Постанова № 18683921, 09.08.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.11 Справа № 5015/1094/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівЗварич О.В.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.04.2011р.

у справі № 5015/1094/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», м.Львів

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про стягнення 51444,33 грн.

За участю представників:

позивача: Медвідь В.О.

відповідача: Лісовська Я.Р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.04.2011р. у справі № 5015/1094/11 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», м.Львів, та стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (Львівська область, Яворівський район, с Руда Краковецька, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс»(м.Львів, вул.Федьковича, 27/2, ідентифікаційний код 30162644) 9910 грн. основного боргу, 1034,33 грн. інфляційних втрат, 40500 грн. штрафних санкцій, 515 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. вартості інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.525, 526, 530, 629, 909, 929, 930 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 229-230 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального права, неповного зясування обставин справи, в позові відмовити, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт покликається на те, що договорів із відповідачем не підписував, а тому просить витребувати від позивача їх оригінали; пеня нарахована з порушенням вимог ст.ст.1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»та ст.343 ГК України; розмір пені не відповідає наслідкам порушення, а тому може бути зменшений судом.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав. Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 10.08.2009р. між ТзОВ «СвитязьТранс»(перевізник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з іншої сторони (експедиція) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг за № 10/08-01(П), відповідно до п.2.1 якого перевізник зобов'язувався забезпечити своєчасну доставку вантажу по маршруту Бориспіль (Україна) Львів в терміни, зазначені експедицією, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача. Вартість перевезення становить 1700грн. (п.1.2 договору).

Свої зобов”язання за даним договором позивач виконав належним чином в повному обсязі, про що свідчить товарно-транспортна накладна № 87798547/87798715 від 11.08.2010р. з відміткою вантажоодержвувача - фірма ТзОВ «Тема».

11.09.2009р. сторонами укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг за № 11/09, відповідно до п.2.1 якого перевізник (позивача) зобов'язується здійснити міжнародне перевезення вантажу по маршруту Жешів (Зачерне) (Республіка Польща) - м.Червоноград (Україна), вартість якого, відповідно до п.1.2 договору становить 4000грн.

На виконання умов даного договору позивачем здійснено передбачене договором міжнародне перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR А № 125972 від 15.09.2009р., з відповідними відмітками митного контролю та печаткою одержувача - фірма «Євро-Дах».

15.09.2009р. між тими ж сторонами укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 12/09, відповідно до умов якого позивач зобов”язувався здійснити міжнародне перевезення вантажу по маршруту Жешів (Зачерне) (Республіка Польща) - м.Червоноград (Україна) вартістю 4210грн. (п.п.1.2, 2.1 договору).

На виконання умов даного договору позивачем здійснено передбачене договором перевезення вантажу, про що свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна СМR А № 125976 від 17.09.2009р. з відповідними відмітками митного контролю та печатка одержувача - фірма «Євро-Дах».

Згідно з п.2.2 укладених договорів № 10/08-01(П), № 11/09, № 12/09 експедиція зобовязана оплатити послуги перевізника з перевезення вантажу.

Відповідно до умов п.3.1 укладених договорів № 10/08-01(П), № 11/09, № 12/09 експедиція (відповідач) здійснює оплату послуг перевізника (позивача) шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок перевізника протягом 10-ти банківських днів з дня отримання експедицією належним чином оформлених платіжних документів (рахунку, податкової накладної, ТТН, актів виконаних робіт, договорів-замовлень з печаткою перевізника).

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України та ч.1 ст.174 ГК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків (господарських зобовязань).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.180 ЦК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну

Стаття 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Стаття 207 ЦК України встановлює вимоги до письмової форми правочину. Зокрема за ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Із договорів № 10/08-01(П), № 11/09, № 12/09 вбачається, що вони підписані сторонами та скріплені печатками.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність договорів про надання транспортно-експедиційних послуг прямо законом не встановлена. Доказів визнання договорів № 10/08-01(П), № 11/09, № 12/09 недійсними в судовому порядку відповідач суду не подав, як і не подав належних доказів на спростування факту вчинення правочинів. А тому не приймаються до уваги доводи апелянта про те, що відповідач договорів про надання транспортно-експедиційних послуг з позивачем не укладав та не підписував.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондується з абзацом 1 ч.1 ст.193 ГК України, яким встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.527 України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.909 Цивільного Кодексу України та аналогічними нормами ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак, відповідач своїх зобов”язань за даними договорами не виконав, послуг перевізника з перевезення вантажу не оплатив, у звязку з чим борг відповідача перед позивачем становить 9910 грн. Доказів на спростування чи погашення суми боргу відповідач суду не подав.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача вартості неоплачених перевезень в розмірі 9910 грн. судом першої інстанції задоволена правомірно, як законна та обґрунтована.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобовязання позивачем за період з жовтня 2009р. по вересень 2010р. нараховано відповідачу 1034,33 грн. інфляційних втрат, які підлягають стягненню на підставі ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 231 ГК України встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. (п.1). У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). (п.4).

У відповідності до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3 договору № 12/09 передбачено, що експедиція (відповідач) несе відповідальність за невиконання умов п.2.2 договору в розмірі 100(сто) грн. за кожну прострочену добу.

Станом на 05.11.2010р. кількість прострочених діб за договором № 12/09 від 15.09.2009р. становить 405. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 40500 грн. штрафних санкцій ґрунтується на законі та договорі і правомірно задоволена господарським судом.

Відповідно до п.1 ст.233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Однак, відповідач не довів обставини винятковості випадку.

Відтак, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Тому керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.04.2011р. у справі № 5015/1094/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддяЮрченко Я.О.

СуддяЗварич О.В.

СуддяЯкімець Г.Г.