Постанова № 18614473, 07.09.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2011 року Справа № 2а-7093/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко О.О.

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 10.06.2011 №03-06/1070),

від відповідача ОСОБА_2, (довіреність від 27.08.2011 б/н),

ОСОБА_3 (довіреність від 05.09.2011 б/н)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Ірбіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8674,07 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 325,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2011 року позивач - Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з приватного підприємства «Ірбіс» адміністративно-господарські санкції у розмірі 8674,07 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 325,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно зі ст.19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів». В порушення вимог ст.19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на приватному підприємстві «Ірбіс» у 2010 році замість 2 (двох) інвалідів працював 1 (один). Таким чином, за 1 (одне) робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 16 квітня 2011 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 8674,07 грн. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просив стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 325,00 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, а всього 8999,07 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, підтримали доводи, викладені в письмових запереченнях проти позову №0302/1541 від 16 серпня 2011 року у яких, зокрема, зазначено, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - для підприємств, установ, організацій у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Положеннями ст. 18 ч.3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, зобовязані виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Приватне підприємство «Ірбіс» створило умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечує інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач отримав звіт про існування вакантних посад для інвалідів і не запропонував інваліда для працевлаштування.

Приватне підприємство «Ірбіс» надавало звіти у Первомайський міський центр зайнятості населення про наявність вакантної посад для інваліда протягом 2010 року.

Згідно вимог ст. 18 ч.2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціально експертизи.

Таким чином приватному підприємству «Ірбіс» у період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2010 року були потрібні для працевлаштування два інваліди.

З серпня 2010 року по жовтень 2010 року на підприємстві працювало два інваліда згідно нормативу робочих місць, а з листопада по грудень працював один інвалід.

Підприємство надало звіт до Первомайського міського центра зайнятості населення про наявність вакантної посади сторожа для інваліда. Приватне підприємство «Ірбіс» також, зверталось у 2010 рокці до Управління праці соціального захисту населення з проханням направити двох інвалідів на підприємство «Ірбіс» для його працевлаштування на посаду сторожа, про що є докази: лист № 9 від 22 січня 2010 року та №50 від 28 квітня 2010 року.

Таким чином, підприємство не відмовляло інвалідам у працевлаштуванні і не порушувало ст. 17 ч. З Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Центр зайнятості населення та позивач зобовязані направляти для працевлаштування на конкретне підприємство конкретного інваліда, з урахуванням його індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Після чого підприємство повинно атестувати робоче місце для інваліда та працевлаштувати його. І лише в разі відмови інваліду в працевлаштуванні підприємство повинно сплатити адміністративно-господарську санкцію. Але позивач не виконав свої обовязки передбачені ст. 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Також згідно ст. 18-1 ч. З Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Виходячи з цього підприємства не повинні займатися прямим пошуком інвалідів для подальшого їх працевлаштування. Підприємство лише сприяє цьому, працевлаштовуючи направлених інвалідів або працевлаштовуючи інвалідів, які самостійно звернулись для працевлаштування на підприємство.

На підставі викладеного, представники відповідача просили в задоволені позовних вимог Луганському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у звязку зі здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

З огляду на викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України справи за позовами субєктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Частиною 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог ст.19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

У судовому засіданні встановлено, підтверджується матеріалами справи, що на виконання вимог п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, приватне підприємство «Ірбіс» (код ЄДРПОУ 31140050) протягом 2010 року у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності форми №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, інформувало Первомайській міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів у січні, лютому, березні, квітні, травні, червні та липні, 2010 року шляхом подання звітів за формою №3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Крім того, у червні та липні 2010 року на підприємстві були працевлаштовані інваліди, а саме ОСОБА_4, та ОСОБА_5 підприємством також надавалися звіти з праці державного статистичного спостереження форми №1-ПВ за кожен місяць 2010 року. Той самий факт підтверджується і листом Первомайського міського центру зайнятості від 31 травня 2011 року № 9/03-1073.

Вищезазначене свідчить, що відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади на приватному підприємстві «Ірбіс»».

Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідам, які направлялися центром зайнятості чи зверталися безпосередньо до підприємства відповідача, при розгляді справи судом не встановлено. Таким чином, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Представниками відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у звязку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів того, що приватним підприємством «Ірбіс» продовж 2010 року вжито передбачених чинним законодавством заходів щодо створення місць для працевлаштування інвалідів, а також проінформовано спеціально уповноважений державою орган з питань працевлаштування про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а також оцінюючи надані позивачем та відповідачем у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 07 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 12 вересня 2011 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Ірбіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць у розмірі 8674,07 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 325,00 грн. - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова складена у повному обсязі та підписана 12 вересня 2011 року.

Суддя Р.С. Твердохліб