Постанова № 18516244, 15.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 вересня 2011 року № 2а-11191/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі Шкребтій І.П., за участю представників сторін:

від позивача: Герасименко К.Ю., представника,

від відповідача: не зявились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілайт плюс»

про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сілайт плюс», в якому просить :

визнати недійсними установчі (засновницькі) документи з моменту реєстрації, а саме з 10.09.2007 року ТОВ «Сілайт Плюс»;

припинити юридичну особу ТОВ «Сілайт Плюс».

Позовні вимоги мотивовані тим, що особа, яка значиться засновником та керівником відповідача, надала пояснення, що не має ніякого відношення до діяльності підприємства, юридичної особи не реєструвала, відношення до його діяльності не має.

Інших обґрунтувань позовних вимог позивачем в процесі розгляду справи не наводилося.

Представники відповідача в судове засідання не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, письмового обґрунтування позицій суду не надали.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілайт Плюс»(код ЄДРПОУ 35416708) було зареєстроване Святошинською районною державною адміністрацією м. Києва 10.09.2007 року, про що зроблено запис 10721020000021008 та підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 246746 за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3.

На податковий облік взято 11.09.2007р. за № 8777. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців засновником та керівником вказаного підприємства є ОСОБА_2.

Позивач стверджує, що вказаною особою було надано пояснення, що він не є засновником та директором відповідача. Зазначені пояснення, виконані друкованим засобом на аркуші А4 та підписані «ОСОБА_2.»було надано до матеріалів справи.

В частині вимог про визнання недійсними установчих документів суд доходить наступних висновків.

У ч. 2 ст. 87 ЦК передбачено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Судом вбачається різною правова природа статуту та установчого (засновницького) договору товариства.

Так, статут юридичної особи за своєю правовою природою є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, посадових осіб товариства та інших працівників, враховуючи порядок затвердження та внесення змін до статуту. Зазначений акт містить спільні риси з договором приєднання (ст. 634 ЦК України), проте, не може бути визнаний правочином, тому до нього не можуть застосовуватися правила, які застосовуються до правочинів.

В свою чергу, установчий договір господарського товариства (договір про створення (заснування) АТ, ТОВ не регулює відносини між учасниками (акціонерами) товариства при здійсненні ним діяльності та припиняє свою дію після досягнення мети - створення і державної реєстрації товариства. Ці договори повинні відповідати загальним вимогам, що пред'являються до правочинів, і при розгляді спорів про визнання їх недійсними суди повинні керуватися відповідними нормами про недійсність правочинів. Зазначена позиція викладена в листі Верховного Суду України «Практика розгляду судами корпоративних спорів»від 01.08.2007р.

З огляду на викладене, судом вбачається правомірним предявлення вимог про визнання недійсними установчих документів, з посиланням на порушення загальних правил укладання правочинів, зокрема, відсутність волевиявлення особи, яка укладала такий правочин, чи укладення фіктивного правочину (ст.234 ЦК України), удаваного правочину (ст. 235 ЦК), або посилання на те, що правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ст.. 228 ЦК).

Підпунктом 20.1.12 статті 20.1 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

В такому випадку припинення юридичної особи є наслідком визнання недійсним установчого договору, тому право органів державної податкової служби на звернення до суду є таким, що прямо передбачене Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку, суд витребовує названі документи та матеріали.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі у позивача витребовувалися :

- письмові пояснення щодо провадження відповідачем діяльності, яка суперечить Закону, з наданням доказів такої діяльності;

- письмові пояснення щодо порушення кримінальної справи;

- докази донарахування податкових зобов'язань та наявності податкового боргу;

-докази неможливості реалізації владної компетенції щодо позивача;

- докази надання пояснень саме особою, яка значиться керівником позивача.

Жодного з витребовуваних доказів позивачем надано не було.

З огляду на викладене, судом вбачається, що позивачем не доведено обставину, що особа, яка значиться засновником та керівником відповідача, надала пояснення, що не має ніякого відношення до діяльності підприємства, юридичної особи не реєструвала, відношення до його діяльності не має, оскільки підпис особи громадянина Республіки Білорусь не завірено ні нотаріально на території України, ні консульством на території місця проживання.

Також матеріалами справи не підтверджується наявність донарахування податкових зобов'язань та наявності податкового боргу у відповідача, неможливості реалізації владної компетенції щодо позивача, провадження відповідачем діяльності, яка суперечить Закону, що унеможливлює задоволення вимог про припинення юридичної особи з підстав, визначених позивачем в якості мотивів позову, у звязку з чим суд доходить висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян