Постанова № 18570368, 29.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 вересня 2011 р. 2а- 7719/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

суддів Горшкової О.О., Панова М.М.

за участю : секретаря судового засідання Боклаг А.С.

представників: позивача Коновалова І.Є., відповідача Кізілов О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкона" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкона", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова, в якому просить суд, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 14.06.2011р. за №0000702330 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1245330,00 гривень та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 311332,50 гривень, та податкове повідомлення-рішення від 14.06.2011р. за №00007122320 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 801229,00 гривень та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 200 307,25 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, при формуванні валових витрат та податкового кредиту підприємством дотримані всі вимоги діючих на момент виникнення спірних правовідносин Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість". Висновки щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат та відповідно і податкового кредиту, вартості товарів, отриманих від постачальника ТОВ "Форестерс" є необґрунтованими та протиправними, оскільки договір поставки з вищевказаним контрагентом укладений виключно з метою здійснення законної підприємницької діяльності та досягнення сторонами реальних економічних результатів підприємницької діяльності. Первинні і бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями, у тому числі видаткові та податкові накладні, були виписані у зв'язку з реальним виконанням вказаних правочинів, документи, які надавались посадовим особам органу державної податкової служби у ході проведення перевірки, належним чином оформлені, а відомості, що містяться в них, достовірні. Згідно з договором поставки, право власності на поставлені товари переходить до покупця у момент отримання товарів від постачальника по видатково - прибутковій накладній. Саме по видатково - прибуткових накладних і передавався товар постачальниками. Висновки податкового органу про те, що немає доказів фактичного отримання товарів між позивачем та ТОВ "Форестерс" є нікчемними, нічим не обґрунтовані. Свою незгоду з неприйняттям у складі податкового кредиту податку на додану вартість з вартості товарів, отриманих від ТОВ "Форестерс", позивач мотивує тим, що при формуванні податкового кредиту підприємством дотримані всі вимоги Закону України "Про податок на додану вартість". Вважає безпідставним висновок відповідача, що в порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси» позивач не вірно проводив облік приросту транспортно-заготівельних витрат, чим занизив валові доходи за 3 4 квартал 2010 року на 975176 грн. Позивачем до складу транспортно-заготівельних витрат у 3 та 4 кв. 2010 р. віднесено лише ті витрати, які понесені безпосередньо на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування товарів СТГО «Південна залізнична дорога» за договором від 19.04.2006р. за №5501 у розмірі 2138580,00 грн. та митні витрати у розмірі 47065,00грн. Позивач вважає правомірно віднесеними додаткові загальногосподарські витрати, оскільки такі витрати не повязані з доставкою запасів та приведення їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях, та понесені позивачем на оплату у 3 - 4 кв. додаткових послуг. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано із порушенням норм діючого у 2010 році законодавства, та базуються на субєктивних висновках.

Відповідач, проти позову заперечує надав письмові заперечення, в яких зазначає, що вході перевірки зроблено висновок про відсутність доказів фактичного отримання товарів та відповідно, безтоварність операцій по договору укладеному між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Форестерс». Зокрема на підтвердження обґрунтованості вказаних висновків вказує на те, що позивачем не представлено на час перевірки усіх необхідних первинних документів по операціях згідно господарського договору постачання, а контрагент позивача, згідно такого договору, відсутній за його місцезнаходженням, з травня 2010 р. подає до податкового органу податкову звітність з «0» показниками. Крім того, відповідач стверджує, що Позивач не вірно провадив облік приросту транспортно-заготівельних витрат, чим занижено валові доходи за 3-4 квартал 2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 31.12.10р. , про що складено № 1824/233/33816953 від 10.05.11 р.

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 245 330,00грн. (у т. ч. у 1 кварталі 2010 року на суму 1 001 536,00грн., у 3 кварталі 2010 року на суму 139 135,00грн., у 4 кварталі 2010 року на суму 104 659,00грн.) та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. у сумі 801 229,00грн. (у т. ч. по періодах за лютий 2010 року 765 728,00грн., за квітень 2010 року 35 501,00грн.).

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова було винесено податкові повідомлення-рішення від 14.06.2011р. №0000702330 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 245 330,00 грн. та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 311 332,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 14.06.2011р. за №00007122320, про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 801 229,00 грн. та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 200 307,25 грн.

Встановлено, що між ТОВ "Форестерс" (постачальник) та ТОВ "Анкона" (покупець) укладений договір поставки №0202-02 від 02.02.2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поставка товарів здійснюється на умовах (EX WORKS) місце поставки - склад постачальника. Сторони вправі на протязі дії цього договору змінювати базис поставки конкретної партії товару, що постачається постачальником за цим договором, на базис поставки СРТ (CARRIAGE PAID TO (... named placeof destination), ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО (... назва місця призначення). Сторонами підписано 04.02.2010 р. додаткову угоду до цього договору у якої змінено базис поставки на базис поставки СРТ (CARRIAGE PAID TO (... named placeof destination), ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО склад Покупця: Харківська обл, Харківській р-н, смт Васищево, вул. Промислова, 11. (а.с. 67 т. 2).

Право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатково прибутковою накладною. (п. 2.2 договору).

В підтвердження виконання умов договору поставки № 0202-02 від 02.02.2010 року та фактичного здійснення операції по придбанню продукції (робіт послуг) позивачем надано суду відповідні видаткові накладні (а.с. 69-81 т. 2), податкові накладні (а.с. 82-92 т. 2), банківськи виписки по розрахункам з ТОВ «Форестерс» (а.с. 93-188 т. 2), акти приймання-передачі товарів (а.с. 52-64 т. 3), товарно-транспортні накладні (а.с. 47-51 т. 3), договір оренди складських приміщень (а.с. 2-4 т. 3), господарській договір оренди автонавантажувача (а.с. 43-45 т. 3), витяг про рух товарів по складу (а.с. 8-42 т. 3), витяг журналу обліку вантажів (а.с. 7 т. 3).

Судом беруться до уваги вищенаведені представлені позивачем первинні документи, які підтверджують товарність та фактичне отримання товарів по вказаним операціям з ТОВ «Форестерс».

Оцінивши наявні в матеріалах справи первинні документи складені на виконання укладеного договору, суд зазначає, що за формою та змістом вони відповідають вимогам, які чинним законодавством висуваються до первинних документів. Дефектів форми, змісту або походження зазначені первинні документи не мають, вимогам закону відповідають. За відсутності в цих документах недоліків, які згідно з ст. 215 Цивільного Кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості, немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988 (зареєстровано в Мінюсті України 05.06.1995р. №168/704).

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та звітність в Україні” первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

Таким чином, належно оформлені між продавцем та покупцем видаткові накладні були достатньою законною підставою для позивача відобразити в бухгалтерському та податковому обліку підприємства операції з придбання товару.

Позивач надав документальне обґрунтування фактичного здійснення операції по придбанню продукції (робіт послуг) у контрагента ТОВ «Форестерс» а саме:, видаткові накладні, податкові накладні, товарно транспортні накладні, акти прийому передачі товару, що підписані сторонами та оформлені належним чином, первинні документи підтверджують факт знаходження та оприбуткування товару в місці поставки.

За змістом ч. 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 цієї статті є нікчемним. Тому відповідно до частини 2 статті 215 того самого Кодексу визнання його судом недійсним не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Суд зазначає, що укладений позивачем договір не містив обовязку ТОВ «Анкона» щодо організації транспортування товару, проведення розвантажувально-навантажувальних, фасувальних, підйомних робіт, проте передбачав обовязок контрагента щодо надання товару у розпорядження позивача у місці поставки-склад позивача, як покупця товару.

Судом не встановлено невідповідності вищезазначених первинних бухгалтерських документів фактичним обставинам. Відповідачем не надано доказів, що наведені в накладних відомості не відповідають дійсності.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Так, положеннями п.5.3. - 5.7. зазначеного вище Закону встановлено певні обмеження або пряму заборону щодо включення деяких витрат до складу валових витрат. Заборони щодо включення до складу валових витрат, пов'язаних з придбанням товару, законодавцем не встановлено.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідач в акті перевірки не посилається на порушення позивачем пунктів 5.3 - 5.7 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», що встановлює обмеження щодо віднесення таких витрат до складу валових.

Згідно матеріалів справи, одним з основних видів діяльності ТОВ "Анкона" є оптова торгівля побутовими електротоварами, радіо- та телеапаратурою, комп'ютерним устаткуванням. Для здійснення своєї діяльності позивач на підставі договорів поставки (в тому числі і з контрагентом ТОВ "Форестерс") закуповував товари для подальшого перепродажу. Отже, понесені Позивачем витрати на купівлю товару, безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією та веденням господарської діяльності по продажу товарів в господарських одиницях платника податків.

В акті перевірки підтверджено валові доходи позивача та зобов'язання з податку на додану вартість, які виникли у зв'язку із продажем в подальшому товарів, отриманих позивачем від ТОВ "Форестерс". В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 42 Господарського Кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх звязок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки субєкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Суд зазначає, що правочин був укладений право і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать. Від імені ТОВ «Форестерс договір підписаний повноважною особою, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що якщо на момент здійснення господарських операцій, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Угоди можуть бути укладені з моменту державної реєстрації такого субєкта господарювання і до моменту виключення його з державного реєстру, що не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями видаткових та податкових накладних. Згідно витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вбачається, що ТОВ «Форестерс» є зареєстрованим. Відповідач не заперечував, що підприємство знаходиться в Єдиному державному реєстрі, не надав доказів про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Форестерс» не лише на момент здійснення господарських операцій, а і на час розгляду справи.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Посилання відповідача щодо безпідставного отримання ТОВ «Анкона» за зазначеним договором податкової вигоди суд не приймає до уваги, оскільки цей довід не знаходить свого підтвердження матеріалами справи. Так, сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконувались зобовязання по оплаті вартості товару за договором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, що підтверджено платіжними дорученнями. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та ТОВ «Форестерс» спільного інтересу щодо їх отримання останнім, наявності у ТОВ «Анкона» при укладанні договорів іншого наміру, ніж отримання відповідного товару, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова до суду не надано.

Як свідчать матеріали справи факт відвантаження товару, проведення розрахунків, надходження товару в місце поставки підтверджується договорами, видатковими, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортним накладними, актами прийому передачі товару, реєстрами оприбуткування товару, зауважень щодо оформлення первинних документів в акті перевірки не зазначено та в судовому засіданні не встановлено. Таким чином позивач мав право збільшити валові витрати, на суму отриманого товару, за правилами першої події.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Згідно з пп. 7.4.5 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому, в пп. 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України від N 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про податок додану вартість" передбачає єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

В той же час чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Не подання контрагентом декларації не робить податкові накладні та інші документи, що стосуються предмету цього спору недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд вважає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Позивачем отриманий від постачальників податковий кредит у звязку з придбанням товарів був задекларований в деклараціях з ПДВ, підтверджений первинними бухгалтерськими документами та відображений в реєстрі отриманих податкових накладних.

П.п 10.1., 10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю або не є поданою, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Факт отримання товару придбаного у ТОВ «Форестерс» підтверджений документально, про що зазначено вище, а отже відсутні правові підстави стверджувати про порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум валових витрат чи податкового кредиту по здійсненим господарським операціям з ТОВ "Форестерс" відповідачем - суб'єктом владних повноважень, суду не надано.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про безпідставність нарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток, податку на додану вартість та нарахування штрафних санкцій по господарським операціям з ТОВ "Форестерс".

Відповідно до ч. 1 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (діючого на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно з п. 1.43 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (далі Положення № 246) затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, яким передбачено, що для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема, товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу. (п.6 Положення № 246)

Пунктом 8 Положення № 246 передбачено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Відповідно до п. 14 Положення № 246 (стандарт) бухгалтерського обліку не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем здійснювався облік приросту (убутку) товарних запасів згідно п. 5.9. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», який встановлює, що платник податку повинен вести облік приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, при чому витрати на їх придбання, поліпшення, зберігання, перетворення включаються до складу валових витрат. Таке правило також містить у собі п. 5.2.1. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», закріплюючи, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, продажем продукції. Облік приросту здійснювався відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Запаси», норми П(с)БО 9 «Запаси».

До балансової вартості товару Позивач включав вартість товару за договорами постачання та транспортно-заготівельни витрати. До складу транспортно-заготівельних витрат позивачем віднесено лише ті витрати, які понесені безпосередньо на заготівлю запасів: оплату державного мита у розмірі 47065,00 грн., та оплату по договору згідно тарифу за експортно-імпортні й внутрішні перевезення товарів СТГО «Південна залізнична дорога» у розмірі 2138580,00 грн.

Інші витрати, не повязані безпосередньо з затратами на заготівлю запасів, з оплатою тарифів за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів, а також іншими витратами на доопрацювання і підвищення вартості товарів, віднесені підприємством до витрат згідно п. 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246. У звязку з чим такі витрати віднесені до складу валових за правилами першої події.

На загальногосподарські витрати на оплату додаткових послуг позивачем віднесені: додаткові послуги (плата за подавання, збірання вагонів, маневрова робота, плата за користування вагонами, послуги з подачі вагонів у погоджений час, охорона вантажу у випадку його затримки при перевірці, повідомлення одержувача телефоном про одержання вантажів на станцію, оформлення документів та їх копій, послуги єдиного технічного центру по перевірці документів, комплексне технічне обслуговування) отриманих в рамках договору із СТГО «Південна залізнична дорога» в розмірі 916596,00грн.; брокерські послуги по оформленню ВМД отриманих від ФОП ОСОБА_6 за дог. Доручення №2/10 від 30.0310р. у розмірі 33400,00грн.; послуги по утилізації відходів отриманих від «Харківекокомресурси» за договором від 17.08.09р. за №ІМ23/154/08-09 у розмірі 53873,00грн.; послуги по оренді та обслуговуванню залізничних колій, які прилягають до складу отриманих від АТ «Харківелектро» за договором від 01.11.06р. за №44/01.11.06 у розмірі 49664,00грн.; послуги по нагляду за навантаженням і розвантаженням товарів отриманих від ІП «СЖС Україна» по договору від 01.09.10р. за №СТS/99-2010 у розмірі 118 224,00грн.

Відповідно до п. 1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246, даний нормативно-правовий акт визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси.

Судом встановлено, що ТОВ «Анкона» в своєму бухгалтерському обліку зазначені транспортно-заготівельні витрати обліковує вірно, до транспортно-заготівельних витрат позивачем віднесено лише ті витрати, які понесені безпосередньо на заготівлю запасів. Загальногосподарські витрати на оплату додаткових послуг відповідно до п. 14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені).

Тому суд вважає висновки позивача про правомірність віднесення транспортно-заготівельних витрат до складу валових витрат обґрунтованими.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що такі витрати повинні бути включені до складу первісної вартості запасів. Крім того свідок ОСОБА_4, в судовому засіданні пояснила, що в інших перевірених податкових періодах ТОВ «Анкона» такі витрати віднесені до складу валових витрат, будь-які зауваження, щодо правильності віднесення таких витрат до складу валових з боку відповідача відсутні.

Суд також зазначає, що норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містять чіткого переліку витрат, повязаних з придбанням запасів, які повинні бути включатися до собівартості їх придбання та перераховуватися відповідно п. 5.9 ст. 5 цього Закону, а також не містять принципів по яким можливо розмежувати витрати «безпосередньо повязанні» з придбанням запасів, й інші витрати, які неможливо включати у собівартість запасів.

Тому, враховуючи положення п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України щодо неоднозначного (множинного) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, рішення повинно прийматись на користь платника податків.

У звязку з тим, що відсутній обєкт донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачених п.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

З огляду на викладене, вимоги позивача про скасування податного повідомлення-рішення від 14.06.2011р. за №0000702330 та від 14.06.2011р. за №00007122320 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст. 7-11, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкона" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 14.06.2011р. за №0000702330 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1245330,00 гривень та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 311332,50 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 14.06.2011р. за №00007122320 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 801229,00 гривень та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 200 307,25 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкона" (61125, м. Харків вул. Вернадського б. 2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3.40 грн. (три грн. 40 коп.)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 03 жовтня2011 року.

Головуючий суддя Волошин Д.А.

Судді Горшкова О.О.

Панов М.М.