Постанова № 18565159, 04.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 жовтня 2011 р. № 2-а- 11656/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача - Болгової О.М.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Фармацевтична компанія "ФармКонтракт"

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Фармацевтична компанія "ФармКонтракт", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просив суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0001472302 від 19.08.2011року та № 0001462302 від 19.08.2011року винесених на підставі Акту перевірки ПП "Фармацевтична компанія "ФармКонтракт" № 2320/23/34630180 від 04.08.2011р.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів викладених у позовній заяви.

Представник відповідача який належним чином повідомлений, відповідно в судове засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Встановлено, що на підставі направлення від 27.07.2011 року № 1071 та згідно ст..78 Податкового кодексу України від 04 грудня 2010 року № 2755-VI та розпорядженням ДПА України від 24.02.2011 № 48-р «Про відпрацювання підприємств», фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «ФК «ФАРМКОНТРАКТ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ФК «Фармконтракт», за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011року. За результатами перевірки складено акт від 04.08.2011 року № 2320/23/34630180 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ФК «Фармконтракт», з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ФК «Фармконтракт», за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «ФК «Фармконтракт» п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, введеного в дію Законом України від 02.12.2010 № 2755-ІУ із змінами та доповненнями, в наслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 107074 грн., завищено показник залишка відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 26 Декларації) на загальну суму 1149 грн., та завищено відємне значення податку на додану вартість (ряд. 18.2 Декларації) на загальну суму 341 грн.

Актом перевірки відповідачем встановлено, що правочини, вчинені позивачем з ТОВ «Фармацевтична компанія «Фармконтракт» є нікчемними, а тому позивач завищив задекларований податковий кредит з податку на додану вартість, сформований за рахунок ТОВ «ФК «Фармконтракт», в порушення п. 198.3. ст. 198 ПКУ. В акті вказано, що вказані правочини визнані нікчемними, тому що взаємовідносини між підприємствами здійснювались без мети реального настання правових наслідків. Такий висновок ДПІ зробило виходячи з того, що постачальник ТОВ «ФК «Фармконтракт» отримував товар від ТОВ «ФІТО-С», а ТОВ «ФІТО-С» мало одного працівника, не мало складських приміщень і транспортних витрат.

На підставі висновків акту від 04.08.2011 року № 2320/23/34630180 ДПІ у Московському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення № 0001472302 від 19.08.2011року та № 0001462302 від 19.08.2011року .

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та з ТОВ «ФК «Фармконтракт» укладені договора, копії яких містяться у матеріалах справи. Зміст договорів зафіксований на паперових носіях, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

З переліченого у Акті товару, який був куплений позивачем у ПП «ФК «Фармконтракт», майже весь асортимент товар виробництва ТОВ «ФК «Фармконтракт» (фітосиропи: „Шипшини вітамінізованої”, „Подорожника”, „Бронхо-Мікс”; фітоконцентрати: „Вітамінний комплекс для очей з чорницею”, „Прослабин”, „Люпумил”, „Гепатохол”; креми: дитячі та для рук; фітокрем „Аптекар”; зубна паста «Дентафіт»; фітогелі: „Фітовенотонік”, „Сабельник-реліф”, „Ананас плюс (для корекції фігури)”. А ТОВ «ФК «Фармконтракт» отримував від ТОВ «ФІТО-С» тільки лікарську сировину, і товару, отриманого ТОВ «ФК «Фармконтракт» від ТОВ «ФІТО-С», ПП «ФК «Фармконтракт» не отримувало.

Підприємства укладали угоди, поставляли товар, здійснювали належне оформлення цих операцій. Позивач сплачував постачальнику вартість придбаних товарів, в тому числі податок на додану вартість; постачальник видавав накладні та податкові накладні у відповідності до вимог законодавства; позивач формував реєстри та декларації у відповідності з вимогами законів тобто на підставі отриманих від постачальника накладних та податкових накладних; тому позивач мав всі законні підстави для включення сум ПДВ по придбанню товарів від вказаного постачальника до складу податкового кредиту з ПДВ.

01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі за текстом ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, повноваження і обов'язки посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Зокрема, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. (ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 Податкового Кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Втім висновок відповідача про безтоварність спірних господарських операцій ґрунтується виключно на нікчемності договорів, якими опосередковувалися ці операції. Однак така правова оцінка обставин не відповідає нормам матеріального права. Адже господарська операція (тобто дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобовязань. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. Оцінка господарських операцій та їх змісту має здійснюватися окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобовязання, оскільки дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції, і навпаки недотримання вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою автоматичної зміни відображення господарських операцій у податковому обліку.

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених операцій дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Виконання спірних господарських операцій підтверджується наявними первинними документами, які належить складати для даного виду господарських операцій (поставки товарів), а саме накладними, податковими накладними, тощо, а також платіжними дорученнями, за якими позивач оплатив отримані товари. Податковим органом не доведено та не підтверджено документально свої міркування, не подано будь-яких доказів, які б засвідчили відсутність у постачальників фізичних, технічних та технологічних можливостей поставки товарів або недостовірність відомостей у первинних документах.

Спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Податковий кодекс України. Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ слід керуватися нормами цього кодексу, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать Кодексу. Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення, регламентований ст.ст.185-199 ПКУ. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6. ПКУ). Так, згідно п.201.10 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. А згідно п. 201.4 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця; оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Як визначено п.198.2 ПКУ 198.2. датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що в ПКУ передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Частиною 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, зокрема, встановлено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п.2.4 Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» відповідають, виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебував на обліку в органі ДПІ.

Окрім того, в акті зазначено про порушення ст.ст.ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, 215,п.1 ст.216 228 Цивільного кодексу України, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що правочин, який було вчинено між позивачем та ТОВ «ФК «Фармконтракт» є правомірним, реальним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не заборонена законом, а також вони не визнані судом недійсними

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94, 128,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Фармацевтична компанія "ФармКонтракт" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0001472302 від 19.08.2011року та № 0001462302 від 19.08.2011року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 10 жовтня 2011 року.

Суддя Панов М.М.