Рішення № 18504523, 27.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/8827.09.11 За позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України (далі позивач-1)

2. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства

оборони України (далі позивач-2)

до 1. Державного підприємства Міністерства оборони України

«Управління капітального будівництва та інвестицій»(далі відповідач-1)

2. Акціонерного товариства холдингової компанії «Київміськбуд»

(далі відповідач-2)

про визнання договору недійсним

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1 за довіреністю № 2974 від 28.07.2011 р.;

від позивача-1: ОСОБА_2 за довіреністю № 220/5291д від 23.08.2011 р.;

від позивача-2: ОСОБА_2 за довіреністю № 303/25/2524 від 15.08.2011 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_3 за довіреністю № 2589/0/2-11 від 06.04.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач 1, Міністерство оборони України) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач 2, Київське КЕУ) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»(далі - відповідач 1, ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій») та Акціонерного товариства холдингова компанія «Київміськбуд»(далі - відповідач 2, АТ «Київміськбуд») про визнання недійсним з моменту укладення угоди № 04 від 07.09.2005 р. про пайову (дольову) участь у будівництві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згаданий договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема: ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 1,4 Закону України «Про використання земель оборони», а також Указу Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей»№ 240/93 від 01.07.1993 р. Крім цього, прокурор просив поновити строк позовної давності про визнання оспорюваної угоди № 04 від 07.09.2005 р. про пайову (дольову) участь у будівництві недійсною, так як його пропущено з поважних причин, оскільки про вказані обставини стало відомо в ході проведення прокуратурою перевірки в лютому 2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2011 р. порушено провадження у справі № 5/88, розгляд справи призначено на 12.07.2011 р.

В судовому засіданні 12.07.2011 р. представники прокуратури та позивача 2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача 2 заперечив проти задоволення позовних вимог та надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого спірну земельну ділянку, рішенням Київської міської ради від 24.11.2005 р. № 432/2893 переведено до земель запасу та громадської забудови і передано в користування відповідачу 1, що підтверджується також договором оренди земельної ділянки від 27.11.2006 р. Прокурором не обґрунтовано порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача 2. При цьому, прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові згідно з ст. 267 ЦК України. Крім цього, представник відповідача 2 заявив клопотання про застосування наслідків нікчемного правочину на підставі ст. 216 ЦК України.

Представник позивача 1 та відповідача 1 в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належно, в зв'язку з чим ухвалою від 12.07.2011 р. розгляд справи відкладено на 02.08.2011 р. та зобов'язано сторін надати відповідні документи. Розгляд клопотання відповідача 2 відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

В судовому засіданні 02.08.2011 р. представник прокуратури позовні вимоги підтримав та надав суду документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження по справі.

Представник відповідача 2 заперечив проти задоволення позовних вимог та надав суду відзив на позовну заяву.

Представники позивачів та відповідача 1 в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належно, в зв'язку з чим ухвалою від 02.08.2011 р. розгляд справи відкладено на 01.09.2011 р. та зобов'язано сторін надати відповідні документи.

В судовому засіданні 01.09.2011 р. представники прокуратури та позивача 2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити. Представник прокуратури заявив клопотання про відкладення розгляду справи для виконання вимог ухвали суду.

Сторони не заперечували проти відкладення розгляду справи, в зв'язку з чим, судом відкладено розгляд справи до 27.09.2011 р.

27.09.2011 р. до відділу документального забезпечення господарського суду міста Києва надійшло уточнення позовних вимог позивача 2, в якому він просив долучити до матеріалів справи документи.

В судовому засіданні 27.09.2011 р. представники прокуратури та позивачів позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача 2 заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належно, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, отже, суд вважає за можливе справу розглянути за його відсутності.

Тим більше, що згідно з п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданим позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу наявні в матеріалах справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів та відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.09.2005 р. між відповідачем 1 (сторона 1) та відповідачем 2 (сторона 2) укладено Угоду № 04 про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по вулиці Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі міста Києва, за умовами п. 2.1 якого предметом цієї Угоди є дольова (пайова) участь Сторін у будівництві Об'єкту на земельній ділянці орієнтовною площею 1,71 га, яка розташована по вулиці Аеровокзальній, 3 (вулиці Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва.

Поняття «ділянки»сторонами визначено в п. 1.1 Угоди - це частина земної поверхні з установленими межами та визначеними щодо неї правами орієнтовною площею 1,71 га, яка розташована по вулиці Аеровокзальній, 3 (вулиці Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва, схема якої наведена у додатку № 3 до цієї угоди і яка підлягає відведенню Стороні 1 для будівництва рішенням Київської міської ради.

Сторони доручають Стороні 1 виступати в якості замовника будівництва Об'єкту, а Стороні 2 - Генерального підрядника та Пайовика (п. 2.2 Угоди).

Згідно з п. п. 2.3-2.6 Угоди з метою реалізації будівництва Об'єкту, Сторони приймають дольову (пайову) участь у будівництві Об'єкту шляхом внесення наступних Паїв:

Сторона 2 приймає пайову участь у вигляді робіт, послуг, інших матеріальних і нематеріальних активів та грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва Об'єкту в порядку, передбаченому Угодою.

Сторона 1 приймає пайову участь у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї Ділянки під будівництво Об'єкту в порядку, передбаченому Угодою.

З метою оплати робіт з будівництва Об'єкту та пов'язаних з таким будівництвом робіт (послуг) Сторона 2 доручає Стороні 1 від власного імені та за рахунок грошових коштів Сторони 2 укладати відповідні договори, угоди та здійснювати інші дії, необхідні для організації будівництва Об'єкту. Право власності на грошові кошти Сторони 2 до Сторони 1 не переходить.

Для можливості виконання підготовчо-організаційного етапу здійснення будівництва та взаєморозрахунків між Сторонами, на період до затвердження проектної документації стадії "Проект" за основу приймаються попередні "Основні дані та показники" будівництва Об'єкту відповідно до Додатку №1 до цієї Угоди.

Орієнтовна вартість Об'єкту (ціна Угоди) визначається в Додатку №2 до цієї Угоди. Вартість Об'єкту підлягає уточненню шляхом укладання Додаткової угоди після узгодження Сторонами та затвердження Стороною 1 проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п. 3.2 Угоди частки Сторін та порядок розподілу загальної площі Об'єкту узгоджується Сторонами в такому розмірі:

Стороні 1 - 25 % загальної площі Об'єкту;

Стороні 2-75 % загальної площі Об'єкту.

Майнові права на об'єкти пайової участі, кількісні вартісні та якісні показники Часток Сторін, а також відсоткове співвідношення Часток Сторін в загальній житловій площі Об'єкту, наведених у п. 3.2. цієї Угоди, будуть детально уточнені та зафіксовані Додатковою угодою після затвердження в установленому порядку проектно-кошторисної документації на будівництво Об'єкту (п. 3.3 Угоди).

До моменту отримання Сторонами Об'єкту у власність Стороні 2 належать всі майнові права на отримання Об'єкту у власність на умовах, визначених Угодою (п. 3.4. Угоди).

Відповідно до п. 4.1 Угоди Сторона 1 зобов'язана від свого імені та за рахунок внесків Сторін виконати функції замовника будівництва Об'єкту, в тому числі, зокрема: протягом десяти діб після введення Об'єкту в експлуатацію Державною приймальною комісією оформити і передати за актом у власність Стороні 2 належну їй Частку в Об'єкті.

Сторона 2 зобов'язана на підставі п. 4.3 Угоду, зокрема: прийняти свою Частку Об'єкту згідно з цією Угодою

Ця Угода набирає чинності з моменту підписання її обома сторонами та діє до повного виконання сторонами визначених Угодою зобов'язань (п. 8.5 Угоди).

Виходячи зі змісту укладеної між сторонами Угоди він за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ч. ч. 1, 2 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, дана земельна ділянка відноситься до земель оборони та на момент укладення Угоди перебуває у користуванні на обліку Київського КЕУ, отже вона є територією військового містечку № 168 та відведена на підставі рішення Київського міськвиконкому 02.03.1949 р. № 3-с.

Статтею 77 Земельного кодексу України передбачено - землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово- навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони»(у відповідній редакції) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності (ч. 1,4 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони»(у відповідній редакції).

Згідно з ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» (у відповідній редакції) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність на підставі ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, належать, зокрема: землі оборони.

Таким чином, вищенаведеними імперативними нормами закону встановлено, що землі оборони серед інших категорій земель мають спеціальний статус та призначення для розміщення і постійної дислокації військових частин та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально - економічних функцій обумовлює їх перебування виключно у державній власності. При цьому, чинне законодавство виключає їх передачу у приватну власність.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Судом встановлено, що до передачі за Угодою права користування земельною ділянкою, на якій розташоване військове містечко № 168 Міністерства оборони України за адресою: м. Київ, вул. Аеровокзальній, 3 (вулиці Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва, орієнтовною площею 1,71 га, її цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалось, а відтак суд вважає, що оспорювана Угода суперечить вищенаведеним вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним. Крім цього, відповідач 1 не був власником та землекористувачем даної земельної ділянки на момент укладення Угоди та в порушення вищенаведених положень закону не мав повноважень на передачу даної земельної ділянки в якості пайового внеску за оспорюваним Договором.

Крім цього, Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, яке затверджено Указом Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей»№ 240/93 від 01.07.1993 р. (далі - Положення), джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є:

1) кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення;

2) пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення;

3) кредитні позики під житлове будівництво від українських та іноземних інвесторів;

4) внески або благодійні пожертвування приватних осіб, організацій на житлове будівництво;

5)інші джерела інвестування, встановлені законодавством України.

Взаємовідносини між учасником інвестиційної діяльності (Міністерство оборони

України) та інвесторами здійснюються на підставі угод (контрактів).

В угоді (контракті) обумовлюється використання інвестиційних коштів виключно на вирішення житлової проблеми військовослужбовців шляхом: будівництва силами українських або іноземних будівельних організацій (фірм) жилих містечок (кварталів, будинків) на умовах здачі житла "під ключ" у комплексі з інженерними комунікаціями та спорудами соціально-побутової та торговельної інфраструктури; купівлі квартир або будинків у Рад народних депутатів, підприємств і організацій різних форм власності та громадян.

Для управління інвестиціями в угоді може передбачатися створення спеціального органу (п. 2 Положення).

Погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту І цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

У разі передачі інвестором у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом) (п. З Положення).

Згідно з п. 4 Положення оформлення права власності інвестора на житло, споруди соціально-побутового та торговельного призначення провадиться в установленому порядку.

Надання інвесторам земельних ділянок, зайнятих під зазначені споруди , здійснюється відповідно до земельного законодавства України. Інвестори - іноземні громадяни в разі передачі їм у власність житла, споруд соціально-побутового та торговельного призначення одержують земельні ділянки, зайняті цими спорудами, у довгострокове користування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Житло, побудоване за рахунок інвестицій, крім житла, переданого інвесторам відповідно до пункту 3 цього Положення, становить загальнодержавну власність і перебуває у віданні Міністерства оборони України (п. 5 Положення).

В подальшому до Указу внесено зміни (Указ Президента № 136/94 від 05.04.1994 р.) й п. З доповнено ч. 4, згідно якої дозволено замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.

Таким чином, судом також встановлено, що при укладенні Угоди сторонами не було дотримано вимог наведеного Положення.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд вважає, що прокурором та позивачами у справі доведено належними засобами доказування свої позовні вимоги.

Посилання відповідача 2 на наявність рішення Київської міської ради «Про передачу земельної ділянки державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій»для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі міста Києва»від 24.11.2005 р. № 432/2893, яким переведено до земель запасу та громадської забудови і передано в користування відповідачу 1 земельну ділянку та укладеного на його виконання договору оренди земельної ділянки від 27.11.2006 р., суд до уваги не бере, так як на момент укладення Угоди земельна ділянка відносилась до земель оборони та перебувала у користуванні Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій», з метою виконання договору № 13383/з про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, укладеного між останнім та Міністерством оборони України.

Крім цього, згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з позовних матеріалів, прокурор звернувся до суду з позовною заявою 16.06.2011 р., натомість сторонами укладено та підписано оспорюваний 04.09.2005 р. При цьому, прокурор просив поновити строк позовної давності, з огляду на те, що дізнався про укладений Договір під час проведення перевірки в лютому 2011 р. що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Військового прокурора Центрального регіону України № 11/354 від 24.01.2011 р., який містить завдання військовим прокурорам гарнізонів про проведення додержання вимог Законів України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», «Про використання земель оборони»щодо збереження військового майна у Міністерстві оборони та Збройних силах України, а також листом Військового прокурору Київського гарнізону № 867 від 03.03.2011 р. на адресу Військового прокурора Центрального регіону України, з якого вбачаються факти проведених перевірок, в тому числі використання спірної земельної ділянки. Отже, суд вважає, що прокуратурі стало відомо про укладений договір в лютому 2011 р. й строк позовної давності при зверненні до суду прокурором пропущено не було.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що прокурором та позивачами доведено обґрунтованість позовних вимог - недійсність Угоди про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки, а відповідачами в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині визнання недійсним оспорюваного правочину з моменту укладення підлягає задоволенню, відтак останній - визнанню недійсним на підставі ч. ч. 1,2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене та вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів у справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту укладення Угоду № 04 про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по вулиці Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі міста Києва від 07.09.2005 р., укладену між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»та Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд».

3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»(04053, м. Київ, вул. Артема, 59, ідентифікаційний код 32000085) до Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи судом першої інстанції.

4. Стягнути з Акціонерного товариства холдингова компанія «Київміськбуд»(01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6. ідентифікаційний код 23527052) до Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи судом першої інстанції

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 29.09.2011 р.