Постанова № 18665561, 28.09.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2011 року Справа № 1170/2а-1419/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача Іванова С.І.,

відповідача Максимчука О.А., Гавриленко О.М., Скрипника О.М., Лисик О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства “Креатив” до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0000312350 від 04 квітня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції є незаконним, необґрунтованими та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. Оскільки відповідно до п.п.7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість»право на податковий кредит виникає з моменту настання першої з подій: або дати списання коштів з рахунку, або дати отримання податкової накладної. Також позивач зазначає, що факт отримання підприємством податкової накладної за результатами придбання товару дає право підприємству віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. На думку позивача є помилковим висновок відповідача про те, що підприємство не підтвердило своє право на податковий кредит з огляду на анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагента ТОВ “Аквілон-Юг”, яке видало податкові накладні до того, як його свідоцтво платника ПДВ було анульоване.

Крім того, позивач посилається на те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та (або) подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ саме по собі не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Також зазначає, що висновки відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між ЗАТ “Креатив” та ТОВ “Аквілон-Юг” ґрунтуються на домислах та припущеннях, оскільки Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією, під час планової перевірки не зясовано чи мало місце фактичне здійснення господарських операцій, не було враховано документів наданих ЗАТ “Креатив”, а прийнято до уваги, що ТОВ “Аквілон-Юг” ніяких податкових, бухгалтерських та інших первинних підтверджуючих документів за квітень 2010р. до перевірки не надав, та те, що ТОВ «Аквілон-Юг»відсутнє за місцем реєстрації.

До того ж, позивач вказує, що господарські операції ЗАТ “Креатив” та ТОВ “Аквілон-Юг” за квітень 2010 року оформлено відповідними договорами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, має місце факт повного розрахунку позивача за отриманий товар, а також ведення позивачем належного бухгалтерського обліку щодо даних операцій. Також посилався на те, що будь-якого судового рішення про визнання правочинів між ЗАТ “Креатив” та ТОВ “Аквілон-Юг” недійсними чи фіктивними не існує.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалися на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки, в ході проведення податковим органом перевірки ЗАТ “Креатив” встановлено нікчемність правочинів останнього з ТОВ “Аквілон-Юг”, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що дані правочини не спричиняють реального настання правових наслідків. У звязку з чим, позивачем завищено суму заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 р. в розмірі 146486 грн. внаслідок порушення позивачем пп.пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” з урахуванням п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»та з урахуванням ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Закрите акціонерне товариство “Креатив”, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство “Креатив”, про що свідчить статут ПАТ “Креатив” (т.1 а.с.190-194), зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 06.10.2000р. (т.1 а.с.183) та перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до акту Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №305/2350/31146251 від 22.03.2011р. про результати невиїзної документальної перевірки ЗАТ “Креатив” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість із зарахуванням у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за квітень 2010 року з урахуванням відповіді, отриманої від іншої ДПІ щодо проведення перевірки по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), перевіркою встановлено порушення позивачем пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7, п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі за текстом Закон №168/97-ВР) та з урахуванням ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, завищено суму податкового кредиту за квітень 2010 року в сумі ПДВ 146486 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за квітень 2010 р. на суму ПДВ 146486 грн., а також п.п.7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону №168/97-ВР завищено суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за квітень в сумі 146486 грн.. (т.1 а.с.26-39)

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000312350 від 04 квітня 2011 року, згідно якого податковим органом зменшено суму бюджетного відшкодування позивача (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 146486 грн.. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 36622 грн.. (т.1 а.с.40).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансовогосподарських відносинах з ТОВ „Аквілон-Юг”. Зокрема, ЗАТ „Креатив” (Покупець) укладено з ТОВ „Аквілон-Юг” (Продавець) договір поставки №133/п від 20.10.2009 р., згідно якого Продавець зобовязується поставити, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити насіння соняшника врожаю 2009р. (т.1 а.с.206-207). До даного договору укладено додаткові угоди. (а.с.208-233) За даним договором позивачем отримано від ТОВ „Аквілон-Юг” насіння соняшника на загальну суму 878917,39 грн., в т.ч. ПДВ 146486,23 грн.

Факти придбання позивачем у ТОВ „Аквілон-Юг” вищезазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме податковими накладними №200 та №201 від 02.04.2010р., №204 від 06.04.2010р., №215від 10.04.2010р., №221 від 12.04.2010р., №225від 13.04.2010Р., №239від 16.04.2010Р., №234 від 17.04.2010р., №248 від 21.04.2010р., №260 від 23.04.2010р., №269 від 26.04.2010р., №272 та №273 від 30.04.2010р. (т.1 а.с.91-102), видатковими накладними №АЮ-0000200 та №АЮ-0000201 від 02.04.2010р., №АЮ-0000204 від 06.04.2010р, №АЮ-0000215 від 10.04.2010р., №АЮ-0000221 від 12.04.2010р., №АЮ-0000225 від 13.04.2010р., №АЮ-0000239 від 16.04.2010р., №АЮ-0000234 від 17.04.2010р., №АЮ-0000248 від 21.04.2010р., №АЮ-0000260 від 23.04.2010р., №АЮ-0000269 від 26.04.2010р., №АЮ-0000273 та №АЮ-0000272 від 30.04.2010р. (т.1 а.с.12-25)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ТОВ „Аквілон-Юг” вартість отриманого товару, про що свідчать платіжні доручення. (т.1 а.с.42-55)

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до реєстру отриманих податкових накладних за квітень 2010р. та відповідно до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за квітень 2010 р. (т.2 а.с.31-37), що встановлено податковим органом при перевірці ЗАТ „Креатив” та відображено в акті №305/2350/31146251 від 22.03.2011р. Суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ „Аквілон-Юг” в квітні 2010р. вплинули на заявлене позивачем бюджетне відшкодування ПДВ за квітень 2010р.

Крім того, позивачем, на підтвердження отримання ним зазначеного товару та в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ „Аквілон-Юг” надано копії договору на перевезення вантажів №21 від 09.12.2009р. та додаток до нього (т.2 а.с.46-49), та товарно-транспортних накладних, які свідчить про транспортування позивачем отриманого товару згідно договору поставки №133/п від 20.10.2009 р. (т.1 а.с.58-62, 64-67, 71, 74-77, 79-80, 82-85, 87-89) у відповідності до яких, як стверджує позивач, відбувалося перевезення придбаного у ТОВ „Аквілон-Юг” товару, при цьому в судовому засіданні було досліджено оригінали вказаних товарно-транспортних накладних та договору. Також матеріали справи містять акти прийому сировини через вагову підприємства (т.1 с.а.57, 68, 73, 81).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування суми ПДВ по податковим деклараціям з ПДВ на загальну суму 878917,39 грн., в т.ч. ПДВ 146486,23 грн.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом Закон №996-XIV) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ТОВ „Аквілон-Юг” товару на загальну суму 878917,39 грн., в т.ч. ПДВ 146486,23 грн., згідно договору поставки з даним контрагентом, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даної господарської операції.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання послуг, повязаної із подальшим використанням отриманих послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобовязань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону №168/97-ВР, бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку із надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом про ПДВ.

У відповідності з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні періоди ( у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР платник податків може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів або про його бюджетне відшкодування. Зазначене рішення відображається платником податків у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті.

Із зазначеного вище слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, а також підставою бюджетного відшкодування суми ПДВ в наступному періоді, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, повязаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними посилання податкового органу на положення п.1.8 ст.1 Закону 168/97-ВР, як на обґрунтування необхідності встановлення фактичної сплати контрагентом суми ПДВ до бюджету, як джерела відшкодування коштів платнику податків, оскільки зазначені норми такої залежності не встановлюють.

Відповідно до пп.7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

За правовим механізмом справляння податку, визначеного ст.ст. 6, 7 Закону 168/97-ВР ПДВ є непрямим податком, який включається як надбавка до ціни, при цьому реальним платником є покупець, який придбаває товар (послугу) і сплачує ПДВ продавцю в їх ціні, а останній його фактично сплачує до бюджету і несе відповідальність за повноту і своєчасність його сплати.

Таким чином, п.1.8 ст.1, пп.7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР необхідно тлумачити, виходячи із правової природи ПДВ, і розуміти не як фактичну сплату платником податку ПДВ до Державного бюджету України, а потім відшкодування надміру сплаченого, а як сплату його в ціні товару, з наступним відшкодуванням у відповідних випадках, за рахунок загальних доходів Державного бюджету України.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару не мали реального характеру.

Факт використання товару позивачем, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами у власній господарській діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що ТОВ „Аквілон-Юг”, станом на час укладення договорів з позивачем, було платником податку на додану вартість.

Посилання податкової в акті перевірки на те, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Аквілон-Юг” анульовано 14.05.2010р., а також те, що на день проведення перевірки позивача відсутнє документальне підтвердження факту включення до складу податкового зобовязання та сплату сум ПДВ до бюджету контрагентом позивача ТОВ „Аквілон-Юг”, що на думку відповідача виключає доведення факту надмірної сплати ПДВ до Державного бюджету, судом не приймається до уваги, оскільки господарські взаємовідносини позивача з ТОВ „Аквілон-Юг” були в квітні 2010р..

Тобто, висновки посадових осіб відповідача не ґрунтуються на нормах Закону про ПДВ, а тому не приймаються судом до уваги у звязку з наступним.

Норми Закону про ПДВ не передбачають, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість повинно ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту з ПДВ податкові накладні, на придбання товару у ТОВ „Аквілон-Юг”, включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за квітень 2010р., так як виписані на операцію, що проведена на підставі нікчемного правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У відповідності з вимогами статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між позивачем та його контрагентами правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договорів не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Так, правочин, укладений між позивачем та контрагентом на час розгляду справи не визнаний недійсним у судовому порядку.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним, правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю не настають.

Посилання відповідача на ст.ст.203, ст.215, 228, 662, 655, 656 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Порушення кримінальних справ відносно службових осіб ТОВ „Аквілон-Юг” не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеної угоди, оскільки відсутні докази того, що вина службових осіб контрагента позивача доведена вироком суду, який набрав законної сили.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст.20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано права здійснення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Крім того, станом на час укладення позивачем з ТОВ „Аквілон-Юг” договору та його виконання, дана юридична особа була зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, про що свідчить довідка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осібпідприємців (т.1 а.с.200-202) та перебувала на обліку як платник податку на додану вартість.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Аквілон-Юг” товарів на загальну суму 878917,39 грн., в т.ч. ПДВ 146486,23 грн., згідно договору з даним контрагентом підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 146486 грн. до податкового кредиту.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 146486 грн. за квітень 2010р..

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомленнярішення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПАТ "Креатив".

Керуючись ст.ст.86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0000312350 від 04 квітня 2011 року, яким закритому акціонерному товариству “Креатив” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 146486 (сто сорок шість тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36622 (тридцять шість тисяч шістсот двадцять дві) грн.

Присудити приватному акціонерному товариству “Креатив” з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3,40 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 03.10.2011 року.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина