Рішення № 18504545, 28.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/644-31/26928.09.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Мітолс”, м. Київ

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м. Гомель (Республіка Білорусь)

2. Закрите акціонерне товариство “Страхове обєднання “Промтренсінвест”,

м. Мінськ (Республіка Білорусь);

3. Відкрите акціонерне товариство “Свєтлогорський целюлозно-картонний комбінат”, м.Свєтлогорськ (Республіка Білорусь)

Простягнення 116 485,84 грн.

Суддя Качан Н.І.

Представники: дивись протокол

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення 116 485,84 грн. вартості вантажу, який втрачено внаслідок пожежі при виконанні доставки вантажу при здійсненні міжнародного перевезення .

Рішенням Господарського суду міста Києва № 48/644 від 07.02.2011р. (суддя Бойко Р.В.) позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду від 07.02.2011р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 01.07.2011р. касаційну скаргу відповідача задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.042011р. та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2011р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою суду від 13.07.2011р. справі № 48/644 було присвоєно номер - №31/269 та призначено судовий розгляд на 27.07.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2011р. розгляд справи було відкладено на 07.09.2011р.

Розпорядженням від 07.09.2011р. Голови господарського суду міста Києва А.С.Ємельянова, у звязку зі знаходженням судді Н.І.Качан на лікарняному, справу № 48/644-31/269 було передано для розгляду судді Т.Ю.Кирилюк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2011р. розгляд справи було призначено на 22.09.2011р.

Розпорядженням від 21.09.2011р. Голови господарського суду міста Києва А.С.Ємельянова, у звязку з виходом судді Н.І.Качан з лікарняного, справу повернуто для розгляду судді Н.І.Качан.

В судовому засіданні 22.09.2011р. оголошувалася перерва до 28.09.2011р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та надав суду письмові пояснення.

В судовому засіданні представник відповідача надав суду письмові заперечення та проти задоволення позову заперечував в повному обсязі мотивуючи тим ,що відповідачем виконані умови п.3.1 Договору . а позивач не має документальних доказів про неналежне виконання зобовязання .

Від третьої особи 1. надійшли письмові пояснення на позов, в яких підприємець зазначив, що вважає вимоги неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа 2. і третя особа 3., які були належним чином повідомлені про час та місце судового процесу, представників у судове засідання не направили, причини неявки суду не повідомили, вимоги ухвал суду не виконали.

Особи, які беруть участь у справі визнаються повідомленими про судовий розгляд господарського спору оскільки ухвала про призначення справи до розгляду та ухвала про відкладення розгляду справи надсилалась за юридичною адресою всіх учасників процесу.

Треті особи клопотань про відкладення розгляду спору та наявність у них поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визнати причини їх неявки до суду неповажними.

Крім того, до матеріалів справи долучені повідомлення про вручення судової кореспонденції.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників третіх осіб за наявними у справі доказами та матеріалами.

В судовому засіданні 28.09.2011р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2010р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як експедитором, укладено Договір-доручення на надання транспортно-експедиторського обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №02/10-К.

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3 Договору встановлено, що на умовах договору експедитор зобовязується за винагороду та за рахунок замовника укласти договори на перевезення вантажів та організувати виконання вказаних в заявці додаткових послуг, повязаних з міжнародним перевезенням. Транспортно-експедиторське обслуговування складається з комплексу послуг, що надаються експедитором замовнику, які погоджуються сторонами на підставі заявки замовника. Заявка на перевезення містить інформацію про характер вантажу, його вартість із вказівкою на особливості вантажу небезпеку, габарити, спеціальні вимоги при завантаженні, час та дату подачі транспорту під завантаження, адреса та контракт вантажовідправника і вантажоодержувача, маршрут, проміжні пункти слідування та вид транспорту.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору міжнародні автомобільні перевезення вантажів виконуються згідно з положеннями діючих конвенцій про міжнародні перевезення, а також діючими на території України законами та нормативними актами. Виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, на підставі даного договору, повинне бути підтверджене додатком до договору або заявкою на конкретне перевезення. Додаток або заявка є невід'ємною частиною договору. Кожне міжнародне автомобільне перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами, підтверджується відповідним товарно-транспортним документом (CMR) та підписаним сторонами актом виконаних робіт.

На підставі Договору 29.07.2010р. сторонами було оформлено заявку на транспортний засіб (Заявка 1), відповідно до якої позивач зобовязався організувати перевезення вантажу за маршрутом Світлогорськ, Гомельська обл., Республіка Білорусь м. Євпаторія, Україна, орієнтована вартість вантажу становила 9 000 доларів США.

На виконання умов Договору та Заявки 1 29.07.2010р. відповідачем на підставі договору №01/10-П на транспортне обслуговування перевезення вантажів в автомобільному сполученні від 09.06.2010р., укладеного між Підприємцем та ФОП ОСОБА_2., було надано останньому заявку на транспортний засіб (Заявка 2), відповідно до якої ФОП ОСОБА_2. зобовязався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Світлогорськ, Гомельська обл., Республіка Білорусь м. Євпаторія, Україна, автомобілем Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, у період з 30.07.2010р. по 05.08.2010р.

31.07.2010р. автомобіль ФОП ОСОБА_2. Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, прибув для завантаження в м. Світлогорськ та був завантажений, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №0005225 з урахуванням змін, погоджених печаткою вантажовідправника, місця вивантаження вантажу м. Євпаторія. Оригінал зазначеної СМR був предметом дослідження у судовому засіданні і відповідні відмітки визнані судом такими ,що посвідчують наведені позивачем події та факти.

Так , відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №0005225 автомобіль ФОП ОСОБА_2. був завантажений папером гофрованим марки Б-0 у кількості 16 рулонів, загальною масою 19 558 кг та вартістю 8 080,89 доларів США.

Під час здійснення перевезення вантажу 03.08.2010р. сталася пожежа, внаслідок якої автомобіль Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, та вантаж було знищено, що підтверджується актом про пожежу №15 від 04.08.2010р.

Претензіями №08/11, №08/12 від 20.08.2010р. та 30.08.2010р. позивач звертався до відповідача та третьої особи 1 відповідно з вимогами відшкодувати завдані внаслідок знищення вантажу збитки.

Спір у справі виник у звязку із наявністю, на думку позивача, підстав покладення на відповідача відповідальності за завдані збитки у звязку із втратою вантажу під час перевезення.

Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глав 64, 65 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у зазначених сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильність чи втрата накладної не відображаються ні на існування, ні на дійсність договору перевезення, до якого і даному випадку застосовуються положення даної Конвенції.

З наявних в матеріалах справи копій примірників CMR №0005225 вбачається, що вантажовідправником на підставі листа позивача №07/15 від 31.07.2010р. було внесено зміни в графі 3 "Місце вивантаження вантажу", а саме: замінено м. Київ на м. Євпаторія.

Отже, матеріалами справи (міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0005225) підтверджується прийняття ФОП ОСОБА_2., на підставі договору №01/10-П від 09.06.2010р., укладеного між відповідачем та третьою особою, та Заявки 2, вантажу для перевезення його саме за маршрутом м. Світлогорськ, Гомельська обл., Республіка Білорусь м.Євпаторія, а відтак таке перевезення є міжнародним і регулюється в т.ч. положеннями Конвенції.

Подання відповідачем Заявки 2 третій особі зумовлене виконанням Підприємцем своїх зобовязань за Договором та Заявкою 1 позивача. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, повязані з міжнародним перевезення вантажу, в яких позивач є замовником, відповідач експедитором, а третя особа 1 перевізником.

За змістом ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Положеннями ч. 2 ст. 932 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ст. 3 Конвенції при застосуванні даної Конвенції перевізник відповідає, як за свої власні дії та недогляди, так і за дії та недогляди своїх агентів та всіх інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення, коли ці агенти або особи виконують покладені на них зобовязання.

Згідно із ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно із п. 6.1.1 Договору сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань у відповідності до чинного законодавства України, міжнародних нормативних документів до сфери застосування яких входить даний Договір.

Таким чином, Підприємець (експедитор) несе відповідальність за порушення перевізником своїх зобовязань, якого ним залучено для здійснення перевезення, як і за порушення власних зобов'язань, а Товариство (замовник) має право за своїм вибором, вимагати відшкодування збитків як з перевізника, так із експедитора.

Як вбачається із акту про пожежу №15 від 04.08.2010 р., складеного комісією в складі інспекторів МНС України в АР Крим, ДПС ДАІ Раздольненського району та ОСОБА_2., 03.08.2010 р. в автомобілі Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, сталася пожежа, внаслідок якої було знищено вказаний автомобіль з причепом та вантаж (папір гофрований марки Б-0 у кількості 16 рулонів, загальною масою 19558 кг та вартістю 8 080,89 доларів США).

Відповідно до ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, яке сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу та його здачею, а також за прострочення доставки.

Частиною 2 ст. 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Таким чином, Підприємець зобовязаний відшкодувати позивачу завдані знищенням вантажу збитки.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до п. 6.2.4 Договору матеріальний збиток, завданий клієнту з вини експедитора або третьої особи, залученої для автомобільного перевезення, відшкодовується з урахуванням інвойсу на вантаж, що перевозиться в автомобілі.

Положеннями ч. 1 ст. 23 Конвенції встановлено, що коли, згідно норм даної Конвенції, перевізник зобовязаний відшкодувати шкоду, завдану повним або частковим знищенням вантажу, розмір підлягаючої відшкодуванню суми встановлюється на підставі вартості вантажу в місці та часі приймання його для перевезення.

З міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №0005225 та інвойсу (рахунку-фактури) №826-61 від 31.07.2010 р. вбачається, що вартість вантажу становить 8 080,89 доларів США.

Крім того, суд відзначає, що визначена сума (8 080,89 доларів США) була фактично сплачена позивачем на користь виробника ВАТ "Свєтлогорський целюлозно-картонний комбінат", в якості оплати вартості вантажу, послуги по організації перевезення якого надавалися відповідачем згідно Договору, що підтверджується листом третьої особи 3 №2/2206 від 03.02.2011р.

Таким чином, Товариство має право вимагати від відповідача відшкодування реальних збитків, зумовлених знищенням вантажу, саме в межах його вартості 8080,89доларів США, що згідно курсу Національного банку України визначено у розмірі 63 780,04 грн.

Позивачем в мотивувальній частині заяви про уточнення позовних вимог від 07.02.2011 р. визначено, що розмір реальних збитків становить 63 780,04 грн. Однак в прохальній частині вказаної заяви, внаслідок допущеної при обрахунку арифметичної помилки, просить стягнути з відповідача реальні збитки у розмірі 78 287,86 грн., що фактично становить суму: 63 780,04 + 13 665,82 + 842,00. При цьому, окремо просить стягнути з відповідача витрати за митне оформлення вантажу у розмірі 13 655,82 грн. та витрати за брокерські послуги у розмірі 842,00грн. Тобто, позивачем двічі заявлено до стягнення витрати за митне оформлення вантажу та витрати за брокерські послуги.

Відповідно до п. 4 ст. 23 Конвенції відшкодуванню підлягають: плата за перевезення, митні збори та мито, а також інші витрати повязані з перевезенням вантажу, повністю у випадку втрати всього вантажу та пропорційно, відповідному розміру збитку при частковій втраті; інші збитки відшкодуванню не підлягають.

Як вбачається із графи 47 "нарахування платежів" митної декларації (форма МД-2) від 02.08.2010 р. позивачем були понесені витрати у вигляді митних зборів, сплачених за митне оформлення вантажу, у розмірі 13 665,82 грн., сплата яких підтверджується платіжним дорученням №202 від 30.07.2010 р. Також, позивачем були понесені витрати повязані з оплатою митних брокерських послуг згідно акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №1-00002040 від 02.08.2010 р. у розмірі 842,00 грн., сплата яких підтверджується платіжним дорученням №223 від 09.08.2010 р.

Отже, враховуючи повне знищення вантажу, витрати позивача понесені на оплату митних зборів у зальному розмірі 14 507,82 грн. (13 665,82 + 842,00) також підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Посилання відповідача на відсутність його вини у знищенні вантажу, як на підставу звільнення його від відповідальності судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Згідно із п. 1.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, (надалі "Правила") ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Із змісту положень п. 2.3 та глави 31 Правил вбачається, що обовязок забезпечення технічно справного стану транспортного засобу покладається на водія/власника.

Частиною 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За таких обставин, з огляду на викладені норми, відшкодування шкоди покладається на відповідача незалежно від наявності його вини, а тому суд відхиляє посилання відповідача на звільнення його від відповідальності за знищення та фактичну вантажу .

Обставин з якими положення ст.ст. 17, 18 Конвенції пов'язуються можливість звільнення транспортера від відповідальності за втрату (знищення) вантажу відповідачем та третіми особами не наведено, а судом не встановлено.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємця (відповідача ) на користь Товариства( позивача ) вартості знищеного вантажу у розмірі 63 780,04 грн., витрат за митне оформлення вантажу у розмірі 13 665,82 грн. та витрат за одержані брокерські послуги у розмірі 842,00 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 14 507,82 грн. (13 665,82 + 842,00), які повторно включені позивачем до складу реальних збитків, необхідно відмовити у звязку із неможливістю подвійного стягнення зазначених сум.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, повязані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволення позову (ст. 49 ГПК України).

Керуючись, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Договорами сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітолс" (03191, м. Київ, вул. Василя Касіяна, 10-А, кв. 42; ідентифікаційний код 35839303), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, вартість знищеного вантажу у розмірі 63780 (шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят) грн. 04 коп., витрати за митне оформлення вантажу у розмірі 13665 (тринадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 82 коп., витрати за одержані брокерські послуги у розмірі 842 (вісімсот сорок дві) грн., державне мито у розмірі 782 (сімсот вісімдесят дві) грн. 88 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позову відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяН. І. Качан

Повне рішення складено 30 вересня 2011 року.