Постанова № 18548988, 05.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2011 р. Справа № 5023/4919/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін :

позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.01.2011 року.

першого відповідача не зявився.

другого відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. № 3420 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.11 р. у справі № 5023/4919/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурс", м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ", м. Харків

2. Приватного підприємства "Залізничне торгове обєднання", м. Сімферополь

про стягнення коштів

встановила:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурс", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень та доповнень, просив стягнути з першого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ", м. Харків 3116,06 грн. 3 % річних, та з другого відповідача Приватного підприємства "Залізничне торгове обєднання", м. Сімферополь 212963,51 грн. суму заборгованості за договором поставки товару № 4-09-С від 01.01.09 року, 16101,52 грн. пені, 10502,43 грн. інфляційних та 10 % штрафу у розмірі 21387,81 грн., також просив судові витрати покласти на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Тихий П.В.) від 20.07.2011 р. по справі № 5023/4919/11 позов ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" до ТОВ "Фріч-ТОТ" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ресурс" - 3116,06 грн. річних, 31,16 грн. державного мита та 2,78 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, позов ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" до ПП "Залізничне торгове обєднання" задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства "Залізничне торгове обєднання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ресурс" - 212963,51 грн. заборгованості, 16101,52 грн. пені, 10502,43 грн. інфляційних та 21387,81 грн. штрафу, 2609,56 грн. державного мита та 233,22 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог в обґрунтування, з тих підстав, що другий відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобовязання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між позивачем та другим відповідачем договором поставки № 4-09-С від 01.01.2009 р. та з урахуванням договору поруки, наданої першим відповідачем за договором поруки № 12-05/11 від 12.05.2011 р. та ін.

Другий відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, в обґрунтування своїх вимог він посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення задоволено вимоги позивача відносно стягнення пені та штрафної неустойки, як відповідальність за прострочення того ж грошового зобовязання. Тобто за невиконання зобовязань за договором поставки його двічі притягнуто до відповідальності та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з посиланням на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції та їх відповідність матеріалам справи та обставинам спору та ін.

Перший відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання свого представника не направив, про причини неприбуття представника не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Також у судове засідання не зявився другий відповідач, про причини неприбуття представника не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи факт належного повідомлення першого відповідача та другого відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 01.01.2009 р. між Приватним підприємством "Залізничне торгове обєднання" (другим відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурс" (позивачем) укладений договір поставки № 4-09-С (далі - договір поставки). Відповідно до умов якого позивач (поставщик) зобов`язався поставити товар, а другий відповідач (покупець) прийняти та оплатити його вартість на умовах, що вказані у договорі.

Відповідно до п. 5.2. договору поставки передбачено, що «покупець проводить розрахунок з постачальником на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до п. 7.2.1 договору поставки, в разі несвоєчасної оплати за товар в термін, вказаний в цьому договорі, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу від суми несплаченого боргу, а також шляхом сплати постачальнику штрафу в розмірі 10% вартості відповідної партії товару за кожен випадок прострочення оплати однієї накладної.

Згідно з умовами договору поставки, позивач свої зобовязання виконав, та передав (поставив) другому відповідачу товар на загальну суму 1032660,46 грн., що підтверджується видатковими накладними, а факт отримання його другом відповідачем відповідними належним чином завіреними довіреностями (т. 1, а. с 14-23). Другий відповідач товар отримав, що підтверджується матеріалами справи, оплату отриманого товару здійснив лише частково та частково повернув отриманий товар, у звязку з чим виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар, яка складає 212963,51 грн., тобто за товар не розрахувався у повному обсязі у строк, встановлений договором.

Таким чином, розмір заборгованості другого відповідача перед позивачем за даним договором поставки № 4-09-С від 01.01.2009 року становить 212963,51 грн.

До того ж зазначені факти підтверджуються актами звіряння розрахунків, в т. ч. станом на 24.05.2011 року (т. 1, а. с. 89-96).

З метою виконання зобовязань другим відповідачем за договором поставки № 4-09-С від 01.01.2009 року, 12.05.2011 року між позивачем та першим відповідачем укладено договір поруки № 12-05/11, відповідно до умов якого поручитель (перший відповідач) поручився відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання другим відповідачем обовязку за договором поставки в обємі та на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до п.1.1. договору поруки, передбачено, що поручитель (перший відповідач) поручається перед Кредитором (позивачем) за виконання обов'язків Приватного підприємства "Залізничне торгове обєднання" (надалі Іменується "Боржник") за основним договором, передбаченим розділом 2 цього Договору (надалі іменується "основний договір"), щодо виконання обов'язків в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед Кредитором за невиконання Боржником свого обов'язку щодо сплати трьох процентів річних від простроченої суми за основним договором.

Позивач, з посиланням на зазначені обставини звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договором поставки № 4-09-С від 01.01.2009 р. солідарно з першого та другого відповідачів.

В звязку з порушенням другим відповідачем строків оплати поставленого йому товару, позивачем були нараховані другому відповідачу до стягнення основний борг, пеня, інфляційні, штраф, а першому відповідачу нараховані 3 % річні за порушення грошового зобовязання другим відповідачем перед позивачем.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що другий відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобовязання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між позивачем та другим відповідачем договором поставки № 4-09-С від 01.01.2009 р.; що виконання зобовязання другим відповідачем за згаданим правочином були забезпечені порукою першого відповідача за договором поруки 12-05/11 від 12.05.2011 р. в звязку з чим, другий відповідач разом з першим відповідачем повинні нести відповідальність за порушення другим відповідачем своїх зобовязань, щодо оплати 3 % річних від простроченої суми, які за договором підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, однак суд при винесенні рішення неправильно здійснив розрахунок пені, яка підлягає стягненню з другого відповідача.

Враховуючи викладене, прийняте по справі рішення підлягає скасуванню в частині надмірно нарахованої судом пені, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договору та іншого правочину.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про те, що другий відповідач є стороною, яка порушила свої зобовязання з оплати товару за договором поставки № 4-09-С від 01.01.2009 р., оскільки не виконав їх в обумовлений договором строк. Заборгованість за отриманий товар складає 212963,51 грн.

Оскільки виконання другим відповідачем своїх зобовязань за договором № 4-09-С від 01.01.2009 р. було забезпечено порукою відповідно до умов укладеного між позивачем та першим відповідачем договором поруки № 12-05/11 від 12.05.2011 р., за яким перший відповідач виступив поручителем, та зобов'язався перед позивачем солідарно відповідати за виконання зобов'язань другим відповідачем що випливають з договору поставки № 4-09-С від 01.01.2009 року.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Статтею 554 вказаного кодексу встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. Зокрема частиною першої вказаної статті встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України). Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 3 вказаної статті).

Статтею 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Таким чином, договір поруки № 12-05/11 від 12.05.2011 року є дійсним та таким, що породжує для сторін що його уклали певні права та обовязки, передбачені вказаним договором.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції (які в просторіччі називають інфляційними) за весь час прострочення, а також 3 % річних (в просторіччі - процентні) від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, погоджується з правомірністю висновку господарського суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки сума боргу другим відповідачем добровільно не сплачена, чим порушено право позивача на отримання грошових коштів.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Відповідно до п. 7.2.1 договору поставки передбачено, в разі несвоєчасної оплат за товар в термін, вказаний в цьому договорі, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу від суми несплаченого борг, а також шляхом сплати поставщику штрафу в розмірі 10% вартості відповідної партії товару за кожен випадок прострочення оплати однієї накладної.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач, керуючись пунктом 7.2.1 договору поставки нарахував другому відповідачу до сплати пеню в сумі 16101,52 грн.

Однак, зазначені вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 13031,89 грн. з обмеженням їх 6 місячним строком нарахування на підставі п. 6 ст. 232 ГК України. Тобто, решта позову про стягнення 3069,63 грн. пені задоволенню не підлягає, оскільки нарахована поза межами встановленого законом строку нарахування.

Разом з тим, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з другого відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 10 % вартості відповідної партії товару за неналежне виконання другим відповідачем грошового зобовязання, оскільки така відповідальність другого відповідача встановлена умовами укладеного між сторонами договору (п. 7.2.1), і зазначене не суперечить вимогам чинного законодавства України.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи другого відповідача про те, що одночасне стягнення штрафу та пені нібито суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки жодних заборон чи обмежень щодо одночасного нарахування різних видів штрафних санкцій за одне й те саме правопорушення норми чинного законодавства України не містять.

До того ж нормами Цивільного кодексу України встановлено принцип свободи договору (ст. 6 ЦК України), та обовязковість виконання сторонами всіх його умов (ст. 526, 629 ЦК України). Разом з тим, спірний договір у встановленому законом порядку розірваний або визнаний недійсним не був, в звязку з чим, породжує для сторін певні права та обовязки, в т.ч. і обовязок другого відповідача сплатити на користь позивача одночасно різні види штрафних санкцій за одне й теж порушення умов даного договору.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про солідарну відповідальність відповідачів за порушення другим відповідачем умов договору поставки № 4-09-С від 01.01.2009 року є такими, що відповідають як матеріалам справи, так і вимогам чинного законодавства України, в звязку з чим, відповідне рішення господарського суду про задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ресурс" - 3116,06 річних, 31,16 грн. державного мита та 2,78 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу є законними та обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, у звязку з допущеним порушенням зобовязання, невиконанням другим відповідачем в повному обсязі у строки встановлені договором та враховуючи доведеність факту порушення відповідачами вимог діючого законодавства, а також те, що другий відповідач не надав на вимогу суду доказів виконання своїх зобов'язань своєчасно, суд знаходить позовні вимоги в сумі 212963,51 грн. заборгованості, 13031,89 грн. пені, 10502,43 грн. інфляційних, 21387,81 грн. штрафу, 2609,56 грн. державного мита та 233,22 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у звязку з чим правомірно визнані судом такими, що підлягають задоволенню, рішення в частині стягнення пені 3069,63 грн. скасуванню.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2011 р. по справі № 5023/4919/11 в частині стягнення 3069,63 грн. пені та 30,69 держмита скасувати та в позові в цієї частині відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.