Рішення № 18473579, 27.09.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2011 р. Справа № 5010/1615/2011-27/92

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишин В. В.,

при секретарі судового засідання Ломей Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Закритого акціонерного товариства "Лукор" (вул. Промислова, 4, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77305)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Оріана" (вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77303)

про стягнення заборгованості за послуги по відповідальному зберіганню продукції ВАТ "Оріана" на суму 2 083 119, 88 гривень.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник (Паспорт НОМЕР_1 виданий 23.05.1996 року Калуським МВ УМВС України в Івано-Франківській області, довіреність № 26/1-20 від 02.03.2009 року).

Від відповідача: не з'явився.

в с т а н о в и в :

Закрите акціонерне товариство "Лукор" (далі позивач) звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Оріана" (далі відповідач) заборгованості за послуги по відповідальному зберіганню продукції ВАТ "Оріана" на суму 2 083 119, 88 гривень, з яких 1 977 546, 93 гривень - основний борг, 73 983, 27 гривень - інфляційні втрати, 31 589, 68 гривень - 3% річних.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у справі, а саме 20 831, 19 гривні сплаченого державного мита та 236, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасності вивозу продукції, яка знаходиться на зберіганні у позивача.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2011 року порушено провадження у справі № 5010/1615/2011-27/92, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 22.08.2011 року.

Ухвалою суду від 22.08.2011 року розгляд справи відкладався на 27.09.2011 року, у зв'язку з неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні від 22.08.2011 року проти позову заперечив.

В судове засідання від 27.09.2011 року представник відповідача не з'явився, проте надіслав суду клопотання (Вх. № 7941/2011 - свх. від 27.09.2011 року) про розгляд справи без участі повноважного представника відповідача.

В судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача № 938 від 19.08.2011 року про зупинення провадження у справі.

Клопотання мотивовано тим, що у провадженні господарського суду знаходиться справа за позовом Відкритого акціонерного товариства "Оріана" про визнання недійсною угоди від 02.01.2004 року про продовження і зміну умов договору відповідального зберігання від 01.10.2002 року. Відповідно, рішення у справі про визнання недійсною угоди слугуватиме підставою для припинення провадження у даній справі.

Відповідач підтримав подане клопотання, позивач заперечив проти його задоволення.

Суд вважає клопотання відповідача необґрунтованим, з огляду на наступне.

Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (ч. 1 ст. 79 господарського процесуального кодексу України).

Предметом даного спору є стягнення коштів за зберігання продукції поза межами строку дії договору. Фактично, стягнення коштів здійснюватиметься не на підставі пункту угоди, а на підставі конкретно визначеної статті Цивільного кодексу України, зокрема ст. 946, яка вказує, що поклажодавець зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання продукції. Отже, визнання угоди недійсною ніяким чином не вплине на вже встановлений факт того, що продукція все-таки зберігалась у позивача після припинення дії договору відповідального зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем вже оспорювався сам договір відповідального зберігання від 01.10.2002 року. Однак, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2005 року у справі № 19/53 в позові відмовлено. Вищевказане рішення залишено без змін як апеляційною, так і касаційною інстанціями (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року у справі № 19/53, постанова Вищого господарського суду України від 29.11.2005 року у справі № 19/53). Загалом, суд розцінює клопотання відповідача про зупинення провадження у справі як затягування судового процесу.

За таких обставин, у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Між Відкритим акціонерним товариством "Оріана" (депонент) та Закритим акціонерним товариством "Лукор" (охоронець) укладено договір відповідального зберігання б/н від 01.10.2002 року, згідно п. 1.1. якого депонент передає, а охоронець приймає на відповідальне зберігання продукцію, що зазначена в акті приймання-передачі додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Факт передачі майна відповідачем на відповідальне зберігання позивачу підтверджує належним чином оформлений акт приймання передачі майна (додаток № 1 до вищезгаданого договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2002 року (п. 6.1. договору). Угодою від 02.01.2004 року про продовження і зміну умов договору до договору відповідального зберігання від 01.10.2002 року термін дії договору продовжено до 31.12.2004 року. 01.01.2005 року договір припинив свою дію.

Відповідно до п. 3.1.2. договору депонент зобов'язався після закінчення терміну дії договору прийняти у охоронця продукцію.

Однак, після закінчення терміну дії договору відповідач продукції не забрав, про що свідчать інвентаризаційні описи та інвентаризаційні відомості залишків матеріалів, складені на підставі проведеної інвентаризації за період з 01 листопада по 10 листопада 2010 року.

Позивач звертався до відповідача з листом № 26/1-144 від 22.06.2006 року, в якому просив або укласти новий договір на зберігання продукції, або забрати її. Факт направлення листа відповідачу підтверджує квитанція "Укрпошти" № 21323 та опис вкладення до цінного листа від 21.06.2006 року. Жодних дій з боку відповідача у відповідь на лист не вчинялось.

Позивач посилається на ст. 946 Цивільного кодексу України, якою визначено наступне: якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. На підставі вищевказаної статті Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 116 326, 29 гривень - за кожен місяць відповідального зберігання. Борг відповідача, за період відповідального зберігання з 01.12.2009 року по 30.04.2011 року становить 1 977 546, 93 гривень.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.02.2009 року у справі № 2/26-7/145-13/137 позов Закритого акціонерного товариства "Лукор" до Відкритого акціонерного товариства "Оріана" про стягнення заборгованості в сумі 1 460 366, 74 гривень за зберігання продукції (за період з 01.01.2005 року по 30.11.2008 року) задоволено.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 04.03.2010 року у справі № 13/6 позов Закритого акціонерного товариства "Лукор" до Відкритого акціонерного товариства "Оріана" про стягнення заборгованості в сумі 1 445 674, 00 гривень за зберігання продукції (за період з 01.12.2008 року по 30.11.2009 року) задоволено.

За прострочення виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 73 983, 27 гривень інфляційних втрат (грудень 2009 року - січень 2011 року) та 31 589, 68 гривень - 3% річних (грудень 2009 року - квітень 2011 року).

Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст. 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Факт зберігання позивачем продукції в період з 01.12.2009 року по 30.04.2011 року підтверджено матеріалами справи, відповідно вимога про стягнення основного боргу в сумі 1 977 546, 93 гривень підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням вищевказаної норми закону позивачем правомірно нараховано 73 983, 27 гривень інфляційних втрат (грудень 2009 року - січень 2011 року) та 31 589, 68 гривень (грудень 2009 року - квітень 2011 року) - 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати по справі відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 11, 625, 946, 948 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 79, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов Закритого акціонерного товариства "Лукор" до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Оріана" про стягнення заборгованості за послуги по відповідальному зберіганню продукції ВАТ "Оріана" на суму 2 083 119, 88 гривень - задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Оріана" (вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77303, ідентифікаційний код: 05743160) на користь Закритого акціонерного товариства "Лукор", (вул. Промислова, 4, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77305, ідентифікаційний код: 31256759) - 2 083 119, 88 гривень (два мільйони вісімдесят три тисячі сто дев'ятнадцять гривень вісімдесят вісім копійок) заборгованості за послуги по відповідальному зберіганню продукції ВАТ "Оріана", з яких 1 977 546, 93 гривень - основного боргу, 73 983, 27 гривень - інфляційних втрат, 31 589, 68 гривень - 3% річних, а також 20 831, 20 гривень (двадцять тисяч вісімсот тридцять одну гривню двадцять копійок) - сплаченого державного мита та 236, 00 гривень (двісті тридцять шість гривень) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяМихайлишин В.В.

Повне рішення складено 27.09.2011 року

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

____ І.В.Григорчук 27.09.11