Рішення № 18568612, 30.08.2011, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 22-ц-2808/11Головуючий у 1 інстанції: Грищук В.О.

Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Мусіної Т.Г.

Суддів: Бермеса І.В., Шандри М.М.

При секретарі: Карнидал В.В.

З участю представників: позивача ОСОБА_2 -

ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, апелянта -

ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ „ Ерсте Банк”

на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 - 30 листопада 2010 року

в с т а н о в и л а:

В червні 2009 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, неодноразово уточненим під час розгляду справи, до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ПАТ „Ерсте Банк”, треті особи: Перша Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, ОСОБА_13, про поділ спільного майна подружжя, у якому просив поновити строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі - продажу та:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 06 квітня 1996 року № 404217 в частині набувача майна, зазначивши покупцями ОСОБА_2 та ОСОБА_4;

- визнати недійсним договір іпотеки № 014/3530/9/14198 від 23 квітня 2008 року;

- поділити спільне майно подружжя:

а).визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1095 га та Ѕ частину житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 вартістю 162731, 00 грн. та Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

б).визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1919 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, житловийбудинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 загальною вартістю 210254, 00 грн. та Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

в). стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 47523, 00 грн., як грошову компенсацію;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіль марки „MERCEDES - BENZ” 1995 року випуску, шасі НОМЕР_2.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя, проте його дружина ОСОБА_4 без його згоди договір купівлі - продажу від 06.04.1996 року оформила на їх неповнолітнього сина ОСОБА_14, який 3.04.2008 р. уклав з ПАТ „Ерсте Банк” договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира, в забезпечення виконання кредитного договору.

Вважає, що пропустив строк позовної давності з поважних причин, оскільки про своє порушене право дізнався в липні 2009 року.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 - 30 листопада 2010 р. поновлено строк для звернення в суд та позов задоволено.

Визнано частково недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 06 квітня 1996 року між ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11 від імені яких діяла ОСОБА_13 та ОСОБА_6 який діяв за згодою матері ОСОБА_4 посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Головацькою Х.С. зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 3 - 1962 в частині набувача, визнавши покупцем зазначеної квартири ОСОБА_4.

Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 №014/3530/9/14198 від 23 квітня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством „Ерсте Банк” ( код ЄДРПОУ 34001693) та ОСОБА_6 ( ідн. № НОМЕР_1) посвідчений приватними нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 1271.

Виділено та визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку, що розташований по вул. Січових Стрільців, 20 в м. Комарно Городоцького району Львівської області вартістю 87915,00 грн. та земельну ділянку загальною площею 0,1919 га вартістю 106830,00 грн., а всього майна на загальну суму 194745,00 грн., а також Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Виділено та визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, що по АДРЕСА_2 загальною вартістю 103424,00 грн. та земельну ділянку загальною площею 0,1095 га вартістю 74816,00 грн., а всього майна на загальну вартість 178240,00 грн., а також Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 16505,00 грн. різниці у вартості майна.

Визнано за ОСОБА_2 право особисто приватної власності на автомобіль марки „MERCEDES - BENZ” 1995 року випуску, колір сірий, шасі НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 30.06.2009 року про накладення арешту на земельну ділянку площею 0,19 га, що розташована Львівська область, Городоцький район, м. Комарно, державний акт про право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 - скасовано.

Рішення суду в частині визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 квітня 1996 р., визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 23.04.2008р., виділення та визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права власності по Ѕ ч. на АДРЕСА_1 оскаржив ПАТ „Ерсте Банк”, який посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить змінити рішення в цій частині та ухвалити нове про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_2 вважають рішення суду законним і обґрунтованим.

Рішення суду в іншій частині, що стосується розподілу двох будинків та двох земельних ділянок та автомобіля сторонами не оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору купівлі - продажу АДРЕСА_1 від 06 квітня 1996 р. щодо набувача квартири, та договору іпотеки цієї квартири від 23.04.2008р., суд виходив з того, що позивач ОСОБА_2 не давав своєї згоди на укладення договору купівлі - продажу квартири на ім”я сина, що йому не було відомо про укладення вказаного договору, тому строк позовної давності ним пропущено з поважних причин, про порушене право дізнався лише під час слухання справи, тому строк підлягає поновленню на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України. Оскільки ОСОБА_6 при укладенні договору іпотеки розпорядився не своїм майном, договір іпотеки спірної квартири також підлягає визнанню недійсним.

Проте такого висновку суд дійшов внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу від 06 квітня 1996 р., за яким ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_11 , від імені яких згідно нотаріально - посвідчених доручень діяла ОСОБА_13, продали, а ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який діяв за згодою матері ОСОБА_4, купив АДРЕСА_1, що складається з 3 - х кімнат, кухні, загальною площею 59,5 кв.м. ( а.с. 24).

На час укладення цього договору набувач майна ОСОБА_6, мав 17 років і 2 місяці, а не 15 років як зазначив суд в рішенні, та навчався в університеті, квартира була придбана за спільні гроші подружжя ОСОБА_6, які позивач надсилав з Америки для дружини та сина ( а.с. 142 - письмові пояснення відповідачки ОСОБА_4 від 31.03.2010 р., завірені Генеральним консульством України в Нью - Йорку США).

На час укладення договору купівлі - продажу вказаної квартири подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали однією сімєю, що визнається позивачем. Відповідачка ОСОБА_4 з 2003 року проживає у США в м. Нью -Йорк, шлюб з позивачем не розірвано, що визнається представниками сторін, тому відповідно сім”я існує.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України в редакції 1963 р., що була чинною на час укладення договору купівлі - продажу квартири, неповнолітні у віці від 15 до 18 років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків ( усиновителів) або піклувальників.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що в ньому зафіксована згода матері набувача майна ОСОБА_4, яка була присутня при укладенні договору, та не зазначена згода батька ОСОБА_2, який постійно проживаючи в Америці, через 13 років в липні 2009 року почав заперечувати дійсність укладеного договору в частині набувача майна, за яким його син був забезпечений житлом, посилаючись на відсутність його згоди на укладення цього договору.

Колегія суддів вважає, що хоча письмова згода позивача ОСОБА_2 на час укладення 17 - річним сином договору купівлі - продажу квартири для потреб останнього була відсутня, за обставинами справи така згода фактично мала місце, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено і визнається представниками сторін, що спірна квартира, була придбана для сина сторін ОСОБА_6 у 1996 р. за спільні грошові кошти подружжя ОСОБА_6.

Згідно ст. 23 Кодексу про шлюб та сімю УРСР, чинної на час укладення договору купівлі - продажу, майном нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя, вважається що він діє за згодою іншого подружжя.

Таким чином, використовуючи спільні грошові кошти на придбання квартири для сина за договором від 06 квітня 1996 року відповідачка ОСОБА_4, виходячи з положень ст. 23 КпШС УРСР, вважається такою, що діяла за згодою ОСОБА_2, в тому числі і в частині визначення набувача майна за цим договором.

Окрім того, передбачена законом ( ст. 13 ЦК 1963р.) згода батьків на укладення угод неповнолітніми у віці від 15 до 18 років встановлена з метою забезпечення прав та інтересів останніх.

Між тим, договір купівлі - продажу квартири від 06 квітня 1996 року не ущімлював інтереси сина позивача, а навпаки укладений з метою забезпечення його окремим житлом.

Не предявлення позивачем претензій протягом 13 років щодо придбання спірної квартири на ім”я його сина з врахуванням нормальних взаємовідносин з сином та існування однієї сім”ї, дає підстави суду вважати, що позивач достовірно знав про укладений договір та схвалив його, тому правові підстави для визнання цього договору недійсним, передбачені ст. 53 ЦК ( в редакції 1963 р.), відсутні.

Оскільки відносини по укладенню договору купівлі - продажу спірної квартири виникли і завершились у 1996 р., вони регулюються Цивільним кодексом 1963р., в тому числі і по питанню підстав та порядку застосування строку позовної давності.

Таким чином, застосувавши положення ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу 2003 р. та ст. 267 ЦК України щодо вирішення питання про поновлення строку позовної давності позивачу та визнання недійсним договору купівлі - продажу 1996 р. суд допустив порушення норм матеріального права.

Відповідно до положень ст. 71 ЦК в редакції 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність) встановлюється в три роки.

Таким чином позовна давність це встановлений законом строк для захисту порушеного цивільного права.

З врахуванням того, що позивач не навів у позовній заяві від 17 липня 2009р. причин пропущення строку позовної давності ( а.с. 23), в рішенні суду першої інстанції не наведено достатнього правового обґрунтування щодо порушення субєктивного матеріального права позивача при укладенні договору купівлі - продажу квартири для його сина у 1996 році, колегією суддів з врахуванням системного аналізу встановлених фактів, доказів у справі та норм закону не встановлено порушення прав позивача, що із матеріалів справи чітко прослідковується, що позов про визнання договору купівлі - продажу спірної квартири предявлений з метою унеможливити звернення на предмет іпотеки, яким є спірна квартира ( виконавчий напис № 728 від 13.03. 2009р. на договорі іпотеки), колегія суддів вважає, що правові підстави для поновлення ОСОБА_2 строку позовної давності та визнання недійсних договору купівлі - продажу спірної квартири від 06 квітня 1996 року відсутні.

Оскільки на момент укладення ОСОБА_6 договору іпотеки від 23 квітня 2008 року на АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобовязання по кредитному договору від 23 квітня 2008 р. він був єдиним законним власником майна та мав всі підстави розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, права інших осіб на це майно не підтверджені, правові підстави для визнання цього договору недійсним, передбачені ст. 215 ЦК 2003р., відсутні.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення строку позовної давності та визнання недійсними договорів купівлі - продажу квартири та іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині позовних вимог про відмову у їх задоволенні.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.4ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29-30 листопада 2010 р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення строку позовної давності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 квітня 1996 р., перевід прав покупця, виділення та визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальної частини за кожним квартири АДРЕСА_1, визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 24 квітня 2008 р. № 014/3530/9/14198 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ПАТ “Ерсте Банк”, треті особи: Перша Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, ОСОБА_13, в частині поновлення строку позовної давності за позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 3-1962 від 06 квітня 1996 р., за яким ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_11, від імені яких діяла ОСОБА_13, продали, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1 в частині набувача майна та зазначення покупцями ОСОБА_2 та ОСОБА_4, визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 23 квітня 2008 року № 014/3530/9/14198, укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Ерсте Банк” та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованим номером № 1271- відмовити за безпідставністю позовних вимог.

В решті рішення Залізничного районного суду м.Львова від 29-30 листопада 2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий:

Судді: