Постанова № 18513635, 14.09.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/2282/2011

14 вересня 2011 року 17год. 03хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Прищепа О.С.

відповідача: представник Ковальчук В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів"

до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

27.05.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" (далі ТОВ "Завод металевих виробів") звернулося в суд з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції (далі Сарненська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000112340 від 15.03.2011 року про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 374235,00 грн. основного платежу та 93558,75 грн. штрафних санкцій, №0000122340 від 15.03.2011 року про зменшення відємного значення по податку на прибуток на суму 969060,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 242265,00 грн., №0000811740 від 15.03.2011 року про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 11451,18 грн. основного платежу та 2862,80 грн. штрафних санкцій.

29.06.2011 року в судовому засіданні представником позивача, який наділений відповідними повноваженнями, подано заяву про зменшення позовних вимог, за змістом якої, він, покликаючись на рішення ДПА в Рівненській області №9802/25-16/(191)209 від 17.05.2011 року, яким частково скасовані оспорювані за первісним позовом податкові повідомлення-рішення, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Сарненської МДПІ: №0000112340 від 15.03.2011 року про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 374235,00 грн. основного платежу та 93558,75 грн. штрафних санкцій, №0000122340 від 15.03.2011 року про зменшення відємного значення по податку на прибуток на суму 969060,00 грн. та №0000811740 від 15.03.2011 року про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 11414,49 грн. основного платежу та 2853,62 грн. штрафних санкцій. Вказана заява ухвалою суду, що постановлена без виходу до нарадчої кімнати, прийнята до розгляду і приєднана до справи.

27.07.2011 року в судовому засіданні представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, за змістом якої, він, покликаючись на те, що за результатами процедури адміністративного узгодження, податковим органом прийнято нові податкові повідомлення-рішення, просив додатково до раніше заявлених позовних вимог визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Сарненської МДПІ: №0000112340 від 15.03.2011 року про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 374235,00 грн. основного платежу та 93558,75 грн. штрафних санкцій, №0000362340 від 17.05.2011 року про зменшення відємного значення по податку на прибуток на суму 969060,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 242265,00 грн., №0011581740 від 17.05.2011 року про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 11451,18 грн. основного платежу та 2853,62 грн. штрафних санкцій. Вказана заява ухвалою суду, що постановлена без виходу до нарадчої кімнати, прийнята до розгляду і приєднана до справи.

Позовні вимоги в повній мірі підтримані представником позивача в судовому засіданні та обґрунтовані відсутністю порушень ТОВ "Завод металевих виробів" вимог податкового законодавства, що зазначені в спірних податкових повідомленнях-рішеннях. Зокрема, вказав про безпідставність твердження посадових осіб Сарненської МДПІ, які проводили перевірку про заниження позивачем валових доходів в сумі 110293,00 грн. за III квартал 2010 року за рахунок заниження задекларованих субєктом господарювання показників приросту балансової вартості запасів у рядку 01.2 декларації за цей період, позаяк такі твердження ґрунтуються не на первинних документах обліку, а виключно на підставі аналізу рахунків бухгалтерського обліку та оборотно-сальдових відомостей по матеріальних рахунках. Також доводив безпідставність твердження про завищення позивачем валових витрат на 2355707,00 грн. за рахунок віднесення до їх складу видатків на товарно-матеріальні цінності, які не призначені для використання у власній господарській діяльності, позаяк вони ґрунтуються виключно на переконанні ревізорів про те, що позивач реалізовував будівельні металеві конструкції та оцинковану продукцію власного виробництва за цінами нижчими собівартості. Окремо наголошував, що розрахунок такої собівартості, як і рентабельності позивача, не ґрунтується ні на вимогах чинного законодавства, ні на засадах розумності. Що стосується нарахування ТОВ "Завод металевих виробів" зобов'язання та штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб по операції щодо внесення фізичними особами майна до статутного капіталу товариства, вказав, що в рамках такої операції у фізичних осіб не виникло доходу, а тому відсутня база для оподаткування. Сама операція не може розглядатися, ні як операція з майнового продажу, ні як операція з майнового обміну, а порядок оподаткування операцій з інвестиційними активами чітко передбачений нормами п.9.6 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, які податковий орган до спірних відносин не застосував, хоча повинен був застосувати. За наведеного, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначаючи, що в рамках перевірки позивача було виявлено невідповідність обліку приросту балансової вартості запасів, внаслідок чого позивачем занижено валові доходи на 110293,00 грн. Що стосується валових витрат, ствердив, що їх сума в цьому ж періоді була завищена. Так, вказав, що за правилами пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинного в повній мірі до 01.04.2011 року, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. В свою чергу, будь-яка господарська діяльність - це діяльність направлена на отримання доходу. Під час перевірки було встановлено, що ТОВ "Завод металевих виробів" реалізовував будівельні металеві конструкції та оцинковану продукцію власного виробництва за цінами, які є нижчими за собівартість виготовлення такої продукції. Відповідно до цього, суми видатків, які не принесли позивачу позитивних результатів, правомірно були виключені зі складу його валових витрат, як такі, що не повязані з господарською діяльністю, направленою на отримання доходу. Також зазначив, що інвестування фізичною особою до статутного фонду товариства належного їй на праві власності майна є з її боку відчуженням такого майна, а по суті і обміном майна на корпоративні права. Відтак, позивач, як податковий агент осіб, що внесли до його статутного фонду майно, був зобовязаний утримати та перерахувати до бюджету належну з них суму податку. Оскільки ж цього зроблено не було, податковий орган правомірно визначив таку суму податку, як суму податкового зобовязання позивача та нарахував штрафні санкції. На таких підставах, просив в позові відмовити.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 головний держаний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю юридичних осіб Сарненської МДПІ, особа, яка безпосередньо проводила перевірку ТОВ "Завод металевих виробів", результати якої оскаржуються, суду пояснила, що перевіряючи показник приросту балансової вартості запасів, встановила, що у рядку А3 "Балансова вартість запасів у готовій продукції" позивачем невірно визначена частка затрат у готовій продукції. Так, взявши показники сформованих даних по аналізах рахунків, обороно-сальдових відомостей по рахунку 26 вона встановила, що балансова вартість запасів на кінець III кварталу 2010 року становить 1001759,81 грн. За дебетом рахунку 23 було встановлено, що сума придбаних матеріалів складає 14323543,37 грн., цю суму поділено на оборот по дебету рахунка 26, що становить 16396581,09 грн., і в такий спосіб визначено коефіцієнт 87,36%, який помножено на залишок готової продукції на кінець звітного кварталу в сумі 1001759,81 грн. Відповідно до такого розрахунку визначено, що частка матеріальних затрат в готовій продукції становитиме 875137,00 грн. балансової вартості запасів у готовій продукції. Оскільки платник податків інакше визначив частку матеріальних затрат, це призвело до хибного розрахунку приросту балансової вартості запасів, а саме до відхилення на рівні 110293,00 грн. Що стосується валових витрат, то під час перевірки нею було встановлено їх завищення на 2355707,00 грн. Так, аналіз рахунків бухгалтерського обліку, на яких відображається надходження і вибуття товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), показав, що товариство не всі витрати закладало в ціну реалізації продукції власного виробництва, внаслідок чого такі витрати було знято перевіркою, як такі, що не призначались для використання у власній господарській діяльності. Пояснила, що розрахунок здійснювала наступним чином: від доходів, отриманих позивачем від реалізації готової продукції кожного квартального періоду віднімала виробничі витрати понесені в такому квартальному періоді, і різницю приймала, як видатки, використані платником податку не в господарській діяльності. При цьому визнала той факт, що залишки сировини, які обліковувались на складах у позивача у розрахунках вона не враховувала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, свідка у судовому засіданні, оцінивши докази та всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що планова виїзна перевірка позивача за період його діяльності з 26.10.2009 року по 30.09.2010 року, проведена відповідачем відповідно до наказу №33 від 11.01.2011 року та направлення №43/23 від 24.01.2011 року (а.с.37-38 том 1) з 15.10.2010 року по 04.11.2010 року. Її результати оформлені актом №92/23/36697006 від 04.03.2011 року (а.с.39-55 том 1). На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

-№0000112340 від 15.03.2011 року, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" збільшено суму грошового зобовязання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 467793,75 грн., в тому числі 374235,00 грн. за основним платежем та 93558,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.9 том 1);

-№0000122340 від 15.03.2011 року, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 969060,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на 242265,00 грн.(а.с.10 том 1);

- №0000811740 від 15.03.2011 року, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" збільшено суму грошового зобовязання за платежем "податок з доходів найманих працівників" в розмірі 14313,98 грн., в тому числі 11451,18 грн. за основним платежем та 2862,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.204 том 1).

Вказані рішення позивач оскаржував в адміністративному порядку до керівника ДПА в Рівненській області, рішенням якого №9803/25-16/(191)209 від 17.05.2011 року скаргу платника податків задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення №0000122340 від 15.03.2011 року в частині 242265,00 штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення №0000811740 від 15.03.2011 року - в частині збільшення суми грошового зобовязання за платежем "податок з доходів найманих працівників" на 36,69 грн. основного платежу та 9,18 грн. штрафної (фінансової) санкції (а.с.11-16 том 1).

За результатами процедури адміністративного узгодження, Сарненською МДПІ 17.05.2011 року винесено податкові повідомлення-рішення:

-№0000362340, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 969060,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 0,00 грн.(а.с.69 том 1);

- №0011581740, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" збільшено суму грошового зобовязання за платежем "податок з доходів найманих працівників" в розмірі 14268,11 грн., в тому числі 11414,49 грн. за основним платежем та 2853,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.68 том 1).

В силу вимог п.60.1.3 п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення, таке податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним.

Аналогічне правило закріплене у п.5.1.2 п.5.1 ст.5 розділу V Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової служби України №985 від 22.12.2010 року.

Враховуючи ту обставину, що сума грошового зобовязання нарахована податковими повідомленнями-рішеннями №0000122340 від 15.03.2011 року та №0000811740 від 15.03.2011 року зменшена, вказані податкові повідомлення-рішення вважаються повністю відкликаними в силу Закону, а тому у суду немає жодних правових підстав для їх скасування ще й в судовому порядку.

Що стосується податкових повідомлень-рішень №0000112340 від 15.03.2011 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 467793,75 грн. та №0000362340, згідно якого позивачу зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 969060,00 грн., то вони базуються на висновках акту перевірки про неправомірне формування ТОВ "Завод металевих виробів" валових доходів і валових витрат.

Висновки про заниження валових доходів мотивовані фактом порушення позивачем вимог п.5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинного в повній мірі до 01.04.2011 року.

Вказана норма покладала на платника податків обовязок вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Так, вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включалася, а вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, не включалася до убутку запасів. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищувала їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включалася до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. А у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду була меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включалася до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

За даними Декларації з податку на прибуток підприємства за III квартали 2010 року, на кінець вказаного звітного періоду у позивача обліковано залишків матеріалів в готовій продукції на складах 764844,00 грн. (а.с.184-187 том 1).

Актом перевірки зафіксовано, що позивачем невірно була визначена частка затрат у готовій продукції, внаслідок чого невірно здійснено і розрахунок приросту балансової вартості запасів у III кварталі 2010 року. За застосованою ревізором методикою, нею на підставі даних аналізів рахунків та обороно-сальдових відомостей по рахунку 26 встановлено, що балансова вартість запасів на кінець III кварталу 2010 року становить 1001759,81 грн. За дебетом рахунку 23 визначено, що сума придбаних матеріалів складає 14323543,37 грн., і цю суму поділено на оборот по дебету рахунка 26, що становить 16396581,09 грн., і в такий спосіб визначено коефіцієнт 87,36%, який помножено на залишок готової продукції на кінець звітного кварталу в сумі 1001759,81 грн. Відповідно до такого розрахунку визначено, що частка матеріальних затрат в готовій продукції становитиме 875137,00 грн. балансової вартості запасів у готовій продукції. Відповідачем частка матеріальних затрат визначена інакше, що призвело до хибного розрахунку приросту балансової вартості запасів, а саме до відхилення на рівні 110293,00 грн.

На спростування доводів податкового органу позивачем до матеріалів справи долучено аналізи рахунків 23 та 26 (а.с.97-104 том 1 а.с.50-51 том 3), аналізи рахунків 801 та 809 (а.с.131-138 том 1), а також аналіз рахунку 209 і оборотно-сальдову відомість по ньому (а.с.79-84 том 1) та рахунку 201 і оборотно-сальдову відомість по ньому (а.с.1-11 том 2).

Разом з тим ні вказані документи, ні пояснення представника позивача жодним чином не спростовують висновків Сарненською МДПІ і не доводять хибність розрахунків ревізора під час перевірки.

Оскільки на кінець III кварталу 2010 року у позивача по податковій звітності обліковано залишків матеріалів в готовій продукції на складах в сумі 764844,00 грн., а за даними перевірки їх вартість складає 875137,00 грн., що на 110293,00 грн. більше, то враховуючи те, що даний показник безпосередньо бере участь у розрахунку приросту/убутку балансової вартості запасів, тобто впливає на розмір валового доходу вказаного періоду, висновки податкового органу про заниження позивачем валових доходів III кварталу 2010 року на 110293,00 грн. є обґрунтованими і правомірними.

Висновки про завищення позивачем валових витрат мотивовані фактом порушення вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинного в повній мірі до 01.04.2011 року.

Так, пункт 1.32 ст.1 вказаного Закону визначав господарською діяльністю будь-яку діяльність особи, що направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

А пункт 5.1 Закону давав визначення валовим витратам виробництва та обігу, як сумі будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Актом перевірки зафіксовано, що ТОВ "Завод металевих виробів" реалізовував будівельні металеві конструкції та оцинковану продукцію власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість виготовлення такої продукції. Відповідно до цього, суми видатків, які не принесли позивачу позитивних результатів, були виключені зі складу його валових витрат, як такі, що не повязані з його господарською діяльністю.

На спростування доводів податкового органу позивачем до матеріалів справи долучено оборотно-сальдові відомості, аналізи по рахунках 201,203,209,22,631,372,377,23, 901,91,92,93,281 та банківські документи (а.с.76-100,109-126,139-150,158-183,195-203 том 1, а.с.1-210 том 2).

Крім того, позивачем додатково надано копії декларацій з податку на прибуток за охоплені перевіркою періоди на підтвердження того факту, що його діяльність збитковою не була (а.с.184-194 том 1, а.с.215-227 том 2) та оборотно-сальдові відомості по рахунку 20 на підтвердження того факту, що ревізором під час визначення рентабельності виробництва не було враховано залишки сировини, які обліковувались на складах у позивача (а.с.230-246 том 2, а.с.1-49 том 3).

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинного в повній мірі до 01.04.2011 року, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. А згідно з абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Крім того, відповідно до п.5.1 ст.5 - установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з акту перевірки та визнано сторонами в судовому засіданні, вся сума видатків, віднесена позивачем в охопленому перевіркою періоді до складу валових витрат, підтверджена первинними документами обліку, до форми і змісту яких жодних зауважень у ревізорів не виникало.

Крім того, з матеріалів справи та пояснень представників сторін, даних відображених в актах перевірки вбачається, що придбана позивачем сировина призначалася для виробництва будівельних металевих конструкцій та оцинкованої продукції з метою подальшої реалізації такої готової продукції, тобто з метою використання у власній господарській діяльності платника податків. Придбана сировина була використана саме за основним видом господарської діяльності позивача, що також не ставилось під сумнів податковим органом під час перевірки.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Слід зазначити, що відповідачем не заперечувалась правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціям з придбання сировини у звітних періодах, хоча у тому випадку, якщо Сарненська МДПІ вважала, що частина витрат, понесених позивачем на придбання сировини, використана ним не у власній господарській діяльності, то одночасно з виключенням зі складу валових витрат позивача видатків на оплату такої сировини, податковийорган повинен був виключити і зі складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену в ціні такої сировини.

Поряд з обумовленим, суд вважає, що ціни на реалізацію продукції залежать не лише від її собівартості, а й від попиту і пропозиції, які сформувалися у відповідному сегменті ринку. Тому, суд погоджується з доводами сторони позивача, щодо того, що спрямованою на одержання доходу слід розглядати всю господарську діяльність в її сукупності, а не якусь одну відокремлену сферу діяльності, чи окремо взятий вид господарських операцій. Попит на продукцію є необхідною передумовою для формування власного ринку збуту продукції, і продаж продукції за цінами, навіть нижчими за собівартість, є більш виправданим заходом в порівнянні з повною відсутністю реалізації через високі ціни на продукцію і, як наслідок, одержання збитків. Слід зазначити, що за даними податкової звітності з податку на прибуток, позивач в жодному з охоплених перевіркою звітному періодів не мав збиткової діяльності. Враховуючи наведене, а також ту обставину, що Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинним в повній мірі до 01.04.2011 року, такого обмеження у віднесенні видатків до складу валових витрат, як одержання платником податків доходу за посередництвом тієї чи іншої операції, не встановлено, суд приходить до висновку, що доводи Сарненської МДПІ у цій частині є такими, що ґрунтуються на довільному та невиправдано розширеному застосуванні норм податкового права.

При цьому, суд також бере до уваги ту обставину, що сам розрахунок, який проведено ревізором, і який покладено в основу збільшення ТОВ "Завод металевих виробів" суми грошового зобовязання з податку на прибуток, є необґрунтованим та неповним, оскільки арифметика розрахунку полягала у визначені різниці між доходами, отриманими позивачем від реалізації готової продукції кожного квартального періоду та виробничими витратами, понесеними в такому квартальному періоді, в той час, як залишки сировини, які обліковувались на складах у позивача, залишилися за межами розрахунків. Крім цього, по-рівняння ціни реалізації готової продукції із виробничою собівартістю прямо протирічить нормі п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що зберігає чинність по даний час.

За наведеного, доводи податкового органу про завищення платником податків позивачем у справі валових витрат на 2355707,00 грн. не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Слід зазначити, що, як висновки Сарненської МДПІ про заниження ТОВ "Завод металевих виробів" валових доходів, які приймаються судом як правомірні, так і висновки про завищення валових витрат, які судом відхиляються як протиправні, в кінцевому результаті спричинили висновки про завищення платником податків відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток та про заниження цього податку, причому в одному і тому ж періоді III кварталі 2010 року (а.с.54 том 3). Оскільки передумовою для нарахування грошового зобовязання з податку на прибуток за результатами податкової перевірки у тому випадку, якщо платником податку в цьому періоді визначено відємне значення обєкту оподаткування, є нівелювання такого відємного значення, судом при вирішенні питання правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням незгоди лише з однією частиною висновків податкового органу, приймається рішення про повне скасування податкового повідомлення-рішення №0000362340 від 17.05.2011 року, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 969060,00 грн. Що стосується податкового повідомлення-рішення №0000112340 від 15.03.2011 року, згідно якого ТОВ "Завод металевих виробів" збільшено суму грошового зобовязання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 467793,75 грн., в тому числі 374235,00 грн. за основним платежем та 93558,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, то таке підлягає скасуванню в такій частині:

1)1588926,75 грн. (25% від завищених валових витрат) + 27573,25 грн. (25% від занижених валових доходів) = 616500,00 грн. (загальна сума донарахованого перевіркою податку без врахування відємного значення).

2)616500,00 грн. (загальна сума донарахованого перевіркою податку без врахування відємного значення) 242265,00 грн. (25% від обєкта оподаткування, визначеного як відємне значення) = 374235,00 грн. (загальна сума донарахованого перевіркою податку з врахуванням відємного значення).

3)374235,00 грн.(загальна сума донарахованого перевіркою податку з врахуванням відємного значення) 27573,25 грн. (25% від занижених валових доходів, висновки щодо яких визнаються судом правомірними) = 346661,75 грн.(основний платіж).

4) 346661,75 грн. х 25% = 86665,44 грн. (штрафна санкція).

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0011581740 від 17.05.2011 року, то таке винесене на підставі встановлених актом перевірки порушень вимог п.1.18 ст.1, п.3.4 ст.3, пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.6.3.2 п.6.3, пп.6.5.1 п.6.5 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.2, пп.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12, п.17.2 ст.17, пп."а" п.19.2 ст.19, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035від 26.12.2003 року.

В свою чергу, висновки про порушення п.3.4. ст.3, пп.6.3.2. п.6.3., пп.6.5.1 п.6.5 ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 434,49 грн. (з урахуванням рішення керівника ДПА в Рівненській області), то такі торкаються застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у місяцях припинення з ними трудових відносин, до заробітної плати працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у місяцях перевищення заробітною платою граничного розміру, а також неутримання податку, у тому випадку, коли працівнику ОСОБА_9 надано додаткове благо у вигляді оплати 35% вартості путівки в санаторій.

В силу вимог пп.6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 % однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку. Відповідно до п.6.3 вказаного Закону, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). В силу вимог пп.6.5.1 п.6.5 ст.6, податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

З врахуванням встановлених перевіркою та неспростованих в ході судового розгляду фактів застосування позивачем податкової соціальної пільги до заробітної плати працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у місяцях припинення з ними трудових відносин та до заробітної плати працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у місяцях перевищення заробітною платою граничного розміру, суд приходить до висновку про підставність нарахування позивачу, як податковому агенту, відповідних сум грошового зобовязання та штрафної санкції.

Аналогічним чином позивачем не спростовано доводи податкового органу про неутримання податку у тому випадку, коли працівнику ОСОБА_9 надано додаткове благо у вигляді оплати 35% вартості путівки в санаторій, порядок визначення обєкту оподаткування якого передбачено п.3.4 ст.3 вищеназваного Закону.

Що стосується висновків про порушення вимог п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 пп.3.1.3. п.3.1 ст.3, які кореспондуються і з усіма іншими порушеннями норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, то такі зроблені за рахунок аналізу операцій з внесення до статутного фонду позивача рухомого майна.

Так, актом зафіксовано, а матеріалами справи підтверджено, що відповідно до протоколу №1 зборів учасників товариства від 20.10.2009 року та статуту ТОВ "Завод металевих виробів" засновниками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 внесено до статутного фонду майнові внески у вигляді компютерної техніки вартістю по 36600,00 грн. кожен (а.с.210-247 том 1). Майно внесено відповідно до актів приймання-передачі від 22.10.2009 року (а.с.206-209 том 1). В бухгалтерському обліку операції відображені по дебету рахунка 152 "Капітальні інвестиції" та кредиту рахунка 401 "Статутний капітал", з подальшим віднесенням цих основних фондів до відповідної їх групи бухгалтерським записом: дебет рахунку 109 "Основні фонди" та кредит рахунку 152 "Капітальні інвестиції" (а.с.53 том 3).

Нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми майнового внеску позивачем не проведено. Відповідно до цього Сарненською МДПІ зроблено висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин та про необхідність нарахування податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 10980,00 грн. (15% від 36600,00 грн. х 2) та застосування штрафної санкції в розмірі 25%.

Суд непогоджується з такими висновками податкового органу, вважає їх безпідставними, а податкове повідомлення-рішення у відповідній частині протиправним, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп.4.2.16 п.4.2 ст.4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У відповідності до п.1.3 ст.1 цього Закону, доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Такий дохід, в силу вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3 Закону є об'єктом оподаткування і підлягає кінцевому оподаткуванню при його виплаті. Ставка податку, відповідно до п.7.1. ст.7 Закону, становить 15% від об'єкта оподаткування, який відповідно до вимог ст.12 Закону, визначається з вартості об'єкта рухомого майна. В силу вимог пп."а" п.17.2 ст.17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до положень пп.8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку, та сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до п.1.21 ст.1 цього Закону, терміни, які не визначені у даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

Згідно п.1.8 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинного в повній мірі до 01.04.2011 року, корпоративне право це - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку та такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до ст.167 ГК України №436-IV від 16.01.2003 року, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Враховуючи ту обставину, що фізичні особи ОСОБА_10 та ОСОБА_11 внаслідок внесення до статутного фонду ТОВ "Завод металевих виробів" майна отримали корпоративні права у цьому підприємстві, тобто права на учать в управлінні та права на отримання прибутку в майбутньому, а не прибуток як такий, вказана операція не є об'єктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.

Операції фізичних осіб з корпоративними правами у рамках цього Закону розглядаються, як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій, який відповідно до пп.9.6.2. п.9.6 ст.9 Закону визначається, як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. Згідно з нормами вказаного підпункту, операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу і є інвестиційним прибутком, що в силу вимог пп. 4.2.13 п. 4.2 ст.4 Закону є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції. В силу положень пп.9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону, до продажу інвестиційного активу прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Відповідно до пп.9.6.6 п.9.6 ст.9 Закону, за наслідками звітного року до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А фінансові результати операцій з інвестиційними активами, в силу вимог пп.9.6.1 п.9.6 ст.9 Закону обліковуються платником податку самостійно та окремо від інших доходів і витрат.

Послідовний аналіз зазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вважалися виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також доходи у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

Відтак, суд вважає, що у випадку внесення фізичними особами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до статутного фонду ТОВ "Завод металевих виробів" майна, обєкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, відсутній.

Суд вважає хибною позицію податкового органу, викладену в акті перевірки та відстоювану в судовому засіданні, щодо того, що в даному випадку мав місце договір міни, відповідно до якого фізичні особи передали у власність позивача рухоме майно та придбали статутний капітал товариства у відповідному розмірі.

Відповідно до ст.715 ЦК України №435-IVвід 16.01.2003 року, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Згідно зі ст.716 цього Кодексу, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правовою природою внесення фізичною особою до статутного фонду господарського товариства майна в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права є придбанням фізичною особою інвестиційного активу, а не договором міни та не договором купівлі-продажу. Тому покликання податкового органу на порушення позивачем ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, яка регулює оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна, є безпідставними.

Враховуючи викладене, згідно з прямими нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи до статутного фонду юридичної особи - резидента з придбанням такою фізичною особою права на частку у статутному фонді такої юридичної особи, є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно з нормами п.1.2 ст.1 вказаного Закону та не відноситься до операцій з купівлі-продажу (міни) майна відповідно до норм статей 11 та 12 вказаного Закону.

В силу наведеного, податкове повідомлення-рішення №0011581740 від 17.05.2011 року в частині збільшення ТОВ "Завод металевих виробів" суми грошового зобовязання за платежем "податок з доходів найманих працівників" в розмірі 10980,00 грн. основного платежу та 2745,00 грн. штрафної санкції підлягає скасуванню.

Судові витрати по справі, стягуються на користь позивача в пропорційній задоволеним позовним вимогам частині.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції №0000362340 від 17.05.2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за III квартал 2010 року на 969060 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції №0000112340 від 15.03.2011 року, в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 433327,18 грн., в тому числі 346661,75 грн. - за основним платежем та 86665,43 грн. - за штрафними санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції №0011581740 від 17.05.2011 року, в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" суми грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників на 13725,00 грн., в тому числі 10980,00 грн. - за основним платежем та 2745,00 грн. за штрафними санкціями.

В решті позовних вимог - відмовити.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Друзенко Н.В.