від 12.07.2010р. та на їх виконання, постачальник поставив, а покупець отримав товар: арахіс лущений в кількості 3000 кг на загальну суму 56700 грн., що підтверджується накладною № РН-01623 від 29.12.2010р. на суму 56700 грн.

Прийняття товару представниками відповідача, отриманого за накладною № РН-01623 від 29.12.2011р., підтверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 42 від 28.12.2010р., що видана ПП «СК Захід»на ім'я Стецька Руслана Івановича.

Однак, відповідач вартості отриманого товару не оплатив, що призвело до виникнення у нього перед позивачем боргу в сумі 56700 грн. тта стало підставою для звернення з позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України та ч.1 ст.174 ГК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (господарських зобов’язань) є зокрема договори та інші правочини.

Згідно з ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.180 ЦК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідач в апеляційній скарзі покликається на те, що сторонами договору не було досягнуто згоди щодо ціни як однієї з істотних умов договору. Відповідач зазначає, що відповідно до п.2.2 Договору сторони передбачили обов'язковість підписання специфікації у якій мала бути зазначена ціна товару. Враховуючи ту обставину, що такої специфікації підписано не було, відповідач вважає, що договір неукладеним.

Однак, такий висновок відповідача суперечить дійсним обставинам справи та спростовується змістом пункту 2.1 договору, згідно з яким ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору, та пункту 2.2 договору, згідно з яким постачальник залишає за собою право проводити зміну ціни товару, після підписання сторонами нової специфікації.

У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на п.1.2 Договору на поставку товарів № 12/07 від 12.07.2010р., також зазначає, що поставка товару мала здійснюватись виключно на підставі замовлення, яке, на його думку, має бути надіслано відповідачем в письмовій чи в електронні й формі. При цьому відповідач зазначає, що в матеріалах справи немає ніякого підтвердження того, що така заявка була відправлена відповідачем та отримана позивачем.

Однак, наведені доводи апелянта не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Так, згідно з п.1.1 договору позивач зобов'язувався постачати відповідачу товар, а відповідач в свою чергу зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-01623 від 29.12.2010р. на суму 56700 грн. Прийняття товару представниками відповідача отриманого за накладною № РН-01623 від 29.12.2010р., підтверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 42 від 28.12.2010р., що видана ПП «СК Захід»на ім'я Стецька Руслана Івановича. Факт отримання відповідачем визначеного у накладній № РН-01623 від 29.12.2010р. товару, підтверджує його згоду з кількістю, асортиментом та терміном поставки товару позивачем, та свідчить про досягнення попередньої домовленості між сторонами договору про умови поставки.

Крім того, відповідач стверджує, що строк поставки товару, поставленого за накладною № РН-01623 від 29.12.2010р. є таким що не настав. Однак, з таким твердженням відповідача теж погодитись не можна, оскільки відповідно до п.2.3 договору оплата товару проводиться протягом 30 календарних днів з дня отримання товару. Відповідно до накладної № РН-01623 від 29.12.2010р. товар був отриманий відповідачем 29.12.2010р. Таким чином, оплата поставленого за договором товару мала бути здійснена відповідачем до 29.01.2011р. Однак на час подання позовної заяви позивачем, товари передані відповідачу за накладною № РН-01623 від 29.12.2010р., так і не були оплачені останнім.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Недійсність договору поставки прямо законом не встановлена. Доказів визнання договору поставки № 12/07 від 12.07.2010р. недійсним в судовому порядку відповідач суду не подав, як і не подав належних доказів на спростування факту вчинення правочину. Договір поставки № 12/07 від 12.07.2010р. підписаний сторонами та скріплений печатками. Доводи апелянта про те, що договір поставки товарів № 12/07 від 12.07.2010р. зі сторони позивача підписаний не уповноваженою особою Цимбалою М.М. спростовуються поданою позивачем довіреністю від 12.01.2010р., дійсною до 31.12.2010р., якою Цимбалу М.М. уповноважено укладати угоди (договори) на продаж, постанову робіт, товарів та послуг, які укладаються для потреб ТзОВ «Райдуга», а також наказом директора тзОВ «Райдуга»Мохд Захір № 231 від 24.03.2008р. «Про уповноваження Цимбали М.М. на підписання угод (договорів) та документів фінансового характеру».

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондується з абзацом 1 ч.1 ст.193 ГК України, яким встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.527 України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи доведено, що позивач поставив відповідачу арахіс лущений в кількості 3000 кг, однак відповідач у встановлений договором строк не здійснив оплату за поставлений товар на суму 56700 грн., що в силу ст.ст.526, 530, 629 ЦК України та ст.193 ГК України є неприпустимим, а тому позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 56700 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У відповідності до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п.6.1 Договору сторони встановили, що у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно з розрахунком ТзОВ «Райдуга»обчислена позивачем пеня за період з 29.01.2011р. по 22.05.2011р. складає 2744,90 грн., її нарахування грунтується на законі та договорі, проведено правомірно, а отже вимоги позивача в частині стягнення 2744,90 грн. пені є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарським судом.

Частиною 2 ст.625 ЦК України, передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов‘язання позивачем за період з з 29.01.2011р. по 22.05.2011р. нараховано відповідачу 2041,20 грн. інфляційних втрат та 531,27 3% річних, які підлягають стягненню на підставі ст.625 ЦК України, а позовні вимоги в цій частині задоволенню як законні та обгрунтовані.

Тому, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову в повному обсязі не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Відтак, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2011р. у справі № 10/36/5022-788/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного Підприємства «СК Захід», с.Ступки Тернопільського району Тернопільської області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Хабіб М.І.

Суддя Якімець Г.Г.