Постанова № 18570400, 05.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 жовтня 2011 р. № 2-а- 11880/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача - Шарпан О.С.,

відповідача - Богданової М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Восторг"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Восторг", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова, в якому просив суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 22.08.2011 року № 0000121800.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував в повному обсязі. Надав письмові заперечення в яких виклав свою позицію.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Харкова від 28.07.2011 року № 1818 та відповідно до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI фахівцями ДПІ було проведено невиїзна документальна перевірка ТОВ «Восторг», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ригана плюс», за період: з 01.09 2009р. по 31.10.2009року. За результатами перевірки складено акт № 2914/18-010/32437180 від 08.08.2011 року про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Восторг» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ригана плюс», код ЄДРПОУ 36122345 за період : з 01.09.2009 р. по 31.10.2009р.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «Восторг»- пп. 7.4.1, п. 7.4 ст 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість за вересень, жовтень 2009 р., до сплати в бюджет на загальну суму ПДВ 4672 грн.

На підставі висновків акту № 2914/18-010/32437180 від 08.08.2011 року ДПІ у Київському районі м.Харкова щодо встановлених в діяльності позивача вищезазначеного порушення, прийнято податкове повідомлення рішення № 0000121800 від 22 серпня 2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт ,послуг) на загальну суму 7008 грн.з яких за основним платежем-4672,00 грн. та за штрафними(фінансовими)санкціями (штрафами)- 2336,00 грн.

Такий висновок відповідача оснований на акті перевірки контрагента позивача - ТОВ «Ригана Плюс», складеного Харківською ОДПІ, яким працівниками ДПС визнані нікчемними правочини ТОВ -Ригана Плюс» і його контрагентів як такі, що не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать моральним засадам суспільства, тому що:

ТОВ «Ригана Плюс» відсутнє за юридичною адресою,

встановлено відсутність факту реалізації товарів у зв'язку з відсутністю факту придбання товарів і відсутністю складських приміщень, транспортних засобів, будівель тощо,

не встановлено витрат на транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження товарів,

кількість працюючих - 1 особа - він же директор і засновник, який має психічне захворювання та за станом здоров'я не може працювати на керівних посадах.

Суд зазначенає, що висновки відповідача є неправомірними та безпідставними з огляду на наступне.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, доводи відповідача про не встановлення у ТОВ «Ригана Плюс» трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, будівель, витрат на транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження товарів є необґрунтованими, оскільки ДПІ / ОДПІ не доведено, що оспорювані правочини неможливо було виконати силами однієї особи і без використання складських приміщень, транспортних засобів, будівель. Позивачем зазначено, що за договором, укладеним ТОВ «Восторг» з ТОВ «Ригана Плюс», останнє поставило ТОВ «Восторг» заколки і резинки для волосся, які доставлялись силами постачальника.

Відповідно до листа ДПА України від 29.09.2010 р. № 20289/7/16-1617 аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, наявність же лише розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Згідно зі ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, у зв'язку з чим ТОВ «Восторг» не може й не повинна нести юридичну відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента.

Щодо відсутності факту реалізації товару, то таке твердження не відповідає дійсності і фактичним обставинам перевірки, адже позивач має всі документи на підтвердження товарності операції і реального настання правових наслідків, а саме: податкові накладні (які відповідно до пп. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є підставою для нарахування податкового кредиту) і видаткові накладні, що підтверджують факт поставки товару, завірені належним чином копії яких були наявні у інспектора ДПІ під час проведення перевірки (стор. 4 Акту перевірки). Як свідчить Акт перевірки, правильність оформлення податкових і видаткових накладних інспектор під сумнів не ставив. Товарно-транспортні накладні відсутні, тому що товар доставлявся позивачу силами та за рахунок постачальника. Також позивач має банківські виписки, що підтверджують факт оплати поставленого товару. Крім того, в Акті перевірки (стор. 6) Відповідач зазначає, що листом від 17.05.2010р. позивач не надав документи, що підтверджують навантаження та оплату товарів, однак, ні після отримання листа позивача від 17.05.2011 р., ні безпосередньо під час проведення перевірки ДПІ зазначені документи не запитувала. Також позивачем надані прибуткови накладні за спірним правочином, доказ використання товару у власній господарській діяльності (довідка про продаж), журнал-ордер і відомість по рахунку 631 по контрагенту Ригана-плюс за спірний період.

Стосовно нікчемності правочинів: відповідач в Акті перевірки (стор. 6) зазначає, що правочини, вчинені ТОВ «Восторг» з ТОВ «Ригана Плюс» «не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, а отже є нікчемними». Однак, відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Так само, і правочин, що не спричиняє реального настання правових наслідків, виходячи з комплексного аналізу приписів Цивільного кодексу України (в тому числі ст.ст. 203, 204, 215) може бути визнаний судом недійсним. Проте, ДПІ з відповідним позовом до суду не зверталось і в порушення приписів ст. ст. 203, 204, 215, 228 Цивільного кодексу України (і ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) самостійно визнало правочини нікчемними в Акті перевірки.

Відповідно до п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ригана Плюс» було укладено договір. Товар був поставлений та оплачений, що підтверджено відповідними податковими, видатковими накладними і банківськими виписками. Товарно-транспортні накладні відсутні, тому що доставка товару здійснювалась силами та за рахунок постачальника. Таким чином, господарська операція позивача з ТОВ «Ригана Плюс» спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. На підтвердження поставки товару ТОВ «Ригана Плюс» позивачу видані податкові накладні, суми податку на додану вартість за якими включені позивачем до складу податкового кредиту за вересень, жовтень 2009 року. Таким чином, господарські зобов'язання сторонами виконані належним чином, у відповідності до умов правочину. Товар було придбано позивачем з метою його подальшого використання у господарській діяльності - для подальшої реалізації.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Згідно пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а)порядковий номер податкової накладної;

б)дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г)податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д)місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е)опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж)ціну поставки без врахування податку;

з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и)загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку».

А згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Керуючись зазначеним вище та беручи до уваги наявність оригіналів належним чином оформлених податкових накладних, які включені до Реєстру виданих та отриманих податкових накладних за вересень, жовтень 2009 року, позивачем цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту всі суми, підтверджені податковими накладними, за господарськими операціями, підтвердженими дійсними первинними обліковими документами, щодо придбання товарів, які прямо та безпосередньо використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, до того ж дані податкових декларацій з ПДВ за вересень, жовтень 2009 року повністю відповідають первинним документам.

Контрагентам були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» відповідають, виписані підприємствами, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебував на обліку в органі ДПІ, що відповідає вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.

Крім того, ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» встановлено, що відомості, які підлягають внесенню до ЄДРПОУ, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

ТОВ «Ригана Плюс» на час здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про особу, наведених у зазначеному реєстрі за умови необізнаності щодо неї. Крім того, згідно з п.7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього закону, проте, Акт перевірки не містить будь-яких посилань на те, що постачальник позивача не був платником ПДВ на момент оформлення податкових накладних. Більше того, відповідно до даних офіційного сайту ДПС України ТОВ «Ригана Плюс» станом на дати складання податкових накладних (до 13.10.2009 р.) було платником ПДВ .

Щодо посилання ДПІ на нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Ригана Плюс» правочинів, відсутності у позивача правових підстав для формування податкового кредиту, є необґрунтованим та безпідставним.

Адже, відповідачем при проведенні перевірки не враховано положення ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також не враховано норми ч. 1 ст.204 ЦК України, згідно з якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, положення статті 215 ЦК України розрізняють нікчемні та оспорюванні правочини. Замінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини вважаються дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також норми Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», податкові органи взагалі не наділені компетенцією на встановлення фактів порушень платниками податків нормативних актів цивільного або господарського законодавства. Проаналізувавши положення зазначених актів законодавства, можна зробити висновок, що станом на дату складання відповідачем Акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 (далі - лист ВАС України), в якому відзначено норму пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків: «Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.».

Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України(або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Восторг" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 22.08.2011 року № 0000121800.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 10 жовтня 2011 року.

Суддя Панов М.М.