Постанова № 18562590, 26.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/14828/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Голуб В.А.

при секретаріПітель В.М.

за участю:

представника позивача Толмачової А.М.,

представник відповідача Зареченського О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 87100, 98 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 87100, 98 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр», що наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 204 особи. Таким чином, згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» на Житлово-комунальному підприємстві «Житло «Центр» у 2010 році повинні бути працевлаштовані 8 інвалідів. Фактично ж, згідно даних, наданих підприємством у звіті, працювало 4 інваліда.

Отже, Житлово-комунальне підприємство «Житло «Центр» не виконало норматив по створенню 4 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно розрахунку, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання Житлово-комунальним підприємством «Житло «Центр» нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, становить 84 196, 08 грн.

Відповідачем адміністративно господарські санкції станом на 08 серпня 2011 року не сплачені, тому на підставі ст. 20 Закону та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», порушення термінів сплати, тягне за собою нарахування пені, яка станом на 08 серпня 2011 року складає 2 904, 90 грн.

Загальна сума позову з урахуванням пені становить 87 100, 98 грн. Тому позивач просить стягнути вказану суму боргу з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач з адміністративним позовом не погодився та надав письмові заперечення, відповідно до яких зазначив, що згідно зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875 - XI від 21.03.1991 року (зі змінами та доповненнями) для підприємств, установ, організацій, у т.ч. підприємств, організації громадянських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 20 осіб - у кількості одного робочого місця. Згідно з ч. 5 ст. 19 цього ж Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємств, установ, організацій, у т.ч. підприємств, організації громадянських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Таким чином, на думку представника відповідача, нормами цієї статті, які є за своєю юридичною сутністю імперативними та не підлягають розширеному тлумаченню, передбачено лише два способи працевлаштування інвалідів: перший - безпосереднє звернення інвалідів з питань працевлаштування до підприємств, установ, організації, другий - звернення інвалідів з питань працевлаштування до державної служби зайнятості.

Аналіз положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави зробити висновок про те, що обовязок підприємства відносно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком здійснювати пошук, підбір та працевлаштування інвалідів на створенні робочі місця.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цієї статті ЖКП «Житло «Центр» протягом 2010 року створило на підприємстві для інвалідів 4 робочих місця, однак протягом 2010 року інваліди, не звернулися з питанням їхнього працевлаштування безпосередньо до підприємства.

Також представник відповідача зазначає, що на виконання вимог цієї статті ЖКП «Житло «Центр» протягом 2010 року надавало звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, в тому числі і інвалідів, станом на відповідний звітний місяць за формою № 3 - ПН. Однак жодного направлення інвалідів на працевлаштування з Маріупольського міського центру зайнятості протягом 2010 року за даними звітами не було здійснено. Хоча обовязок по працевлаштуванню інвалідів прямо закріплений за державною службою зайнятості Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Як зазначає представник відповідача, протягом 2010 року не зафіксовано фактів відмов з боку відповідача в працевлаштуванні інвалідам. Тому просить відмовити в задоволені позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне.

Позивач Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 18.07.1991 року, ідентифікаційний код юридичної особи 13492430, що підтверджується Довідкою АА № 466723 з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.11).

Відповідач Житлово-комунальне підприємство «Житло «Центр» - зареєстрований 09.10.2002 року виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області, ідентифікаційний код юридичної особи 32164135, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 035153.

25 лютого 2011 року відповідачем був наданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік. Згідно звіту в 2010 році на підприємстві відповідача працювало 204 особи, з них 8 інвалідів повинні бути працевлаштовані на підприємстві. Фактично на підприємстві у 2010 році працювало 4 інваліда (а.с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи у 2010 році Житлово-комунальне підприємство «Житло «Центр» інформувало центр зайнятості про вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю, крім того підприємством розміщувались оголошення в друкованих засобах масової інформації щодо наявності вакансій інвалідів.

Таким чином, відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обовязком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обовязок статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом N 875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вимоги закону виконав, та в його діях немає складу правопорушення. У судовому засіданні не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у розмірі 87100, 98 грн., не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 87100, 98 грн. відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 26 вересня 2011 року. Постанову у повному обсязі виготовлено 30 вересня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голуб В. А.