Постанова № 18683829, 02.08.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

02.08.11 Справа № 5015/600/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Львівпромліс»від 06.05.2011р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2011р. (повне рішення складено 27.04.2011р.)

у справі № 5015/600/11 (19/7)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Українська лісова промислова заготівельна компанія», м. Жидачів Львівської області

до відповідача: ТзОВ «Львівпромліс», м. Жидачів Львівської області

про стягнення 587256,77 грн.

за участю представників:

від позивача - Головач А.М. –директор, Родіков Т.В. - представник;

від відповідача - не з’явився.

Повна постанова складена 08.08.2011р.

Розгляд справи у судових засіданнях відкладався з підстав, викладених в ухвалах апеляційного господарського суду.

Присутнім у судовому засіданні представникам позивача права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено, заяв про відвід не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2011р., суддя Н. Березяк, уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лісова промислова заготівельна компанія»задоволено, стягнено з ТзОВ «Львівпромліс»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лісова промислова заготівельна компанія»заборгованість за договором № 8/05 п/л в сумі 587256,77 грн., державне мито в сумі 5872,57 грн. та 223,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст.251, 252, 253, 257, ч.1 ст.264, ст.509, ч.1 ст.530, ст.ст.601, 612, 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що:

- на виконання умов договору купівлі-продажу товару №8/05 від 27.12.2004 року, укладеного між ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія»та ТзОВ «Львівпромліс»у період з 08.02.2006р. по 31.03.2006р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар (лісопродукцію) на загальну суму 587 256,77 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними (належно завірені копії яких долучені до матеріалів справи); факт отримання лісопродукції на суму 587 256,77 грн. не заперечується відповідачем;

- оскільки на момент відвантаження товару рахунки на його оплату відповідачу виставлені не були, ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія»для оплати поставленого в період з 08.02.2006р. по 31.03.2006р. товару, 10.08.2009р. було виставлено рахунок-фактуру №СФ-000276 на суму 544521,22 грн. та рахунок фактуру № СФ-000282 на суму 42735,56 грн., що надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією, які відповідачем оплачені не були;

- рахунок на оплату поставленого товару був виставлений позивачем лише в серпні 2009 року і відповідач не вживав жодних дій для витребування документів (у тому числі рахунку на оплату) чи повернення товару, тобто, відсутні підстави вважати, що строк основного зобов'язання сплив через три роки з моменту поставки, оскільки умовою оплати є не лише сама поставка, а також виставлення рахунку на оплату;

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Львівпромліс»подало апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2011р. у справі №5015/600/11 повністю, прийняти нове рішення, яким відмовити ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія»в задоволенні позовних вимог повністю.

Скаржник вважає рішення місцевого господарського суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, відповідно, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, крім того, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Зокрема скаржник відзначив, що місцевим господарським судом не був прийнятий до уваги та не отримав належної правової оцінки той факт, що позивач виставив лише два рахунки-фактури на суму 544 521,22 грн. та 42 735,56 грн. відповідно, тобто не на кожну партію товару, як того вимагає п.3.3 договору. Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що керуючись п. 9.1. договору свій обов'язок по виставленню рахунку позивач міг виконати у будь-який час, зокрема через 3 роки і 5 місяців після останньої фактичної поставки товару, оскільки такий висновок суперечить вимогам чинного законодавства України. Неправомірним є посилання суду на акти звірки як на форму визнання боргу та як на підставу переривання перебігу строку позовної давності. Оскільки право вимоги оплати товару виникло у Позивача на 16 банківський день після поставки товару (в цей день Позивач дізнався про порушення свого права), помилковим є висновок суду про не пропущення Позивачем строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялись про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції - листів, якими надсилались копії ухвал апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи у судовому засіданні), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, розгляд справи неодноразово відкладався, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов’язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи суду апеляційної інстанції не поступало; у попередніх судових засіданнях представники сторін дали усні пояснення, навели свої доводи та міркування, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Присутні у попередніх судових засіданнях представники сторін підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, суд встановив наступне.

ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія»звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Львівпромліс»про стягнення 619168,62 грн. боргу за поставлену лісопродукцію.

За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем були нараховані 22091,83 грн. інфляційних, від стягнення яких під час попереднього розгляду справи позивач також відмовився, про що ним було подано заяву про уточнення позовних вимог ( а.с.98 том І).

В зв’язку з не оплатою поставленої лісопродукції, позивач просить стягнути з ТзОВ “Львівпромліс” на його користь 587 256,78 грн. боргу та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.06.2010р. у цій справі у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТзОВ «Львівпромліс»боргу за поставлену лісопродукцію відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2010р. рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2010 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто на користь позивача 587256,78 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2011р. рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2010р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2010р. у справі №19/7 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 27.12.2004р. між ТзОВ «Львівпромліс»(покупець) та ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія»(продавець) було укладено договір №8/05 п/л купівлі-продажу товару (т.1, а.с.а.с.12-13), за умовами якого продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, який вказаний в специфікаціях і додатках, котрі є складовою частиною договору.

Відповідно до п. 3.3. договору оплата товару здійснюється покупцем за кожну партію товару на протязі 15 банківських днів після завантаження і виставлення бухгалтерських документів (рахунок, податкова накладна, зведена та товарно-транспортна накладна).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору в період з 08.02.2006р. по 31.03.2006р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар (лісопродукцію) на загальну суму 587 256,77 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними (належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи, т.ІІІ, а.с.а.с.38-150, том ІV, а.с.а.с.1-63). Факт отримання цієї продукції не заперечується відповідачем.

10 серпня 2009 року ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» було виставлено рахунок-фактуру № СФ-000276 на суму 544521,22 грн. та рахунок фактуру № СФ-000282 на суму 42735,56 грн., які залишились відповідачем не оплачені.

17 серпня 2009 року позивачем була направлена вимога (вих.№ 68) про оплату заборгованості у термін до 02.09.2009р., яка залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

19.10.2009 року на адресу ТзОВ «Львівпромліс»позивачем було направлено повідомлення (вих. №90) про наявність непогашеної заборгованості в сумі 587256,79 грн.

У зв’язку з не оплатою поставленої лісопродукції позивач просить стягнути з ТзОВ «Львівпромліс» на його користь 587 256,78 грн. боргу та судові витрати.

21 лютого 2011 року ТзОВ «Львівпромліс» подано заяву про застосування позовної давності (т.ІІІ, а.с.а.с.11-13), у порядку, передбаченому ст.267 ЦК України, в якій просить застосувати позовну давність при розгляді цієї справи.

З врахуванням всіх обставин справи, оцінивши всі докази у сукупності, суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови виходив з наступного.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу товару №8/05 від 27.12.2004 року, укладеного між ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» та ТзОВ «Львівпромліс»у період з 08.02.2006р. по 31.03.2006р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар (лісопродукцію) на загальну суму 587 256,77грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними (належно завірені копії яких долучені до матеріалів справи). Факт отримання лісопродукції на суму 587 256,77 грн. не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 3.3. договору оплата товару здійснюється покупцем за кожну партію товару на протязі 15 банківських днів після завантаження і виставлення бухгалтерських документів (рахунок, податкова накладна, зведена та товарно-транспортна накладна).

Оскільки на момент відвантаження товару рахунки на його оплату відповідачу виставлені не були, 10.08.2009 року ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» було виставлено рахунок-фактуру №СФ-000276 на суму 544521,22 грн. та рахунок фактуру № СФ-000282 на суму 42735,56 грн., які надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією (т.І, а.с.а.с.21-23).

Виставлені 10.08.2009 року рахунки відповідачем оплачені не були. Позивачем 17.09.2009р. надсилалась на адресу відповідача вимога про оплату заборгованості з копією рахунків, що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення (т.І, а.с.а.с.23-24), яка залишена без відповіді і задоволення.

Заборгованість ТзОВ «Львівпромліс» перед ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія»за поставлену по договору купівлі-продажу №8/05 лісопродукцію станом на день розгляду справи у суді першої інстанції складала 587 256,77 грн., що не заперечується відповідачем.

З огляду на викладені обставини, місцевим господарським судом зроблено висновок, що оскільки рахунки на оплату поставленої лісопродукції під час її поставки не виставлялись, а були виставлені лише 10.08.2009р., то термін оплати за товар настав лише з 11.08.2009р. (на протязі 15 днів з після виставлення рахунків відповідно до п.3.3 договору), і, відповідно, позивачем не пропущено строк звернення з позовом до суду, а оскільки факт поставки товару позивачем і його одержання відповідачем не заперечується сторонами, як і не заперечується факт несплати відповідачем коштів у повному обсязі за поставлений товар,суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Проте, такі висновки місцевого господарського суду є помилковими з огляду на наступне.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем за кожну партію товару на протязі 15 банківських днів після завантаження і виставлення бухгалтерських документів (рахунок, податкова накладна, зведена та товарно-транспортна накладна).

Документи, необхідні для прийому-передачі товару (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні), надавалися позивачем одночасно із поставками на кожну партію товару (остання поставка відбулася 31.03.2006 р.).

Однак, рахунки на оплату поставленого товару на суму 587 256,78 грн. позивач виставив 10.08.2009р., тобто через 3 роки і 5 місяців після останньої фактичної поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачу лише два рахунки-фактури на суму 544 521,22 грн. та 42 735,56 грн. відповідно, тобто не на кожну партію товару, як того вимагає п. 3.3 договору.

Позивач послався на рахунки як на одну з обов’язкових передумов для здійснення покупцем оплати за поставлений товар та відзначив, що договором не визначено строк, протягом якого позивачем має бути пред’явлено такі рахунки.

Проте, хоч договором такий строк не визначений, такі посилання позивача є безпідставними, оскільки відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, що і є у цьому випадку, оскільки п.3.3 договору лише передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем за кожну партію товару на протязі 15 банківських днів після завантаження і виставлення бухгалтерських документів (рахунок, податкова накладна, зведена та товарно-транспортна накладна).

Так, відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.2 ст.662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Таку правову позицію підтримує і Вищий господарський суд України (постанова від 18.01.2011р. у справі № 19/7).

Тобто, у цьому випадку підставою виникнення у відповідача обов’язку оплатити товар, а у позивача права вимоги оплати такого товару, має бути не виставлення рахунку на оплату товару, а факт передачі товару, підтверджений відповідними документами.

Таким чином, враховуючи дату виставлення рахунків (10.08.2009р.), позивач в межах загального строку позовної давності не виконав свій обов’язок, передбачений актом цивільного законодавства, щодо виставлення рахунку разом із поставкою товару, що не позбавило відповідача від обов’язку оплатити товар та не зупинило перебігу строку позовної давності.

Щодо витребування покупцем (відповідачем у справі) у продавця (позивача у справі) усіх необхідних документів, то слід відзначити, що відповідно до ст.662 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Тобто, вищенаведеною нормою закону передбачені права, а не обов’язки покупця на вчинення певних дій, якими він може скористатись на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника скаржника, у цьому випадку відповідач таким правом не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 2–5 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

21 лютого 2011 року ТзОВ «Львівпромліс»було подано суду заяву про застосування позовної давності (т.ІІІ, а.с.а.с.11-13), у порядку, передбаченому ст.267 ЦК України, в якій просить застосувати позовну давність при розгляді цієї справи.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржником подано заяву про застосування строку позовної давності з посиланням на ті обставини, що остання поставка товару відбулася 31.03.2006р., а відповідно до п.3.3 договору оплата товару здійснюється на протязі 15 банківських днів після завантаження і виставлення бухгалтерських документів, отже, оплата повинна була бути здійснена до 21.04.2006р.

У зв’язку з нездійсненням ним оплати за поставлену лісопродукцію у строк до 21.04.2006р., позивач дізнався про порушення свого права 22.04.2006 року, що є початком перебігу позовної давності, строк якої сплив 22.04.2009 року.

Оскільки з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 23.01.2010р. (т.1, а.с.33), тобто по спливу трьохрічного строку (загального строку позовної давності), у задоволенні позову слід відмовити з підстав, передбачених ст.267 ЦК України.

Щодо посилань позивача на поважність причин пропуску загальних строків позовної давності та, відповідно, необхідність захисту порушеного права, то слід відзначити, що як вже було зазначено вище, сторонами у справі на виконання вимог п.3.3 договору було і завантажено товар, і прийнято його, а також виставлено бухгалтерські документи (податкові накладні, накладні та товарно-транспортні накладні), а тому посилання позивача на відсутність у відповідача обов’язку оплати поставленого товару до виставлення йому рахунків, у зв’язку з невиставленням ним (позивачем) відповідачу рахунків, тобто, не вчинення однієї дії з цілого рядку дій (як поставки товару, так і виставлення цілого ряду бухгалтерських документів) є безпідставними.

Таким чином, позивач, маючи процесуальну можливість подати позовну заяву до закінчення передбаченого законом строку, був зобов'язаний вжити всіх заходів для вчинення цієї процесуальної дії, проте, відповідних заходів для цього не вжив, звернувся до суду за захистом своїх прав з пропущенням строку позовної давності, поважних причин пропуску строку давності не навів.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності. (Поставна Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).

За таких обставин, хоч суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, її підтвердження матеріалами справи (зокрема первинними документами) і визнання такої заборгованості відповідачем, проте у цьому випадку у позові слід відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ч.2 ст.49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

У цьому випадку наявність заборгованості у відповідача перед позивачем є встановленою, а суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності. За таких обставин, державне мито слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовільнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2011р. у справі № 5015/600/11 (19/7).

3. Відмовити у позові у зв'язку із спливом строку позовної давності.

4. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.