Рішення № 18584231, 06.10.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" жовтня 2011 р. Справа № 7/117-11

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ», Київська область, м.Біла Церва,

доПриватного акціонерного товариства «Білоцерківський завод гумових технічних виробів», Київська область, м.Біла Церва,

простягнення 168121,06грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю №2 від 24.12.2010року;

від відповідача: ОСОБА_2 представник за дорученням №6 від 06.06.2011року;

секретар судового засідання: Мельничук Л.В.

Обставини справи:

12.09.2011року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»(далі позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою вих. №44/2330 від 05.09.2011року (вх. №3729 від 12.09.2011року) до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»(далі відповідач) про стягнення 168121,06грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобовязань за договором відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008року, а саме щодо оплати в повному обсязі вартості наданих послуг зі зберігання товару за період з липня 2010року по червень 2011року, а тому просить суд стягнути з відповідача 161494,80грн. суму основного боргу, 4770,24грн. пені, 923,26грн. 3% річних та 932,76грн. інфляційних втрат, а всього 168121,06грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.09.2011року було порушено провадження у справі № 7/117-11 та призначено її розгляд на 06.10.2011року.

У судовому засіданні 06.10.2011року представник позивача у справі надав суду витребувані ухвалою від 12.09.2011року документи та подав заяву про зменшення розміру позовних вимог №44/2591 від 05.10.2011року. В поданій заяві позивач, враховуючи проведений перерахунок штрафних санкцій, просить суд стягнути з відповідача 161494,80грн. суму основного боргу, 3288,96грн. пені, 594,33грн. 3% річних та 200,05грн. інфляційних втрат, а всього 165578,14грн. Заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду вимог №44/2591 від 05.10.2011року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з врахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.10.2011року надав відзив на позовну заяву б/н від 06.10.2011року, в якому відповідач викладає свій контррозрахунок штрафних санкцій і визнає позов у сумі 165578,14грн., з яких визнає повністю заявлену позивачем суму основного боргу у розмірі 161494,80грн., пеню в розмірі 3288,96грн., 3% річних в розмірі 594,33грн. та інфляційні втрати в сумі 200,05грн. Поданий відзив разом з додатками залучені судом до матеріалів справи. Відтак, представник відповідача у справі у судовому засіданні 06.10.2011року визнав позов у сумі 165578,14грн. та просив суд задовольнити позов лише в цій частині (з врахуванням поданого відповідачем контррозрахунку штрафних санкцій).

У судовому засіданні 06.10.2011року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника сторін, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

01.09.2008року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»(зберігач за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»(згідно Додаткової угоди №4 від 10.06.2011року, поклажодавець за договором, відповідач у справі) було укладено договір відповідального зберігання №260/58 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігач зобовязується за винагороду зберігати продукцію протягом строку визначеного даним договором, а саме гумові технічні вироби надалі товар, орієнтовано на загальну суму 5000000,00грн., який належить поклажодавцю на праві власності.

Пунктом 1.2. договору визначено, що винагорода зберігачеві становить 0,5% від балансової вартості продукції на початок звітного місяця та виплачується поклажодавцем по закінченню кожного звітного періоду (місяць), але не пізніше 25-го числа місяця, що слідує за звітним. Зазначена винагорода включає в себе вартість розвантажувально-навантажувальних робіт.

Як передбачено п. 5.1. договору, строк зберігання товару за даним договором становить з 01.09.2008р. по 31.12.2008р.

Господарським судом встановлено, що сторонами 25.12.2008року, 28.12.2009року та 27.12.2010року були підписані Додаткові угоди №1, №2, №3, якими сторони продовжували термін дії договору відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008року.

У відповідності до Додаткової угоди №3 сторони дійшли згоди продовжити дію договору відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008року до 31.12.2011року.

Оскільки жодною із сторін не надано суду доказів дострокового розірвання договору чи визнання його недійсним, господарським судом встановлено, що договір відповідального зберігання №260/58 від 01.09.2008року є чинним на момент розгляду спору у суді.

На виконання умов договору позивач надав відповідачеві послуги зі зберігання товару на загальну суму 170036,61грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000105 від 30.06.2011року за 2 квартал 2011року на суму 49980,18грн., №ОУ-0000050 від 31.03.2011року за 1 квартал 2011року на суму 31647,48грн., №ОУ-0000230 від 31.12.2010року за 4 квартал 2010року на суму 47583,47грн., №ОУ-0000171 від 30.09.2010року за 3 квартал 2010року на суму 40825,48грн. (оригінали актів оглянуті судом у судовому засіданні).

Вказані акти здачі-прийняття робіт (послуг з відповідального зберігання) за липень 2010року-червень 2011року підписані уповноваженими представниками як позивача, так і відповідача та скріплені печатками товариств. Як вбачається з вищенаведених актів та наявних матеріалів справи, жодних претензій щодо якості виконаних послуг відповідачем не заявлялось, а послуги були прийняті в повному обсязі на загальну суму 170036,61грн.

Як зазначає позивач у додаткових поясненнях по суті спору і не заперечується відповідачем, враховуючи, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписувались сторонами щоквартально, то обовязок з оплати наданих послуг у відповідача виникає після їх підписання та з урахуванням п. 1.2. договору, тобто не пізніше 25-го числа місяця, що слідує за останнім місяцем відповідного кварталу.

У звязку з існуванням заборгованості у ПАТ «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»з оплати послуг відповідального зберігання, позивач звертався до нього з претензією вих. №44/345 від 08.02.2011року про сплату суми заборгованості, яка станом на 07.02.2011 року становила 85601,72грн.

У відповіді №61/44-41юр від 03.03.2011року на претензію відповідач визнав існування перед позивачем боргу у сумі 85601,72грн. та зобовязувався її погасити. Копія претензії та відповідь на неї наявні в матеріалах справи.

Матеріалами справи підтверджується, що після звернення позивача з претензією відповідач лише частково оплатив суму отриманих послуг зі зберігання товару, і станом на момент звернення позивача з позовом до суду сума боргу відповідача з оплати послуг з відповідального зберігання за період з липня 2010 року по червень 2011року включно становила 161494,80грн.

Факт існування вищезазначеної суми заборгованості підтверджений відповідачем у відзиві на позовну заяву та в підписаному обома сторонами акті звірки взаєморозрахунків від 01.07.2011року.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором зберыгання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечно факт отримання послуг зберігання, однак доказів сплати повної вартості наданих послуг суду не надав.

З огляду на вищенаведене, а також на визнання відповідачем в повному обсязі позову в цій частині, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування суми боргу відповідача в розмірі 161494,80грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3288,96грн. пені (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що у разі порушення виплати поклажодавцеві винагороди згідно п. 1.2, 2.2. поклажодавець несе відповідальність у вигляді неустойки-пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми несплаченої винагороди.

На цій підставі позивачем нараховано до сплати пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми в розмірі 3288,96грн.

Беручи до уваги вимоги ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», перевіривши розрахунок пені з врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, господарський суд дійшов до висновку, що поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що наведений відповідачем розрахунок пені співпадає з розрахунком позивача, доданому до заяви про зменшення розміру позовних вимог, господарський суд зазначає, що позовна вимога про стягнення пені є правомірною та обґрунтовано, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 3288,96грн.

Позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 200,05грн. та 3% річних 594,33грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобовязання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат, нарахованих на суму боргу та трьох відсотків річних є правомірними.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки вказаних сум є арифметично вірними, а також відповідають тим розмірам, які наведені відповідачем в наданому суду контррозрахунку.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позов, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підлягає задоволенню повністю, у сумі 165578,14грн., з яких 161494,80грн. сума основного боргу, 3288,96грн. пеня, 200,05грн. інфляційні втрати та 594,33грн. 3% річних.

Відповідно до абз. 2. п. 4.2. Розяснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Згідно абз. 4 п. 9 вищезазначеного Розяснення Вищого господарського суду України Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу державного мита.

Враховуючи вищевикладене та подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 44, 49 ГПК України частково покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський завод гумових технічних виробів»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 85, код ЄДРПОУ 00152448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 85, код ЄДРПОУ 31781365) 161 494 (сто шістдесят одну тисячу чотириста девятсот чотири) грн. 80 коп. основного боргу, 3 288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 96 коп. пені, 200 (двісті) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 594 (пятсот девяносто чотири)грн. 33 коп. 3 % річних та судові витрати: 1 655(одну тисячу шістсот пятдесят пять)грн.78коп. державного мита і 232 (двісті тридцять дві)грн. 44коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В. М. Антонова

Повне рішення складено 12.10.2011року