Рішення № 18465968, 26.08.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2011 рокуСправа № 16/5026/1475/2011

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Спаських Н.М., з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

третя особа: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекції до Приватного підприємства "Мілєса-Транс-Компані", третя особа ОСОБА_3, про звернення стягнення на майно,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення кредитної заборгованості третьої особи перед позивачем шляхом звернення стягнення на заставлене майно відповідача - ПП "Мілєса-Транс-Компані" (причіп-рефрижератор) в розмірі 442 480,58 грн. на підставі укладених між учасниками процесу кредитного договору та договору застави.

Представник позивача свої вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в жодне засідання не з'явився, причини неявки не відомі, заперечень проти позову не надано.

Представник третьої особи в жодне засідання не з"явився, заперечень проти позову суду не надав. Явка в засідання обов"язковою не визнавалася.

Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представника відповідача, неявка якого не перешкоджає розгляду справи по суті, за наявними документами в порядку ст. 75 ГПК України.

Заслухавши доводи та пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в справі документи, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України сторони по справі повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

22.11.2007 р. між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є позивач та фізичною особою ОСОБА_3 (позичальник-третя особа) було укладено Кредитний договір № 014/02-2/1585-07 (а.с. 7 далі- кредитний договір), у відповідності до умов якого позивач надав позичальнику споживчий кредит у розмірі 350 000,00 грн. на 60 місяців з кінцевим строком погашення 01.11.2012 р. на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та плати за користування , зі сплатою 16 % річних за користування кредитом.

Сторонами складено і графік погашення боргу по кредиту, яким визначено розмір щомісячних платежів на погашення кредиту та відсотків ( а.с. 9).

Договором про зміни № 1 від 18.07.2008 року позивачем та позичальником було погоджено, що за користування коштами слід сплачувати 21% річних з дати підписання договору про зміни. Сторонами також було складено і новий графік повернення кредиту та сплати відсотків ( а.с. 10-11).

Внаслідок існування у позичальника боргу по кредиту та відсотках позивачем з третьою особою було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 31.12.2009 року, якою її сторони погодили, що з 05.01.2010 року по 04.07.2010 року для позичальника встановлюються кредитні канікули і протягом цього строку для позичальника змінюються розмір щомісячного платежу по кредиту та строки сплати в такому порядку:

до 05.07.2010 року позичальник сплачує щомісячні платежі в розмірі, що вказані у графіку погашення кредитної заборгованості з додатку № 2 до додаткової угоди № 2 ( а.с. 13), а з 05.07.2011 року позичальник щомісячно повинен сплачувати по 15 114,00 грн. на погашення боргу по кредиту та відсотках до 01.11.2012 року ( останній платіж - 15 089,46 грн.).

Сторонами п. 2.3. додаткової угоди № 2 також погоджується, що з 31.12.2009 року фактична заборгованість позичальника за простроченою сумою кредиту (63 167,17 грн.) збільшується на суму заборгованості по процентах (41 646,63 грн. - капіталізація), при цьому таке збільшення не супроводжується оформленням додаткової видачі кредиту.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, кошти позичальнику видано на споживчі цілі.

Касовим видатковим документом № 3 від 02.11.2007 року ( а.с. 31) підтверджується, що позичальнику в день укладення кредитного договору з каси банку було видано 350 000,00 грн. кредитних коштів.

Заперечень з приводу неотримання кредиту позичальник суду не надав. Доказів недійсності кредитного договору сторонами у справі не надано. Кредитний договір укладено сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема до ст. 1054 ЦК України, якою передбачено, що за кредитним договором банк видає позичальнику кредит на умовах договору, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити за нього проценти. Кредитний договір сторонами виконувався. У відповідності до ст. 193 ГК України, 526 ЦК України, зобов'язання підлягають до виконання належним чином та у встановлений договором строк. Остаточний графік погашення боргу по кредиту та процентах сторонами узгоджено у додатку № 1 до додаткової угоди № 2 від 31.12.2009 року ( а.с. 13).

Враховуючи проведену капіталізацію (приєднання боргу по процентах до боргу по кредиту), за розрахунками позивача, суму виданого кредиту за позичальником слід рахувати у розмірі 391 646,63 грн. (а.с. 16).

За період дії кредитного договору позичальник сплатив лише 50 000,00 грн. на погашення боргу по кредиту. Залишок боргу становить 341 646,63 грн., при тому, що станом на час звернення позивача до суду (липень 2011 року) позичальник повинен був сплатити вже 213 115,50 грн.

У відповідності до п. 5.1. кредитного договору, позичальник зобов'язався забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих відсотків на умовах, передбачених договором.

У відповідності до п. 6.5. Кредитного договору у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору, позивач має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та санкції. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього (за 10 днів) повідомлення Позичальника рекомендованим листом.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З огляду на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 (про досудове врегулювання спорів) - встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, при настанні обставин, які дають право позивачу стягнути з позичальника заборгованість достроково, незалежно від направлення позичальнику відповідного повідомлення, позивач має право звернутися до суду за достроковим стягненням боргу.

За розрахунками позивача, позичальник також має і борг по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 66 446,14 грн.. оскільки за період з 02.11.2007 року по 31.12.2009 року з розрахунку відсоткової ставки 16 та 21% позичальнику було нараховано 236 803,58 грн. процентів, а сплачено позичальником лише 170 357,44 грн.

За умовами кредитного договору, відсотки за кредит позичальник сплачує щомісячно на рахунок доходів позивача № 2208.1.49210 відповідно до графіка погашення заборгованості; обчислення нарахування відсотків проводиться за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з дня надання кредиту і по до повного погашення боргу, відсотки за користування кредитом вважаються сплаченими, якщо вони надійшли у встановлений графіком погашення термін на рахунок позивача ( п. 5.1., 3.3, 3.5.)

Розрахунок процентів зроблено вірно та у відповідності до умов кредитного договору.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що позичальник допустив прострочення сплати боргу по кредиту та відсотках всупереч умовам кредитного договору.

Оскільки право на дострокову вимогу про повернення кредиту надано позивачу чинним законодавством та укладеним між сторонами кредитним договором, підстави правомірності такої вимоги позивачем доведені, то позивач має право вимагати у позичальника дострокової сплати всього боргу по кредиту в розмірі 341 646,63 грн., заборгованості по процентах в сумі 66 446,14 грн., які підлягають примусовому стягненню.

У відповідності до п. 9.1. кредитного договору - за порушення строку повернення кредиту та сплати процентів, позичальник сплачує позивачу пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивач розрахував пеню з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення ( а.с. 16 і 17 оборот).

Такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 549 ЦК України про те, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за яким розмір пені що сплачується, обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

Позивач просить стягнути 22 548,50 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 07.12.2007 року по 25.05.2011 року та 11 839,31 грн. пені за прострочення сплати процентів по кредиту за період з 15.02.2008 року по 25.05.2011 року.

Розрахунок всіх платежів по пені зроблено вірно та у відповідності до умов кредитного договору.

Відповідач та третя особа не просять застосувати до позовних вимог про стягнення пені строк позовної давності, а тому позовну давність суд не застосовує.

Доказів про сплату пені відповідачем не надано, а тому до стягнення з позичальника належить 22 548,50 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 11 839,31 грн. пені за прострочення сплати процентів. Строк сплати цих платежів вже є таким, що настав.

Всього на користь позивача належить стягнути 442 480,58 грн. (341 646,63 +66 446,14 + 22 548,50 + 11 839,31) заборгованості за кредитними зобов"язаннями.

Позивач просить стягнути борг за позовними вимогами шляхом звернення стягнення на заставлене майно відповідача на підставі укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу від 02.11.2007 року.

Дані вимоги підлягають до повного задоволення, виходячи з такого:

Згідно п. 3.6 кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є в т.ч. договір застави транспортного засобу № 8640 від 02.11.2007 року.

П. 1.1. договору застави передбачено, що ним забезпечуються вимоги заставодержателя за кредитним договором № 014/02-2/1585-07 від 02.11.2007 року, за яким позичальник до 01.11.2012 року зобов'язується повернути позивачу кредит у розмірі 350 000,00 грн., сплатити відсотки за його користування в розмірі 16% річних та можливу неустойку.

В заставу позивачу було передано належний відповідачу автотранспорт - Н-причіп-рефрижератор-Е, марка LAMBERET модель LVFS3E1R 1998 року випуску, ідентифікатор, шасі НОМЕР_2, державний реєстраційний № НОМЕР_1, зареєстрований РГ 1-го МРВ ДАІ при ВДАІ УМВС України в Черкаській області 27.10.2007 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3. Заставне майно знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

За умовами договору застави позивач отримує право стягнення заборгованості за рахунок предмету застави у випадку, якщо кредит, що забезпечений заставою, не буде погашений у встановлені кредитним договором строки.

Незважаючи на те, що у договорі застави розмір відсотків за кредитним договором визначено як 16% річних, а сторони кредитного договору збільшили проценти до 21% річних, суд вважає, що наміром відповідача охоплювалося питання забезпечення заставним майном і сплати позивачу процентів у збільшеному розмірі, оскільки позичальником по кредиту і директором відповідача як підприємства-заставодавця є одна і та ж особа - ОСОБА_3 Порушення прав відповідача при цьому не відбувається.

У відповідності до ст. 24 ЗУ " Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " - звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувала або третіх осіб звернутися до суду.

Доказів погашення боргу за позовними вимогами для уникнення звернення стягнення на заставлене майно відповідач та третя особа суду не надали.

Оскільки матеріалами справи доводиться, що третя особа має перед позивачем борг за кредитними зобов'язаннями і позивач має право на дострокове стягнення боргу, то позивач довів і правомірність вимог про звернення стягнення на заставлене майно для погашення кредитних зобов'язань третьої особи по справі позичальника ОСОБА_3

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Позивач вимог щодо визначення способу реалізації та початкової ціни реалізації предмету застави не ставить, а тому слід визначити, що предмет застави слід реалізовувати на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною державним виконавцем або залученим ним експертом-оцінювачем.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості позичальника шляхом звернення стягнення на предмет застави, наданий відповідачем, є правомірними та підлягають до повного задоволення.

В загальній сумі до стягнення належить 442 480,58 грн. ( в т.ч. 341646,63 грн. боргу по кредиту, 66 446,14 грн. боргу по процентах, 34 387,81 грн. пені по кредиту та відсотках).

Заперечень проти доводів позивача та розрахунків позовних вимог відповідач та третя особа суду не надали, доказів проведення повного розрахунку за позовними вимогами у справі немає. Претензії позивача до відповідача та третьої особи про виконання кредитних зобов'язань, копії яких є у справі, залишені без задоволення.

На підставі ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід також стягнути 4 424,80 грн. державного мита та 236,00 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Шляхом звернення стягнення на предмет застави - автотранспорт Н-причіп-рефрижератор-Е, марка LAMBERET модель LVFS3E1R 1998 року випуску, ідентифікатор, шасі НОМЕР_2, державний реєстраційний № НОМЕР_1, зареєстрований РГ 1-го МРВ ДАІ при ВДАІ УМВС України в Черкаській області 27.10.2007 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 (майно знаходиться за адресою АДРЕСА_1) та є предметом застави згідно договору застави транспортного засобу від 02 листопада 2007 року, посвідченим 02.11.2007 р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрованим в реєстрі за № 8640 стягнути із Приватного підприємства "Мілєса-Транс-Компані", ідентифікаційний код 34609054 м. Черкаси, вул. Г. Дніпра, 51 кв. 99 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекції, ідентифікаційний код 21366225, м. Черкаси, вул. Гоголя, 224 - 341 646,63 грн. боргу по кредиту, 66 446,14 грн. боргу по процентах, 22 548,50 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 11 839,31 грн. пені за прострочення сплати процентів, 4 424,80 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

СУДДЯ Н.М. Спаських