Постанова № 18665619, 14.10.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/6599/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2011 року 11 год. 09 хв.м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Тарасишиної О.М.,

При секретарі:Таратунській О.В.,

За участю сторін:

представник позивача:Фірсова Д.О.,

представника відповідачаКолеснік О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом приватного підприємства «Гепард»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства (далі - ПП) «Гепард»до Державної податкової інспекції (далі - ДПІ) у Суворовському районі м. Одеси, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001612301 від 5 серпня 2011 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено акт № 3309/23-6/25419993 від 01.08.2011 року. На підставі вказаного акту за порушення з боку позивача податкового законодавства, а саме: завищення суми податкового кредиту за період проведення перевірки; завищення залишку рядку 26 декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та заниження ПДВ за березень 2010 року у розмірі 100461,00 грн. ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було складено податкове повідомлення-рішення № 0001612301 від 5 серпня 2011. На думку позивача, висновки, викладені в акті перевірки, є помилковими, а саме податкове повідомлення-рішення - протиправним. Таке твердження ПП «Гепард» обґрунтовується тим, що між ним та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Південна будівельна компанія-9»було укладено договір на виконання ремонтно-будівельних робіт № 1/09 від 03.09.2009 року, в результаті виконання якого позивачу було надано податкову накладну на загальну суму 660000,00 грн., в тому числі з нарахуванням ПДВ на суму 110000,00 грн., яку було віднесено до податкового кредиту. Проте, відповідач дійшов висновку, що даний договір має ознаки нікчемності, оскільки до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси надійшов акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 29.03.2011 року №388/23-5/36110591 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Південна будівельна компанія-9»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень-червень 2010 року», в якому зазначено, що у ТОВ «Південна будівельна компанія-9»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності. На що позивач зазначає, що правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, а твердження відповідача щодо нікчемності договору є хибним, адже, по-перше, відповідачем в акті перевірки зазначено, що договір № 1/09 від 03.09.2009 року має ознаки нікчемності, сам же факт нікчемності договору не встановлений, по-друге, висновок щодо нікчемності даного договору ґрунтується на положеннях акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 29.03.2011 року №388/23-5/36110591 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Південна будівельна компанія-9»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень-червень 2010 року», з чого вбачається, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси так і не змогла здійснити документальну невиїзну перевірку «Південна будівельна компанія-9»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень-червень 2010 року, при цьому, позивач акцентує увагу на те, що ДПІ у Приморському районі намагалась провести перевірку за період березень-червень 2010 року, а договір № 1/09 було укладено 03.09.2009 року. Також позивач посилається на можливість залученням підрядником для проведення робіт субпідрядника, окрім того, зазначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом нікчемним, а посилання відповідача в акті перевірки № 3309/23-6/25419993 від 01.08.2011 року на ч.1,5ст.203,п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України є недоцільними.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у наданих до суду запереченнях на адміністративний позов, зазначивши, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту ПП «Гепард»за березень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Південна будівельна компанія-9»встановлено його завищення на суму ПДВ у розмірі 110000 грн., оскільки, відповідно до акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 29.03.2011 року №388/23-5/36110591 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Південна будівельна компанія-9»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень-червень 2010 року, у контрагента позивача ТОВ «Південна будівельна компанія-9»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності,відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою. З зазначеного вбачається можливість проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. В звязку з чим, на думку відповідача, згідно ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України угода між позивачем та його контрагентом є нікчемною. Відтак, ПП «Гепард»необґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту податкової декларації за березень 2010 року суму ПДВ у розмірі 111000 грн. по податковій накладній від 05.03.2010 року на загальну суму 660000 грн. у т.ч. ПДВ 110000 грн., отриманій від ТОВ «Південна будівельна компанія 9».

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне:

На підставі повідомлення від 12.07.2011 року № 197/23-0 (а.с.70) з 25.07.2011 року по 29.07.2011 року була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка субєкта господарювання ПП «Гепард», в результаті якої ДПІ у Суворовському районі м. Одеси складено акт перевірки від 01.08.2011 року № 0001612301, в висновках якого зазначено порушення вимог п.п. 7.3.1 п.7.3. ст..7, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР , внаслідок чого встановлено:

- завищення суми податкового кредиту за березень 2010 року на загальну суму 110000 грн., за рахунок включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковій накладній № 050301 від 05.03.2010 року на загальну суму 660000 у т.ч. ПДВ 110000 грн., отриманій від ТОВ «Південна будівельна компанія-9»;

- завищення залишку рядку 26 декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року «залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» у розмірі 9539 грн.;

- заниження ПДВ за березень 2010 року у розмірі 100461 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001612301 від 5 серпня 2011, за яким суму грошового зобовязання збільшено на 125576 грн., зокрема 100461 грн. - за основним платежем та 25115 грн. за штрафними санкціями.

Як зясовано судом, підставою для викладення висновків в акті перевірки ДПІ у Суворовському районі від 01.08.2011 року № 0001612301стали наступні обставини.

03.09.2011 року між позивачем та ТОВ «Південна будівельна компанія-9»був підписаний договір № 1/09 на виконання ремонтно-будівельних робіт (а.с. 26).

Проте, при проведення документальної позапланової невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Південна будівельна компанія-9»ДПІ у Приморському районі м. Одеси дійшла висновку, що згідно частини 1,5 ст.203, п.1, 2 ст.215,ст..228 Цивільного кодексу України угода має ознаки нікчемності, про що було зазначено в акті про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Південна будівельна компанія-9» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень-червень 2010 року від 29.03.2011 року №388/23-5/36110591 (а.с.52-54), оскільки відповідно до даного акту у ТОВ «Південна будівельна компанія-9»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Таким чином, листом від 30.03.2011 року № 18142/7/23-5 (а.с. 51) для врахування в роботі ДПІ у Приморському районі м. Одеси направила ДПІ у Суворовському районі м. Одеси вказаний акт (а.с. 51).

В звязку з вищевикладеними обставинами ДПІ у Суворовському районі м. Одеси направило ПП «Гепард»лист від 06.07.2011 року № 19652/10/23-6011 з проханням надати на перевірку документи, підтверджуючі придбання товару (робіт, послуг) від ТОВ «Південна будівельна компанія-9»за березень 2010 року та документи, які підтверджують подальшу реалізацію продукції (послуг), отриманої від ТОВ «Південна будівельна компанія-9»(а.с. 67), на що позивачем, відповідно до супровідного листа від 25.07.2011 року № 01/07 (а.с.68), було направлено копію договору № 1/09 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 03.09.2009 року; кошторис на ремонт приміщення від 03.09.2009 року, акти виконаних робіт від 22.02.2010,05.03.2010 р.р.; реєстри отриманих податкових накладних за лютий 2010 року, березень 2010 року; копії податкових накладних, отриманих від контрагента ТОВ «Південна будівельна компанія-9».

При дослідженні вищеперерахованих документів, суд встановив, що 03.09.2009 року між ТОВ «Південна будівельна компанія-9»та позивачем був складений та підписаний кошторис на ремонт підвального приміщення (а.с.27-35).

Відповідно до акту виконаних робіт на ремонт підвального приміщення від 05.03.2010 року, робота виконана повністю та у строк, визначений договором № 1/09; кошторисна вартість склала 660000,00 грн. Даний акт підписаний кожною стороною правочину (а.с.32-35).

Таким чином, на виконання умов вказаного договору ТОВ «Південна будівельна компанія-9»було надано податкову накладну (а.с 36) на загальну суму 660000,00 грн., в тому числі з нарахуванням ПДВ на суму 110000,00 грн., яку було віднесено до податкового кредиту.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх письмовими доказами, суд вважає, що адміністративний позов потрібно задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі - Кодекс) документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу).

Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт (п. 86.1 ст. 86 цього Кодексу).

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (п. 86.10 ст. 86 Кодексу).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР) платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Законом № 168/97-ВР передбачені поняття «податкове зобов'язання», «податковий кредит», «бюджетне відшкодування».

Відповідно до ст. 1 «Визначення термінів»:

податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом;

податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом;

бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4.ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3).

Згідно п. п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Таким чином, виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої йому продавцем. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Окрім того, варто зазначити, що відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відповідно до п 2.1 вищезазначеного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Враховуючи той факт, що позивачем на прохання відповідача, надсилались документи, що підтверджують придбання послуг від ТОВ «Південна будівельна компанія 9»(а.с. 68,26-36), які були досліджені судом, суд вважає, що ПП «Гепард»підтвердило факт здійснення господарської операції.

Щодо посилань представника відповідача на нікчемність договору № 1/09 від 03.09.2009 року суд зазначає наступне.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідач в запереченнях на адміністративний позов зазначає, що згідно частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України договір № 1/09 від 03.09.2009 має ознаки нікчемності.

На думку суду, відповідач хибно тлумачить та застосовує норми цивільного законодавства в правовідносинах, що склалися між позивачем та його контрагентом. З цього приводу суд зазначає:

Ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Конкретизує відповідач зазначену норму посиланнями на ст.228, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

При цьому, відповідач не вказує, в чому ж полягає порушення цієї норми та яким чином договір № 1/09 від 03.09.2009 року порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, на думку відповідача, як зазначено в запереченнях на адміністративний позов, позивачем, порушено вимоги ч.5 ст. 203, яка передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси вказує в контексті застосування ст. 203 та 215 ЦК України на поняття «недійсності договору». При цьому, в ч. 3 ст.215 ЦК України зазначено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суд вважає, що відповідач помиляється в своїх твердженнях щодо визнання договору недійсним, з огляду на те, що дійсність оспорюваного договору встановлюється судом, при цьому, жодна зі сторін правочину чи податковий орган до суду з подібними позовними вимогами не звертались.

Правочин же, який не вимагає визнання його не дійсним в судовому порядку, є нікчемним. Так, ч.2 ст. 215 ЦК України зазначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Однак, суд зазначає, що Цивільний кодекс України містить вичерпний перелік умов, при яких правочин вважається нікчемним. Так, ст. ст. 27, 219, 220,221,224,226,228 цього Кодексу вказують на підстави нікчемності договору, проте в правовідносинах, що склались між сторонами, вони місця не мають.

З огляду на зазначене, суд вважає, що відповідачем не доведений факт недійсності договору № 1/09 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 03.09.2009 року.

Також варто зазначити, що сумнівів щодо можливості проведення ремонтно-будівельних робіт в приміщеннях ПП «Гепард»у суду не виникло. Адже відповідно до договору № 9/2 від 16.02.2006 року позивач орендував нежитлове приміщення для використання під магазин непродовольчих товарів; пізніше - 22 жовтня 2010 року було складено договір купівлі-продажу, однією зі сторін якого, а саме покупцем, являвся позивач (а.с.111). Тобто, позивач протягом тривалого часу використовує та планує використовувати приміщення з метою здійснення підприємницької діяльності, що передбачає цілком можливим проведення в ньому певних ремонтно-будівельних робіт.

Окрім того, суд також не погоджується з доводами відповідача про те, що доказом нікчемності правочину є виявлені порушення за результатами перевірки контрагента позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику свого контрагенту «Південна будівельна компанія-9»чи будь-якого іншого постачальника, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу (далі - ГК) України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таким чином, в контексті норм ГК України, суд враховує факт субєктивної відповідальності правопорушника. При цьому, з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим), суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах чи постанов цивільного чи господарського судочинства щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Суд також зазначає, що відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Податкові органи також не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ надав документи, що проаналізовано вище.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв не на підставі закону, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у звязку з чим позовні вимоги приватного підприємства «Гепард»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 11 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Гепард»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001612301 від 05 серпня 2011 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 14 жовтня 2011 року.

СуддяО.М. Тарасишина

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001612301 від 05 серпня 2011 року.

14 жовтня 2011 року