Постанова № 18674477, 31.08.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

9:50 год.

31.08.2011 р.                                                                                справа № 2а-4480/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 08.06.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 9 від 05.07.11 р.,

прокурора: Стоянової Т.Ю., посвідчення № 332 видане 26.11.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "ОЛЬВІЯЛАТІНВЕСТ", вул. Миру, 1, с. Партизанське, Жовтневий район, Миколаївська область, 57240 доДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області, вул. Торгова, 63 А, м. Миколаїв, 54050 проскасування податкових повідомлень-рішень від 11.03.11 р. № 00000623010, № 0000072301/0 В С Т А Н О В И В:

До Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Ольвіялатінвест" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області (далі - відповідач, ДПІ), у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2011 р. № 00000623010, № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131349,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32837,25 грн., а також зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4665697,0 грн. відповідно.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що податковий кредит ним сформовано на підставі податкових накладних після їх фактичного надходження на його адресу, що узгоджується із вимогами Закону України "Про податок на додану вартість". Можливість звернення із скаргою на контрагента з приводу затримки у наданні останнім податкової накладної, є його правом і не реалізація цього права не є порушенням Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав письмові заперечення (а. с. 119-122), у яких навів такі доводи. На думку ДПІ, несвоєчасне отримання податкових накладних позивачем відбулось з його вини, оскільки останній не звертався із скаргами до своїх контрагентів, яки надають податкові накладні із запізненням. Оскільки накладні отриманні позивачем з суттєвими затримками, це призвело до того, що позивач включив ці податкові накладні до складу податкового кредиту не звітного періоду, у той час як за ст. ст. 1 п. 1.7., 7 п. 7.4. пп. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит складається із сум податку, які сплачені у звітному періоді.

На підставі повідомлення про вступ прокурора у справу (а. с. 114), у розгляді даної адміністративної справи взяв участь прокурор, яких підтримав заперечення відповідача і також просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У відповідності до вимог ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у судовому засіданні 31 серпня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вирішуючи спір між сторонами, судом взято до уваги наступне.

У період з 29 грудня 2010 р. до 10 лютого 2011 р. ДПІ проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2009 р. до 30 вересня 2010 р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 24 лютого 2011 р. № 102/23-35520957 (далі - акт перевірки) (а. с. 34-63).

У висновку акту перевірки відповідач навів такі порушення податкового законодавства з боку позивача:

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 131349,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого позивачем зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 4184701,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого позивачем занижено бюджетне відшкодування на суму 4665697,0 грн.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача, підставою для таких висновків ДПІ стало те, що позивач включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними не звітного податкового періоду.

На підставі висновку акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2011 р. № 00000623010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131349,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32837,25 грн. (а. с. 85), № 0000072301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4665697,0 грн. (а. с. 84).

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, на час виникнення спірних правовідносин, регулювався ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач включав до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку на додану вартість, які визначені у податкових накладних минулих податкових періодів, тільки після фактичного отримання податкової накладної, що підтверджується реєстрами отриманих податкових накладних, журналом вхідної кореспонденції та копіями поштових конвертів (а. с. 7-33, 136-144).

Згідно ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, які у позивача на час перевірки мались.

Системний аналіз ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", дозволяє дійти висновку про те, що платник податку має право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту виключно після фактичного отримання таким платником податку податкової накладної.

Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень для платника податку щодо можливості включення одержувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість, які зазначені у податкових накладних минулих податкових періодів, до складу податкового кредиту звітного періоду, після отримання ним податкової накладної.

Судом встановлено, що позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому ним фактично отримані податкові накладні.

Не можуть бути прийняті судом до уваги заперечення відповідача про відсутність скарг з боку позивача в порядку ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. абз. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" на контрагентів, у зв'язку із затримкою надання ними податкових накладних, оскільки подання такої скарги є правом, а не обов'язком платника податку, яким особа може розпоряджатись на власний розсуд і нереалізація цього права не є порушенням Закону України "Про податок на додану вартість".

Необґрунтованими є й висновки відповідача щодо того, що позивач, не звернувшись із скаргою на контрагентів, автоматично не скористався правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні, так як Закон України "Про податок на додану вартість" не позбавляє платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв'язку із тим, що такий платник податків не звернувся із скаргою на постачальника до органу державної податкової служби.

Тобто, невиконання платником вказаної норми, Закон України "Про податок на додану вартість" не пов'язує із втратою платником податку у подальшому права на формування податкового кредиту, при наявності у нього податкових накладних.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позивач вірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у періоді, коли ним фактично отримані податкові накладні.

Крім того, судом додатково враховано і те, що згідно листа ДПА України від 4 листопада 2009 р. № 24259/7/16-1517-26 (а. с. 125-126), ДПА України також зазначено, що у разі отримання платником податку податкових накладних із запізненням, він має право відобразити таки податкові накладні в податковій декларації з податку на додану вартість у поточному періоді.

Надаючи оцінку цьому листу ДПА України, суд зазначає, що він використовує його виключно як правовий підхід ДПА України до регулювання спірного питання.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду адміністративної справи, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів перед судом законність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, адже обставини, на яких ґрунтуються його заперечення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 562 від 7 червня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 00000623010, № 0000072301/0, прийняті ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області 11 березня 2011 р., скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "ОЛЬВІЯЛАТІНВЕСТ" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

1 вересня 2011 р.

Суддя                                                                                                                        А. О. Мороз