Рішення № 18569370, 12.09.2011, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

К О П І Я

Справа №2-1958/11

РІШЕННЯ

Іменем України

29 серпня 2011 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Іваніної Ю.В.,

при секретарі Худайбердієвій Н.А.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Бублейника В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №2-1958/11 за позовом ОСОБА_1 до підприємства обєднання громадян «Запорізьке учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих»про визнання наказу незаконним, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підприємства обєднання громадян «Запорізьке учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих»(далі ПОГ «ЗУВП УТОС»), правонаступником якого є Дніпропетровське учбово-виробниче обєднання «Луч»українського товариства сліпих про визнання незаконним наказу №13 від 06.03.2007 року, стягнення матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював на ПОГ «ЗУВП УТОС»з 1969 року. З березня 2009 року включно по 27 травня 2010 року йому не виплачувалась заробітна плата, за серпень та вересень 2009 року зарплата виплачена частково. Відповідно до наказу №122/к від 17 травня 2010 року позивача було звільнено з роботи у звязку з реорганізацією (припиненням діяльності юридичної особи) шляхом приєднання його у Дніпропетровське УВО «Луч»УТОС на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, при цьому йому була виплачена заробітна плата в розмірі 3297 гривень без повідомлення про сутність проведених виплат. Наказом №13 від 06.03.2007 року позивач без його згоди був переведений на неповний робочий час з тривалістю робочого дня 3 години 30 хвилин, а з січня 2009 року він переведений працювати на неповний робочий тиждень. Кожного року, в порушення вимог ст.12 Закону України «Про оплату праці»та ст.95 КЗпП України йому проводилось нарахування відпускних менше встановленого законом мінімального рівня.

В ході розгляду справи судом позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги. Згадно останнього уточненого позову від 18.04.2011 року (а.с.254-259) позивач просить суд визнати наказ №13 від 06.03.2007 року незаконним, стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 18268,34 гривень, моральну шкоду в сумі 8000 гривень та судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав, викладених у ньому із урахуванням уточнень та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав у повному обсязі, посилаючись на те, що ним в матеріали справи надано відомості про виплачену позивачу заробітну плату в розмірі 3031,58 гривень. У відповідності до бухгалтерської довідки вказана сума заборгованості складається із заборгованості по заробітній платі за період 2009-2010 роки. Правомірність виплати заробітної плати позивачу відповідачем саме у розмірі, зазначеному в довідці підтверджується перевірками Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя від 11.10.2010 року, а також довідкою від 25.05.2010 року №49, наданою за результатами перевірки УПФУ в Комунарському районі м.Запоріжжя. Зокрема, вказаними довідками встановлено відсутність порушень з боку відповідача при формуванні податкових зобовязань та зобовязань зі сплати страхових пенсійних внесків, які здійснюються під час нарахування та виплати заробітної плати. На підставі наказу №13 від 06.03.2007 року на Запорізькому учбово-виробничому підприємстві УТОС дійсно було змінено суттєві умови праці, а саме працівників підприємства інвалідів по зору переведено працювати на неповний робочий день: 3 години 30 хвилин. Термін дії цього наказу встановлювався до виходу підприємства із кризи. 28 жовтня 2009 року наказом №81/К на підприємстві було запроваджено гнучкий графік роботи, відповідно до умов якого робота повинна здійснюватись у відповідності до затверджених графіків роботи. Вказані накази, а також запроваджений режими роботи в повному обсязі відповідають нормам діючого законодавства, а саме ст.ст.32, 103 КЗпП України та Постанові КМУ від 31.12.1993 року №1090 «Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників.» Відповідний висновок міститься у відповіді Управління праці та соціального захисту населення в м.Запоріжжя. Умовами колективних договорів, що діяли на підприємстві за період 2007-2009 р.р., а (п.5 розділу ІV) передбачалось, що оплата простоїв повинна здійснюватись відповідно до діючого законодавства, виходячи з вимог якого за дні, коли працівник був відсутній на робочому місці, оплата здійснюватись не повинна. Тому вимоги відповідача про скасування наказу є необґрунтованими, як і вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 працював на Підприємстві обєднання громадян «Запорізьке учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих»з 1969 року.

Наказом №13 від 06.03.2007 року (а.с.7) позивач був переведений на неповний робочий час з тривалістю робочого дня 3 години 30 хвилин, а з 28 жовтня 2009 року він переведений працювати на неповний робочий тиждень.

Відповідно до наказу №122/к від 17 травня 2010 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи у звязку з реорганізацією (припиненням діяльності юридичної особи) шляхом приєднання його у Дніпропетровське УВО «Луч»УТОС на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.67).

При цьому йому була виплачена заробітна плата, компенсаційні виплати та простої в розмірі 3643,23 гривень. У відповідності до бухгалтерської довідки, наданої відповідачем суду, вказана сума складається із заборгованості за заробітною платою за період з березня 2009 року по травень 2010 року, а також компенсаційних виплат при звільненні та простоїв.

Зазначене підтверджується також відповідними відомостями та розпискою позивача (а.с.307-310).

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на порушення його прав та законних інтересів при запровадженні скороченого робочого дня та скороченого робочого тижня, введених наказами по підприємству №13 від 06.03.2007 року та №81/К від 28 жовтня 2009 року, оскільки п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.1993 року №1090 «Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників» передбачено можливість введення на підприємствах у разі потреби неповного робочого часу, гнучких графіків роботи.

Обґрунтованість такого висновку підтверджується і листом Управління праці та соціального захисту населення в м.Запоріжжі № 05-9022 від 03.11.2009 року (а.с.152).

Не можна визнати обґрунтованими і вимоги позивача щодо стягнення заробітної плати, належної йому до виплати в якості компенсації за простої.

Так, положеннями ст.113 КЗпП України передбачається, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Вказана норма закону підлягає застосуванню у випадках призупинення робіт із причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, несправності устаткування, простою з інших причин, не повязаних з виною працівника. Разом з цим, як простій можуть бути кваліфіковані тільки такі випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює із зазначених вище причин. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не може вимагати оплати відповідного часу, хоча б йому були зарані відомо про неминучість простою. Вивчаючи табелі обліку робочого часу позивача в ті дні, за які позивач вимагає здійснити нарахування і виплату простоїв, можна зробити висновок про те, що він на підприємстві не знаходився, перебував вдома (а.с.172-253). А отже, виходячи з викладених вище вимог законодавства, за дні, коли працівник був відсутній на робочому місці, оплата здійснюватись не повинна.

Крім того, правомірність виплати заробітної плати позивачу відповідачем саме у розмірі, зазначеному в бухгалтерській довідці (а.с.307), підтверджується довідкою Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя від 11.10.2010 року №3503/2301/03967671, а також довідкою від 25.05.2010 року №49, наданою за результатами перевірки відповідача Управлінням Пенсійного фонду у Комунарському районі м.Запоріжжя. Зокрема, вказаними довідками встановлено відсутність порушень з боку відповідача при формуванні податкових зобовязань та зобовязань зі сплати страхових пенсійних внесків, які здійснюються під час нарахування та виплати заробітної плати (а.с.272-306).

Необґрунтованими є і вимоги позивача щодо наявності пільг, передбачених умовами колективних договорів щодо оплати простоїв на підприємстві. Так, умовами колективних договорів, що діяли на підприємстві за період 2007-2009 року (а.с.129-150), а саме п.5 розділу ІV («Оплата праці») передбачалось, що оплата простоїв повинна здійснюватись відповідно до діючого законодавства.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо компенсації матеріальної шкоди внаслідок правомірності дій відповідача при нарахуванні та виплаті заробітної плати, необґрунтованими є і вимоги щодо стягнення моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки така шкода підлягає стягненню лише при наявності вини відповідача у заподіянні такої шкоди.

Таким чином, позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.40, 44, 113, КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці»ст.ст.209, 214-215, 218 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до підприємства обєднання громадян «Запорізьке учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих»про визнання наказу незаконним, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя підпис Ю.В. Іваніна

Копія вірна:

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя Ю.В. Іваніна