Рішення № 18589838, 29.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 15/40-20/353-9/12129.09.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група”

До Національної телекомпанії України

про стягнення 92 200,00 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивачаОСОБА_1 (дов. б/н від 28.04.2011 р.)

Від відповідачаОСОБА_2 (дов. №8-01-16/663 від 07.04.2010 р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 29 вересня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група"( далі по тексту позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної телекомпанії України (далі по тексту - відповідач) про: визнання дій Національної телекомпанії України незаконними в частині порушення авторських прав позивача; стягнення з відповідача 12100 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав; заборону відповідачу використання музичного твору “Водограй” (автор музики і тексту ОСОБА_3), виключні майнові авторські права на який належать позивачу.

Позовні вимоги мотивовані з посиланням, зокрема, на приписи статей 418, 424, 445, 432 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 7, 8, 15, 21-25, 35, 50-52, 53 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ "Про авторське право і суміжні права" мотивовано порушенням відповідачем виключних майнових авторських прав позивача шляхом публічного сповіщення 02.01.2009 на телеканалі "УТ-1" спірного музичного твору (пісні) у складі концерту "Любимые песни 70-х".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2010р. у справі № 15/40-20/353, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010р., у задоволенні позовних вимог ТОВ "Українська Музична Видавнича Група" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2010р. у справі № 15/40-20/353 рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010р. у справі № 15/40-20/353 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2010 (суддя Палій В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2011 (колегія суддів у складі: Чорна Л.В. - головуючий суддя, судді Баранець О.М., Рєпіна Л.О.), в позові з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, відмовлено.

Постановою Вищого Господарського суду України від 17.05.2011р. у справі № 15/40-20/353 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська музична видавнича група" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.0.2011 у справі №15/40-20/353 скасовано, справу №15/40-20/353 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 р. за № 04-1/660 щодо призначення автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справу № 15/40-20/353 передано на розгляд судді Бондаренко Г.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2011 року (суддя Бондаренко Г.П.) справу №15/40-20/353 прийнято до свого провадження, справі присвоєно № 15/40-20/353-9/121, розгляд справи призначено на 16.06.2011р.

В судовому засіданні 16.06.2011р. представником позивача надано додаткові матеріали, письмові та усні пояснення по справі, в яких підтримано позовні вимоги. Представником відповідача надано додаткові матеріали, письмовий відзив та усні пояснення по справі, заперечено проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 16.06.2011 року розгляд справи відкладено на 07.07.2011 року, у звязку з необхідністю витребування доказів по справі, а саме судом у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України витребувано у ТОВ "Форсаж-Медіамаркет" запис аудіовізуального твору "Телевізійний фільм "Червона рута " Улюблені пісні 70-х", яке передало виключні майнові права на вказаний аудіовізуальний твір відповідачеві, оскільки відповідач пояснив, що примірнику вказаного аудіовізуального твору у нього не зберіглося.

В судове засідання 07.07.2011 року представники сторін зявились.

Витребувані судом від ТОВ "Форсаж-Медіамаркет" докази не надано, конверт з ухвалою, який було направлено ТОВ "Форсаж-Медіамаркет" за адресою, яка зазначена у Ліцензійному договорі № 1091-32 від 18.12.2007р., повернуто з поміткою: “за зазначеною адресою не проживає”.

В судовому засіданні 07.07.2011 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог. Відповідно до зазначеної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за порушення авторських прав Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група” у розмірі 60 500,00 грн., мотивуючи це тим, що у розрахунку збільшення позовних вимог представником позивача було помилково застосовано положення ст. 53 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік" та мінімальний розмір заробітної плати - 922,00 грн., а оскільки, порушення майнових авторських прав було зафіксовано, за твердженням позивача, 02.01.2099 року, то при розрахунку компенсації, потрібно застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, який існував на момент скоєння правопорушення. Відповідно до положень ст. 55 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" з 01.01.2009 р. по 01.04.2009 р. розмір мінімальної заробітної плати становив 605,00 грн. Отже, позивач вважає, що розмір компенсації за порушення авторських прав повинен становити 100 мінімальних заробітних плат та складає 60 500,0 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України суд приймає дану заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення позовних вимог, до розгляду, а отже, розгляд справи здійснюється в межах заявлених позовних вимог по заяві від 07.07.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2011 року розгляд справи було відкладено на 17.08.2011 року, у звязку з необхідністю повторного витребування доказів по справі від Товариства з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет” та необхідністю надання представниками сторін додаткових матеріалів та пояснень по справі.

21.07.2011 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем подано додаткові матеріали по справі, а саме витяг з ЄДРПОУ на ТОВ “Форсаж-Медіамаркет”.

В судове засідання 17.08.2011 року представники сторін зявились.

Витребувані судом від ТОВ "Форсаж-Медіамаркет" докази не надано, хоча ухвала суду від 07.07.2011 року отримана ТОВ "Форсаж-Медіамаркет" 18.07.2011 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, за яким конверт отримано уповноваженою особою.

Представником відповідача в судовому засіданні надано додаткові письмові пояснення, щодо неможливості надання запису аудіовізуального твору “Телевізійний фільм “Червона рута” Улюблені пісні 70-х”.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2011 року, розгляд справи було відкладено на 29.09.2011 року, у зв'язку з необхідністю повторного витребування доказів по справі від Товариства з обмеженою відповідальністю “Форсаж-Медіамаркет”, а саме запису аудіовізуального твору “Телевізійний фільм “Червона рута" улюблені пісні 70-х”, який було передано даною особою відповідачеві відповідно до господарського договору для встановлення факту, чи входить музичний твір "Водограй" у склад даного аудіовізуального твору.

Разом з тим, 17.08.2011 року, Господарським судом міста Києва, у відповідності до ст. 90 Господарського процесуального кодексу, винесено окрему ухвалу, якою зобов'язано керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж-Медіамаркет" у строк до 21.09.2011 року надіслати на адресу суду запис аудіовізуального твору "Телевізійний фільм "Червона рута "Улюблені пісні 70-х", виключні майнові права на який передано Національній телекомпанії України згідно Ліцензійного договору №1091-32 від 18.12.2007р., укладеному між ТОВ "Форсаж-Медіамаркет" та надати письмові пояснення щодо причин невиконання вимог ухвал Господарського суду міста Києва, обов'язкових до виконання на всій території України, а також вжити необхідних заходів щодо недопущення у подальшому вказаних недоліків у роботі Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж-Медіамаркет".

У судовому засіданні 29.09.2011 року представник позивача в усних поясненнях підтримав заявлені позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.07.2011 року).

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що ним було сповіщено у складі аузіовізуального твору музичний твір "Водограй", виключні майнові авторські права на який належать позивачеві.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши надані суду докази та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.12.2007р. між Приватним підприємством “Українське Музичне Видавництво"( видавець) та Позивачем (субвидавець) укладено Договір № 4015/08 про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір), відповідно до умов якого останній набув виключні майнові авторські права на музичні твори із каталогу видавця, зокрема, на музичний твір “Водограй"( автор музики і слів ОСОБА_3), що означає право субвидавця на свій розсуд здійснювати, дозволяти або забороняти здійснювати у відношенні даних творів наступні дії:

- опублікування твору (право на опублікування);

- відтворення твору (право на відтворення);

- розповсюдження екземплярів творів будь-яким способом;

- імпортувати екземпляри творів з метою розповсюдження;

- публічне виконання твору;

- публічне сповіщення твору (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відома шляхом передачі в ефір та (або) наступної передачі в ефір (право на передачу в ефір);

- публічне сповіщення твору (включаючи показ, виконання або передачу по кабелю) для загального відома по кабелю, дротам або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу по кабелю);

- будь-яке повторне виконання, показ, сповіщення твору для загального відома, якщо воно здійснюється іншою особою, ніж тією, яка здійснила вперше виконання, показ, сповіщення;

- переклад твору;

- переробку, аранжування та іншим чином перероблювати твір (право на переробку);

- включати твір до аудіовізуального твору і передачі організацій мовлення (право на синхронізацію);

- сповіщувати твір таким чином, при якому будь-яка особа може мати доступ до нього в інтерактивному режимі із будь-якого місця та у будь-який час за своїм вибором (право на доведення до загального відома).

У зазначеному договорі під поняттям “Каталог" розуміється набір творів, як оприлюднених, так і не оприлюднених раніше, права на використання яких передані видавцю.

Відповідно до п. 2.3 договору сторони погоджуються, що вказана передача прав діє з моменту підписання договору по 31.12.2008р.

Згідно додаткової угоди до вказаного договору від 31.12.2008р. передача прав згідно договору продовжена до 31.12.2009 р.

У свою чергу, Приватне підприємство “Українське Музичне Видавництво”, як видавець, одержало виключні майнові авторські права на музичний твір “Водограй"( автор музики та тексту ОСОБА_3) від правонаступників виключних майнових авторських прав ОСОБА_3 на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) № А46/06 від 15.11.2006р. та на підставі Авторського договору про передачу виключних майнових прав (видавничий договір) №А47/06 від 15.11.2006р.

Згідно з п. 2.3 вказаних договорів сторони підтвердили, що вказана передача прав діє протягом трьох років з моменту підписання договорів.

18.12.2007 р. між ТОВ “Форсаж-Медіамаркет” (ліцензіар) та відповідачем укладено Ліцензійний договір №1091-32, відповідно до умов якого відповідач, як ліцензіат, здійснив закупівлю у ліцензіара послуг з розповсюдження кіно- і відеофільмів, а саме, ліцензіар передав, а ліцензіат прийняв виключні майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, зокрема, “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х”. До виключних майнових прав, які передані згідно договору, включено, зокрема, право на публічне сповіщення аудіовізуального твору. Згідно з п. 8.1 договору строк дії договору в частині передачі прав встановлений до 31.12.2077 р.

Згідно Акту приймання-передачі права від 20.12.2007 р., який підписаний між ліцензіатом - відповідачем по справі та ліцензіаром ТОВ “Форсаж-Медіамаркет”(власником свідоцтва № 23055 про реєстрацію авторського права на аудіовізуальний твір “Телевізійний фільм “Червона рута”. “Улюблені пісні 70-х”) відповідачем прийнято виключні майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, а саме, на відеопродукцію згідно Договору № 1091-32 від 18.12.2007р. “Телевізійний фільм “Червона рута”. “Улюблені пісні 70-х”.

Як зазначає позивач, 02.01.2009 р. о 11:20 год. під час демонстрації в ефірі на телеканалі “УТ-1” концерту “Любимые песни 70-х” відбулось публічне сповіщення музичного твору “Водограй” (автор музики та тексту ОСОБА_3), без укладення договору та виплати авторської винагороди позивачу, який володіє виключними авторськими правами на вказаний твір. На підтвердження факту неправомірного сповіщення, позивач надав суду запис телевізійної програми на DVD-носії, який зроблений комісією, створеною у складі позивача та Акт про виконання робіт від 08.01.2009р., за підписами членів даної комісії.

З посиланням на ст.ст. 15, 31, 32, 33, 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права” позивач просить суд визнати дії відповідача незаконними в частині порушення виключних майнових авторських прав; зобовязати відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача у розмірі 60500,00 грн.

Відповідач у відзиві та письмових поясненнях посилається на те, що відповідно до п. 5.1. Ліцензійного договору № 1091-32 від 18.12.2007 р., укладеного між ТОВ “Форсаж-Медіамаркет” (ліцензіар) та відповідачем: "Ліцензіар (TOB "Форсаж- Медіамаркет") гарантує Ліцензіату (відповідачу), що він має всі необхідні повноваження і права для укладання цього Договору і передачі прав ліцензіату. Ліцензіар гарантує Ліцензіату, що права вільні від зобов'язань перед третіми особами, а також, що у Фільмах не будуть вміщуватися матеріали або інформація, які порушують права третіх осіб чи держави".

Відповідно до п. 5.2. Договору: "Ліцензіар (TOB «Форсаж-Медіамаркет») зобов 'язується розглянути і вирішити всі можливі претензії іцодо використання прав з боку третіх осіб, виступивши, згідно з п. 2.1.4. цього Договору, у відповідному спорі як належний відповідач. Відповідно до наданих Ліцензіаром у цьому Договорі гарантій Ліцензіат звільняється від відповідальності по претензіях або позовах щодо фільмів з боку третіх осіб".

Окрім того, відповідач стверджує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження публічного сповіщення відповідачем музичного твору “Водограй” у складі концерту “Любимые песни 70-х”. Розклад програм, які сповіщувались відповідачем 02.01.2009 р. не може підтвердити публічне сповіщення музичного твору у складі концерту. При цьому, доказом публічного сповіщення музичного твору “Водограй” відповідачем може бути лише ефірна копія відеозапису концерту. Проте, згідно ч. 4 ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту, а оскільки, позивач не звертався до відповідача із скаргою у відповідності до вимог Закону України “Про телебачення і радіомовлення” щодо публічного сповіщення концерту, ефірна копія відеозапису концерту у відповідача не збереглась.

У даній справі судом було призначено судову експертизу відеозвукозапису, що міститься на цифровому носії, наданому позивачем у якості доказу.

У висновку судової експертизи відеозвукозапису № 5916 від 11.09.2009 р. зазначено, що відеозапис, що міститься на наданому для проведення експертизи диску для лазерних систем зчитування, є цифровою копією і не проводився безпосередньо з ефіру телеканалу “Перший національний”; встановити, чи зазнавав змін наданий на дослідження відеозапис на диску для лазерних систем зчитування і чи не містить він ознак монтажу неможливо, оскільки даний відеозапис є цифровою копією; досліджуваний DVD-R диск був записаний 22.01.2009 р. за допомогою програмного забезпечення Burning ROM”. Зафіксована дата залежить від налаштувань дати та часу компютера, на якому проводився запис даного компакт-диску, а також від налаштувань програмного забезпечення для запису компакт-дисків; встановлена дата запису досліджуваного DVD-R диску (22.01.2009р.) не відповідає даті зафіксованій записуючим пристроєм (02.01.2009р.) в режимі реального часу; запис відео зображення та звуку на диск для лазерних систем зчитування проводився одночасно; згідно із заставкою, що відображена на екрані, на часовому проміжку 00:46:59 - 00:50:50 (12:06:48-12:10:39 в режимі реального часу записуючого пристрою) відтворюється фрагмент відеозапису із музичним твором “Водограй”.

Окрім того, при відтворенні відеосюжету, зафіксованого на досліджуваному диску за допомогою мультимедійного програвача експертом, зокрема, встановлено, що в правому верхньому куті екрану відображається емблема телеканалу у вигляді напису “ПЕРШИЙ”.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд міста Києва вважає, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, повязані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, повязаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обєкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До обєктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать аудіовізуальні твори, які, в свою чергу, є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 435 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Суб'єктами авторського права, відповідно до ст. 7 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності, зокрема є виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір, згідно ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України, зокрема, є виключне право дозволяти використання твору.

Частиною 1 ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права" передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належить в тому числі виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Виключним правом, відповідно до ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, є майнове право особи, яка має, зокрема щодо твору авторське право, на використання цих обєктів авторського права лише нею і на видачу цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам в межах строку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема публічне сповіщення творів.

Відповідно до ч. 1 ст. 427 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до Цивільного кодексу та іншого закону (ч. 2 ст. 427 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України “Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 закону. Передача права на використання твору іншим особам, згідно ч. 2 ст. 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Частиною 3 ст. 32 Закону України “Про авторське право та суміжні права" встановлено, що за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди) (ч. 2 ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права”). Позивачем надано як докази укладення між позивачем та Приватним підприємством “Українське Музичне Видавництво” субвидавничий договір № 4015/08 від 15.12.2007р., відповідно до умов якого позивач набув виключні майнові авторські права на музичні твори із каталогу видавця, зокрема, на музичний твір “Водограй"( автор музики і слів ОСОБА_3).

За таких обставин суд вважає, що позивачем належним чином доведений факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на на музичний твір “Водограй" ( автор музики і слів ОСОБА_3).

На підтвердження правомірного використання аудіовізуального твору - телепередачі “Телевізійний фільм “Червона рута”. “Улюблені пісні 70-х”, відповідачем наведено наступне:

18.12.2007 р. між ТОВ “Форсаж-Медіамаркет” (ліцензіар) та відповідачем укладено Ліцензійний договір №1091-32, відповідно до умов якого відповідач, як ліцензіат, здійснив закупівлю у ліцензіара послуг з розповсюдження кіно і відеофільмів, а саме, ліцензіар передав, а ліцензіат прийняв виключні майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, зокрема, “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х”. До виключних майнових прав, які передані згідно договору, включено, зокрема, право на публічне сповіщення аудіовізуального твору.

Крім того, ТОВ “Форсаж-Медіамаркет” є власником свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності № 23055 від 07.12.2007 року про реєстрацію авторського права на аудіовізуальний твір “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х”.

В той же час, суд прийшов до висновку, що відповідач зобов'язаний здійснювати виплату винагороди за використання спірного музичного твору (шляхом публічного сповіщення даного твору) з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 1 Закону України, аудіовізуальним є твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, авторами аудіовізуального твору є режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник.

Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом (ч. 2 ст. 17 Закону України).

Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше (ч. 3 ст. 17 Закону України).

В процесі судового розгляду суд намагався дослідити твердження відповідача про те, що до складу аудіовізуального твору “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х” не входить музичний твір "Водограй", що є предметом спору у справі, для чого неодноразово витребовував вказаний фільм у відповідача та третьої особи - ТОВ "Форсаж-Медіамаркет".

Суд вважає за необхідне зазначити, що вимоги суду щодо наданян аудіовізуального твору -“Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х” залишились без виконання, а отже відповідач жодним чином не спростував факт публічного сповіщення ним 02.01.2009 р. о 11:20 год. під час демонстрації в ефірі на телеканалі “УТ-1” концерту “Любимые песни 70-х” музичного твору “Водограй"( автор музики та тексту ОСОБА_3).

З приводу тверджень відповідача про відсутність можливості перевірити, чи транслювався у його ефірі 02.01.2009 р. о 11 годині 20 хвилин під час сповіщення аудіовізуального твору “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х” музичний твір "Водограй", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення" усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.

У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку (ч. 5 ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, на підставі Ліцензійного договору № 1091-32 від 18.12.2007 року, прийняв від ТОВ "Форсаж Медіамаркет" виключні майнові права на аудіовізуальні твори, у тому числі і на “Телевізійний фільм “Червона рута ”Улюблені пісні 70-х”. Як вбачається з п., 1.6. Ліцензійного договору термін дії виключних майнових прав на аудіовізуальні твори складає 70 років.

Зважаючи на вищезазначене, відповідач не пояснив суду на яких підставах було знищено аудіовізуальний твір “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х”, права на який йому було предеано за договором. При цьому суд наполягав на наданін йому не запису ефіру -передачі, а самого аудіовізуального твору, права на який отримав відповдіач від ТОВ "Форсаж-Медіамаркет".

З приводу заперечень відповідача проти визнання належним доказом по справі наданий позивачем DVD-носій із записом ефіру відповідача за 02.01.2009р., оскільки відеозапис є цифровою копією, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, здійснення офіційного моніторингу телерадіопрограм є виключною компетенцією Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Поряд з тим, ані вищевказаною нормою Закону України “Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення”, ані положеннями будь-яких інших норм законодавства України не встановлено жодних обмежень щодо проведення моніторингу телевізійного простору України на предмет дотримання авторських прав іншими субєктами господарювання.

Крім того, відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 9 Закону України “Про інформацію" також встановлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

Суд при розгляді спору у справі не зобовязаний приймати в якості доказів по справі виключно результати офіційного моніторингу, тоді як на загальних підставах може приймати в якості належних доказів будь-які інші фактичні дані, що свідчать про порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача.

За таких обставин, враховуючи надані позивачем докази здійснення відповідачем публічного сповіщення музичного твору "Водограй" та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів здійснення відповідачем у зазначений час публічного сповіщення іншого аудіовізуального твору, ніж “Телевізійний фільм “Червона рута”Улюблені пісні 70-х”, та відсутність можливості перевірки чи входить до складу даного аудіовізуального твору музичний твір "Водограф", суд вважає факт публічного сповіщення відповідачем 02.01.2009 р. в аудіовізуальному творі “Телевізійний фільм “Червона рута ”Улюблені пісні 70-х” о 11 годині 20 хвилин на телеканалі телеканалі “УТ-1” спірного музичного твору, виключні майнові права на які належать позивачу, належним чином доведеним.

Статтею 445 Цивільного кодексу України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування. За таких обставин суд дійшов висновку, що субєкт господарювання, який використовує аудіовізуальні твори, зобовязаний виплатити винагороду авторам музичних творів, які увійшли до нього як самостійні складові частини. Відповідно до п. “а” ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, порушенням, зокрема авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують, зокрема майнові права субєктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених законом обмежень майнових прав.

Таким чином, використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.

Судом було встановлено, що позивач є субєктом авторського права, якому належить, зокрема виключне право дозволяти використання твору "Водограй" в розумінні ст. 440 Цивільного кодексу України та ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Факт використання відповідачем спірних музичних творів був встановлений в судовому засіданні.

Судом досліджено, що позивачем відповідачу дозвіл на використання спірних музичних творів не надавався, а обмежень майнових прав, передбачених Законом України “Про авторське право та суміжні права”, судом не встановлено.

Зі змісту ст. 17 Закону України “Про авторське право і суміжні права" вбачається, що факт включення музичних творів, як складової частини, до аудіовізуального твору не впливає на їх охороноздатність та не виключає можливості здійснення захисту майнових авторських прав на окремі музичні твори, включені до аудіовізуального твору, на загальних підставах, передбачених законодавством.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст. 431 Цивільного кодексу України).

Захист, зокрема майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 51 Закону України “Про авторське право і суміжні права”).

Пунктом 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. № 01-8/974 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності" встановлено, що стягнення компенсації як спосіб правового захисту порушеного права інтелектуальної власності має застосовуватися лише у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання обєкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п. “г”ч. 1 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, при порушеннях будь-якою особою, зокрема авторського права, передбачених статтею 50 закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Пунктом “г” ч. 2 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом “г” ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 р. № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності" передбачено, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав субєкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків. Для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права. Стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у звязку з правопорушенням збитку та розміру отриманого порушником доходу.

Аналогічні позиції викладені також в Оглядових листах Вищого господарського суду України від 27.06.2008р. № 01-8/383/1 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності”(п. 2 та 3), від 17.04.2006р. № 01-8/846 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав” (п. 4), від 06.05.2005 р. № 01-8/784 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти авторського права і суміжних прав”(п. 11).

Згідно п. 2.2. Розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмету доказування з даної справи.

Суд приходить до висновку, що в процесі розгляду справи позивачем належними засобами доказування доведено факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на музичний твір "Водограй", зокрема виключного права дозволяти їх використання. Суд також дійшов висновку, що позивачем був доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача неправомірним використанням обєкту авторського права, виключні майнові авторські права на які належать позивачу, способом публічного сповіщення без отримання відповідного дозволу і без оплати авторської винагороди, що дає позивачу права на звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації з відповідача як порушника авторського права.

В той же час суд дійшов висновку, що відповідач належних доказів на спростування наведених позивачем обставин не надав.

Щодо розміру компенсації суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності”, розмір компенсації визначається у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин з урахуванням тривалості порушення та його обсягу, передбачуваного розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількості потерпілих осіб, наміру відповідача, можливостей відновлення попереднього стану та необхідних для цього зусиль тощо.

Розмір компенсації входить до предмету доказування зі справи.

Позивач визначає розмір компенсації за порушення майнових прав на твір з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, що існувала на момент порушення його права. За розрахунками позивача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, розмір компенсації становить 100 мінімальних заробітних плат та складає 60 500,00 грн.

Однак, суд вважає визначений позивачем розмір компенсації завеликим з огляду на наступне.

Суд виходить з того, що для визначення розміру компенсації необхідно дослідити обєктивні критерії, які можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним використанням обєкта авторського права та обсяг порушення.

Позивач належними засобами доказування довів факт порушення відповідачем майнових прав субєкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, але належним чином не обґрунтував співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням обєкта авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення, тощо.ого і не визнав.

За таких обставин суд, враховуючи особу відповідача як порушника майнового авторського права та факт не заперечення ним порушення, дійшов висновку, що розмір компенсації в розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що становить 12 100,00 грн., за порушення майнових прав на твір є достатнім в даному випадку.

За таких обставин вимоги позивача про зобовязання відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача є обґрунтованими, але підлягають задоволенню частково у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, які діяли на момент вчинення правопорушення, що становить 12 100,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. “Про державне мито”, від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.

Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має праВідповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. “Про державне мито”, від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.

Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 102,00 грн. держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог задовольнити частково.

2. Стягнути з Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 42, код ЄДРПОУ 23152907), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Музична Видавнича Група” (юридична адреса: Україна, 03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7А, р/р 260014996 в ВАТ "Родовід Банк", м. Київ, МФО 321712, код ЄДРПОУ 30673676) 12100,00 грн. (дванадцять тисяч сто) гривень 00 коп. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав.

3. Стягнути з Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 42, код ЄДРПОУ 23152907), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в доход Державного бюджету України 121,00 грн. (сто двадцять одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті держмита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяГ.П. Бондаренко

Рішення підписано 03.10.2011 року