Рішення № 18670701, 04.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/4304.10.11 За позовомПублічного акціонерного товариства “Українська страхова

компанія “Гарант-Авто” в особі Київської філії “Сіті”

ДоВідкритого акціонерного товариства Національної акціонерної

страхової компанії “Оранта”

третя особа1) Товариство з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”

2) ОСОБА_1

про стягнення 38000,00 грн.

Суддя І.О. Домнічева

Представники:

від позивача

від відповідача

від третіх осіб Альохіна О.В.

не зявились

не зявились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант” в особі Київської філії “Сіті” до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”та ОСОБА_1 про стягнення 38000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.11р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 22.02.2011р. о 11:30.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 11.02.2011р. від третьої особи 2 надійшло клопотання, в якому третя особа просить суд розглядати справу без участі повноважного представника ТОВ “Ласка Лізинг”.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 14.02.2011р. від позивача надійшли документи на вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.02.2011р.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 22.02.2011р. від відповідача надійшов письмовий відзив по справі, в якому відповідач визнав суму основного боргу.

Судове засідання, призначене на 22.02.2011р. не відбулось, оскільки суддя Домнічева І.О., в провадженні якої перебуває дана справа, знаходилась на лікарняному з 21.02.11р. по 25.02.11р.

За таких обставин розгляд справи було відкладено на 15.03.2011.

В судовому засіданні, що відбулось 15.03.2011, третя особа, ОСОБА_1, подав клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи.

Ухвалою від 22.03.2011р. суд призначив автотоварознавчу експертизу та зупинив провадження у справі № 2/43.

Від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок №3465/11-16 від 04.08.2011р. автотоварознавчої експертизи, і також було повернуто до суду матеріали справи №2/43.

Ухвалою від 05.09.2011р. суд поновив провадження у справі, розгляд справи призначив на 20.09.2011р., зобовязав сторони та третіх осіб надати суду пояснення по суті спору, з врахуванням обставин, встановлених Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз у висновку №3465/11-16 від 04.08.2011р. автотоварознавчої експертизи, та окремо, зобовязав позивача надати суду письмове підтвердження щодо того, чи підтримує позивач заявлені позовні вимоги та в якому обсязі.

Від позивача 20.09.2011р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла Заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої в зв'язку з визначенням судовим експертом матеріального збитку, в розмірі 34746,26 грн., позивач зменшив розмір позовних вимог про стягнення основної суми боргу з 35 000 грн. до 34 746,26 грн., та перерахував штрафні санкції, які становлять 2 529,53 грн. пені, 724,21 грн. - 3% річних (нараховано 781,79 грн., проте заявлено до стягнення меншу суму 724,21 грн.), тобто заявлена до стягнення сума не змінилась 38 000 грн.

Також позивачем подано заяву про заміну його на Публічне акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Гарант Авто”, на підтвердження чого надано витяг з Статуту від 01.06.2011р.

Дослідивши наведений витяг та інші надані позивачем документи, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання правонаступництва та заміни на підставі ст. 25 ГПК України позивача - Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант”в особі Київської філії “Сіті”на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Гарант Авто”в особі Київської філії “Сіті”.

Представники відповідача та третіх осіб в призначене судове засідання не з`явились. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Вимоги ухвали суду від 05.09.2011р. та від 20.09.2011р.відповідачем та третіми особами не виконано.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року ” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році ” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

За таких обставин рішення по справі винесене на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

При розгляді матеріалів справи встановлено, що:

05 жовтня 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»та позивачем було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом №19G-0194711.

Відповідно до даного договору було застраховано автомобіль Мітсубіші Лансер, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1; страхування проводилось відповідно до Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №119, зареєстрованих Міністерством фінансів України за реєстраційним номером №06770676.

21 квітня 2009р. в м. Києві на проспекті Оболонському, 7 відбулося зіткнення автомобілів, а саме, зазначеного вище автомобіля Мітсубіші та автомобіля Мітсубіші Лансер, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1.

Внаслідок ДТП був пошкоджений автомобіль Мітсубіші, що підтверджується довідкою ДАІ від 21.04.2009р.

ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2009р. та постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 09.04.2009р.

В матеріалах справи міститься автотоварознавче дослідження, проведене Експертною компанією “Укравтоекспертиза-Стандарт”, і звіт за результатами цього дослідження № С-764 від 09.06.2009 року на підставі якого позивачем розраховано суму збитку, стягнення частини якого є предметом даного спору. Відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження № С-764 від 09.06.2009 року розмір матеріального збитку завданого автомобілю “Мітсубіші Лансер”, д.н.з. НОМЕР_1, становить 60623,45 грн.

На підставі даного автотоварознавчого дослідження, замовленого і виконаного за заявою та за кошти власника транспортного засобу, була визначена в тому числі і вартість відновлювального ремонту автомобіля “Мітсубіші Лансер”, д.н.з. НОМЕР_1, яка складала 57167 грн.

На думку третьої особи дане автотоварознавче дослідження звіт № С-764 від 09.06.2009 року, не є висновком експерта, в розумінні Закону України “Про судову експертизу”та Господарського процесуального кодексу України, та викликає сумнів щодо повноти та достовірності оцінки ринкової вартості пошкодженого автомобіля, пошкоджень автомобіля, розміру завданого матеріального збитку внаслідок ДТП та вартості відновлювального ремонту. При цьому розмір матеріального збитку завданого автомобілю “Мітсубіші Лансер”, д.н.з. НОМЕР_1, та вартість відновлювального ремонту є значно завищеною.

Так, відповідно до п. 10 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики призначення судової експертизи” № 02-5/424 від 11.11.1998 року, в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обовязків. При цьому спеціаліст, який склав звіт № С-764 від 09.06.2009 року не попереджався про кримінальну або адміністративну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, та не несе такої відповідальності під час складання звіту № С-764 від 09.06.2009.

Крім того, на думку третьої особи звіт № С-764 від 09.06.2009 року не відповідає нормам та методикам визначення залишкової вартості транспортного засобу, вартості відновлювального ремонту ТЗ, та розміру матеріального збитку завданого автомобілю “Мітсубіші Лансер”, д.н.з. НОМЕР_1. Спеціалістом, на думку 3-ї особи, була значно завищена вартість запасних частин та вартість робіт із ремонту автомобіля. При проведенні дослідження не були враховані зауваження до акту огляду пошкодженого транспортного засобу, адже 3-я особа заперечує пошкодження деяких частин автомобіля і був особисто присутній під час огляду ТЗ.

За таких обставин судом була призначена судова автотоварознавча експертиза.

Як вбачається з висновку №3465/11-16 судової товарознавчої експертизи від 04.08.2011р. ринкова вартість досліджуваного транспортного засобу склала 59575,29 грн.; вартість відновлювального ремонту ТЗ складала 52323,02 грн. та розмір матеріального збитку (шкоди), завданого автомобілю «Мітсубіші Лансер», д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП, складав 34746,26 грн.

Позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування (за вирахуванням франшизи у розмірі 950, 00 грн.) у розмірі 56217 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16217 від 12.08.2009 р.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України “Про страхування”та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 із змінами і доповненнями Верховний Суд звертає увагу на те, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

ОСОБА_1., який керував транспортним засобом встановлена у судовому порядку.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1. згідно із полісом № ВВ/8322424.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з ч. 1 п. 12.1, ст. 12 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Відповідно до полісу № ВВ 8322424, копія якого додана до матеріалів справи, ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, складає 35000,00 грн.

У звязку з визначенням судовим експертом матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Мітсубіші Лансер, д.н.з. НОМЕР_1 в розмірі 34746,26 грн., позивач зменшив розмір суми основного боргу до 34746,26 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Відповідно до п. 37.2 ст. 37 вищевказаного Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особа, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Крім того, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приймає до уваги розрахунок позивача, що наведений у заяві про зміну позовних вимог, та приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в сумі 34746,26 грн. основного боргу, 2529,53 грн. пені та 724,21 грн. три проценти річних.

Заперечення відповідача суд до уваги не приймає, виходячи з наступного:

Згідно статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована відповідачем відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" і саме у розмірі фактичних витрат позивач звернувсь до відповідача з вимогою, проте останній своє зобов'язання не виконав.

Статтею 193 Господарського кодексу України, та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 11 ч.З Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відтак, у відповідача виник обов'язок повернути сплачені позивачем кошти безпосередньо на підставі цивільного законодавства, зокрема статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 599 цього кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином стягнення коштів, втрачених внаслідок інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань. При цьому стягнення коштів, втрачених внаслідок інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, носить компенсаційний характер для позивача, а тому суд апеляційної інстанції неправомірно скасував законне і обґрунтоване в цій частині рішення місцевого господарського суду.

Згідно статті 549 наведеного кодексу у разі порушення зобов'язання боржник повинен сплатити кредиторові пеню, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.З).

При цьому, цією нормою визначено, що пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.І).

Відтак, пеня є способом відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду, а за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

При цьому, згідно приписів статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином встановлений статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України перехід права вимоги, та його обмеження фактичними витратами визначає лише те, що у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди, особа, яка її завдала, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Разом з тим, зазначені приписи не обмежують позивача права компенсувати за рахунок відповідача у порядку, визначеному вказаними нормами права, витрати, та покласти на відповідача відповідальність у вигляді пені.

Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2011р. у справі №48/144.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії “Оранта” (м. Київ, вул. Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Публічного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-Авто” в особі Київської філії “Сіті” (м. Київ, вул. Златоустівська, 35; код ЄДРПОУ 24580961) 34746 (тридцять чотири тисячі сімсот сорок шість) грн. 26 коп. основного боргу, 2529 (дві тисячі пятсот двадцять девять) грн. 53 коп. пені, 724 (сімсот двадцять чотири) грн. 21 коп. три проценти річних, 380 (триста вісімдесят) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяІ.О. Домнічева

Повне рішення складено 07.10.2011р.