Рішення № 18474561, 29.09.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.09.11р.Справа № 21/5005/10523/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИЗМА УКРАЇНИ", м. Дніпропетровськ

до Приватне підприємство "СІМОР", м. Дніпропетровськ

про стягнення 115 259,24 грн. за поставлений товар

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Скиба Т.М.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, дов. № 1008/2011 від 10.08.2011 року;

від відповідача - ОСОБА_2, дов. б/н від 29.08.2011 року.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом у якому просить стягнути з відповідача заборгованості за прострочку оплати вартості поставленої продукції у розмірі 115 259,24 грн., з яких: основного боргу у сумі 99 253,83 грн., штрафу - 15 000,00 грн., інфляційних збитків - 621,99 грн., 3% річних - 383,42 грн.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 08.09.11р. оголошено перерву до 27.09.11р.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, надав усні пояснення по справі, відповів на питання.

Відповідач позовні вимоги не визнає, у відзиві на позов № 184/12 від 26.09.11р. вважає позовні вимоги позивача безпідставними, доводи викладенні у позовній заяві необґрунтованими, у зв'язку з чим просить суд припинити провадження у справі за відсутності предмету спору з тих підстав, що договір між сторонами не укладався, поставка здійснена Позивачем з власної волі а отже, й оплата за передані матеріальні цінності повинна вважатися такою, що здійснена без законних підстав, у зв'язку з чим вважає відсутність у нього обовязку провести оплату за поставлений товар.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 27.09.11р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРИЗМА УКРАЇНИ" (далі - Позивач) і Приватним підприємством "СІМОР" (далі - Відповідач) відповідно до ст. 184 ГК України у спрощеній формі був укладений договір на поставку виробів технічного призначення (далі- Договір).

Згідно приписів ч1. ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст. 207 ЦК України).

На виконання умов Договору згідно видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 16) Позивачем був поставлений Відповідачу товар на загальну суму 187204, 32 грн..

Отримання товару не заперечується Відповідачем.

Відповідач оплату за товар здійснив частково в сумі 87950, 49 грн., залишок боргу станом на дату розгляду справи склав 99253, 83 грн.

Листом від 21.10.10р. № 15/10 Відповідач підтвердив наявність за ним боргу перед Позивачем в сумі 99253, 83 грн. та зобовязався погасити її до 30.11.2010р. (а.с.19).

В ході судового розгляду справи Відповідач заперечив щодо наявності за ним боргу на підставі вищевказаного листа, однак, доказів того, що цей лист стосується інших правовідносин з Позивачем суду не надав.

Положення ч. 1 ст. 509 ЦК України зазначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В порядку ст.530 ЦК України Позивач направив на адресу Відповідача вимогу № 2704/2011 від 27.04.11р. в якій просив Відповідача в семиденний термін з дня її отримання оплатити борг (а.с.20-21). Претензія отримана Відповідачем нарочним 16.04.2011р., що підтверджується підписом представника Відповідача на першій сторінці претензії.

Враховуючи викладене, Відповідач повинен був сплатити борг в строк до 23.04.2011р. включно.

Відповідач доказів погашення зазначеної заборгованості господарському суду на час розгляду справи не надав.

У відзиві на позов Відповідач заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що договір між сторонами не укладався, поставка здійснена Позивачем з власної волі а отже, й оплата за передані матеріальні цінності повинна вважатися такою, що здійснена без законних підстав, у зв'язку з чим вважає відсутність у нього обовязку провести оплату за поставлений товар.

Суд відхиляє заперечення Відповідача на підставі викладеного вище.

Згідно ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (п.1 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно до приписів ст. 525 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться.

Враховуючи, що Відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання перед Позивачем з оплати поставленого товару, чим порушив вищевказані приписи діючого законодавства, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 99 253,83 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Крім основного боргу Позивач просить стягнути з Відповідача 15000, грн. штрафу за прострочення оплати боргу, 621, 99 грн. інфляційних втрат з 24.06.2011р. по 09.08.11р., та 3% річних у сумі 383, 42 грн. за той же період.

Як на підставу для стягнення штрафу Позивач посилається на лист Відповідача № 15/10 від 21.10.10р., в якому Відповідач зазначив, що в разі несплати ним заборгованості в строк до 30.11.10р. він зобов'язується сплатити Позивачу 15 000,00 грн. штрафу.

Розглянувши вищевказані вимоги суд прийшов до висновку про їх часткове задоволення на підставі наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Перевіривши розрахунки Позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство", судом встановлено, що інфляційні збитки та 3% річних Позивачем нараховані невірно, у зв'язку з чим до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 375,26 грн., у стягненні 8,16 грн. слід відмовити.

Інфляційні втрати за період з 24.06.2011р. по 09.08.11р. взагалі не підлягають нарахуванню у зв'язку з тим, що згідно Рекомендацій ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р. відносно порядку застосування індексів інфляції „при розгляді судових справ при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; отже умовно слід рахувати, що сума, яка підлягає стягненню з 1 по15 числа місяця, індексується за цей період, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги, що інфляційні втрати за червень та серпень 2011р. не нараховуються у зв'язку з тим, що кількість днів за які повинно бути здійснено нарахування у цих місяцях становить менше ніж по 15 днів, індекс інфляції у липні 2011 р. дорівнював 98,7%, у стягненні з Відповідача 621,99 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо стягнення штрафу суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У частині четвертій статті 231 ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Враховуючи, що укладення між сторонами договору у спрощений спосіб не передбачає стягнення штрафу за порушення обов'язків сторін, на законодавчому рівні стягнення штрафу на підставі таких відносин також не встановлено, вимоги позивача про стягнення з Відповідача 15000,00 грн.. штрафу є безпідставними, у зв'язку з чим у задоволенні вимог в цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 181, 193, 230, 231, 265 ГК України, ст.ст. 207, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 625, 692, 712 ЦК України ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "СІМОР" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Куйбишева, буд. 1а; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 19146901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИЗМА УКРАЇНИ" (49000, м. Дніпропетровськ, пр-т Кірова, буд. 46; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35267591) основного боргу у сумі 99 253,83 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч двісті п'ятдесят три грн. 83 коп.), 3% річних у сумі 375,26 грн. (триста сімдесят п'ять грн. 26 коп.), по сплаті державного мита у сумі 996,35 грн. (дев'ятсот дев'яносто шість грн. 35 коп.), витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 204,01 грн. (двісті чотири грн. 01 коп.), про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяН.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 30.09.2011р.