Ухвала суду № 1861468, 11.03.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2008 року. м. Київ.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Ситникова О.Ф.,

Суддів: Бистрик Г.М., Малиніна В.В.,

при секретарі: Кожокар М.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 20 червня 2007 року у справі за позовом ТОВ «Анкор ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду м. Києва від 20.06.2007 року позовні вимоги ТОВ «Анкор ЛТД» задоволено:

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 23-02/0 від 07.12.2005.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 23-02/1 від 30.12.2005.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Анкор ЛТД" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач ДПІ в Печерському районі м. Києва звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому вона підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Анкор ЛТД», на підставі якої складено акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва № 29/23-02/23708687 від 29.11.2005 р.

Податкове повідомлення-рішення № 23-02/0 від 07.12.2005 р. прийняте відповідачем на підставі акта перевірки від 29.11.2005 р., яким встановлено порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 50.000,00 грн., відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» ТОВ «Анкор ЛТД» зобов'язано сплатити штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25.000,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 50.000,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 23-02/1 від 30.12.2005 р. на підставі рішення про результати розгляду скарги № 47306/10/25-011 від 30.12.2005 р., яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 23-02/0 від 07.12.2005 р., зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2003 року на 50.000,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 25.000,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 50.000,00 грн.

Актом перевірки від 29.11.2005 встановлено, що на підставі договору № 208 від 02.10.2002 та відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт від 15.01.2003 ТОВ «Анкор ЛТД» прийняв від ТОВ «Восток-Плюс» виконані роботи на суму 300.000,00 грн., в тому числі ПДВ 50.000,00 грн. Позивачем перераховано ТОВ «Восток-Плюс» грошові кошти в сумі 174.000,00 грн., а також було проведено розрахунок з ТОВ «Восток-Плюс» простим векселем № 80300175240002 від 04.11.2003 на суму 126.000,00 грн., що в загальній сумі складає 300.000,00 грн. в т.ч. ПДВ 50.000,00 грн., яка відображена позивачем в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг). Сума податку на додану вартість в розмірі 50.000,00 грн. включена до складу податкового кредиту підприємства у січні 2003 року.

Також в акті перевірки від 29.11.2005 зазначено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2004: статут ТОВ «Восток-Плюс» та установчий договір ТОВ «Восток-Плюс» визнані недійсними з 11.09.2002 р., скасована реєстрація в якості платника податку на додану вартість ТОВ «Восток-Плюс», а свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Восток-Плюс» визнано недійсним від 20.09.2002 шляхом його анулювання з моменту внесення в реєстр.

За висновками акта перевірки від 29.11.2005 позивачем в порушення вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту по ПДВ включено суми податку по податковим накладним, виписаним особою, яка не зареєстрована у якості платника податку на додану вартість, а тому не мала права їх складати, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 50.000,00 грн.

Задовольняючи позов ТОВ «Анкор ЛТД» суд першої інстанції вважав висновки вказаного акту перевірки помилковими та посилався на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ТОВ «Восток-Плюс» на підставі договору № 208 було виконано послуги для позивача на суму 300.000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50.000,00 грн., а позивачем їх прийнято, оплачено та отримано податкову накладну № 1501/7 від 15.01.03.

Відповідність виписаної ТОВ «Восток-Плюс» на користь позивача податкової накладної вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідачем не заперечується.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги) відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно з актом перевірки податкова накладна, виписана позивачу ТОВ «Восток-Плюс», не прийнята податковим органом в якості підтвердження суми витрат щодо сплаченого податку на додану вартість, оскільки виписані неплатником податку в силу рішення районного суду, яким визнане недійсним свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ вказаного підприємства з моменту його видачі.

Посилання відповідача на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2004 р., яким були визнані недійсними установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Восток-Плюс», як на доказ неправомірності видання вказаним підприємством податкових накладних позивачу та відповідно безпідставність врахування позивачем таких податкових накладних у податковому обліку, судом першої інстанції не прийнято до уваги, оскільки ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.08.2006 рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2004 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи винесено ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05.12.2006 у справі № 2-2139/06, якою позов ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Плюс», ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача: Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва, Сервісно-комерційне виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Сапсан», про скасування державної реєстрації та визнання недійсними статутних, установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Плюс» залишено без розгляду.

На момент виконання зобов'язань за укладеним договором згідно з отриманою податковою накладною, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, за якою не визнає податкова інспекція, підприємство ТОВ «Восток-Плюс» знаходилось в єдиному державному реєстрі, а також мало свідоцтво про державну реєстрацію платником податку на додану вартість. Окрім того, скасування державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

На дату складання податкової накладної на адресу позивача ТОВ «Восток-Плюс» було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, а відтак і мало право складати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав право включити ПДВ по таким податковим накладним до складу податкового кредиту по факту їх отримання від продавця на підставі пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав усі необхідні податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту, що не заперечується відповідачем, також в матеріалах справи немає доказів того, що податкові накладні складені з порушенням законодавства.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення ТОВ «Восток-Плюс» положень податкового законодавств, зокрема щодо формування податкових зобов'язань з ПДВ за результатами виконання вищевказаних господарських зобов'язань з позивачем.

Допустимих доказів наявності у ТОВ «Восток-Плюс» податкових зобов'язань або податкового боргу з податку на додану вартість, що виникли внаслідок виконання вказаних господарських операцій з позивачем, відповідач не надав.

За таких обставин, судом встановлено, що суми податкового кредиту з податку на оформленої податкової накладної, отриманої від та ТОВ «Восток-Плюс». Наявність вказаної податкової накладної у позивача відповідачем в акті перевірки підтверджується.

Включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту не суперечить пп.. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а за таких обставин, відповідач неправомірно зменшив суму податкового кредиту на цю суму і застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 25.000,00 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, слід визнати рішення суду законним і обґрунтованим, тому підстав для скасування рішення суду не має.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 20 червня 2007 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: