Постанова № 18512898, 30.09.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/5470/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2011 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСТ-СП» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення №0001462301 від 04 квітня 2011 року,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮСТ-СП»(надалі по тексту Позивач або ТОВ «ЮСТ-СП») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (надалі по тексту Відповідач або ДПІ у Малиновському районі м. Одеси), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0001462301 від 04 квітня 2011 року. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 22.03.2011р. № 44/23-214/33139780 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ЮСТ-СП»щодо повноти нарахування та сплати ПДВ за грудень 2010 року»відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0001462301 від 04 квітня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 74560,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 59648 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14912 грн. Позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийнято на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у звязку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що в період з 21.03.2011 року по 22.03.2011 року на підставі наказу начальника ДПІ в Малиновському районі м. Одеси від 18.03.2011р. № 471 згідно вимог п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Єфімкіною Н.І. проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «ЮСТ-СП»з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по декларації за грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ЮСТ-СП»щодо повноти нарахування та сплати ПДВ за грудень 2010 року»від 22.03.2011р. № 44/23-214/33139780 (а.с. 32-39, том І), відповідно до якого відповідачем встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі по тексту - Закону України №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) позивачем по декларації з ПДВ за грудень 2010 року безпідставно завищено податковий кредит в розмірі 59648,17 грн., який не пов'язаний з подальшим використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «ЮСТ-СП», що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України податку на додану вартість у розмірі 59648,17 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001462301 від 04 квітня 2011 року (а.с. 43, том І), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 74560,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 59648 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14912 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2010 року податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»у сумі 59648,17 грн.

Зокрема як вбачається з акту, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД» використані зокрема, матеріали акту перевірки ДПІ у м. Іллічівську ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року № 461/23-0304/35749545 від 11.03.2011 року (а.с. 108-112, том І).

Як зазначено в акті, в ході перевірки ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»встановлено:

-неможливість фактичного здійснення ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

-відсутність необхідних умов досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів;

-порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»з постачальниками та покупцями;

-відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

На підставі викладеного в акті перевірки відповідачем зроблений висновок, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Таким чином, на підставі результатів перевірки ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»відповідачем в акті перевірки від 22.03.2011р. № 44/23-214/33139780 зроблений висновок про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за грудень 2010 року суми ПДВ в розмірі 59648,17 грн., сформованого постачальником ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД», у звязку з придбанням товарів (послуг), використання яких не повязано з подальшим використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Суд з даними висновком не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД».

Зокрема, судом встановлено, що в грудні 2010 року ТОВ «ЮСТ-СП»уклало з ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»наступні угоди про виконання будівельно-монтажних робіт: договір № 12 від 10.12.2010 року (а.с. 65-66, том І) та договір № 14 від 16.12.2010 року (а.с. 76-77, том І).

На виконання умов вищезазначених угод ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД» виконано будівельно-монтажні роботи, які оформлені належним чином відповідно до чинного законодавства довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), актами виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), актами передачі матеріальних засобів без оплати (а.с. 67-74, 78-88, том І).

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що вказана угода підписана директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди були виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), актами виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), актами передачі матеріальних засобів без оплати, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Окрім того, виконання зобовязань за вищезазначеними договорами про виконання будівельно-монтажних робіт, укладених позивачем з ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за зазначеними договорами, а також використання отриманих робіт (послуг) у власній господарській діяльності підтверджується також наданими позивачем списком основних обєктів та обємів робіт, виконаних ТОВ «ЮСТ-СП»за період з 2003 по 2010 роки; відзивами про роботу ТОВ «ЮСТ-СП»; свідоцтвом про право власності на складські будівлі; технічним паспортом на виробничий будинок; договорами оренди складських приміщень; договорами про тимчасове співробітництво; посвідченнями про відрядження; подорожніми листами вантажного автомобіля; копією розрахунково-платіжної відомості ТОВ «ЮСТ-СП»за грудень 2010 року; копією виконавчої документації «Заміна колектора СО2 в ЦВрК»на ВАТ «Одеський припортовий завод»в грудні 2010 року, сертифікатами відповідності та іншими документами, наявними в матеріалах справи (а.с. 132-228 том І, 1-240 том ІІ, 2-31 том ІІІ).

Вищенаведене підтверджує реальність здійснення господарських операції по виконанню будівельно-монтажних робіт контрагентом позивача.

Судом встановлено, що зазначеним контрагентом позивачу була надані відповідні податкові накладні на загальну суму 357888,96 грн.: № 35 від 30.12.2010р. на загальну суму 221175,19 грн., сума ПДВ - 36862,53 грн. та № 36 від 30.12.2010 року на загальну суму 136713, 80 грн., сума ПДВ - 22785,63 грн. (а.с. 75, 89 том І), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що сума податку на додану вартість у загальному розмірі 59648,16 грн. за податковими накладними № 35 від 30.12.2010р. та № 36 від 30.12.2010 року була включена позивачем до складу податкового кредиту, відповідного звітного періоду, а саме в декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Як вбачається з акту, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД», а саме акту перевірки ДПІ у м. Іллічівську № 461/23-0304/35749545 від 11.03.2011 року відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладені між ТОВ «ЮСТ-СП»та ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»угоди не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелікправочинів,які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також суд вважає необхідним зазначити, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та його контрагент ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності, ні чим не підтверджується та є перекрученням реально існуючих, встановлених в судовому засіданні фактів.

Таким чином, на даний час зазначений договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що як на момент укладення договорів, так і на час розгляду справи ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с. 109-112, том ІІ). Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобовязання, визначене договором про надання послуг, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»відповідні договори про надання послуг (робіт), прийняв такі роботи (послуги) та оплатив їх у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того як вбачається з акту перевірки та як пояснили у судовому засіданні представники позивача первинні документи ТОВ «ЮСТ-СП», які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і повязані з нарахуванням і сплатою податку на додану вартість за грудень 2010 року, при проведенні перевірки посадовими особами ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не використовувалися, а висновки акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 22.03.2011р. № 44/23-214/33139780 ґрунтуються виключно на висновках матеріалів акту перевірки ДПІ у м. Іллічівську ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД» з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року № 461/23-0304/35749545 від 11.03.2011 року.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Згідно пп. 7.2.3, 7.2.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.7.4.5. ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному звязку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону «Про ПДВ»визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ»правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «ЮСТ-СП»цілком обґрунтовано відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесло до податкового кредиту суму ПДВ, підтверджену відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «ЮСТ-СП»органом державної податкової служби - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами зазначеним підпунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п. 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «БК «Південьбуд ЛТД»у загальному розмірі 59648, 00 грн., підтверджену податковими накладними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ЮСТ-СП»була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 59648,00 грн., відповідно до отриманих від контрагента податкових накладних у тому податковому періоді, в якому вони були отримані та з урахуванням 1095 денного терміну, встановленого у п. 15.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Саме даний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено Законом України «Про податок на додану вартість». На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, не доведено суду фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентом, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «ЮСТ-СП»про скасування податкового повідомлення-рішення №0001462301 від 04 квітня 2011 року.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСТ-СП»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення №0001462301 від 04 квітня 2011 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси №0001462301 від 04 квітня 2011 року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 30 вересня 2011 року.

Суддя С.О. Cтефанов