Рішення № 18480187, 22.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

22.09.11 Справа № 24/409/07-4/5009/3812/11

за позовом Приватного підприємства “ФІРМА “АМАДІС”, (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, буд. 40)

до відповідача Бердянської міської ради Запорізької області, (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. І Бердянської Ради, буд. 2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, (69095, м. Запоріжжя, вул. Пушкіна, буд. 4)

про визнання права власності на обєкти нерухомого майна

за участю Заступника прокурора Запорізької області, (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29-А)

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 19 від 19.09.2011 р.;

ОСОБА_2, довіреність № 22 від 22.09.2011 р.;

від відповідача не зявився;

від третьої особи не зявився;

від прокуратури Тронь Г.М. на підставі посвідчення № 84 від 30.04.2010 р.;

У звязку із скасуванням постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011 р. постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2011 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 04.06.2007 р. у справі № 24/409/07, згідно протоколу розподілу справи між суддями від 07.07.20111 р., на підставі ст. 2-1 ГПК України, справу № 24/409/07 передано на новий розгляд судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.07.2011 р. справа № 24/409/07 прийнята до розгляду суддею Зінченко Н.Г., справі присвоєний № 24/409/07-4/5009/3812/11, на підставі ст. 27 ГПК України до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучена Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, м. Запоріжжя, розгляд справи призначений на 20.07.2011 р.

Ухвалою Голови господарського суду Запорізької області Немченко О.І. від 20.07.2011 р. у звязку із перебуванням судді Зінченко Н.Г. 20.07.2011 р. у короткостроковій відпустці розгляд справи, на підставі ст. 86 ГПК України, переносився на 03.08.2011 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2011 р. судом за клопотанням позивача на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжений процесуальний строк вирішення спору у справі № 24/409/07-4/5009/3812/11 на пятнадцять днів, до 22.09.2011 р., у звязку із неявкою в судове засідання представників позивача і відповідача розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 21.09.2011 р.

З метою витребування у сторін, третьої особи і прокурора додаткових документів і доказів, які маються суттєве значення для повного, всебічного та обєктивного вирішення спору по суті, в судовому засіданні, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва до 22.09.2011 р.

В судовому засіданні 22.09.2011 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представників сторін, третьої особи і прокурора розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в судове засідання 22.09.2011 р. не прибув, додаткові документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки суд не попередив.

Про дату, час та місце розгляду справи № 24/409/07-4/5009/3812/11 представник відповідача (Огуз І.А., довіреність № 943 від 04.01.2011 р.), присутній в судовому засіданні 21.09.2011 р., був повідомлений належним чином.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України” (з наступними змінами та доповненнями) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Третя особа в жодне судове засідання не зявилася, письмові пояснення та документи і матеріали, що витребувалися ухвалами суду по справі, суду не надала, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд жодного разу не попереджала. Про дату, час та місце розгляду справи № 24/409/07-4/5009/3812/11 третя особа повідомлялася належним чином ухвалами суду по справі від 07.07.2011 р., від 20.07.2011 р. і від 03.08.2011 р.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що 22.09.2011 р. є останнім днем процесуального строку, встановленого ст. 69 ГПК України, для вирішення спору у справі № 24/409/07-4/5009/3812/11, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача та третьої особи.

Предметом судового розгляду справі № 24/409/07-4/5009/3812/11 є визнання права власності за Приватним підприємством “Фірма “Амадіс”, м. Запоріжжя на комплекс будівель та споруд (курортно-готельний комплекс), що складається з основних будівель: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, терас: б, б', в, в', г, г', д, д', е, е',ж, ж', з, з', к, к', л, л', мансард “Мс” над “Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л”, огорожі № 1 та паркану № 2, розташовані на земельній ділянці площею 0,7888 га по АДРЕСА_1.

Правова позиція прокуратури Запорізької області полягає в тому, що рішенням господарського суду Запорізької області від 04.06.2007р. у справі № 24/409/07 визнано за позивачем право власності на комплекс будівель та споруд (курортно-готельний комплекс), що складається з основних будівель, терас, мансард, огорожі та паркану, який розташований на земельній ділянці площею 0,7888 по АДРЕСА_1. приймаючи рішення про задоволення позову суд посилався на приписи ст. 376 ЦК України. Проте, прокурор вважає, що виходячи зі змісту норм ст., ст. 375, 376 ЦК України суд може ухвалити рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не тільки з передбачених ст. 376 ЦК України підстав, а і за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними та місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією, а також за умови, що ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу, у тому числі територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Як зазначає прокурор, при винесенні рішення суду у справі № 24/409/07 зазначенні обставини судом не досліджувалися. Положеннями ст. 331 ЦК України не передбачено можливості виникнення права власності на новостворене майно за рішенням суду. Цією ж нормою закону встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. При цьому, законодавством не передбачено прийняття в експлуатацію самочинно збудованих обєктів нерухомого майна, право власності на які визнано в судовому порядку. Таким чином, прокурор вважає, що рішенням господарського суду Запорізької області від 04.06.2007р. у справі № 24/409/07 визнано право власності на нерухоме майно, яке не вводилося в експлуатацію.

Заявлені позивачем вимоги полягають в тому, що відповідно до рішень Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 348 від 19.06.2003 р. та № 268 від 12.05.2005 р. позивач отримав дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва курортно-готельного комплексу. За договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 09.06.2005 р., укладеним з гр. ОСОБА_3, позивач придбав у власність нежитлову будівлю літ. “А”, загальною площею 43,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. В подальшому, на підставі рішення Бердянської міської ради № 13 від 04.08.2005 р., ПП “Фірма “Амадіс” з відповідачем був укладений договір оренди землі від 09.08.2005 р., відповідно до умов якого позивач отримав у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,7888 га, яка знаходиться за адресою: вул. Макарова, 17-б, м. Бердянськ, Запорізька область. 29.09.2006 р. позивач отримав дозвіл Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Виконавчого комітету Бердянської міської ради на виконання будівельних робіт № 90/2006 для будівництва курортно-готельного комплексу по АДРЕСА_1. На момент вирішення судом спору у справі № 24/409/07 згідно технічного паспорту на громадський будинок, виданого Бердянським підприємством з технічної інвентаризації, основні будівлі Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, тераси: б, б1, в, в1, г, г1, д, д1 , е, е1, ж, ж1, з , з1, к, к1, л, л1, мансарди “Мс”над “Б, В, Г, Д, Е, Ж , З, К, Л” не були зареєстровані за будь-якою особою та побудовані з істотним відхиленням від проекту. За висновком ТОВ “Бердянськцивілпроект” про технічний стан будівельних конструкцій, який був наданий суду під час розгляду справи № 24/409/07, загальний стан обєктів дослідження основних будівель Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, терас б, б1, в, в1, г, г1, д, д1 , е, е1, ж, ж1, з , з1 , к, к1, л, л1, мансард “Мс”над “Б, В, Г, Д, Е, Ж , З, К, Л”, розташованих по АДРЕСА_1 в м. Бердянську, задовільний та забезпечує міцність та стійкість споруджень, які придатні для подальшої експлуатації, при дотриманні норм та правил техніки безпеки. Зазначені обставини стали підставою для винесення судом рішення від 04.06.2007 р. у справі № 24/409/07 про визнання за позивачем права власності на спірний комплекс будівель та споруд (курортноготельний комплекс), що розташований на земельній ділянці площею 0,7888 га по вулиці Макарова, 17-б, м. Бердянську Запорізької області. Після винесення судом рішення у справі № 24/409/07 у звязку із можливою необхідністю виділення в натурі кожної будівлі, розташованої на земельній ділянці площею 0,7888 га по АДРЕСА_1, рішенням Бердянської міської ради від 23.08.2007 р. № 468 затверджений умовний поділ вказаної земельної ділянки з присвоєнням спірним будівлям поштової адреси. Через присвоєння кожній будівлі окремої поштової адреси договір оренди землі від 09.08.2005 р. не розривався, а зміни до нього не вносилися, оскільки спірні будівлі та споруди територіально перебувають на земельній ділянці загальною площею 0,7888 га по АДРЕСА_1, а вказана земельна ділянка за договором була надана в оренду саме для будівництва та обслуговування курортно-готельного комплексу. Угодою про внесення змін від 13.11.2007 р. строк дії договору оренди землі продовжений до 01.08.2054 р. Впродовж 2007 2011 років функціональне використання спірних будівель і споруд не змінилося та залишається курортно-готельне обслуговування. Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1544 від 19.09.2011 р. будівлі та споруди по АДРЕСА_1 в м. Бердянськ перебувають на одній території розміром 0,7888 га, звязані однією огорожею і парканом, комунікаційними системами, інженерно-конструктивним поєднанням та єдиною інфраструктурою, тобто складають єдиний курортно-готельний комплекс, розташований за адресою: м. Бердянськ Запорізька область, АДРЕСА_1. Цим же експертним дослідженням встановлено, що спірні будівлі та споруди не суперечать вимогам державних будівельних, санітарних та пожежних норм України та забезпечують їх безпечну подальшу експлуатацію за цільовим призначенням. За таких обставин, позивач вважає наявними підстави для задоволення судом позовних вимог.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не довів, що самочинне будівництво по АДРЕСА_1 в м. Бердянську здійснювалося ним із додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних чи інших норм і правил у відповідності до належно затвердженого проекту. Позивачем також не надано доказів того, що обєкти нерухомості, що є предметом спору, відповідають нормам, які регламентують будівництво та функціонування готелів, не надано доказів дотримання при здійсненні будівництва затвердженого головним архітектором міста проекту. Таким чином, здійсненням будівництва без отримання відповідного дозволу позивачем істотно порушуються будівельні норми та правила, при цьому створюється потенційна небезпека для людей відпочиваючих у готелі. Як вбачається з рішень Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 348 від 19.06.2003 р. і № 268 від 12.05.2005 р. позивачу попередньо погоджено місце розташування обєкту, надано дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва курортно-готельного комплексу. Зазначений дозвіл давав замовнику право на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному чинним законодавством. Отже, отримання від Виконавчого комітету Бердянської міської ради дозволу на виробництво проектно-вишукувальних робіт не давало підстави позивачу в обхід отримання у встановленому порядку дозволу на виконання будівельних робіт розпочинати будівельні роботи. Крім того, позивач не звертався до Бердянської міської ради із заявою про визнання за ним права власності на спірні обєкти нерухомого майна, розташовані по АДРЕСА_1 в м. Бердянськ Запорізької області. Таким чином, відповідач вважає, що позивач використовує судовий порядок визнання права власності на самочинне будівництво для того, щоб не дотримуватися встановленого порядку одержання дозволу на будівництво та іншої дозвільної документації.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані сторонами і прокурором письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників позивача та прокурора, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 14.06.2011 р. у даній справі, якою скасовано рішення господарського суду Запорізької області від 04.06.2007 р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2011 р. у справі № 24/409/07, зазначено, що враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач здійснив самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил у відповідності до належно затвердженого проекту, отже, судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки тому, що безпека великої кількості людей під час експлуатації спірного майна (курортно-готельного комплексу), яке позивачем збудовано самочинно з відхиленням від проекту, поставлено в залежність від дотримання норм і правил техніки безпеки, питання контролю або гарантій виконання.

Враховуючи вищезазначені вказівки суду касаційної інстанції, при вирішенні спору у даній справі суд вважає за необхідне зауважити на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до рішень Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 348 від 19.06.2003 р. “Про попереднє погодження місця розташування обєкта, надання дозволу на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва та оформлення документів” та № 268 від 12.05.2005 р. “Про попереднє погодження місця розташування обєктів, надання дозволу на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва та реконструкції” Приватне підприємство “Фірма “Амадіс” (позивач у справі) отримало дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва курортно-готельного комплексу на земельній ділянці у АДРЕСА_1.

09.06.2005 р. позивачем з громадянином ОСОБА_3, м. Красноармійськ Донецької області був укладений договір купівліпродажу нежитлової будівлі, посвідчений 09.06.2005 р. приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1138., за умовами якого позивач придбав у власність нежитлову будівлю літ. “А”, загальної площею 43,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

09.08.2005 р. Бердянською міською радою Запорізької області (відповідачем у справі) та Приватним підприємством “Фірма “Амадіс” на підставі рішення Бердянської міської ради № 13 від 04.08.2005 р. був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач (орендодавець) надав, а позивач (орендар) прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,7888 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 2.2 вказаного договору оренди встановлено, що земельна ділянка передається в оренду разом із будівлею, яка належить ПП “Фірма “Амадіс”.

У п. 6.2 договору оренди земельної ділянки сторони узгодили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-ти денний термін після державної реєстрації цього договору за актом прийому-передачі.

11.08.2005 р. договір оренди земельної ділянки від 09.08.2005 р. зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП “Центр ДЗК при Держкомзему України” за № 040526500203.

Відповідно до п. 3.1. договір оренди землі укладено строком до 01.08.2008 р.

Як встановлено судом під час судового вирішення справи № 24/409/07-4/5009/3812/11, 13.11.2007 р. на підставі рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 9 від 01.11.2007 р. позивачем та відповідачем була укладена угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою сторони узгодили строк дії договору оренди землі від 09.08.2005 р. продовжити до 01.08.2054 р.

11.01.2008 р. угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2007 р. зареєстрована у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП “Центр ДЗК при Держкомзему України” за № 040816500004.

Пунктом 5.1 договору оренди земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування курортно-готельного комплексу.

29.09.2006 р. позивач отримав дозвіл № 90/2006 Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів виконавчого комітету Бердянської міської ради на виконання будівельних робіт для будівництва курортно-готельного комплексу по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення позивача до господарського суду з позовом про визнання права власності на спірні будівлі та споруди курортно-готельного комплексу згідно Технічного паспорту на громадський будинок (інвентаризаційна справа № 13596, реєстровий № 571), виданого Бердянським підприємством з технічної інвентаризації, основні будівлі Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, тераси: б, б1, в, в1, г, г1, д, д1 , е, е1, ж, ж1, з , з1 , к, к1, л, л1, мансарди “Мс”над “Б, В, Г, Д, Е, Ж , З, К, Л” не були у встановленому порядку зареєстровані за будь-якою особою та побудовані з істотним відхиленням від проекту.

З наданої в судовому засіданні 22.09.2011 р. копії Технічного паспорту на громадський будинок (інвентаризаційна справа № 13596, реєстровий № 571), виданого Бердянським підприємством з технічної інвентаризації, судом встановлено, що на теперішній час основні будівлі Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, тераси: б, б1, в, в1, г, г1, д, д1 , е, е1, ж, ж1, з , з1 , к, к1, л, л1, мансарди “Мс”над “Б, В, Г, Д, Е, Ж , З, К, Л” зареєстровані за ПП “Фірма “Амадіс” на підставі рішення суду від 04.06.2007 р.

Після винесення судом рішення у справі № 24/409/07 у звязку із можливою необхідністю виділення в натурі кожної будівлі, розташованої на земельній ділянці площею 0,7888 га по АДРЕСА_1, рішенням Бердянської міської ради від 23.08.2007 р. № 468 на підставі висновку Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Бердянської міської ради № 928-08/07 був затверджений умовний поділ вказаної земельної ділянки з присвоєнням спірним будівлям кожній окремої поштової адреси, а саме: АДРЕСА_1.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що через присвоєння кожній будівлі окремої поштової адреси договір оренди землі від 09.08.2005 р. сторонами не розривався, а зміни до нього не вносилися, оскільки спірні будівлі та споруди територіально перебувають на земельній ділянці загальною площею 0,7888 га по АДРЕСА_1, а вказана земельна ділянка за договором була надана в оренду саме для будівництва та обслуговування курортно-готельного комплексу.

Як свідчать фактичні обставини справи, впродовж 2007 2011 років функціональне використання спірних будівель і споруд не змінилося та залишається курортно-готельне обслуговування.

Згідно Висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1544 від 19.09.2011 р. будівлі та споруди по АДРЕСА_1 в м. Бердянськ перебувають на одній території розміром 0,7888 га, звязані однією огорожею і парканом, комунікаційними системами, інженерно-конструктивним поєднанням та єдиною інфраструктурою, тобто складають єдиний курортно-готельний комплекс, розташований за адресою: м. Бердянськ Запорізька область, АДРЕСА_1.

На теперішній час право власності позивача на нежитлові будівлі АДРЕСА_1 розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,7888 га, зареєстровано згідно свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих Виконавчим комітетом Бердянської міської ради 17.09.2007 р. і 27.09.2007 р., та підтверджується Витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.09.2007 р. і від 27.09.2007 р., виданими Бердянським комунальним підприємством технічної інвентаризації.

Статтями 316, 317, 319 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 328 цього ж Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Частинами 3 та 4 статті 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі самочинному будівництві були порушені.

Згідно з частинами першою та другою ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У відповідності до приписів частини 3 та 5 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкта.

Частиною 4 ст. 376 ЦК України чітко передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Із матеріалів справи слідує, що позивач правомірно набув у власність нежитлову будівлю літ. “А”, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, самочинно збудував (без отримання дозволу на початок будівельних робіт) основні будівлі Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, тераси: б, б1, в, в1, г, г1, д, д1 , е, е1, ж, ж1, з , з1 , к, к1, л, л1, мансарди “Мс”над “Б, В, Г, Д, Е, Ж , З, К, Л”, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці загальною площею 0,7888 га, що передана йому в оренду на підставі договору оренди землі від 09.08.2005 р.

За приписами ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України “Про оренду землі” орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України “Про планування та забудову територій” (діючого на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 09.08.2005 р.), у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення обєкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього обєкту.

Умовами договору оренди землі від 09.08.2005 р. визначено, що земельна ділянка передається позивачу в оренду саме для будівництва та обслуговування курортно-готельного комплексу.

Крім того, в матеріалах справи наявний дозвіл Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 90/2006 від 29.09.2006 р. на виконання будівельних робіт для будівництва курортно-готельного комплексу по АДРЕСА_1.

Отже, матеріалами справи підтверджено додержання позивачем цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки.

На момент розгляду даної справи власник земельної ділянки, на якій розташовані спірні обєкти нерухомого майна, Бердянська міська рада не наполягає на знесенні самочинно збудованих ПП “Фірма “Амадіс” обєктів нерухомості. Факту порушення права інших осіб судом не встановлено.

За висновком ТОВ “Бердянськцивілпроект” про технічний стан будівельних конструкцій, який був наданий суду під час розгляду справи № 24/409/07, загальний стан обєктів дослідження основних будівель Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, терас б, б1, в, в1, г, г1, д, д1 , е, е1, ж, ж1, з , з1 , к, к1, л, л1, мансард “Мс”над “Б, В, Г, Д, Е, Ж , З, К, Л”, розташованих по АДРЕСА_1 в м. Бердянську, задовільний та забезпечує міцність та стійкість споруджень, які придатні для подальшої експлуатації, при дотриманні норм та правил техніки безпеки.

Однак, з наданого позивачем Висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1544 від 19.09.2011 р. вбачається, що на час надання цього висновку будівлі та споруди по АДРЕСА_1 в м. Бердянськ не суперечать вимогам державних будівельних, санітарних та пожежних норм України та забезпечують їх безпечну подальшу експлуатацію за цільовим призначенням. Розташування будівель і споруд курортно-готельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, не суперечить вимогам ДБН360-92** “Містобудування. Планування та забудова міських та селищних поселень” та не здійснює негативного впливу на поруч розташовані споруди.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник має право предявити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає можливим визнати за Приватним підприємством “Фірма “Амадіс”, м. Запоріжжя право власності на комплекс будівель та споруд (курортно-готельний комплекс), що складається з основних будівель: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, терас: б, б', в, в', г, г', д, д', е, е',ж, ж', з, з', к, к', л, л', мансард “Мс” над “Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л”, огорожі № 1 та паркану № 2, розташовані на земельній ділянці площею 0,7888 га по АДРЕСА_1.

Доводи відповідача, що позивач не звертався до Бердянської міської ради із заявою про визнання за ним права власності на спірні обєкти нерухомого майна, розташовані по АДРЕСА_1, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, так як згідно п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: органами місцевого самоврядування, органами приватизації, Державним управлінням справами, а п. 1.6 цього ж Тимчасового положення передбачено, що державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, у спірних правовідносинах визнання за позивачем права власності на спірні будівлі та споруди курортно-готельного комплексу, які знаходяться за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1, можливо лише в судовому порядку на підставі ст. 376 ЦК України.

Згідно з ст. 49 ГПК України суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем, оскільки він самочинно збудував зазначені обєкти.

Керуючись ст., ст. 316, 317, 319, 328, 331, 375, 376, 392 ЦК України, ст., ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Приватним підприємством “ФІРМА “АМАДІС”, (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, буд. 40, код ЄДРПОУ 30076812) право власності на комплекс будівель та споруд (курортно-готельний комплекс), що складається з основних будівель: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л, терас: б, б', в, в', г, г', д, д', е, е',ж, ж', з, з', к, к', л, л', мансард “Мс” над “Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, Л”, огорожі № 1 та паркану № 2, розташовані на земельній ділянці площею 0,7888 га по АДРЕСА_1.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України “28” вересня 2011 р.