Рішення № 18465872, 17.08.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2011 рокуСправа № 05/5026/1263/2011

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого - судді Швидкого В.А., при секретарі судового засідання Холодній Л.В., за участю представників:

від позивача: Ярмолінського Ю.В. - ліквідатор; ОСОБА_2 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю;

від третіх осіб: не з"явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Княжа" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропроект-Княжа", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції та гр. ОСОБА_4

про зобов"язання повернути майно, взяте на зберігання, -

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Княжа" (далі за текстом позивач) заявлено позов до до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропроект-Княжа" (далі за текстом відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції та гр. ОСОБА_4, про зобов"язання відповідача повернути майно, передане йому на зберігання відповідно до акту опису й арешту майна СТОВ "Княжа" від 08.04.2009, а саме: два розкидувачі мінеральних добрив марки МВД-0,5.

В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просить суд, крім розкидувачів мінеральних добрив марки МВД-0,5, зобов"язати відповідача повернути борону важку дискову марки БДТ-7, сівалку марки СПЧ-1.

Представники третіх осіб у судове засідання не з"явились, причина нез"явлення суду не повідомлена.

Позовні вимоги мотивовано наступним.

Постановою господарського суду Черкаської області від 11.05.2010 у справі № 04/2428 позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до ч. ч. 1.2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі за текстом Закон) арбітражний керуючий в ході виконання своїх зобов"язань встановив, що 08.04.2009 державним виконавцем віддділу ДВС Звенигородського районного управління юстиції ОСОБА_5 був накладений арешт шляхом складання акту опису на все майно СТОВ «Княжа». В ході проведення опису було описано та надано на зберігання представнику TOB "Агропроект-Княжа" ОСОБА_4 наступне майно СТОВ «Княжа»: контора (будівля) цегляна; борона важка дискова - 1шт. (БДТ-7); сівалка СПЧ-6 - 1 шт.; МВД-0,5 (розкидач мінеральних добрив зеленого кольору, індифікатори відсутні) - 2 шт. Вказане майно було описано та арештовано державним виконавцем в порядку виконанння зведеного виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на 08.04.2009, як майно, належне СТОВ «Княжа».

Відповідно до ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на 11.05.2010) у випадку ліквідації боржника - юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ст. 26 Закону та ст. 212 ГК України всі майнові активи банкрута включаються до ліквідаційної маси та в порядку ст. 30 Закону підлягають продажу ліквідатором.

На виконання вимог Закону ліквідатором була створена інвентаризаційна комісія майна банкрута. 09.07.2010 проведена інвентаризація майна. Комісією не виявлено в наявності описаного вище майна, а саме: борони важкої дискової БДТ-7 - 1 шт.; сівалки СПЧ-6 - 1 шт. та розкидача мінеральних добрив МВД-0,5 - 2 шт.

Згідно з ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції, чинній станом на 08.04.2009) арештоване майно може передаватись на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.

Отже, зберігальні обов'язки можуть виникнути не лише за договором, але й за прямим приписом закону. Стаття 954 ЦК України закріплює можливість субсидіарного застосування норм глави 66 ЦК України до зберігання, яке здійснюється не на підставі цивільно-правового договору зберігання, а на підставі закону.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 ЦК України, де зазначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Оскільки сам Закон не встановлює належного механізму регулювання зберігального правовідношення, то на нього поширюються норми гл. 66 ЦК України.

Таким чином, зберігання саме на підставі закону виникло в даному випадку - зберігання арештованого майна в порядку виконавчого провадження (ст.ст.55, 58 Закону України «Про виконавче провадження»).

Враховуючи вищевикладене, у відповідача виник обов'язок по зберіганню, на нього поширюються норми ст. 938 ЦК України щодо обов'язку зберігання та повернення на вимогу власника, норми ст.ст. 936, 950 ЦК України про схоронність речі та відповідальність за втрату/пошкодження.

Тому, з 08.04.2009 між сторонами виникли зберігальні відносини щодо зберігання арештованого та описаного майна банкрута.

Відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Така вимога і була заявлена в листі №14/2428-162 від 24.02.2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Представники позивача позов в судовому засіданні підтримали.

Відповідач позов не визнав, свої заперечення виклав у відзиві на позов. Заперечення мотивовано наступним:

- між сторонами відсутні відносини у вигляді договору зберігання;

- із доданої до заяви ксерокопії акту опису й арешту майна не випливає, що зазначене майно прийняв на зберігання саме відповідач, а не громадянин ОСОБА_4;

- ксерокопія інвентаризаційного опису основних засобів не дає можливості стверджувати, що ним встановлено відсутність майна саме за даним актом опису й арешту майна та додатком до нього, а не за будь-яким іншим актом, до того ж зазначений "документ" не містить номеру і дати, що має бути критично оцінено судом через призму належності доказу;

- крім того, про кримінальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну спірного майна попереджена фізична особа, що ще раз підкреслює відсутність між сторонами справи цивільно-правових відносин;

- якщо теоретично припустити, що даний факт дійсно мав місце, то зважаючи на дату зміни адреси відповідача - 07.02.2011, він не міг отримати вимогу про повернення майна від 24.02.2011, а значить, він володіє даним майном як зберігач, через що відсутні підстави для заявлення позову.

Зважаючи на викладене, враховуючи ту обставину, що відповідач не отримував будь-яких вимог щодо повернення майна, відповідач не вважає себе належним відповідачем.

Представник відповідача заперечення на позов підтримав, а також в заперечення позовних вимог надав суду:

- копію уточненого переліку майна пайового фонду КСП ім. Калініна с. Княжа;

- договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності;

- копію договору оренди від 12.04.2001, укладеного між співвласниками майна та СТОВ "Княжа" щодо передачі в оренду пайового майна бувшого КСП ім. Калініна с. Княжа;

- копію договору оренди № 1 частини цілісного майнового комплексу від 25.07.2008, укладеного між співвласниками розпайованого майна бувшого КСП ім. Калініна с. Княжа та ТОВ "Агропроект-Княжа";

- копію рішення Звенигородського районного суду від 16.10.2009 у справі № 2-707/2009;

- копію заяви про перегляд вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами, копію ухвали цього ж суду від 05.04.2011 про відмову у перегляді рішення суду за нововиявленими обставинами.

Представник відповідача, посилаючись на вищевказані документи, стверджує, що спірне майно входить до складу майна пайового фонду бувшого КСП ім. Калініна с. Княжа, і належить на праві спільної власності 842 пайовикам, бувших членів КСП ім. Калініна с. Княжа.

На підставі договору оренди від 12.04.2001 це майно було передано в оренду позивачу, а потім, після закінчення строку дії цього договору, на підставі договору оренди № 1 від 25.07.2008 передано в оренду відповідачу, у якого знаходиться і на даний час.

Оскільки позивач не є власником спірного майна, він не має права на витребування його у відповідача. Представник відповідача вважає, що позивач за рахунок неналежного йому на праві власності майна намагається сплатити свою заборгованість перед кредиторами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Позивач свої позовні вимоги обгрунтовує з посиланням на положення глави 66 ЦК України.

Положення глави 66 ЦК України загалом регулюють відносини зберігача і поклажодавця, що склались між ними за договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 931 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов"язується зберегти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Виходячи з того, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо зберігання відповідачем спірного майна, а також приймаючи до уваги обставини виникнення у відповідача підстав для зберігання цього майна, як позивач так і відповідач не можуть вважатись поклажодавцем у розумінні ч. 1 ст. 936 ЦК України.

Спірне майно передано відповідачу на зберігання державним виконавцем відділу ДВС Звенигородського районного управління юстиції на підставі акту опису й арешту майна від 08.04.2009.

Відповідно до положень ст. 954 ЦК України відповідач є зберігачем за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури включаються до ліквідаційної маси, за винятком об"єктів житлового фонду.

Таким чином, виходячи з положень ч. 1 ст. 26 вищевказаного Закону ліквідатор має право включити до ліквідаційної маси тільки те майно, що належить банкруту на праві власності або знаходяться в його повному господарському віданні.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що спірне майно належить до пайового фонду колишніх членів КСП ім. Калініна с. Княжа.

В підтвердження цього суду надано уточнений перелік майна пайового фонду КСП ім. Калініна с. Княжа станом на 12.04.2001, договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності колишніх членів КСП ім. Калініна від 12.04.2001 з витягом підписів учасників договору (862 особи) та витягом з переліку майна, яке передається у спільну часткову власність, договір оренди між співвласниками майна та позивачем від 12.04.2001 та витягом з переліку майна, яке передається в оренду за цим договором, при цьому в усіх вищезазначених документах сівалки СПЧ-6 і борона БДТ-7 визначені як майно пайового фонду бувших членів КСП ім. Калініна с. Княжа. В оренду позивачу за вказаним договором фактично передано лише одну сівалку.

Як вбачається із договору № 1 оренди частини цілісного майнового комплексу від 25.07.2008, укладеного між відповідачем та співвласниками майна після закінчення договірних відносин між останніми та позивачем, вказане у договорі від 12.04.2001 майно, в тому числі і спірне майно, також зазначено як пайове. При цьому, відповідачу за цим договором в оренду надано уже дві спірні сівалки СПЧ-6.

В підтвердження щодо заперечення позовних вимог представник відповідача послався на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16.10.2009 у справі № 2-707/2009, із змісту якого вбачається, що під час дії договору оренди пайового майна від 12.04.2001 позивач зареєстрував за собою на час дії цього договору орендоване майно.

Представник відповідача вважає, що вказане рішення суду є доказом відсутності у позивача права на спірне майно, оскільки вказаним судовим рішенням визнано відсутність у позивача права власності на спірне орендоване майно, а також визнано право відповідача на оренду даного майна згідно договору від 25.07.2008, незважаючи на наявність реєстраційних документів на це майно на ім"я позивача.

Відповідно до ст. 35 ГПК України підставою для звільнення від доказування є факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Приймаючи до уваги, що у рішенні Звенигородського районного суду Черкаської області від 16.10.2009 у справі № 2-707/2009 брали участь інші сторони, ніж ті, що є сторонами у даній справі, суд не може покласти в основу рішення у даній справі факти, що встановлені рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області.

Досліджені судом оригінали поданих представником відповідача документів також дають підстави вважати, що спірне майно - сівалки СПЧ-6 та борона БДТ-7 належать пайовикам, а не позивачу.

Позивачем також не надано доказів, які б свідчили про наявність у нього права власності на розкидувачі мінеральних добрив марки МВД-0,5.

Суд вважає, що відсутність у позивача права власності на описане майно позбавляє його права на витребування цього майна у відповідача.

При зверненні до суду із заявою про збільшення позовних вимог позивачем не оплачено державне мито. Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України в разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.

До заяви про збільшення позовних вимог позивач надав довідку № 01-05/11р. від 04.07.2011 ТОВ "Катеринопільський Торговий Дім", з якої вбачається, що ймовірна ринкова вартість сівалки СПЧ-6 та борони БДТ-7 становить 56200,00 грн. Виходячи із зазначеної позивачем вартості борони важкої дискової та сівалки, останній повинен був доплатити державне мито у сумі 460,00 грн. Вказана сума підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 46, 49, 82, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Княжа", с. Княжа Звенигородського району Черкаської області, код 03792734, в доход державного бюджету через Державну податкову інспекцію у Звенигородському районі, для зарахування на реєстраційний рахунок УДК в м. Черкаси №31117095700002 банк - ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095 - 460,00 грн. державного мита.

Суддя В.А. Швидкий

Повне рішення складено 23.08.2011