Ухвала суду № 18454520, 27.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"27" вересня 2011 р.                               м. Київ                                        К-22730/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Голубєвої Г.К., Карася О.В., Островича С.Е.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька та Державної податкової адміністрації у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2010 року у справі № 2-а-29074/08 (№2а-29074/08/0570) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет»до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька, третя особа Державна податкова адміністрація у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет»(далі-ТОВ «Адмет», позивач) до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька (далі-ДПІ у Кіровському районі м. Донецька, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0001582340/0 від 10.10.2008, яким товариству визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток у сумі 257983,00грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 96782,10грн.; №0001592340/0 від 10.10.2008, яким визначені податкової зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 191242,00грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 95621,00грн. (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2010 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач та третя особа звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, який своїми ухвалами від 03.08.2010 та 22.06.2010 року прийняв їх до свого провадження.

В касаційних скаргах відповідач та третя особа просять скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2010 року, прийняти рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач та третя особа посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». ст. 159 КАС України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено що на підставі акту перевірки №2981/23-3/33793110 від 29.09.2008, складеного за результатами виїзної планової перевірки ТОВ «Адмет» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.10.2005 по 31.03.2008, відповідачем було прийнято податкові-повідомлення рішення №0001582340/0 від 10.10.2008, яким товариству визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток у сумі 257983,00грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 96782,10грн.; №0001592340/0 від 10.10.2008, яким визначені податкової зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 191242,00грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 95621,00грн.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум витрат, понесених у зв’язку з отриманням від ТОВ «Лотем»послуг по супроводженню вантажу.

Відповідно до пунктом 5.1 статті 5 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість судами першої та апеляційної інстанції встановлено наявність всіх необхідних первинних бухгалтерських документів щодо здійснення позивачем господарських операцій за перевіряємий період за договором супроводження вантажу №2/07сг від 02.04.2007, укладеним з ТОВ «Лотем», а саме: податкових накладних, заявки на супроводження вантажу, актів виконаних робіт, документів, що підтверджують розрахунки за виконані роботи.

Згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновків судів попередніх інстанцій про неправомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0001582340/0 від 10.10.2008.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної належними суб'єктами господарювання та не позбавлено платника податку права на включення до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

З акту перевірки вбачається, що позивач включив до податкового кредиту виплати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними оформленими відповівдно до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Законом України «Про податок на додану вартість».

Оскільки законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, висновок відповідача про допущення порушень позивачем при включені до податкового кредиту сум податку на додану вартість в результаті чого занижено суму податку на додану вартість є неправомірним.

При цьому, судовою колегією відхиляються як необґрунтовані твердження податкового органу про нікчемність договору з ТОВ «Лотем»від 02.04.2007, як такого, що укладений з ціллю завищення валових витрат та ухилення від сплати податків, оскільки зазначені обставини матеріалами справи не підтверджено.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 2211, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька та Державної податкової адміністрації у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:________Т.М.Шипуліна

Судді:________Л.І. Бившева

________Г.К.Голубєва

________О.В.Карась

________С.Е. Острович

Суддя Т.М. Шипуліна