Постанова № 18660446, 23.09.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2011 р. Справа № 5004/883/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Мельник О.В. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Варто" на рішення господарського суду Волинської області від 29.06.11 р.

у справі № 5004/883/11 (суддя Слупко Валентина Леонтіївна )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Варто"

відповідач Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 1707793 грн. 81 коп.

та за зустрічним позовом Волинського транспортного прокурора в інтересах відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варто"

про визнання недійсним договору поставки від 12.08.08 р. № 175

за участю представників сторін: <Текст >

прокуратури - не з'явився;

позивача - Кривоніс Р.Б. -директор;

відповідача - ОСОБА_1 (довіреність №2 від 19.01.2009р.)

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 19.09.2011р. по 23.09.2011р.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.09.2009 року позов ТзОВ "Варто" до ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення 1707793,81 грн. штрафних санкцій та збитків задоволено. Присуджено до стягнення з ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ТзОВ "Варто" 1707793,81 грн., в т.ч. 724603 грн. збитків у вигляді додаткових витрат по сплаті штрафу, 127491,20 грн. збитків у вигляді втраченої вигоди, 3290,80 грн. відсотків річних, 21261,07 грн. індексу інфляції, 45583,61 грн. штрафу за несвоєчасну оплату, 23035,60 грн. збитків у вигляді додаткових витрат по сплаті відсотків за користування кредитом, 550714,72 грн. - пені за порушення строків виконання зобовязання, 211813,35 грн. штрафу за порушення строків виконання зобовязання та 17077,93 грн. в повернення витрат по оплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2010 року рішення господарського суду Волинської області від 08.09.2009 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 20.07.2010 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 березня 2010 року у справі №06/113-38 залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 20.12.2010 року постанову Вищого господарського суду України від 20.07.2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду від 06.04.2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2010 року та рішення господарського суду Волинської області від 08.09.2009 року у справі №06/113-38 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Рішенням господарського суду Волинської області від 29.06.2011 року у справі №5004/883/11 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Варто" до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 1707793,81 грн. відмовлено. Зустрічний позов Волинського транспортного прокурора в інтересах відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варто" про визнання недійсним договору поставки від 12.08.08 р. № 175 задоволено. Визнано недійсним договір поставки №175 від 12.08.08р. укладений між ТзОВ "Варто" та дочірнім підприємством "Волинський облавтодор". Крім того, присуджено до стягнення з ТзОВ "Варто" в дохід Державного бюджету судові витрати в сумі 321,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач за первісним позовом - ТзОВ "Варто" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Обгрунтовучи свої вимоги апелянт посилається на порушення та неправильне застосування господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі та його представник безпосередньо в судовому засіданні зазначає, що в матеріалах справи та в зустрічному позові відсутні будь-які твердження, обґрунтування та докази того, що спірний договір укладено внаслідок обману.

Крім того, зазначає про те, що всі істотні умови спірного договору поставки сторонами були в належній формі та у відповідному поряду узгоджені. На думку скаржника, відсутні нормативні вимоги чи перешкоди щодо укладення договору поставки тільки з тією особою, яка являється власником товару на момент укладення такого договору. В тексті спірного договору також відсутні посилання на те, що наявність права власності на товар у відповідача на момент укладення договору являється його істотною умовою. Зокрема, зазначає, що ТзОВ "Варто" тлумачив для себе зміст правочину та керувався тим, що п.1.3 договору поставки не містить словосполучення "на момент укладення договору", а отже, зобов'язує його бути власником тільки на момент передачі товару позивачу за зустрічним позовом.

Більше того, як зазначив апелянт, оспорюваний договір після його укладення частково виконувався всіма сторонами, і ДП "Волинський облавтодор" були повністю проведені розрахунки за придбаний товар.

В підтвердження виконання з боку ДП "Волинський облавтодор" спірного договору, скаржник посилається на рішення господарського суду Волинської області від 24 листопада 2008 року у справі № 06/95-38.

Крім того, скаржник зазначає, що поставлений ним товар було придбано в ТОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" на підставі договору № 05/06-1 купівлі-продажу щебеню від 05 червня 2008 року. Отже, фактично товар одержано ТОВ "Варто" від ТОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" згідно накладних. Відтак, на думку апелянта, право власності на товар перейшло до нього саме на підставі вказаного договору та накладних.

Поряд з цим, в апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що Тимчасовим положенням, тендерною документацією, матеріалами зустрічного позову не встановлено обставин, які зобов'язували ДП "Волинський облавтодор" укласти договір тільки за наявності в учасника торгів права власності на товар, що пропонується до закупівлі. Відповідно, такі обставини жодним чином не вплинули на допуск ТОВ "Варто" до участі у відкритих торгах, на оцінку тендерних пропозицій і як наслідок на укладення безпосередньо договору поставки. Отже, на думку скаржника, дану умову слід вважати неістотною.

Враховуючи це вважає, що гарантії ТзОВ "Варто", визначені в п.1.3. спірного договору, надавались останнім із розрахунку їх існування станом на дату переходу права власності на продукцію, а не на дату укладення договору.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив ст.83 ГПК України, оскільки зробив висновки щодо порушення закону при укладенні додаткової угоди до спірного договору, чим фактично визнав недійсність додаткової угоди.

Волинська транспортна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу та прокурор безпосередньо в судовому засіданні вважає, що рішення господарського суду Волинської області є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, висновки суду відповідають обставинам справи та підтверджені належними доказами. Просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (позивача за зустрічним позовом) безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач оспорює рішення суду першої інстанції частково в частині задоволення зустрічного позову. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.08.2008 року між ТзОВ "Варто" (постачальник) та ДП "Волинський облавтодор" (покупець) на підставі результатів тендеру був укладений договір поставки щебеню за №175 в кількості 30000м3 на загальну суму 3196000,00грн. (далі-договір, т.4, а.с.13-17).

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобовязувався передати у встановлений строк у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами згідно додатку №1, який є його невідємною частиною, а покупець, в свою чергу, зобовязувався прийняти цей товар та оплатити його.

Відповідно до п.1.3 договору, постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобовязань перед будь-яким фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.

Натомість, як вірно встановлено місцевим господарським судом, вказана умова договору не відповідає дійсності, відтак є неправдивою.

Як вбачається із позовної заяви ТзОВ "Варто" про стягнення збитків та з наявних в матеріалах справи доказів, ТзОВ "Варто" не було власником щебеню, а згідно договору купівлі-продажу №05/06-1 від 05.06.2008р. закупляло щебінь в продавця - ТзОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" (т.1, а.с.70-71).

Відповідно до специфікації №ВР-01 від 30.07.2008р. до договору №05/06-1 від 05.06.2008р. ТзОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" зобовязувалось передати ТзОВ "Варто" у власність щебінь в кількості 40000м3, вантажоодержувачем якого виступатиме ДП "Волинський облавтодор" (т.1, а.с.72).

Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власностіу набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язкутощодля відправлення, пересилання набувачеві майна,відчуженого без зобов'язання доставки.

Враховуючи те, що ТзОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" здійснювало поставку щебеню по договору купівлі-продажу з ТзОВ "Варто" залізничним транспортом безпосередньо на адресу ДП "Волинського облавтодору", місцевий господарський суд вірно зазначив у своєму рішенні, що право власності у ТзОВ "Варто" на закуплений у ТзОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" щебінь виникало при передачі останнім товару перевізникові.

Зазначене, в свою чергу, підтверджує те, що ТзОВ "Варто" не був власником товару, зобов'язання по поставці якого взяв на себе, підписуючи договір.

При цьому, доводи скаржника щодо тлумачення п.1.3 договору апеляційний суд не визнає обгрунтованими, оскільки стаття 213 ЦК України надає можливість стороні витлумачити зміст правочину, проте тільки в тому випадку якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину. В даному випадку, редакція п.1.3 договору є чіткою, зрозумілою, відтак будь-яких тлумачень не потребує.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна сторона правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що в даному випадку, відповідач за зустрічним позовом приховав від позивача той факт, що він не був власником щебеню в момент підписання договору. Таким чином, ТзОВ "Варто" не володіло повноваженнями власника майна, відповідно і відсутні підстави стверджувати, що обставини, які могли перешкодити виконанню зобов'язання на момент укладення договору були відсутні.

При цьому, апеляційним судом не заперечуються доводи апелянта про те, що діюче законодавство, зокрема ч.1 ст.656 ЦК України, не забороняє укладення договорів купівлі-продажу матеріальних цінностей, які будуть створені в майбутньому. Натомість, в даному випадку сторона не скористалась наданим правом, а приховала від іншої сторони цю обставину. Викладене на думку суду свідчить про те, що при укладенні спірного договору мав місце обман.

При цьому, аналізуючи договір поставки та договір купівлі-продажу апеляційним судом встановлено наступне.

Відповідно до п.4.1 спірного договору поставки, відповідач зобов'язувався здійснювати поставку товару протягом 3 календарних днів з дня заявки покупця.

В той же час, відповідно до п.п. 4.4,4.5 договору купівлі-продажу від 05.06.2008р. укладеного між ТзОВ "Будівельна фірма "Київбудпроект" та ТЗОВ "Варто" відвантаження продукції проводиться в 15-денний термін згідно письмової транспортної інструкції покупця, якому передує замовлення на відвантаженння товару і таке замовлення надається постачальнику не пізніше ніж за 15 днів до дати відвантаження товару.

Отже, відповідач за зустрічним позовом, взявши на себе зобов'язання по спірному договору поставки позивачу товару в 3-денний термін з моменту отримання його заявки - фактично ввів в оману позивача щодо наявності у нього такої можливості.

При цьому, посилання апелянта на ч.2 ст.266 ГК України в частині того, що договором купівлі-продажу від 05.06.2008 року передбачені лише загальні строки поставок (15 днів), а строк поставки кожної партії товару зазначався у специфікації, відповідно до якої цей конкретний строк визначався транспортними інструкціями ТзОВ "Варто" не спростовує твердження позивача за зустрічним позовом про неможливість ТзОВ "Варто" вчасно поставляти товар на ДП "Волинський облавтодор".

Твердження апелянта про те, що позивач за зустрічним позовом наполягав на тому, що на момент укладення спірного договору останній має обов'язково бути власником товару є безпідставними з огляду на таке.

Місцевий господарський суд вірно зазначив у своєму рішенні, що оскільки оспорюваний договір поставки був укладений у сфері державних закупівель, особливість його укладення визначалася Тимчасовим положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №274 від 28.03.2008р. (далі-Тимчасове положення) і яке діяло на час укладення спірного договору.

Відповідно до п.п.6 п.38 Тимчасового положення, тендерна документація має обов'язково містити визначення основних умов, які обов'язково будуть включені до договору про закупівлю чи проект договору про закупівлю. При цьому, тендерною пропозицією учасника є пропозиція щодо певного предмета закупівлі, яка готується та подається учасником замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Як вбачається з матеріалів справи, проект оспорюваного договору під назвою "Основні умови договору" (т.4, а.с.130) входив до складу тендерної документації на закупівлю товарів (щебеню).

Додатком 3 до тендерної документації (т.4, а.с.127) було встановлено тендерну форму "Пропозиції", пунктом 1 якої передбачено, що тендерна документація разом з пропозицією учасника мають силу попереднього договору. Якщо пропозиція буде акцептована, учасник бере на себе зобов'язання виконати всі умови, передбачені договором.

При складанні проекту спірного договору позивач за зустрічним позовом встановив п.1.3., який передбачає гарантії, визначені щодо права власності відповідача за зустрічним позовом станом на дату укладення спірного договору. Зазначений проект договору в запропонованій позивачем редакції був прийнятий відповідачем за зустрічним позовом, підтвердженням чого є направлення відповідачем за зустрічним позовом разом з тендерною документацією проекту спірного договору, підписаного уповноваженою особою (т.4, а.с.27).

З вищенаведеного слідує, що відповідач, направляючи позивачу свою тендерну пропозицію, замовчав факт відсутності у нього права власності на товар, що був предметом поставки за оспорюваним договором.

Враховуючи те, що проект (основні умови) договору входив до складу тендерної документації, не можна визнати обґрунтованими посилання скаржника на те, що тендерною документацією не було встановлено обставин, що зобов'язували б позивача укласти спірний договір тільки за наявності в учасника торгів права власності на товар і що ця обставина не вплинула б на допуск відповідача до участі у відкритих торгах, оцінку тендерних пропозицій та, як наслідок, на укладення оспорюваного договору поставки.

При цьому, слід зазначити, що пунктом 61 Тимчасового положення передбачено, що замовник відхиляє тендерну пропозицію учасника в разі, коли учасник не відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим у тендерній документації або тендерна пропозиція не відповідає умовам тендерної документації.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що ТзОВ "Варто" навмисно та цілеспрямовано ввело ДП "Волинський облавтодор" в оману щодо фактів, які вплинули на визнання 29.07.2008р. ТзОВ "Варто" переможцем відкритих торгів по закупівлі щебеню та укладення договору поставки 12.08.2008р. та, відповідно, правомірно з огляду на приписи ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України задоволив зустрічний позов Волинського транспортного прокурора, визнавши недійсним договір поставки від 12.08.2008 року за №175.

Оскільки, відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТзОВ "Варто".

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив ст.83 ГПК України, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до п.2.2 договору, умови договору закупівлі не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника-переможця, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому тимчасовим положенням. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору на закупівлю.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2008 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору поставки №175 від 12.08.2008р. (т.4, а.с.18), відповідно до якої, сторони збільшили ціну щебеню до 3452850,00 грн.

Відповідно до п.84 Тимчасового положення, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції.

Зважаючи на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внесені сторонами 20.08.2008р. зміни до договору поставки про збільшення ціни щебеню є незаконними та вчинені всупереч умовам договору (п.п.1.1, 2.2) та тендерної (цінової) пропозиції.

Посилання апелянта на п.2 Основних умов договору (т.4,а.с.27), відповідно до якого ціни можуть коригуватися, спростовуються тим, що згідно п.84 Тимчасового положення ціни можуть коригуватися лише в сторону зменшення, а тендерне законодавство в даних правовідносинах є спеціальною нормою, тому підлягає застосування на противагу загальним положенням, визначеним ЦК України та ГК України.

При цьому, слід зауважити, що судом першої інстанції дано лише правову оцінку додаткової угоди від 20.08.2008 року до договору поставки від 12.08.2008 року, що свідчить про те, що суд здійснив всесторонній аналіз спірного договору, давши, йому всебічну, повну і об'єктивну оцінку, розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що повністю відповідає вимогам ст.43 ГПК України.

Безпідставними є і посилання скаржника на рішенням господарського суду Волинської області від 24.11.2008 року у справі № 06/95-38, оскільки при розгляді зазначеної справи суд керувався презумпцією чинності правочину і питання дійсності оспорюваного договору не було предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, при його винесенні в повній мірі були виконані вказівки, що містяться у постановах Верховного суду України та Вищого господарського суду України, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Варто" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 29.06.2011 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

<Текст >

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Мельник О.В.

01-12/12667/11