Рішення № 18504011, 04.10.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.10.11р.Справа № 38/5005/12101/2011 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Квітень", смт.Ювілейне, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м.Дніпропетровськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Лавіс-Сервіс", с.Новоолександрівка, Дніпропетровська область

про визнання недійсними договорів поставки

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. від 27.09.11 р.

від відповідача: не з'явився

від 3-ї особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Квітень», смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», м.Дніпропетровськ (далі Відповідач) про визнання недійсними договору поставки №10/1/10-С від 01.06.2010 року та договору поставки №10/2/10-С від 01.06.2010 р. з моменту їх укладення, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Квітень»та товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС».

Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що договори були укладені під впливом помилки Позивача, яка має істотне значення та більш того, договори містять у собі ознаки нікчемності, а отже є такими, що повинні бути визнані судом недійсними. Позивач зазначив, що помилка позивача полягає в тому, що при укладенні спірних договорів з Відповідачем він вважав його добросовісним контрагентом, який: проводить фінансово-господарську діяльність з метою реального настання правових наслідків за укладеними угодами; має всі необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності та можливість для виконання взятих на себе зобов'язань за спірними договорами, а саме достатні основні засоби та трудові ресурси; знаходиться за своїм місцезнаходженням; веде належним чином податковий та бухгалтерський облік, має первинні документи, що підтверджують проведення ним господарських операцій, у т.ч. товарно-транспортні накладні та інші супровідні документи на товар. Проте з акту перевірки №492/23-4/30664064 від 15.07.2011 року щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Вектрас" за 2010 рік, складеного Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області, позивач дізнався про факти порушення норм законодавства з боку відповідача, виходячи з яких виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобовязань за договорами. Відповідач за юридичною адресою не знаходиться, не має основних засобів та працівників для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності, при його розшуку не знайдено жодних первинних та бухгалтерських документів. Також свідченням фіктивності угоди відповідно до акту перевірки є відсутність товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів на товар. Як вбачається з Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.09.2011 р., до реєстру внесено інформацію про відсутність Відповідача за юридичною адресою. Підприємством порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, а отже укладені правочини є нікчемними. Також позивачем зазначено, що чинне законодавство не містить заборони на звернення до суду з позовом про визнання нікчемного правочину недійсним. У звязку з тим позовні вимоги ґрунтуються на спільних підставах, витікають з єдиних фактичних обставин та обґрунтовуються одними й тими самими доказами, в зв'язку з зазначеним, на підставі статті 58 ГПК України позовні вимоги мають розглядатися в одному судовому провадженні.

Представником Відповідача є товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС», м. Дніпропетровськ, оскільки за заявою вказаного товариства господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі №5005/4256/2011 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС».

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2011р. товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», м. Дніпропетровськ (код ЄДРПОУ 36840429, юридична адреса: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, буд. 82, офіс 220) визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру за правилами ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закон) у зв'язку з тим, що боржник за юридичною адресою не знаходиться, підприємницьку діяльність не здійснює. Ліквідатором у справі призначено ініціюючого кредитора - товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС»та зобов'язано ліквідатора здійснювати ліквідаційну процедуру у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У відповідності до ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: "виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими, здійснює інші повноваження передбачені цим Законом". З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, або виходячи з цього бути відповідачем.

Представник Відповідача у своєму запереченні просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції посилається на той факт, що Позивач не надав суду доказів того, що у ТОВ «ВЕКТРАС»відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди і обладнання для здійснення діяльності. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. Тому в залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Беручи до уваги те що зобовязання за договорами Відповідачем було виконано в повному обсязі, то безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобовязань.

Стосовно факту незнаходження Відповідача за юридичною адресою відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.09.2011 р. (яка долучена до матеріалів справи), згідно Запису №4 від 18.11.2010 року станом на 18.11.2010 року підтверджено відомості про юридичну особу, і лише від 23.03.2011 року Запис №5 - було внесено інформацію щодо відсутності ТОВ «ВЕКТРАС»за юридичною адресою. Тобто в момент укладення та реалізації зазначених договорів у червні вересні 2010 року Відповідач знаходився і здійснював фінансово господарську діяльність за місцем реєстрації.

Установчі документи ТОВ «Вектрас»не визнано недійсними, податкова звітність подавалась до органів державної податкової інспекції відповідно до діючого законодавства, державна реєстрація підприємства не скасована, від оподаткування прибутки та доходи не приховувались, договори не суперечать цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, тому не має жодних підстав вважати правочини недійсними.

З огляду на вищевказане ТОВ «ЛАВІС-СЕРВІС» вважає докази Позивача необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, тому не можуть бути використані як підстави для визнання вищевказаних договорів недійсними. Заперечуючи проти позову, Представник Відповідача посилається на те, що договори відбулися, були схвалені позивачем і ніяким чином не порушують будь-яких його прав та інтересів, договори повністю виконані, як з боку Відповідача, так і з боку Позивача; Позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а саме вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо. Відповідач вважає, що посилання Позивача на положення ст. 228 ЦК України є помилковими, оскільки укладені між сторонами правочини не містять ознак нікчемності.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Квітень»та товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС»були укладені наступні договори: Договір поставки №10/1/10-С від 01.06.2010 року та Договір поставки №10/2/10-С від 01.06.2010 року.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договорів поставки Постачальник (Відповідач) зобовязується передати (поставити) в узгоджений строк у власність Покупця (Позивача), а Покупець (Позивач) зобовязаний прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених вказаними договорами.

Відповідно до п.п. 1.2. п. 1 Договорів поставки найменування товару: упаковка (Договір №10/1/10-С від 01.06.2010 року) та сировина для кондитерського виробництва (договір №10/2/10-С від 01.06.2010 року). Перелік зазначеного товару наводився в специфікаціях до договорів.

Як вбачається із матеріалів справи, Відповідач поставив товар ТОВ «Кондитерська фабрика «Квітень»упаковку та сировину для кондитерського виробництва на загальну суму 1692984,82 грн., а Позивач оплатив товар про що свідчать накладні, податкові накладні, а також платіжні доручення, які додані матеріалів справи.

В судових засіданнях було досліджено оригінали вищевказаних договорів з додатками, накладні, платіжні доручення, акти взаєморозрахунків.

Позивачем було надано, а судом досліджено документи на підтвердження того, що на сьогоднішній день правовідносини між позивачем та відповідачами на підставі оспорюваних договорів припинилися, оскільки всі пункти договорів виконані сторонами у повному обсязі.

Відповідно до частин 1,3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Спірними Договорами сторони погодили предмет договорів (пункти 1.1 та 1.2), ціну (пункти 2.1 та 3.3) та строк дії Договорів (пункти 8.1). Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статей 179, 180 ГК України.

Пояснення представника позивача (із посиланням на акт перевірки Дніпропетровської МДПІ №492/23-4/30664064 та Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.09.2011 р.), що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, не знайшли документальних підтверджень.

Суд встановлено, що здійснення господарських операцій при виконанні вищевказаних договорів з ТОВ «Кондитерська фабрика «Квітень», підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: безпосередньо оскаржуваними договорами, накладними, платіжними дорученнями, актами звірки взаєморозрахунків.

У судовому засіданні було досліджено оригінали документів та надано правову оцінку письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи: Договору поставки №10/1/10-С від 01.06.2010 року та Договору поставки №10/2/10-С від 01.06.2010 року, накладним, платіжним дорученням, актам звірки взаєморозрахунків.

З матеріалів справи вбачається, що спірні договори вчинені в належній формі, належним чином виконувалися, товар за договорами було отримано для використання в господарській діяльності Позивача, оплата за придбаний товар здійснювалась, що не оспорюється жодною зі сторін, та не суперечить наданим доказам, тобто фактично договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами виконувалися умови Договорів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договорів.

Оцінюючи спірні договори з точки зору наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку, що спірні договори відповідають вимогам чинного законодавства.

Відносно твердження Позивача про виявлену після виконання договорів недобросовісність відповідача суд звертає увагу на те, що п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд вважає, що посилання позивача на дані перевірки місцезнаходження відповідача, проведеної органами державної податкової служби, про встановлену відсутність за юридичною та фактичною адресою відповідача та Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно місцезнаходження Відповідача, про факт встановлення відсутності за юридичною адресою відповідача не може вважатися належним доказом у справі, виходячи з наступного.

Згідно статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-ІУ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до наданої Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 04.11.2009 року здійснено запис про державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», місцезнаходження 49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, Ленінський район, вулиця Набережна Заводська, будинок 82, офіс 220. Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою було здійснено в ЄДР 23.03.2011 року.

Як свідчать матеріали справи і що не заперечується сторонами, відносини за спірними договорами між Позивачем та Відповідачем станом на дату внесення до ЄДР запису щодо відсутності Відповідача за місцезнаходженням 23.03.2011 року були повністю припинені, а обов'язки за договорами виконані. Доказів не знаходження ТОВ «ВЕКТРАС»за своїм місцезнаходженням в період дії спірних договорів у 2010р. не надано, зокрема даних з Єдиного державного реєстру та даних податкової служби. Також Позивачем не наведено доказів неможливості виконання відповідачем обов'язків за договорами внаслідок відсутності Відповідача за місцезнаходженням. Суд вважає, що відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за відсутності інших доказів не може беззаперечно свідчити про неможливість виконання договірних обов'язків. Крім того, вказаний факт, як вбачається з матеріалів справи, було встановлено вже після закінчення господарських відносин між Позивачем та Відповідачем, тобто даний факт взагалі не стосується справи та не може бути доказом у ній. Тому твердження Позивача про відсутність Відповідача за місцезнаходженням з посиланням на матеріали податкової перевірки не приймається судом до уваги.

Стосовно посилань Позивача на той факт, що ТОВ «ВЕКТРАС»не мало достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих показників, з огляду на що виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобов'язань за договорами. За твердженням позивача з посиланням на матеріали податкової перевірки спірні операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності Відповідачем суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Чинне законодавство не вимагає для підтвердження факту поставок товару інших документів понад ті, що було оформлено між сторонами. Також не міститься в законодавстві вимог про обов'язкову наявність у суб'єкта господарювання певних виробничих потужностей, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для виконання поставок товару, без яких ці операції будуть неможливими. Отримання Позивачем товару від Відповідача не заперечувалося сторонами спору.

Враховуючи зазначене, ТОВ «ВЕКТРАС»або його посадові особи за місцем своєї реєстрації, мало можливість для здійснення фінансово-господарської діяльності, а саме здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин і здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. Беручи до уваги те що зобов'язання за договорами Відповідачем було виконано в повному обсязі, безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобов'язань.

Щодо посилання на відсутність товарно-транспортних накладних необхідно зазначити наступне. Відповідно до пункту 2.7 оскаржуваних договорів поставки при переданні товару Постачальник зобовязаний передати Покупцю наступні документи: а) видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою та завірену печаткою Постачальника, б) податкову накладну, підписану уповноваженою особою та завірену печаткою Постачальника, в) рахунок-фактуру на оплату товару, д) документи, які підтверджують якість товару та безпечність товару. Відповідно до пункту 2.8 оскаржуваних договорів право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця при переданні товару, що засвідчується видатковою товарною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Отже, договорами не передбачено обовязкового оформлення та передання Покупцю товарно-транспортних накладних, а факт поставки та переходу права власності на товар засвідчується видатковими накладними. В судових засіданнях до огляду були надані оригінали видаткових накладних, за якими здійснювалися поставки, відповідно обовязок постачальника по переданню документів на підтвердження факту поставки було виконано.

Щодо інших товаросупровідних документів, зокрема документів про якість продукції, необхідно зазначити, що відповідно до пунктів 4, 5 статті 268 ГК України Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. При цьому згідно пунктів 7, 8 статті 269 ГК України у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів. В судовому засіданні сторонами не було наведено доказів на підтвердження того, що поставлені товари не відповідають встановленим стандартам щодо якості чи між сторонами існує чи існував судовий спір, який випливає з поставки товарів неналежної якості. Суд вважає, що невиконання обовязку по переданню документів щодо якості товару належить розглядати при судовому спорі щодо якості поставленого товару, і дана обставина не може розглядатися як підстава для визнання договору недійсним.

Чинне законодавство України не передбачає відповідальності субєкта господарювання за порушення податкового та іншого законодавства, допущені його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобовязання по виконанню вимог податкового чи іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі і на його контрагентів.

Щодо твердження позивача про наявність помилки, яка полягала в тому, що при укладенні договорів з відповідачем він вважав відповідача добросовісним контрагентом, діяльність якого спрямована на настання реальних правових наслідків, суд зазначає таке. До суду не надано доказів того, що договори не було виконано чи обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, вплинули на можливість виконання відповідачем обовязків за спірними договорами. Отже, твердження Позивача, що спірні угоди були укладені ним під впливом помилки, яка полягає у припущенні щодо добросовісності контрагента, яка насправді не мала місця, не підтверджено наданими до матеріалів справи доказами, адже ними доведено факти існування правовідносин та виконання обовязків сторонами за спірними договорами.

Не є обґрунтованими і доводи позивача щодо нікчемності спірних договорів згідно зі статтею 228 ЦК України. Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Підстави, на які посилається позивач, обґрунтовуючи нікчемність укладених угод, а саме те, що договори суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, обставини, якими позивач обґрунтовує висновок про нікчемність спірних угод на підставі ст. 228 ЦК України, не вказані в зазначеній статті ЦК України як обставини, що свідчать про порушення публічного порядку. На думку суду, виходячи з зафіксованих в акті даних, висновок про нікчемність спірних договорів поставки з акту перевірки позивача не випливає. Так, не може бути доказом посилання в акті перевірки про відсутність за місцезнаходженням, не декларування податкових зобовязань контрагентами тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте в матеріалах справи відсутні дані про те, що у відношенні посадових осіб сторін та/або за фактом скоєння злочину порушувалися кримінальні справи та з цього приводу виносилися судові рішення (вироки).

З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні правову оцінку доказам та оспорюваним правочинам, дійшов висновку, що Договір поставки №10/1/10-С від 01.06.2010 року та Договір поставки №10/2/10-С від 01.06.2010 року - укладені між сторонами, не містять ознак нікчемності, встановлених статтею 228 ЦК України та не можуть бути визнані недійсними.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає позовні вимоги Позивача не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.6, 203, 215, 228, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст.189-191, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяЕ.М. Бондарєв Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, 05 жовтня 2011р.