Рішення № 18478199, 11.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.11 Справа № 18/5009/4025/11

Суддя Носівець В.В.

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “АЛМА” (69068, м. Запоріжжя вул.Фонвізіна, буд. 8)

до публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м.Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11)

про стягнення 14 519,86 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 довіреність № 18-142 від 26.04.2011 р., паспорт серія АН НОМЕР_1 18.02.2005 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 18.07.2011 року звернувся позивач товариство з обмеженою відповідальністю “АЛМА” з позовною заявою до відповідача публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” про стягнення 14519,86 грн., із яких: 9515,84 грн. основного боргу, 1138,77 грн. пені, 3131,62 грн. втрат від інфляції та 733,63 грн. 3 % річних, на підставі договору № 109 від 20.01.2007 р., ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст. 193 України.

Ухвалою суду від 19.07.2011 року порушено провадження у справі № 18/5009/4025/11, судове засідання призначено на 11.08.2011 р. На адресу суду від позивача 09.08.2011 р. надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату. Разом із клопотання позивач надав витребувані документи, які були прийняті судом та залучені до матеріалів справи. У судове засідання 11.08.2011 р. позивач не прибув, представник відповідача не заперечив проти задоволення клопотання позивача про перенесення розгляду справи. Судом відхилено клопотання позивача про перенесення розгляду справи, оскільки відповідно до розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” з наступними змінами та доповненнями, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Також представник відповідача у судовому засіданні 11.08.2011 р. проти задоволення позову заперечив, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивач та відповідач 20.01.2007 р. уклали договір № 109 на поставку продукції, згідно специфікації № 1. За період часу з 03.05.2007 р. по 18.07.2008 р. сторони укладали додаткові угоди дот договору № 109. На переконання відповідача, позивачем не надано докази, які б підтверджували факт надання позивачем відповідачу рахунку, податкової накладної, що свідчить про неналежне виконання продавцем умов договору (п. 4.3.). Отже, відповідач не порушив умови договору, оскільки строк оплати за поставку товару не настав. Вимога позивача про стягнення із відповідача штрафних санкцій є безпідставною, так як дата настання відповідальності позивачем не визначена. З огляду на вище зазначене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Позиція відповідача прийнята судом до уваги.

Оскільки неявка представника позивача не перешкоджала вирішенню спору, розгляд справи був закінчений 11.08.2011 р., судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Справа розглянута за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Алма” (надалі позивач, продавець) та відкрите акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів”, організаційно правову форму якого змінено на публічне акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів” (надалі відповідач, покупець) 20.01.2007 р. уклали договір № 109 (надалі договір).

Згідно з п. 1.1 договору, продавець зобовязується поставити, а покупець прийти та оплатити на умовах даного договору продукцію товар, в асортименті та за цінами, що зазначені у додаткових угодах та специфікаціях до даного договору, які є його невідємною частиною. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору, покупець оплачує продавцю вартість товару по узгодженій сторонами договірній ціні, що зазначена у специфікації № 1 до договору, згідно виставленим рахункам. Загальна сума договору на момент його підписання складає 10077,60 грн. із врахуванням ПДВ. Сума договору може бути змінена в сторону її збільшення на суму поставки товару, згідно додатковим угодам до даного договору.

На виконання умов договору, позивач 14.10.2008 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 9515,84 грн., що підтверджується накладною № РН-0002739 від 14.10.2008 р. на суму 5360,64 грн., накладною № РН-0002796 від 14.10.2008 р. на суму 4155,20 грн., податковою накладною від 14.10.2008 р. № 2702 та податковою накладною від 14.10.2008 р. № 2757.

Факт прийняття відповідачем 14.10.2008 р. товару від позивача підтверджується довіреністю № 653 від 13.10.2008 р., згідно якої, уповноважена особа ПАТ “Запорізький завод феросплавів” гр. ОСОБА_2 отримав цінності від ТОВ “Алма” за договором № 109 від 20.01.2007 р.

На оплату поставленого відповідачу товару, позивач виставив рахунок-фактуру № СФ-0003050 від 14.10.2008 р. на суму 5360,64 грн. та рахунок-фактуру № СФ-00311 від 14.10.2008 р. на суму 4155,20 грн.

Сторони у п. 3.1. договору узгодили, що покупець здійснює оплату за фактичну кількість товару на склад покупця шляхом перерахування грошових коштів на р/р продавця протягом 10 банківських днів із моменту передачі товару при умові виконання продавцем пункту 4.3. договору. Згідно із п. 4.3. договору, разом із товаром продавець надає покупцю наступні оригінали документів: рахунок, накладну на відпуск товару, податкову накладну, сертифікат якості.

Судом зясовано, що позивачем виконані умови договору належним чином, товар відповідачу разом із рахунками, накладними на відпуск товару та податковими накладними, поставлений, та ним отриманий. Відповідач взяті на себе зобовязання за договором № 109 від 20.01.2007 р. не виконав, у встановлений договором строк не сплати вартість поставленого позивачем товару.

Листом вих. № 44/683 від 05.11.2009 р. відповідач повідомив позивача, що враховуючи наявну заборгованість перед позивачем, то в разі якщо контрагенти позивача або ділові партнери мають заборгованість перед КБ “Приватбанком”, банк може вступити у тристоронні переговори по розробленню схеми погашення взаємних заборгованостей. Листом від 17.11.2009 р. вих. № 89, позивач вказав відповідачу, що він враховує його намагання погасити існуючу заборгованість та наполягає на сплаті 9515,84 грн. шляхом перерахування даної суми на розрахунковий рахунок ТОВ “Алма”. Однак, сума боргу у розмірі 9515,84 грн. не була сплачена відповідачем, претензією № 1 від 18.10.2010 р., позивач вимагав відповідача погасити свій борг у розмірі 9515,84 грн. до 30.11.2010 р.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу за поставлений ним товар 9515,84 грн., то ТОВ “Алма” звернулося до суду за захистом свого порушеного права.

Оцінивши надані докази, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 14519,86 грн., із яких: 9515,84 грн. основного боргу, 1138,77 грн. пені, 3131,62 грн. втрат від інфляції та 733,63 грн. 3 % річних, підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобовязання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обовязок щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 9515,84 грн. у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи. Щодо заперечень про нібито неотримання документів зазначених у пункті 4.3. договору, то суд зазначає, що з боку відповідача належним чином не було зазначено про неотримання разом із товаром оригіналів: рахунку, податкової накладної та сертифікату якості. Згідно звичаїв ділового оборогу, сторони, як правило, одночасно із товаром надають всі необхідні контрагенту товаросупровідні документи. Отже знаючи про необхідність отримання визначеного договором пакету документів, відповідач не вчинив жодної юридично значущої дії для фіксації факту їх неотримання. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано умов договору, в тому числі виконано п. 4.3. договору, а відповідачем не доведено неотримання ним зазначених у п. 4.3. договору оригіналів документів.

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 9515,84 грн. основного боргу задовольняється судом.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 733,63 грн. 3% річних за період часу з 29.10.2008 р. по 24.05.2011 р.; 3131,62 грн. втрат від інфляції з листопада 2008 р. по квітень 2011 р. та 1138,77 грн. пені за 182 дні з 29.10.2008 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в Інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наведений позивачем розрахунок втрат від інфляції у сумі 3131,62 грн. з листопада 2008 р. по квітень 2011 р. є невірним, при перерахунку судом втрат від інфляції, сума втрат від інфляції за спірний період є більшою, однак заявлена вимога, про стягнення із відповідача втрат від інфляції у сумі 3131,62 грн. з листопада 2008 р. по квітень 2011 р. підлягає задоволенню, оскільки правом позивача є просити менше, а не більше, заявленої суми, за умови її нормативно-обґрунтованого розрахунку. Таким чином, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат, у зазначеній позивачем сумі, задовольняється судом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних у сумі 733,63 грн. за період часу з 29.10.2008 р. по 24.05.2011 р. суд знайшов його невірним, а заявлену вимогу такою, що підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача 733,50 грн. 3 % річних, в іншій частині даної вимоги, а саме у сумі 0,13 грн., суд відмовляє позивачу у задоволенні позову (позивачем при підрахунку не враховано, що 2008 р. був високосним і в розрахунку береться значення не 365 днів, а 366 за 2008 р.).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторони у п. 6.3. договору обумовили, що за кожен день затримки оплати товару понад строку, передбаченого в п. 3.1. договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості не сплаченого товару, але не більше 2-ї облікової стави НБУ, яка діє за період за який сплачується пеня.

Суд зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. (стаття 549 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Керуючись вказаними нормами матеріального права та умовами договору, суд визнав розрахунок пені виконаним невірно, вимогу про стягнення із відповідача пені, в сумі зазначеній позивачем, суд визнав такою, що підлягає частковому задоволенню, оскільки: за умови обґрунтованого розрахунку пені за період часу з 29.10.2008 р. по 29.04.2009 р., що складає 183 дні, до стягнення підлягає 1143,94 грн. пені. Позивач розрахував пеню за 182 дні прострочки, отримавши суму 1138,77 грн., розрахунок проводив виходячи із 365 днів у році, та не врахував, що 2008 р. був високосним. Суд перерахувавши пеню за 182 дні, отримав суму 1137,68 грн. за період часу з 29.10.2008 р. по 28.04.2009 р.

Згідно зі статтею 223 Господарського Кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Статтею 258 ЦК України встановлені спеціальні строки позовної давності в один рік в частині стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заяв сторін спору про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення судом не надходило.

Таким чином, в частині стягнення 1137,68 грн. пені позов задовольняється, а в частині стягнення 1,09 грн. пені судом відмовляється у позові.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Заперечення відповідача спростовані матеріалами справи.

В цілому, позов задовольняється частково.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11, код ЄДРПОУ 00186542, р/р 26005130029045 в КБ “Приватбанк” м. Дніпропетровська, МФО 305299) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “АЛМА” (69068, м. Запоріжжя вул. Фонвізіна, буд. 8, код ЄДРПОУ 19270601, р/р № 26003055899589 в ЗРУ “ПриватБанк”, МФО 313399) 9515,84 грн. (девять тисяч пятсот пятнадцять грн. 84 коп.) основного боргу, 1137,68 грн. (одну тисячу сто тридцять сім грн. 68 коп.) пені, 3131,62 грн. (три тисячі сто тридцять оду грн. 62 коп.) втрат від інфляції, 733,50 грн. (сімсот тридцять три грн. 50 коп.) 3 % річних, 145,19 грн. (сто сорок пять грн. 19 коп.) державного мита та 235,98 грн. (двісті тридцять пять грн. 98 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Рішення оформлено і підписано, згідно з вимогами ст. 84 ГПК України, 18.08.2011 р.