Постанова № 18512540, 19.09.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2011 року 2а-3671/11/1070

приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1022

час прийняття постанови: 13 год. 53 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Леонтовича А.М.

при секретарі -Воронюк М.М.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю)

від відповідача 1: ОСОБА_3 (за довіреністю)

від відповідача 2: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

до

проБілоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

Приватного підприємства «Градбудсервіс»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінвест С-ЛТД»

стягнення коштів за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И В:

Білоцерківська обєднана державна податкова інспекція Київської області (далі по тексту позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Градбудсервіс» (далі по тексту відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінвест С-ЛТД»(далі по тексту відповідач 2) про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином в розмірі 3592354,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, договір укладений між відповідачами не зумовлений характером виробничої або іншої господарської діяльності, оскільки має на меті виключно формування первинних документів, які дають змогу зменшити податкову базу та здійснити незаконну мінімізацію сплати податків, а тому є нікчемним відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, як зазначив представник позивача, вчинений ПП «Градобудсервіс»та ТОВ «Техноінвест»правочин не відповідає конституційним основам правопорядку у сфері господарювання, що ґрунтуються на дотриманні субєктом господарювання актів законодавства, не відповідає економічній, зокрема, податковій, політиці держави, яка спрямована на забезпечення дотримання принципу соціальної справедливості при оподаткуванні, що в цілому обєктивно призводить до порушення інтересів держави та суспільства. Відтак, на думку представника ДПІ, укладений відповідачами договір, вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, є нікчемним.

З урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з ПП «Градобудсервіс»кошти в сумі 3592354 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемним правочином.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 22 серпня 2011 року.

У судове засідання, призначене на 22 серпня 2011 року, зявився представник відповідача 1. Представник позивача та відповідача 2 у судове засідання не зявились, у звязку з чим та враховуючи приписи статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 5 вересня 2011 року.

У судовому засіданні, призначеному на 5 вересня 2011 року, судом оголошено перерву до 12 вересня 2011 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Представник відповідача 2 явку своїх представників в судові засідання не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У звязку з незявленням представників відповідача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвала про призначення розгляду справи та повістки направлялися відповідачу за адресою, внесеною відповідачем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до змісту частини 2 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»та з урахуванням положень частини 8 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України така адреса вважається достовірною, а повістка, направлена за нею, врученою юридичній особі.

Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Приватне підприємство «Градобудсервіс»зареєстроване відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 23 березня 2001 року.

На податковому обліку в Білоцерківській обєднаній державній податковій інспекціії Київської області перебуває з 29 березня 2001 року. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 30.03.2001р. № 14163878.

Як вбачається з матеріалів справи, Білоцерківською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області відповідно до наказу від 27.01.2011р. № 75 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Градобудсервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2003р. по 30.09.2010р., за результатами якої складено акт 166/23-011/00951770 від 05.04.2011р. ( далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем встановлено, що ПП «Градобудсервіс» порушено вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункут 5.2.1 пункту 5.2 статті 5,підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункут 5.7.1 пункту 5.7 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 10.1 статті 10, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на суму 787876 грн., у тому числі: за 4 квартал 2007 року на суму 49332 грн., у 2008 році на суму 738544 грн., занижено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік на суму 21159 грн., за 3 квартали 2010 роуц на суму 5769 грн.; підпункту 7.4.5, пункту 7.4, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на уму 598726 грн., у тому числі, за липень 2008 року на 583109 грн., за серпень 2008 року на 15617 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини, що виникли у звязку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій (далі по тексту Закон України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, 16 червня 2008 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір підряду № ТС-08\06-14 про виконання будівельно-оздоблювальних робіт.

На виконання умов договору підряду № ТС-08\06-14 про виконання будівельно-оздоблювальних робіт від 16.06.2008р. відповідачем 1 відображено у бухгалтерському та податковому обліку придбання у відповідача 2 підрядних робіт, про що складено акти приймання виконання підрядних робіт на загальну суму 3421956 грн., в тому числі ПДВ 2851630 грн.

Виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами:

- локальний кошторис № 2-4-1 на офіси 124,7 кв.м;

- локальний кошторис № 2-2-4 на електроосвітлення та внутрішнє електрообладнання;

- локальний кошторис № 2-4-6 на опалення (корег);

- локальний кошторис № 2-4-5 на внутрішнє електроосвітлення;

- локальний кошторис № 2-2-2 на водопровід В1п;

- локальний кошторис № 2-1-1 на будівельні роботи продуктового магазину 463,5 кв.м.;

- локальний кошторис № 2-3-6 на опалення (корег);

- локальний кошторис № 2-3-5 на електроосвітлення;

- локальний кошторис № 2-3-3 на водопровід;

- локальний кошторис № 2-3-1 на будівельні роботи продуктового магазину 463,5 кв.м.;

- локальний кошторис № 2-2-3 на каналізацію К3;

- локальний кошторис № 7-1-1 на благоустрій в межах ділянки;

- локальний кошторис № 2-1-2 на будівельні роботи ДОД (фарбування фасадів);

- локальний кошторис № 7-1-1 на благоустрій;

- локальний кошторис № 2-1-1 на будівельні роботи (виробничий корпус);

- локальний кошторис № 2-1-1 на будівельні роботи вище 0,0 м (багатоквартирний житловий будинок);

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2008 року на суму 93702 грн.;

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2008 року на суму 20307936 грн.;

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2008 року на суму 1981836 грн.;

- платіжне доручення від 04.08.2008р. на суму 1642440 грн.;

- платіжне доручення від 07.07.2008р. № 37 на суму 198183 грн.;

- платіжне доручення від 18.07.2008р. № 38 на суму 1658028,60 грн.;

- податковою накладною від 31.07.2008р. № 310722;

- податковою накладною від 18.07.2008р. № 180708;

- податковою накладною від 08.07.2008р. № 80712;

- податковою накладною від 31.07.2008р. № 310721;

Оплата товару ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»підтверджується інформацією щодо руху коштів по рахунку, відкритого в АППБ «Аваль»з 29 березня 2001 року.

На думку позивача, укладений між «Градбудсервіс» та ТОВ «Техноінвест С-ЛТД» договір є нікчемний, в звязку з чим позивач просить стягнути все отримане за вказаним договором в дохід держави.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є стягнення коштів та речей, отриманих за договором, який, на думку позивача, є нікчемним.

Порядок визнання правочину недійсним регулюється Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину є:

- суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- вчинення правочину особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;

- відсутність вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності його внутрішній волі;

- правочин, що укладається, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобовязання, встановлений статтею 179 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, серед підстав недійсності оспорюваних зобовязань, передбачених Господарським кодексом України, законодавець виділяє наступні:

- невідповідність вимогам закону;

- вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- укладення їх учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Цивільне законодавство України передбачає презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Вирішуючи спір про застосування наслідків нікчемного правочину, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

До угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України. Для стягнення таких санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд звертає увагу на те, що, обґрунтовуючи нікчемність укладеного між сторонами договору, представник позивача посилався на наступні факти:

- пояснення директора та засновника ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»ОСОБА_4 викладені в поясненнях, відповідно до яких ніякого відношення до реєстрації даного підприємства не має, про фінансово-господарську діяльність підприємства нічого не знає, будь-яких документів не підписувала, будь-яких ліцензій на зайняття певними видами господарської діяльності відповідно до протоколу допиту від 01.12.2010р. не мала;

- висновок почеркознавчого дослідження № 160 від 02.08.2010р., яким підтверджено, що підписи в рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Враховуючи вищезазначене, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі, позивачем, який посилається на нікчемність укладеного між відповідачами договору та просить застосувати наслідки нікчемного правочину, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину недійсним на тій підставі, що його укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, суд досліджує в чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін (сторони) правочину суд розуміє те, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Враховуючи вищезазначене, суд звертає увагу на те, що представником позивача на підтвердження позиції щодо фіктивності оскаржуваного правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у звязку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Необґрунтованими суд вважає посилання представника позивача на протокол допиту директора та засновника ТОВ «Техноінвест С-ЛТД», з огляду на наступне.

Відповідно до статті 84 Кримінально-процесуального кодексу України при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 цього Кодексу (стаття 85 Кримінально-процесуального кодексу України).

Статтею 145 Кримінально-процесуального кодексу України визначено, що про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.

В протоколі допиту зазначаються місце і дата допиту; посада та прізвище особи, яка проводила допит, і осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допиту; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження; громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, судимість обвинуваченого та інші відомості про нього, що виявляться необхідними за обставинами справи. Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно. По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. За проханням обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол. Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол (стаття 145 Кримінально-процесуального кодексу України).

В той же час, відповідно до частини 2 статті 74 Кримінально-процесуального кодексу України показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Згідно з статтею 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Таким чином, пояснення директора ТОВ «Техноінвест С-ЛТД» зафіксовані в протоколі допиту, є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак вони не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти (зокрема, вину службових осіб ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»у фальсифікації бухгалтерських чи інших документів), є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Відтак, необґрунтованим є посилання представника позивача на протокол допиту директора ТОВ «Техноінвест С-ЛТД», як на доказ нікчемності укладеного між відповідачами правочину.

Стосовно посилання представника позивача на висновок почеркознавчого дослідження № 160 від 02.08.2010р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як випливає зі змісту дослідницької частини зазначеного експертного висновку, експерт дійшов висновку, що підписи від імені ОСОБА_4 ймовірно не нею, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4

Відтак, суд звертає увагу на те, що вказаний висновок почеркознавчого дослідження № 160 від 02.08.2010р. містить лише припущення експерта, який проводив почеркознавче дослідження, однак не встановлює фактів, які мають юридичне значення.

Крім того, висновок експерта, відповідно до статті 65 Кримінально-процесуального кодексу України є лише одним із засобів доказування та аналізується поряд з іншими доказами у справі.

В той же час, частиною 4 статті 75 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

За таких обставин, аналіз наданих суду доказів свідчить про те, що позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання договору між відповідачами, і чи була вона спрямована на формування первинних документів, які дають змогу зменшити податкову базу та здійснити незаконну мінімізацію сплати податків, а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Суд також звертає увагу на те, що, як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 року «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки», доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, докази про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Позивачем не надано доказів визнання недійсними установчих документів відповідачів, не зазначено доказів, які б свідчили, що відповідачем-1 та відповідачем-2 не сплачено податки за договором.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що представником позивача не надано жодних належних доказів на підтвердження нікчемності укладеного відповідачами договору.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи, що податковим органом недоведена неправомірність та нікчемність укладеного між ПП «Градобудсервіс»та ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»договору, а тому, виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 69-72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Постанова у повному обсязі виготовлена <Дата >.