Постанова № 18515392, 29.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29.09.2011 р. справа № 2а- 9820/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників

позивача - Нагорний Є.Ф.,

відповідача - Чернова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Тракторзапчастина"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень , -

встановив:

Позивач, ПП "Тракторзапчастина", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень) просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, №0000181540/0 від 12.05.2011 року, №0000451540 від 04.08.2011 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Судження субєкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки від 15.04.2011 №357/15-409/25462180, є помилковими. Позивач стверджував, що у спірних правовідносинах податок на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ “Донтрансторг” обчислював правильно, господарські операції з контрагентом мали реальний характер, були здійснені за правочином, який повністю відповідає вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.

Згідно з висновками акту перевірки від 15.04.2011 №357/15-409/25462180 ПП “Тракторозапчастина” внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з контрагентом ТОВ “Донтрансторг” порушено п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”. На думку податкового органу, проведені між позивачем та зазначеним контрагентом господарські операції не створюють ніяких правових наслідків, підлягають виключенню з податкового обліку як такі, що не спричиняють виникнення обєкту оподаткування та формування податкового кредиту. В судовому засіданні представник відповідача просив ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

05.04.2011р. Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі м. Харкова було проведено позапланову невиїзну перевірку ПП “Тракторзапчастина” з питання достовірності відображення податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 05.04.2011 №357/15-409/25462180.

12.05.2011 р. відповідач з посиланням на згаданий акт прийняв спірне податкове повідомлення рішення №0000230840 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість ПП «Тракторозапчастина»в сумі 30.262,50грн. (у тому числі за основним платежем 24.210,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6.052,50грн.).

За результатами процедури адміністративного оскарження рішень контролюючих органів, котра у спірних правовідносинах була ініційована ПП, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000451540 від 04.08.2011р. про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість ПП «Тракторозапчастина»в сумі 30.262,50грн. (у тому числі за основним платежем 24.210,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6.052,50грн.).

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті від 15.04.2011 р. №357/15-409/25462180 висновок субєкта владних повноважень про порушення ПП “Тракторзапчастина” п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних ТОВ “Донтрансторг”, бо правочини з зазначеним субєктом господарювання є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку з ПДВ.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Як вбачається з наявних у справі документів, 17.02.2010р. між позивачем, ПП “Тракторзапчастина” (в якості покупця), та ТОВ “Донтрансторг” (в якості постачальника) було укладено договір №2-17/01, предметом якого є поставка запасних частин для автотракторної та сільгосптехніки.

У ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін спірного правочину, відповідності змісту та форми правочину вимогам закону, належності складання первинних документів, відсутності у сторін зазначеного правочину наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Окрім того, оглянувши долучений до матеріалів справи договір поставки, суд не знаходить підстав для висновку про наявність порушень закону в укладанні наведеного правочину, оскільки спірний правочин було укладено правоздатними і дієздатними юридичними особами, предмет правочину, зміст прав і обовязків сторін правочину закону не суперечать. Текст договору засвідчений печатками субєктів господарювання, які є його сторонами.

Відповідно до п.п.3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999р. №17, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.1999р. за №264/3557) підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевіряти обсяг діє- та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами, суд доходить висновку про те, що наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є розумно достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки ПП у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів з контрагентом органом ДПІ до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст..11 КАС України не виявлено.

Судом в ході розгляду справи також не виявлено фактичних даних, які б засвідчували несумісність придбаних у перелічених контрагентів товарів та робіт з господарською діяльністю позивача.

Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи не має.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Окрім того, суд бере до уваги, встановлений у ході судового розгляду і визнаний представником відповідача факт належності оформлення всіх первинних документів, які були включені ПП до складу податкового кредиту з ПДВ.

Довід відповідача про відсутність реальності господарських операцій за спірним правочином підлягає відхиленню, бо зазначений довід не ґрунтується на фактичних даних, які б достовірно доводили факт нікчемності спірного правочину або факт вчинення платником податків порушення закону з питань оподаткування. Так, суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»позивач та контрагент позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі №21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обовязковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З приводу викладеного в акті від 15.04.2011 №357/15-409/25462180 судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочину суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на положення п.6 розділу І та п.5.4 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984), суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Як встановлено судом, спірні правочини податковою інспекцією в судовому порядку не оскаржувались.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків за ознаками складу злочину, передбаченого ст.191 КК України або ст.212 КК України, хоча саме діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною перелічених злочинів.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень рішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки від 05.04.2011 №357/15-409/25462180 не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та ТОВ “Донтрансторг”, про відсутність використання позивачем отриманих товарів у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність зазначеного договору або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

На підтвердження реальності господарських операцій за спірним правочином позивачем надано суду копії первинних документів та копії розрахункових документів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобовязань сторонами спірного правочину, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Наведені позивачем доводи в підтвердження фізичного переміщення товару силами покупця (за допомогою автомобіля HYUNDAI ACCENT) не суперечать фактичним обставинам спірних правовідносин і не спростовані субєктом владних повноважень з урахуванням технічних характеристик зазначеного транспортного засобу та параметрів придбаного за спірним правочином товару. Відповідачем також не спростовані наявні в матеріалах справи докази використання ПП придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Стосовно доводу субєкта владних повноважень щодо непричетності осіб, які від імені ТОВ «Донтрансторг»підписували текст спірного правочину, до господарської діяльності даного субєкта господарювання, суд відмічає, що в силу приписів ст.70 КАС України належним та допустимим доказом створення субєкта господарювання без наміру здійснення господарської діяльності є рішення про порушення кримінальної справи за ознаками складу злочину, що передбачений ст.205 КК України, обвинувальний вирок суду за ст.205 КК України, рішення суду про визнання недійсними установчих (реєстраційних) документів субєкта господарювання. Субєктом владних повноважень жодного з перелічених доказів до суду не подано, а сукупність інших добутих судом доказів спростовує судження відповідача про вчинення ПП порушень Закону України «Про ПДВ».

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення ПП "Тракторзапчастина" п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” за взаємовідносинами з ТОВ “Донтрансторг”.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000451540 від 04.08.2011р. суд додатково зазначає, що за правилами Податкового кодексу України в разі, коли скарга платника податків на податкові повідомлення-рішення залишається контролюючим органом без задоволення, а визначені оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями суми грошових зобовязань залишаються без змін, нові податкові повідомлення-рішення податковим органом не складаються.

Оскільки податкове повідомлення-рішення №0000451540 від 04.08.2011р. було винесено ДПІ у звязку з залишенням без задоволення адміністративної скарги ПП на податкове повідомлення-рішення №0000181540 від 12.05.2011р., тобто за відсутності передбаченої Податковим кодексом України підстави, то даний правовий акт індивідуальної дії підлягає скасуванню з мотивів винесення поза межами повноважень податкових органів.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішення, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення додаткових податкових зобовязань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПП "Тракторзапчастина", а відтак, поданий позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ПП "Тракторзапчастина" до ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000181540 від 12.05.2011р., №0000451540 від 04.08.2011р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 03.10.2011 р.

Суддя Сліденко А.В.