Постанова № 18570377, 04.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 жовтня 2011 р. № 2-а- 12459/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача - Даншиної Г.О.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт плюс"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова

проскасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт плюс", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова № 0000101550 від 18.07.2011 року винесене на підставі акта перевірки № 2807/15-510/31635956 від 04.07.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просив позов задовольнити повністю.

Представник Державної податкової інспекції у Червонозаводскому районі міста Харкова, який належним чином повідомлений, відповідно в судове засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст. 128 КАСУ.

Судом встановлено, що на підставі службового посвідчення № 041473 серії УХК та наказу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 16.06.2011 року № 1033, згідно ст..79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Харківенергоремонт плюс" з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад та грудень 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 04.07.2011 року № 2807/15-510/31635956 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Харківенергоремонт плюс" з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад та грудень 2010 року.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ "Харківенергоремонт плюс" - ч. 1 ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів, робіт, послуг за період листопад та грудень 2010 року; відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст..3, ст..4, ст.7 Закону України від 03.04.1997 року за № 168/97 ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями ((в редакції, що діяла на момент вчинення порушення) та ст.185, ст..187, ст.188, ст..198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 1200921,89 грн. в тому числі: за листопад 2010 року в сумі ПДВ 756142,67 грн., за грудень 2010 року в сумі ПДВ 444779,22 грн.

На підставі висновків акту від 04.07.2011 року № 2807/15-510/31635956 Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова прийняте податкове повідомлення рішення № 0000101550 від 18.07.2011 року про нарахування податкового зобовязання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 1501152,50 грн. у тому числі за основним платежем -1200922 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -300230,50 грн.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Електроспецтех» укладено договора, копії яких містяться у матеріалах справи. Зміст договорів зафіксований на паперових носіях, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Згідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України з:д 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про додаток на додану вартість", із змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата -здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про ПДВ» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Контрагентами були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Виходячи із вищевикладеного, у відповідності до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ.

Таким чином, висновок ДПІ в акті перевірки щодо того, що сторонами правочинів в порушення вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, за наслідками проведеної поставки товарів (послуг) на користь вищезазначених контрагентів не проведено оподаткування податком на додану вартість за відповідною датою виникнення обсягів таких операцій та не проведено сплату податку на додану вартість до бюджету, не відповідає дійсності.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь- яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ЗУ від 21.12.2000 року за №2181-111 «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами та доповненнями, податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків, в цьому випадку, контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» відповідають, виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органі ДПІ, що відповідає вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Також в акті перевірки відповідачем зроблений висновок щодо порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України , що зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», вважаємо, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.11 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.11 повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово- господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд зазначає, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до Наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 26.06.2002 року №375/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» будівельні організації та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, складають акт приймання виконаних підрядних робіт (ф.№КБ-2в), а із залученням усіх інших джерел фінансування - довідку про вартість виконаних підрядних робіт (ф.№ КБ-3).

Акт приймання виконаних підрядних робіт та довідка про вартість таких робіт складаються для визначення їх обсягів та проведення розрахунків.

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки контролюючого органу відсутні.

Щодо висновку відповідача про, те що у контрагента позивача - ТОВ «Електроспецтех» не існує необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та дає змогу ставити під сумнів факт здійснення субєктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності не відповідає матеріалам справи оскільки у ТОВ «Електроспецтех» наявна ліцензія на проведення будівельних робіт.

Відповідно до Закону України №1775 від 01.06.2000р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанови №1396 від 05.12.2007р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві», а також Наказу №47 від 27.01..2009р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності ТОВ «Електроспецтех» діяло на підставі ліцензії для провадження діяльності повязану з будівництвом будівель видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Доказів анулювання вказаних ліцензій відповідач в акті перевірки не зазначив.

Виходячи з цього у відповідача не має законних підстав вважати, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної фінансово - господарської діяльності.

Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,128,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт плюс" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова № 0000101550 від 18.07.2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження .

У повному обсязі постанова виготовлена 10 жовтня 2011 року.

Суддя Панов М.М.