Постанова № 18426823, 14.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 вересня 2011 року № 2а-10656/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі Шкребтій І.П., за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко О.В., представника,

від відповідача: Кобижчі О.І., представника.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц - Україна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків.

за участі третьої особи Національного банку України

про скасування рішення.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Банк Петрокомерц - Україна» (далі позивач) звернулося з позовом про визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень відповідача від 06.09.2006 № 0000732310/0 та від 24.11.2006 №0000732310/1, відповідно до яких позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на прибуток банківських установ на суму 210 070,77 грн., у тому числі 128 521,86 грн. за основним платежем та 81 548,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивовані наступним:

- у відповідності з положеннями п.п. 12.2.1. - 12.2.3. п. 12.2. ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", формування банками резервів від можливих втрат за активними операціями (гарантіями, поруками, авалями, акредитивами), здійснюється на стадії видачі самої гарантії, авалю, поруки, виставлення акредитиву, а не у випадку здійснення сплати коштів за цими забезпечувальними зобов'язаннями;

- віднесення до складу валових витрат за договором про надання юридичних послуг 26.05.2005, укладеним між позивачем - ЗАТ "Банк Петрокоммерц- Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, відповідає вимогам п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки договір укладено для забезпечення власної господарської діяльності позивача;

- порушення порядку нарахування амортизаційних відрахувань Херсонською філією позивача не призвела до заниження податку на прибуток банку.

Інших обґрунтувань позовних вимог позивачем в процесі розгляду справи не наводилося.

Відповідачем позовні вимоги заперечувалися з огляду на те, що створення страхового резерву за рахунок валових витрат (в податковому обліку) можливе виключно у випадках наявності боргу перед банківською установою, тому створення позивачем страхового резерву на вказану суму з віднесенням його до складу валових витрат є безпідставним, оскільки в даному випадку основний борг перед позивачем та ризик неповернення коштів по операції відсутні.

Стосовно епізоду, пов'язаного з несвоєчасним віднесенням позивачем до складу валових витрат сум, сплачених за отримані ним юридичні послуги в загальному розмірі 80 209, 90 грн., відповідач вказує, що позивач здійснив оплату за послуги передчасно та всупереч договору про надання юридичних послуг без номеру від 26.05.2005р. Сплачена позивачем сума була віднесена ним до складу валових витрат у податковому обліку II кварталу 2005 р. При цьому, згідно умов вказаного договору, позивач не був зобов'язаний перерахувати кошти за послуги, які ще не були надані. Витрати за цим договором на суму 80 209, 90 грн. позивач повинен був віднести до складу валових витрат у III кварталі 2005 р.

Щодо епізоду, пов'язаного з амортизаційними відрахуваннями, відповідач вказує, що позивачем не було здійснено дій, передбачених чинним податковим законодавством, при виявленні факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів.

Також відповідач стверджує, що оскаржуваними рішеннями донараховано позивачу податкове зобовязання, за іншими, ніж зазначає позивач, епізодами, а віднесення до валових витрат сум за отримані ним юридичні послуги не потягло донарахування податку та застосування штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 24.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008р., позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2011р. вищезазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий судовий розгляд. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована неправомірністю віднесення позивачем до складу валових витрат сум страхового резерву. Також Вищий адміністративний суд України погодився з судами першої та апеляційної інстанцій про те, що віднесення сум за отримані позивачем юридичні послуги здійснено позивачем правомірно, проте зазначив, що судами не було розмежовано суму донарахованих зобовязань за кожним епізодом окремо.

Справа, відповідно до частини пятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, слухається з обовязковістю висновків та мотивів суду касаційної інстанції.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач) - прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.09.2006 № 0000732310/0, від 24.11.2006 № 0000732310/1, відповідно до яких позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 210 070,77 грн., у тому числі 128 521,86 грн. за основним платежем та 81 548,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження донараховані позивачу податкові зобов'язання по податку на прибуток залишились незмінними.

Оскаржувані рішення винесені відповідачем на підставі акта № 537/23-10/22906155 від 21.08.2006 "Про результати виїзної планової перевірки Закритого Акціонерного Товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2003 р. по 31.03.2006 р." (далі - акт перевірки), згідно з яким були встановлені порушення п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.3 п. 4.1. ст. 4, п.п. 5.2.4 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.6.1 ст. 7, п.п. 8.2.1, п.п. 8.2.2, п. 8.2, п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8, п.п. 12.2.1, п.п. 12.2.2. п. 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно наданого розрахунку позивачу було донараховано 128521,86 грн. податку, зокрема,

4338,38грн. податку за І квартал 2005 року,

10240,56 грн. за ІІ квартал 2005 року

113942,92грн. за IV квартал 2005 року.

Також позивачу було донараховано 81548,91 грн. суми штрафних санкцій за несвоєчасну сплату 249929,05 грн. податку, в тому числі донарахованого податковим органом, зокрема :

за несплату 99, 38 грн. в І кв. 2004р. 99,38грн. (100 %), за 10 періодів заниження

за несплату 4338,38грн. податку за І квартал 2005 року 2603,03грн (60%) за 6 періодів заниження

за несплату 10240,56 та несвоєчасну оплату 15754,97грн. за ІІ квартал 2005 року 5120,28грн. та 7877,49грн. (50%) за 5 періодів заниження

за несплату 113942,92грн. та несвоєчасну оплату 105552,84грн. за IV квартал 2005 року 34182,88грн. та 31665,85грн. відповідно (30%) за 3 періоди заниження.

Як вбачається з вищезазначеного акту перевірки та розрахунку, наданого відповідачем (а.с. 133-140 т.2), порушення, за які позивачу було донараховано податкові зобовязання, та застосовано штрафні (фінансові) санкцій полягали у наступному.

1. Актом перевірки було встановлено безпідставне включення позивачем до валових витрат віднесених до страхового фонду коштів у розмірі 10% від суми боргових вимог за наданими гарантіями, поруками (у тому числі авалям по вексельним зобовязанням), акредитивами до фактичного здійснення виплат за цими операціями.

Дані порушення відображені на стор. 34, 35, 37, 38 акту перевірки, а згідно з наданим відповідачем розрахунком (а.с. 133-140 т.2) зазначені порушення потягли завищення валових витрат позивача (з урахуванням наступного зменшення позивачем таких витрат) на : 1612,47грн. (стор. 34, 35 розд. 2.1 акту) + 2257,46грн. (стор.35 розд. 2.3 акту) + 37933,52грн. (стор. 37 розд 3.1) + 3161,13 (стор. 37 розд. 3.2) + 393009,64 (стор 38, розд. 3.4) грн. = 439934,22грн.

У звязку з зазначеним порушенням позивачу було донараховано 109493,55грн. зобовязань з податку на прибуток за ставкою 25%.

Суд погоджується з зазначеним донарахуванням, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття оспорюваних рішень, до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно з підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 вказаної статті Закону будь-який банк, а також будь-яка фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (фінансові установи), зобовязані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 цієї ж статті Закону встановлено, що з урахуванням підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобовязання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансової установи. Під терміном «основна діяльність»слід розуміти операції, визначені статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи (абзаци перший, другий, третій підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Порядок формування і використання банками резервів для відшкодування можливих втрат від здійснення діяльності встановлено Положенням про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13.12.2002 № 505, Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368.

Вказані нормативно-правові акти регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері банківської діяльності. Що ж до відносин з приводу оподаткування, то вони регулюються спеціальним податковим законодавством. А відтак, створюючи страхові резерви відповідно до вказаних нормативних актів, банки в податковому обліку вправі віднести до валових витрат лише суму страхового резерву, який створений за фактично існуючими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлена Національним банком України. При цьому така сума не може перевищувати 10 відсотків від суми реальних (по яких банк має право вимоги) боргових вимог, а саме - сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Судами було встановлено, а позивачем не оспорюється, що суми боргових вимог за наданими гарантіями, поруками (у тому числі авалям по вексельним зобовязанням), акредитивами до фактичного здійснення виплат за цими операціями на момент формування страхового резерву не являли собою фактично існуючих заборгованостей, по яких банк мав право вимоги, оскільки за наданими гарантіями, поруками банк не сплатив грошових сум кредиторам третіх осіб, а відтак до нього не перейшли права цих кредиторів.

Водночас у підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено обовязкову наявність боргових відносин як підставу формування страхового резерву, а саме - можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.

З урахуванням приписів частини пятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, для суду є обовязковим висновок Вищого адміністративного суду України, викладений в ухвалі від 07.07.2011р. про те, що за відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цими операціями суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним. Оскільки позивачем не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.

2. Також актом перевірки було встановлено, що позивачем (Севастопольською філією позивача) завищено амортизаційні відрахування. Зазначене порушення встановлене на підставі того, що до складу ІІ та IV групи основних фондів помилково віднесені обєкти, які відповідно до закону повинні бути віднесені до І групи локальна кабельна система, її поліпшення та локальна кабельна мережа, (стор. 49-50).

Зокрема, актом перевірки було встановлено завищення відрахувань на :

І кв. 2005р. 287,65 грн.,

II кв. 2005р. 253,09грн.,

III кв. 2005р. 222,34грн.

IV кв 2005р. 194,95грн.

І кв. 2006р. 170,49 грн. (разом 1128,52грн.)

За зазначене порушення позивачу донараховано 282,13грн. податкового зобовязання.

Позивачем наявність даного порушення не спростовувалася, жодних обґрунтувань неправомірності прийнятого рішення позовна заява та матеріали справи не містять. Доказів правомірності віднесення локальної кабельної системи та кабельної мережі до складу ІІ та IV групи основних фондів позивачем не надано, у звязку з чим судом приймаються посилання на наявність вказаного порушення в діях позивача, тому вимоги про скасування оспорюваних рішень в цій частині вбачаються безпідставними.

3. Актом перебірки було встановлено, що позивачем проведено нарахування амортизаційних відрахувань на суму ПДВ, внаслідок чого завищено амортизаційні відрахування (стор. 46). Зазначене порушення полягало у здійсненні амортизаційних нарахувань на вартість автомобілів, обраховану з урахуванням сум податку на додану вартість. Зокрема, актом перевірки було встановлено завищення відрахувань на :

7302,67 грн. за І кв. 2005р,

6633,91 грн. за II кв. 2005р,

16967,68 грн. за III кв. 2005 р,

20666,63грн. за IV кв 2005

18650,65грн. за І кв. 2006р. (разом 70221,54грн.)

За зазначене порушення позивачу було донараховано 17555,40 грн. зобовязань з податку на прибуток за ставкою 25%.

Позивачем наявність даного порушення не спростовувалася, жодних обґрунтувань неправомірності прийнятого рішення в цій частині позовна заява та матеріали справи не містять.

Згідно з пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Підпунктом 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Оскільки позивачем не було наведено правових норм, які допускають віднесення сум податку на додану вартість до складу амортизаційних відрахувань, позивач не просив застосовувати правило конфлікту інтересів, вимоги про скасування оспорюваних рішень в цій частині вбачаються безпідставними.

4. Актом перевірки встановлено, що в І кварталі 2005 року Севастопольською філією до IV групи основних фондів віднесено програмне забезпечення та нарахована амортизація по нормі 15%, внаслідок чого завищено на 4763,18грн. амортизаційні відрахування. Відповідач стверджує, що програмне забезпечення мало бути віднесено до групи "Нематеріальні активи" та амортизуватися по кожному окремому виду рівними частками (стор. 51акту перевірки). За зазначене порушення позивачу донараховано податкового зобовязання в сумі 1190,80грн.

Позивачем наявність даного порушення не спростовувалася, жодних обґрунтувань неправомірності прийнятого рішення в цій частині позовна заява та матеріали справи не містять, тому вимоги про скасування оспорюваних рішень в цій частині вбачаються безпідставними.

5. Щодо правомірності віднесення до валових витрат у ІІ кварталі 2005 року вартості сплачених юридичних послуг суд відзначає наступне. Актом перевірки було встановлено віднесення до валових витрат у ІІ кварталі 2005 року суми 80209,90грн., перерахованих 16.06.2005 виконавцеві за надані юридичні послуги, які мали бути відображені у податковому обліку позивача лише у ІІІ кварталі 2005 року після досягнення обумовленого результату надання цих послуг (а саме винесення Вищим господарським судом України постанови певного змісту, що сталося лише 21.07.2005).

З урахуванням приписів частини пятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, для суду є обовязковим висновок Вищого адміністративного суду України, викладений в ухвалі від 07.07.2011р. про те, що слід погодитися з висновками судів про правомірність віднесення позивачем до валових витрат у ІІ кварталі 2005 року вартості оплачених юридичних послуг.

Так, відповідно до підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Оскільки наслідки у податковому обліку створюють фактично здійснені господарські операції (а не вчинювані платником правочини), то суди, встановивши факт настання юридичної події, з якою наведена норма Закону повязує виникнення у платника права на збільшення валових витрат (а саме фактичне отримання від виконавця - фізичної особи юридичних послуг у ІІ кварталі 2005 року) дійшли обґрунтованого висновку про правильність формування позивачем валових витрат за наслідками здійснення цієї операції.

Проте, з наданого відповідачем розрахунку вбачається, що зазначену суму не було враховано при визначенні податкових зобовязань позивача, оскільки саме на суму 80209,90грн. зменшено зобовязання ІІІ кварталу (а.с. 137 т.2).

Не потягло зазначене перерахування і застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, оскільки згідно наданого розрахунку сума донарахованого за ІІІ квартал податку має відємне значення, санкції за ІІІ квартал не застосовувалися, санкції за 1 період несплати у переліку застосованих також відсутні.

Саме на підставі вищезазначених епізодів, викладених в пунктах 1-4 даної постанови, та у зазначених розділах акту перевірки, позивачу донараховано суми податкового зобовязання в розмірі 128521,86грн. (109493,55грн.+ 282,13грн.+ 17555,40 грн.+ 1190,80грн.).

Інші, встановлені актом перевірки порушення, відповідно до наданого відповідачем розрахунку, не потягли за собою донарахування позивачу податкових зобовязань, з урахуванням самостійного збільшення валових витрат, в тому числі за рахунок врахування помилок філій на рівні юридичної особи, та спливу строку, встановленого статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Так, про відхилення в сумах амортизаційних відрахувань по Херсонській філії позивача, акт перевірки містить посилання (а.с 66 т.1) про відсутність порушень, у звязку з тим, що банк є консолідованим платником податку на прибуток, а розбіжності враховано на рівні юридичної особи. В розрахунку визначених позивачу зобовязань (а.с. 133-140 т.2) дані донарахування також відсутні.

З огляду на викладене, суд доходить висновків, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки порушення, які спростовує позивач, не потягли донарахувань сум податку та штрафних санкцій, за відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву є неправомірним, а наявність інших порушень позивачем не оспорюється.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян