Постанова № 18665508, 04.07.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2011 року 2а-2514/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С. при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю, за участю представників сторін:

від позивача: Білодід Г.М.,

від відповідача : Харченко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алура»

доКагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області

проскасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Алура» (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000681500/0, за яким позивачу нараховано штрафні санкції по податку на прибуток у розмірі 170, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки висновки податкового органу стосовно невизнання поданої декларації є помилковими, то податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.04.2011 № 0000681500/0, за яким позивачу нараховано штрафні санкції по податку на прибуток у розмірі 170, 00 грн., з підстав за неподання податкової декларації з податку на прибуток за 2010 рік, підлягає визнанню нечинним.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити з огляду на те, що податкова декларація з податку на прибуток за 2010 рік заповнена позивачем всупереч правилам, зазначеним у статті 48 Податкового кодексу України, тому була невизнана податковою звітністю. Оскільки, на думку відповідача, така декларація вважається неподаною, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі статті 120 Податкового кодексу України. Таким чином, відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.07.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, товариство з обмеженою відповідальністю «Алура» є юридичною особою, зареєстроване Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 18.09.2009, про що внесено запис № 13381350000000709. Як платник податків перебуває на обліку у Кагарлицькій обєднаній державній податковій інспекції Київської області.

Позивач подав до Кагарлицької обєднаної державної податкової інспекції Київської області податкову декларацію з податку на прибуток за 2010 рік. Декларацію надіслано засобами поштового звязку та отримано податковим органом 02.02.2011, що підтверджується підписом його уповноваженої особи на копії повідомлення про вручення поштового відправлення.

Листом від 11.02.2011 №135/10/15-010/282 податковий орган повідомив позивача про те, що подана декларація заповнена всупереч встановленому порядку з порушенням норм наказу ДПА України від 29.03.2003 № 143 «Про затвердження форми декларації податку на прибуток підприємства та порядок її складання», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за № 271/759, що діяв на час виникнення спірних правовідносин. Тому податкову декларацію з податку на прибуток за 2010 рік не визнано податковою звітністю.

11 квітня 2011 року посадовими особами позивача складено акт № 41/15-00/36498425 про результати невиїзної документальної перевірки позивача щодо своєчасності подачі (неподання) декларації з податку на прибуток.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення відповідачем положень підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2, пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. З підстав того, що декларацію позивача з податку на прибуток за 2010 рік, граничний строк подання якої настає 09.02.2011, не визнано податковою звітністю, а тому вона вважається неподаною.

На підставі Акта перевірки та враховуючи приписи пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України позивачеві визначено грошове зобовязання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток у сумі 170, 00 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000681500/0.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Таким чином, починаючи з 01.01.2011 регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належать до сфери дії Податкового кодексу України.

Відповідно до положень статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу положень підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Порядок складання податкової декларації визначено у статті 48 Податкового кодексу України.

Особливості порядку прийняття або відмови в прийнятті декларації посадовими особами органу державної податкової служби наведені в пунктах 49.849.14 статті 49 Податкового кодексу України.

Зокрема пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу (пункт 49.12 статті 49 Податкового кодексу України).

Як встановлено у ході судового розгляду справи, позивач не подавав до податкового органу нову податкову декларацію, не скористався як своїм правом досудового адміністративного оскарження, так і правом судового оскарження рішення податкового органу про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на прибуток за 2010 рік, викладеного у повідомленні від 11.02.2011 №135/10/15-010/282 та направленого позивачу на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного звязку та заповнена з порушенням норм пунктів 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, вважається неподаною.

З огляду на ту обставину, що рішення відповідача про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на прибуток за 2010 рік, викладене у повідомленні від 11.02.2011 №135/10/15-010/282, не оскаржено позивачем у поряду, передбаченому пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, суд враховує наявність порушення з боку позивача підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2, пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, що виявилось у неподанні податкової декларацій з податку на прибуток за 2010 рік у строки та спосіб, передбачені чинним законодавством.

Водночас, суд не погоджується з розміром застосованих до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 розділу XIX «Перехідних положень» Кодексу, з 01.01.2011 втратив чинність Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який визначав порядок та підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій за актами перевірок з питань дотримання податкового законодавства до 01.01.2011.

Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України.

Органи державної влади, їх посадові особи, відповідно до статті 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення".

Суть зворотної дії нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що їх юридична обов'язковість поширюється на правовідносини, які виникли до набрання цими нормативно-правовими актами чинності.

Результати аналізу положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчать, що виключно законами України про оподаткування визначаються події та факти, які є порушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно, зворотна дія в часі реалізується через податкові закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Таким чином, починаючи з 01.01.2011 регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належать до сфери дії Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Отже, податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, чинних до 01.01.2011, а штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм таких законів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Податковим кодексом України та іншими законами України, чинними на момент застосування таких санкцій.

Враховуючи приписи статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 № 1-рп/99, суд приходить до висновку, що коли подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011, і ця сама подія, факт, визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Як вбачається з матеріалів справи, факт неподання позивачем декларації з податку на прибуток за 2010 рік, граничний строк подання якої 09.02.2011, відбувся у 2011 році, тобто у період дії Податкового кодексу України.

За нормами Податкового кодексу України, неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій (розрахунків) платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, згідно з пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання, а за ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення - 1020 гривень.

Водночас, згідно з пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Визначення «порушення податкового законодавства» у Податковому кодексі України не наведено, однак є визначення «податкового правопорушення». Згідно пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Аналізуючи положення глави 11 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що будь-яке порушення норм Кодексу є податковим правопорушенням, яке в свою чергу є синонімом «порушення податкового законодавства».

Отже, порушуючи терміни подання або не подаючи податкову декларацію, платники податків порушують податкове законодавство і до них повинні бути застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Податковий кодекс не робить будь-яких обмежень, порівнянь та ототожнень стосовно порушень податкового законодавства. Для нього існує лише одне визначення податкового правопорушення.

Таким чином, якщо порушення термінів подання або неподання податкової звітності має місце у період з 1 січня по 30 червня 2011 року, тобто період подання припадає на цей проміжок, то відповідно до норм пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, за кожне неподання звітності до платника податків повинна бути застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 1 гривня за кожен з таких фактів.

У контексті наведених норм законодавства та враховуючи обставини справи суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000681500/0, за яким позивачу нараховано штрафні санкції по податку на прибуток у розмірі 170, 00 грн. на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, підлягає частковому скасуванню у розмірі 169, 00 грн. оскільки відповідач повинен був застосувати до позивача фінансові санкції за неподання декларації з податку на прибуток за 2010 рік у розмірі 1, 00 грн., як то передбачено пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

Однак, відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження позиції щодо правомірності застосування норм податкового законодавства у частині визначення розміру застосованих штрафних санкцій, а відтак, відповідач не довів суду правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статями 69-72, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000681500/0 у частині нарахування позивачу податкового зобовязання зі сплати штрафних санкцій по податку на прибуток у розмірі у розмірі 169, 00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Колеснікова І.С.

Постанова у повному обсязі виготовлена 07 липня 2011 року.