Рішення № 18479785, 15.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.11 Справа № 4/5009/3583/11

Суддя Зінченко Н.Г.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС”, (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 87)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦОКОЛЬ”, (69002, м. Запоріжжя, вул. Артема, буд. 71)

про визнання недійсним правочину про поставку запасних частин до вантажного автотранспорту від 05.05.2009 р.

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі: головуючий суддя Зінченко Н.Г., судді Дьоміна А.В., Боєва О.С.

Представники:

Від позивача –не з’явився;

від відповідача –не з’явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

23.06.2011 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС”, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦОКОЛЬ”, м. Запоріжжя про визнання недійсним правочину про поставку запасних частин до вантажного автотранспорту від 05.05.2009 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.06.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 4/5009/3583/11, справа призначена до розгляду на 18.07.2011 р. Ухвалою суду від 18.07.2011р., розгляд справи відкладено на 01.08.2011р. Ухвалою від 01.08.2011р. справу № 4/5009/3583/11 передано на колегіальний розгляд суддів у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя –Зінченко Н.Г., судді –Дьоміна А.В., Боєва О.С., розгляд справи відкладено на 15.09.2011р.

15.09.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судове засідання 15.09.2011р. позивач та відповідач не з'явилися.

13.09.2011р. від представника позивача надійшла заява б/н від 13.09.2011р. (вх. №09-06/19257 від 13.09.2011р.), в якій позивач підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві, на підставі ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України просить позов задовольнити та розглядати справу без участі представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання 15.09.2011р. не з’явився, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду по справі №4/5009/3583/11 документи і матеріали суду не надав, про поважність причини неявки суд не повідомляв.

Про дату, час та місце розгляду справи №4/5009/3583/11 відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду про відкриття провадження у справі, яка отримана представником відповідача 30.06.2011 р., про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

За таких обставин, суд визнав за можливе провести судове засідання 15.09.2011 р. за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2009р. Товариством з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС” (позивач у справі) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦОКОЛЬ” (відповідач у справі) було направлено листа за вих. № 05/05-09 з проханням поставити йому товар, а саме: запасних частин до вантажного автотранспорту та виставити рахунок на оплату товару.

Згідно рахунку-фактури № СФ-000129 від 11.05.2009р. відповідачем було поставлено позивачу товар (запасні частин до вантажного автотранспорту) на загальну суму 24 762, 67грн.

Актом документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства ДПІ у Комунарському районі Запорізької області від 15.12.2010р. за № 4301/2305/35553736 встановлена нікчемність правочинів, укладених між замовником (позивачем у справі) та виконавцем (відповідачем у справі).

У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про визнання правочину про надання послуг від 05.05.2009 р. недійсним.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані та дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги про визнання правочину недійсним задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює наступне: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільного права та інтересу є визнання правочину недійсним.

Згідно з ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 1, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи (п. 1). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом (п. 7).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 205 ЦК України встановлено право сторін вчиняти правочини в усній та в письмовій формі.

Приписами ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Із досліджених судом доказів слідує, що фактично між сторонами укладено письмовий правочин, який породив взаємні права та обов’язки, ТОВ “ЦОКОЛЬ”поставив відповідний товар, а ТОВ “РИА-ТРАНС”, в свою чергу, прийняв та оплатив отриманий товар.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Згідно з п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Наслідком відсутності істотної умови є відсутність договірних прав та зобов'язань.

В оспорюваному правочині сторони визначили, зокрема, предмет договору (товар – запасні частин до вантажного автотранспорту), визначених у листі № 05/05-09 від 05.05.2009р., ціну договору (24 762, 67грн.).

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 6 ЦК України встановлена свобода договору, яка може проявлятися у тому, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Із змісту ч. 2 ст. 67 та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України слідує, що сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

При укладенні правочину сторони діяли виходячи з принципу свободи договору. Слід зазначити, що позивачем не оспорюється факт прийняття послуг або їх якість. Позивач та відповідач підтвердили, що сторони за договором в повному обсязі виконали взяті на себе зобов’язання. Так, як вже зазначалось, послуги відповідачем були надані, а позивачем –сплачені в сумі 24 762, 67грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду доказів недійсності або нікчемності оспорюванного правочину.

Суд звертає увагу, що позивач не посилається на існування обставин обмеження чи впливу на його волевиявлення під час укладання оспорюваного правочину з боку третіх осіб, що свідчить про його розуміння та реальне сприйняття змісту вчиненого правочину.

Таким чином, умови правочину про надання послуг від 05.05.2009 р., погоджені сторонами відповідно до вимог чинного законодавства та не суперечать йому, тому підстави для задоволення позову відсутні.

За таких обставин, у задоволені позову відмовляється.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Головуючий Н.Г.Зінченко

Судді А.В.Дьоміна

О.С.Боєва

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України “20” вересня 2011 р.