Постанова № 18665313, 14.09.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2011 року 1818/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Татаров М.Є,

від відповідача: Мацюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будцентр»

доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будцентр»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2011 № 0000522300, за яким позивачу донараховано податкове зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 188935, 00 грн. (за основним платежем у сумі 151148, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - у сумі 37787, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку, про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «С.Дж.Р.Груп» угод та неправомірно донарахував суму податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 14.09.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по угодах, укладених з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», оскільки вважає їх нікчемними, спрямованими на порушення публічного порядку. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.09.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 28.02.2011 по 04.03.2011 посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту:

за березень 2009 року у розмірі 9195, 00 грн.

за травень 2009 року у розмірі 19402, 00 грн.

за липень 2009 року у розмірі 19450, 00 грн.

за серпень 2009 року у розмірі 25531, 00 грн.

за вересень 2009 року у розмірі 50570, 00 грн.

за жовтень 2009 року у розмірі 3020, 00 грн.

за січень 2010 року у розмірі 2600, 00 грн.

за лютий 2010 року у розмірі 3958, 00 грн.

за березень 2010 року у розмірі 8870, 00 грн.

за квітень 2010 року у розмірі 10525, 00 грн.

Загалом на суму 153301, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»є нікчемними і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на тому, що договори, податкові накладні та первинні бухгалтерські документи від імені директора ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»підписані ОСОБА_3, який, за поясненнями останнього, фінансово-господарську діяльність, як директор ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»не проводив, дане підприємство зареєстрував за грошову винагороду, жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем, не видавав, не підписував та не уповноважував на це будь - яких осіб.

Ураховуючи вказані обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по взаємовідносинах з позивачем та відсутність наміру та фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань. Поряд із цим відповідач зазначає, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» не мали реального характеру.

З огляду на ту обставину, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», на думку відповідача, є нікчемними, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами підряду від 01.03.2009 № 16 та від 16.10.2009 № 74, укладеними між ТОВ «Будівельна компанія «Будцентр»та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.03.2011 № 221/23-1/35324979 (надалі Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області з відповідними запереченнями. За наслідками розгляду заперечень позивача висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 № 0000522300, за яким згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, позивачеві визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 188935, 00 грн. (за основним платежем у сумі 151148, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - у сумі 37787, 00 грн.).

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ТОВ «Будівельна компанія «Будцентр»та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» у період, що перевірявся, були укладені договори підряду від 01.03.2009 № 16 та від 16.10.2009 № 74.

Відповідно до пункту 1.1. договору підряду № 16 від 01.03.2009 підрядник - ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», зобовязується здійснити: вивіз будівельного сміття з території будмайданчика та здійснити доставку рослинного ґрунту та річкового піску автотранспортом за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського, 1.

Відповідно до пункту 1.1. договору підряду № 74 від 16.10.2009 підрядник - ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», зобовязується з власного матеріалу та механізмів виконати роботи з влаштування дорожнього (асфальтного) покриття, загальною площею 151 м. кв. та ціною 120 грн./м. кв. за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Комарницький Яр, 7.

Згідно умов договорів підряду № 16 від 01.03.2009 та № 74 від 16.10.2009 фактом підтвердження належного виконання підрядних робіт за договором є підписання сторонами акту із зазначенням в ньому обсягу та вартості виконаних робіт.

Пунктом 1 наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009 № 554 затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", а також запроваджено їх обовязкове застосування у будівництві.

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підписано передбачені законодавством документи первинного бухгалтерського обліку.

Зокрема, за договором підряду № 16 від 01.03.2009 між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було підписано акти КБ-2в та довідки КБ-3 (а.с. 81-139 том І), факт виконання робіт за договором підряду № 16 від 01.03.2009 підтверджується також належним чином оформленими товарно-транспортними накладними згідно реєстру (а.с. 153-159 том І ).

Також, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за договором підряду № 16 від 01.03.2009 виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на загальну суму 1037988, 74 грн. (а.с. 142-152 том І).

За договором підряду № 74 від 16.10.2009 між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підписано акт КБ-2в та довідку КБ-3 (а.с.73-79 том І).

Поряд із цим, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за договором підряду № 74 від 16.03.2009 виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 16.10.2009 № 7192 на загальну суму 18120, 00 грн. (а.с. 80 том І).

Розрахунки між субєктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 212-237 том ІІІ) та банківськими виписками (а.с. 1-87 том ІV).

Як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечується відповідачем,за податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту з березня 2009 року по квітень 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг.

Судом встановлено, що за наслідками розгляду матеріалів перевірки, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на поясненнях директора контрагента позивача, отриманих у ході досудового слідства по кримінальній справі № 69-107, порушеної відносно ОСОБА_3 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, відповідно до яких він не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «С.Дж.Р.Груп», жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем не видавав та не підписував.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ТОВ «С.Дж.Р.Груп»недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач стверджує про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних облікових документів, обовязковість ведення яких у будівництві передбачена законодавством, зокрема, № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", товарно-транспортні накладні, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та платіжних доручень, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані роботи.

Суд звертає увагу, що документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки (сторінка 5-6).

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є будівництво будівель.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи за договором підряду № 16 від 01.03.2009 та договором підряду № 74 від 16.10.2009 виконувалися на території житлового комплексу «ЧАЙКА», який знаходиться в по вул. Лобановського Валерія в с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області.

Генеральним підрядником будівництва ж/к «ЧАЙКА»є ТОВ «ОМОКС», з яким ТОВ «УКРГАЗ»(замовник будівництва) уклав договір генерального будівельного підряду № ГП-01/06 від 01.06.2006.

Головним підрядником будівництва ж/к «ЧАЙКА»є позивач, який уклав з генеральним підрядником ТОВ «ОМОКС»договір будівельного підряду № 6 від 02.01.2009.

На виконання пункту 8.1. вищезазначеного договору будівельного підряду, позивачем було укладено з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»договори підряду.

Договір підряду № 74 від 16.10.2009 укладено з метою прокладення та асфальтування частини дороги на будівельному майданчику, за для попередження деформації дорожнього покриття під час проїзду вантажним автотранспортом із будівельними матеріалами.

Договір підряду № 16 від 01.03.2009 укладено з метою вивозу будівельного сміття із будівельного майданчика, за для благоустрою прибудинкової території навколо споруджуваних позивачем житлових будинків.

За поясненнями позивача, необхідність використання вищезазначених робіт ТОВ «С.Дж.Р.Груп»виникла в звязку з тим, що ж/к «ЧАЙКА»будується шляхом демонтажу наявного обєкту незавершеного будівництва госпіталю воїнів-інтернаціоналістів та його реконструкції, що передбачає демонтаж численних капітальних споруд.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є будівельні та суміжні з будівництвом роботи та беручи до уваги вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечується відповідачем, що на час укладання та виконання правочинів контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «С.Дж.Р.Груп»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів підряду.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у звязку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «С.Дж.Р.Груп»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження обєкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.

Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З метою всебічного і повного зясування всіх фактичних обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було витребувано інформацію стосовно результатів розгляду кримінальної справи № 69-107, порушеної відносно ОСОБА_3 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з листа Державної податкової адміністрації України від 30.08.2011 № 9807/5/09-0016 та доданої до нього копії постанови податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 27.04.2011, кримінальну справу № 69-107, порушену відносно ОСОБА_3 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України - закрито за відсутності складу злочину.

Підставою для закриття кримінальної справи стало те, що у ході проведення досудового слідства порушення норм чинного законодавства ОСОБА_3 не знайшло свого підтвердження.

Так, будучі допитаним як обвинувачений по суті предявленого обвинувачення ОСОБА_4, змінив покази та заявив, що він дійсно являється засновником, а також директором підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 153301, 00 грн., суд зазначає наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість з березня 2009 року по квітень 2010 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та які сплачені (нараховані) ним у звязку з придбанням послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять усі дані стосовно змісту операцій з надання послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»станом на 06.05.2011 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 93-94 том ІV).

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковими. Відтак, визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 151148, 00 грн. є протиправним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є також протиправним.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 31.03.2011 № 0000522300, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будцентр»донараховано податкове зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 188935, 00 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Колеснікова І.С.

Постанова у повному обсязі виготовлена 16 вересня 2011 року.