Постанова № 18516161, 13.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2011 року 15:27 № 2а-8736/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Черненко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре Транс Груп"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

проскасування рішення №0000742307 від 23.05.2011 року

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2(дов.від 17.06.11), ОСОБА_3 (дов.від 13.09.11 )

від відповідача: ОСОБА_4 (дов.від 04.01.11 №2/9/10-009)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.09.2011 року о 15 год. 26 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги заявлені про скасування податкового повідомлення-рішення №0000742307 від 23.05.2011р.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов та зазначили, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», базуються виключно на субєктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження доказами. Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки, позивач посилається на те, що податковий кредит сформований ним відповідно до вимог вищезазначеного Закону України «Про податок на додану вартість»та валові витрати визначені відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на підставі належно оформлених первинних документів. За наведених обставин, представники позивача просили суд скасувати оспорюване податкове повідомлення рішення.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував, на його думку виявлені порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряемий період у сумі 1122972,00 грн., та завищення відємного значення обєкта оподаткування за перевіряємий період IV кВ. 2009р. у сумі 255136,00 грн. та Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення позивачем залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у березні 2010 року у розмірі 51027,00 грн. Зазначені порушення призвели до прийняття податкового повідомлення-рішення, яке на його думку є правомірним, а заявлені позовні вимог не обґрунтованими, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду про наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва (надалі відповідач) проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «лоту ре транс груп» (далі позивач) стосовно взаємовідносин з ПП «Лугвторсервіс»за період з 01.07.2009р. по 31.12.2009р.

За результатами перевірки складено акт від 05.05.2011р. №223/1/23-70-34492746, яким встановлено порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряемий період у сумі 1122972,00 грн., та завищення відємного значення обєкта оподаткування за перевіряємий період IV кВ. 2009р. у сумі 255136,00 грн. та Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення позивачем залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у березні 2010 року у розмірі 51027,00 грн.

З підстав виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000742307 від 23.05.2011р.

З огляду на вище викладене суд акцентує увагу на наступному.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Лугвторсервіс»було укладено: договір купівлі-продажу товару №256/08хоз від 04.08.2009р. та договір купівлі-продажу товару № 256/08хоз від 04.08.2010р. відповідно до якого, ПП «Лугвторсервіс»(Продавець) зобов'язувалося передати у власність позивачу (Покупець) товар в асортименті і в кількості, встановлених в Договорі, а Покупець зобов'язувався прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну).

На виконання умов вищезазначених Договорів ПП «Лугвторсервіс» передало у власність позивачу товари та надало послуги. Передача-отримання товару та виконання робіт на загальну суму 5398811,47 грн. в т.ч. ПДВ -899801,92 грн. підтверджується видатковими накладними та актами здачі-приймання робіт та знаходить своє підтвердження і не заперечується в Акті відповідача. Зазначене підтверджується актом здачі-приймання робіт №0000001 від 01.09.2009р., видатковими накладними: №лв-000091 від 01.09.2009р., №лв-000096 від 17.09.2009р., №лв-0000102 від 18.09.2009р., №лв-0000103 від 30.09.2009р., №лв-0000109 від 09.11.2009р., №8267 від 06.08.2010р., №8105 від 10.08.2010р., №8134 від 13.08.2010р., №8173 від 17.08.2010р., №8194 від 19.08.2010р., №8206 від 20.08.2010р., №8212 від 21.08.2010р., №8305 від30.08.2010р., №8318 від 31.08.2010р., №10013 від 01.10.2010р., №10041 від 04.10.2010р., №10062 від 06.10.2010р., №10085 від 08.10.2010р., №10120 від12.10.2010р., №10152 від 15.10.2010р., №10180 від 18.10.2010р., №10190 від 19.10.2010р., №10212 від 21.10.2010р., №10220 від22.10.2010р., №10264 від 26.10.2010р., №10287 від 28.10.2010р., №11026 від 02.11.2010р., №11045 від 04.11.2010р., №11065 від 06.11.2010р., №11090 від 09.11.2010р., №11114 від 11.11.2010р., №11152 від 15.11.2010р., №11193 від 19.11.2010р., №11223 від 22.11.2010р., №11245 від 24.11.2010р., №11294 від 29.11.2010р. та податковими накладними: №82 від 01.09.2009р., №83 від 01.09.2009р., №99 від 17.09.2009р., №96 від 18.09.2009р., №98 від 30.09.2009р., №100 від 09.11.2009р., №8267 від 06.08.2010р., №8105 від 10.08.2010р., №8134 від 13.08.2010р., №8173 від 17.08.2010р., №8194 від 19.08.2010р., №8206 від 20.08.2010р., №8212 від 21.08.2010р., №8305 від 30.08.2010р., №8318 від 31.08.20І0р., №10013 від 01.10.2010р., №10041 від 04.10.2010р., №10062 від 06.10.2010р., №10085 від 08.10.2010р., №10120 від 12.10.2010р., №10152 від 15.10.2010р., №10180 від 18.10.2010р., №10190 від 19.10.2010р., №10212 від 21.10.2010р., №10220 від 22.10.2010р., №10264 від 26.10.2010р., №10287 від 28.10.2010р., №11026 від 02.11.2010р., №11045 від 04.11.2010р., №11065 від 06.11.2010р., №11090 від 09.11.2010р., №11114 від 11.11.2010р., №11152 від 15.11.2010р., №11193 від 19.11.2010р., №11223 від 22.11.2010р., №11245 від 24.11.2010р., №11294 від 29.11.2010р.

Тобто, суми податку на додану вартість по вищезазначеним податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту у вересень 2009р. - 49602,40 грн.; у листопаді 2009року - 1424,75 грн.; у серпні 2010 року - 267853,92 грн.; у жовтні 2010 року - 146955,48 грн.; листопаді 2010 - 433965,37 грн. та відображені у Додатку № 5 «розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до податкової декларації з ПДВ за вересень 2009 року, за листопад 2009 року, за серпень 2010 року, за жовтень 2010 року та за листопад 2010 року. Вартість отриманих від ПП «Лугвторсервіс»товарів та послуг була віднесена позивачем до складу валових витрат у загальній сумі 4499010,00 гри., а саме: ІІІ кв. 2009 року у сумі 248012,00 грн.; IV кв.2009 року у сумі 7124,00 грн.; Ш кв. 2010 року у сумі 1339270,00 грн.; IV кв. 2010 року у сумі 2904604,00 грн.

Також, відповідач посилається на ряд порушень положень чинного законодавства України, що стосуються недійсності та фіктивності правочинів «Лугвторсервіс», що полягало у відсутності трудових ресурсів, обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності та що вищевикладене свідчить про відсутність у ПП «Лугвторсервіс»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань, з чим суд не погоджується з огляду на таке.

Так, ПП «Лугвторсервіс»зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради за № 13821020000016301 від 29.05.2009р, має код ЄДРПОУ 3685950), фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань з боку продавця відображено також і в акті перевірки, на виконання умов договорів купівлі-продажу товарів № 35/хоз від 04.08.2009 та № 256/08хоз від 04.08.2010р., ПП «Лугвторвіс» фактично поставив товар, а позивач розраховувався та

розраховувався за поставлений товар та надані послуги, тобто між сторонами відбулося фактичне виконання зобовязань за договором.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ст.203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, складаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди мається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо навіть одна із сторін намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається і не може бути визнаний фіктивним.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає

вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або складено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно вловлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін угоди і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін угоди у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або винні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Для визнання зобов'язання вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Це означає: - свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) зору, який вони уклали.

Договори укладені між позивачем та ПП «Лугвторсервіс»вбачається, що їх зміст становлять погоджені ними умови, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.

Частиною 2 ст.689 ЦК України визначено, щодо забезпечення передавання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується податковими та видатковими накладними, а також здійснено оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями і банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом. Висновок відповідача щодо нікчемності договорів ґрунтується на тому, що угоди мають протиправний характер та протирічать інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Однак судом встановлено, що відповідач в акті перевірки не обґрунтовує своєї правової позиції і нормативно не доказує, у чому саме полягає протиправний характер договорів і в чому полягає порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.

Безпідставним та необґрунтованим є посилання на ч.1, ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка може суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину ним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає, що відповідач не надав доказів порушення вимог закону при укладанні зазначених договорів них в акті перевірки з боку підприємств, що призвело до помилкового трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за тих обставин, податковий орган має право визнати правочин недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено нікчемність правочину, яка дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Також відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що порушень з боку позивача податкового законодавства не виявлено, а тому податкове повідомлення - рішення суперечить закону.

Враховуючи докази наявні в матеріалах справи, пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог. На думку суду, відповідач, як субєкт владних повноважень не довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведеної перевірки, тому прийняте податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 160-167 КАСУкраїни, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 23.05.2011 року №0000742307.

3.Судові витрати в розмірі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп».

4. Постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст. 185- 187 КАС України.

Суддя І.А. Качур