Рішення № 18589706, 30.08.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.08.11 р. Справа № 39/135пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.

при секретарі Гречух В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмежено відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка

до відповідачів:

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ

про: визнання права власності

та зустрічним позовом: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка

про визнання права власності

За участю представників сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача1 ОСОБА_2. за довіреністю;

від відповідача2(позивач за зустрічним позовом): не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмежено відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ, про визнання права власності на гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір оренди державного майна № 421/99 від 29.11.1999 р. та додатки до нього, технічний паспорт від 29.04.2011 р. КП “Горлівське міське бюро технічної інвентаризації”, відомість розрахунку балансової вартості .

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 316, 328 ЦК України, ст.ст. 4,5,23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 3,4,6 Закону України “Про управління обєктами державної власності”.

Відповідач1 надав відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив, зазначив, що виявлені позивачем обєкти безпосередньо приймають участь у сталому та безперебійному забезпечені роботи цілісного майнового комплексу Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська”, фактично є його складовою частиною, без якої забезпечення провадження окремої діяльності цілісного майнового комплексу є неможливим, власником цілісного майнового комплексу Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” є держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, позивачем не представлено належних у розумінні ст. 34 ГПК України доказів на підтвердження того, що спірні обєкти нерухомості збудовані саме ним та у встановленому порядку отримало дозвіл на їх забудову.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29.07.2011 р. господарським судом спільно до розгляду первісним позовом прийнято подану в порядку ст.60 ГПК України зустрічну позовну заяву Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” (м. Горлівка), про визнання права власності за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41 та визнання обєктів невідємною частиною цілісного майнового комплексу Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” .

Ухвалою від 04.08.2011 р. господарським судом в порядку ст. 41 ГПК України було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручене експерту Гибаленко Олександру Миколайовичу (посвідчення № 26-04-11) Українського інституту сталевих конструкцій ім. В.М. Шимановського Донбаський центр технологічної безпеки (ліцензія АВ № 557414, Донецька область, м. Макіївка, вул. Фонтанна, 44)

У відповідності з наданим висновком будівельно-технічної експертизи № 36861591.11.03 спірні обєкти нерухомості відповідають приписам чинних будівельних норм та правил, придатні для подальшої експлуатації за призначенням, є складовою частиною цілісного майнового комплексу центральної збагачувальної фабрики “Узлівська”.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.

29 листопада 1999р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЦЗФ “УЗЛІВСЬКА”(Орендар) був укладений договір оренди за № 421/99, згідно пункту 1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування майно, що належить до державної власності цілісний майновий комплекс “ЦЗФ Узлівська”, м. Горлівка (Підприємство), склад і вартість якого визначено у відповідності з актом оцінки вартості майна та передавальним балансом Підприємства, складеним станом на 01.11.1999р., вартість якого становить 19036939,00грн., у тому числі,

основні засоби:

-первісною вартістю 38642536,00грн.;

-по залишковій вартості 18068099,00грн.;

нематеріальні активи:

-по залишковій вартості 152332,00грн.;

незавершене капітальне вкладення (за вирахуванням вартості незавершеного будівництва);

-816508,00грн.

Відповідно до акту прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” від 29.11.1999р., Позивач прийняв у Відповідача 2 державне майно ЦМК “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”.

Розпорядженням міського голови м. Горлівка від 13.03.2000 р. № 203-р Товариство з обмеженою відповідальністю “Ексим” було перереєстроване у звязку з перейменуванням у ТОВ “ЦЗФ “Узлівська”, у звязку уз чим, додатковою угодою № 2 від 24.04.2000 р. сторони змінили та виклали в новій редакції преамбулу договору.

У звязку зі змінами орендних ставок за використання цілісних майнових комплексів та на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 19.01.2000 р. № 75 сторонами 22.05.2000 р. укладено додаткову угоду № 3.

Згідно п.10.1. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 4 від 13.04.2001р., договір діє з 29.11.1999р. до 29.11.2019р.

Дослідивши представлений примірник договору № 421/99 від 29.11.1999 р. господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за свої змістом та правовою природою є договором майнового найму (оренди) державного майна, та підпадає під правове регулювання Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 256-276 ЦК УРСР, ст. 287 ГК України, а також норм статей 759-786 ЦК України, 283-191 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Обєктами оренди згідно з п. 1 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” є, зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць).

Цілісним майновим комплексом, за визначенням даного пункту, є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Орендодавцями згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Правовий регулювання діяльності Фонду державного майна України та його територіальних відділень визначається Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2558-XII від 07.07.1992 р.

Згідно з п. 1 Тимчасового положення Фонд державного майна України (Фонд) є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Орендарями згідно ч. 1 ст. 6 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Згідно з п. 1.1 договору оренди державного майна № 421/99 від 29.11.1999 р. обєктом оренди є цілісний майновий комплекс “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” м. Горлівка, за адресою: Донецька область, м. Горлівка, склад якого визначається актом оцінки та передатним балансом, складеного станом на 01.11.1999 р.

Орендодавцем означеного майна виступило Донецьке регіональне відділення Фонду державного майна України (відповідач1 за первісним позовом), орендарем, з урахуванням положень додаткової угоди № 2 від 24.04.2000 р. - Товариство з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”.

Пунктом 2.2 Договору оренди встановлено, що передання майна в оренду не тягне за собою передання орендарю права власності на це майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар володіє та користується цим майном протягом встановленого строку оренди.

Положення даного пункту відповідає змісту ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, згідно з якими передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

06.05.2011 р. Регіональним відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на підставі ст. 32 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994 р., проведено перевірку використання державного майна - цілісного майнового комплексу “ЦЗФ “Узлівська”, переданого в оренду ТОВ “ЦЗФ “Узлівська”.

Результати перевірки оформлені актом від 06.05.2011 р.

Згідно з даним актом регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області виявлено наявні на території орендованого цілісного майнового комплексу обєкти нерухомого майна, а саме: гараж із шлакоблоку, площею 52,6 кв.м.; гараж із бетонних плит та шлакоблочної кладки, площею 362,0 кв.м., навіс площею 4,3 кв.м.; будову площею 22,1 кв.м., які не оприбутковані на баланс Підприємства.

Позивачем заявлені вимоги щодо визнання права власності саме на виявлене в результаті перевірки майно: гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41.

Позов вмотивовано тим, що внаслідок проведеної інвентаризації обєктів нерухомості ЦЗФ “Узлівська” Регіональним відділенням Фонду державного майна по Донецькій області були виявлені невраховані обєкти нерухомості: гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41. Зазначені обєкти не буди передані Товариству згідно з договором оренди державного майна № 421/99 від 29.11.1999 р. у складі цілісного майнового комплексу, у звязку з чим позивач вважає останні такими, що належать йому на праві власності.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмежено відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Захист речових прав власника на майно здійснюється у відповідності з положеннями гл. 29 ЦК України.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведеної правової норми позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому в контексті ст. 328 ЦК України під підставами набуття права власності розуміється як первісні, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), безхазяйна річ (ст. 335), набувальна давність (ст. 344), так і похідні, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

За визначенням п. 1 ст. 202 ЦК України прав чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Позивач не навів суду наявності будь-яких цивільно-правових угод, за якими право власності на спірне майно перейшло до нього.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами частини 1 статті 376 вказаного Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3 статті 376 ЦК України).

Проте за частиною 4 статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Виходячи зі змісту наведених вище правових норм, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивачем не представлено суд жодних доказів на підтвердження наявності обставин, з якими норми чинного законодавства повязують виникнення у особи права власності на майно, у тому числі, цивільно-правових угод щодо придбання спірного майна, відведення йому у встановленому порядку земельної ділянки для будівництва спірних обєктів нерухомості, відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб, доказів на підтвердження проведення будівельних робіт з будівництва спірних обєктів нерухомості господарським способом за власний кошт та введення ї у встановленому порядку в експлуатацію, тощо.

З огляду на наведене, позов Товариства з обмежено відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка з огляду на правову та доказову необґрунтованість задоволенню не підлягає.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29.07.2011 р. господарським судом спільно до розгляду первісним позовом прийнято подану в порядку ст.60 ГПК України зустрічну позовну заяву Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, про визнання права власності за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та визнання невідємною частиною цілісного майнового комплексу Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” на гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41.

Як вбачається з матеріалів справи цілісний майновий комплекс “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” є державною власністю та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління, які здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 1 Указу Президента України “Про Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України” № 382/2011 від 06.04.2011 р.).

Згідно з п. 3 Положення основними завданнями Міненерговугілля України є формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі.

Відповідно до покладених на Міненерговугілля України завдань, останнє веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Міненерговугілля України, здійснює контроль за їх ефективним використанням та збереженням, приймає рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі корпоратизації, здійснює в межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Оцінюючи вимоги позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Цілісний майновий комплекс Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” є державною власністю та відноситься до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Як вбачається з висновку будівельно-технічної експертизи № 36861591.11.03 експертом при дослідженні відповідності гаражу площею 52,6 кв.м., гаражу площею 362,0 кв.м., навісу (тимчасового) площею 4,3 кв.м., будови площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41 вимогам чинних будівельних норм та правил, порушень положень ДБН В.1.1-5-200. Будинки і споруди на підроблювальних територіях і просідаючих ґрунтах (Частина 1. Будинки і споруди на підроблювальних територіях), ДБН В.1.1-7-2002. Захист від пожежі. Пожежна безпека обєктів будівництва, ДБН В.1.2-14-2009. Общие принципы обеспечения надежности и конструктивной безопасности зданий, сооружений строительных конструкций и оснований, ДБН В.2.2-9-99. Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення, ДБН В.2.3-15:2007 Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів, ДБН В.2.5-20-2001 Инженерное оборудование зданий и сооружений. Внешние сети и сооружения. Газоснабжение. ДБН В.2.6-14-97 Конструкції будинків і споруд. Покриття будинків і споруд. ДСТУ Б В.2.6-23:2009. Конструкції будинків і споруд. Блоки віконні та дверні. Загальні технічні умови, ДСТУ Б В.2.6.-2-95 Конструкції будинків і споруд. Вироби бетонні і залізобетонні. Загальні технічні умови. ДСТУ Б В.2.6-77:2009. Конструкції будинків і споруд. Двері металеві протипожежні. Загальні технічні умови. СНиП 2.09.04-87* Административные бытовые здания. СНниП 2.09.03.-85 Сооружения промышленных предприятий. СниП 2.11.01-85* (1991) Складские здания, Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок (наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 21.06.2001 р. № 272), ВСН 33-2.2.12-87 Мелиоративные системы и сооружения. Насосные станции. Нормы проектирования, ВСН 6-75 Инструкция по проектированию производства газообразных и сжиженных продуктов разделения воздуха, ОНТП 6-85 «Общесоюзные нормы технологического проектирования складских комплексов и ремонтно-механических шахт, рудников и обогатительных фабрик горнодобывающей промышленности» - не виявлено. Обєкти відповідають приписам чинних будівельних норм та правил, будівлі придатні для їх експлуатації за цільовим призначенням.

За висновком експерта будівля гаражу площею 52,6 кв.м., будівля гаражу площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будова площею 22,1кв.м. забезпечує провадження окремої діяльності на постійній і регулярній основі центральної збагачувальної фабрики “Узлівська”, Дані обєкти є складовою частиною цілісного майнового комплексу центральної збагачувальної фабрики “Узлівська”.

Підставою виникнення спірних відносин є відсутність документів на зазначене спірне майно, що обумовлюють неможливість введення в експлуатацію спірних обєктів відповідно до встановленого законом порядку.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Стаття 16 ЦК України визначає ті види матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді.

В силу п. 1 ч. 2 цієї статті, одним із способів захисту цивільних права та інтересів може бути визнання права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку.

Стаття 317 ЦК України встановлює, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.

Суб'єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних правовідносин, визначені статтею 2 цього кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Стаття 2 ЦК України визначає, що учасниками цивільних відносин є держава України, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах встановлених Конституцією України ( частина 2 ст.324 ЦК України).

Стаття 326 ЦК України передбачає, що у державній власності є майно. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади ( частина 2 ст. 326 ЦК України).

Як встановлено судом в ході розгляду справи, спірні обєкт нерухомості є складовою частиною цілісного майнового комплексу центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, є державною власністю та відноситься до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Враховуючи, що право власності держави на спірне нерухоме майно, виходячи з предмету та підстав первісного позову, оспорюється та не визнається позивачем за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом мав право звертатися до суду з відповідним позовом про захист його речових прав на вказане майно.

Враховуючи, що право власності держави на спірне нерухоме майно оспорюється та не визнається позивачем за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом мав право звертатися до суду з відповідним позовом про захист його речових прав на вказане майно.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ про визнання права власності на обєкти нерухомості, які складають невідємну частину цілісного майнового комплексу Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська”, а саме: гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Товариства з обмежено відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ - задовольнити.

Визнати за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України право власності на обєкти нерухомості, які складають невідємну частину цілісного майнового комплексу Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська”, а саме: гараж площею 52,6 кв.м., гараж площею 362,0 кв.м., навіс (тимчасовий) площею 4,3 кв.м., будову площею 22,1 кв.м., які розташовані на території Центральної збагачувальної фабрики “Узлівська” за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Знатна, б. 41.

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська”, м. Горлівка на користь держаного бюджету державне мито в сумі 85,00грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Морщагіна Н.С.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >