Постанова № 18393892, 21.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21 вересня 2011 р. справа № 2-а- 9648/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Старосєльцевої О.В.

за участі

секретаря судового засідання - Чубукіної М.В.

представників

позивача - Осадчої А.С.,

відповідача - Кудріної Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод-плюс"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

проскасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ТОВ "Харківський лікеро-горілчаний завод-плюс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, Чугуївської ОДПІ від 14.12.2010 № 0000141810/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 19.150,00грн. та застосування штрафних (фінансових санкцій) - 9.575,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить ч.3 ст.2 КАС України, так як безпідставно покладає на платника податків обов'язок здійснити додатковий платіж на користь Державного бюджету України. Позивач стверджував, що господарські операції між ТОВ "Харківський лікеро-горілчаний завод-плюс" та ПП «Меліта - Агро» відбувались в межах правочину, котрий відповідає всім вимогам закону, господарські операції мали реальний товарний характер, фактично відбулись, складені в ході проведення господарських операцій первинні документи оформлені належним чином. Посилаючись на викладені вище мотиви, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Чугуївська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.

Чугуївською ОДПІ проведено перевірку ТОВ «ХЛГЗ-плюс», якою встановлено порушення п.п.7.2.3. п.п. 7.2, пп. 7.4.1., пп. 7.4.4 пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: відображення в податкову обліку з ПДВ показників фінансово-господарських операцій, що відбувались в межах нікчемного правочину, вчиненого з ПП «Меліта - Агро». Відповідач вважає, що усі операції купівлі-продажу за участю ПП «МЕЛІТА-АГРО» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи спірне податкове повідомлення рішення 14.12.2010р. № 0000141810/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 19.150,00грн. та нарахування штрафних (фінансових санкцій) у сумі 9.575,00 грн. було винесено відповідачем, Чугуївською ОДПІ з посиланням на акт перевірки № 1478/1810/32500414 від 25.11.2010 року.

Із змісту акту перевірки вбачається, що відповідач з посиланням на ч.1 ст.203, ст. 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України дійшов висновку, що господарські взаємовідносини між ТОВ "Харківський лікеро-горілчаний завод-плюс" та ПП «Меліта Агро»за період з 18.06.2009р. по 31.12.2009р. відбувались в межах нікчемного правочину, первинні документи, що складені з посиланням на нікчемний правочин не можуть бути включені до податкового обліку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії та суджень, відображених в акті №1766/235/36623824 від 06.05.2011р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Судом встановлено, що між ПП «Меліта Агро» (в якості продавця), в особі директора Ляхової Н.В. та ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС»(в якості покупця), в особі директора Мелікбегян А.А. шляхом обміну первинними документами було вчинено правочини купівлі-продажу товару, в межах яких проведені господарські операції з поставки товару та виписані податкові накладні: № 110 від 17.09.2009р. на загальну суму 45.500,00грн. (у т.ч. ПДВ у розмірі 7.583,33 грн.), № 62 від 20.08.2009р. на загальну суму 30.500,02грн. (у т.ч. ПДВ у розмірі 5.083,34 грн.), № 250 від 09.11.2009р. на загальну суму 38.900,02грн. (у т.ч. ПДВ у розмірі 6.483,34грн.).

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами вказаного правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, до відповідності форми правочинів вимогам закону, до належності складання первинних документів, до реальності господарських операцій, до фізичної наявності товару та фактичного виконання робіт (надання послуг), до відсутності у сторін вказаного правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду субєкт владних повноважень ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Доказів, які б доводили нерозумність, необачність або недобросовісність правової поведінки платника податків у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору з контрагентом субєктом владних повноважень до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст..11 КАС України не виявлено.

Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів (робіт, послуг) за вказаними вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання саме цими контрагентами (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), наявності у платника податків у спірних правовідносинах іншого інтересу, ніж отримання товарів (робіт, послуг), в матеріалах справи не має.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд зауважує, що вчинення платником податків діяння по укладенню нікчемного правочину, тобто правочину, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави або ухилення від сплати податків, утворює собою обєктивну сторону складу злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

Проте, в ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті, доказів наявності таких, що набули законної сили обвинувальних вироків.

Аналізуючи положення п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджено наказом ДПА України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459; далі за текстом Інструкція), Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758; далі за текстом - Порядок), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень рішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Вивчивши зміст акту перевірки, суд відзначає, що в даному документі суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагента позивача, про несумість предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Розглядаючи справу, суд зазначає, що в силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Зясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх добутими по справі доказами, суд зауважує, що довід субєкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів є хибним, оскільки відповідач не подав суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження власного судження про нікчемність правочинів, а лише висновків іншого органу державної податкової служби з приводу нікчемності правочинів є недостатньо.

Суд також зауважує, що відсутність лише товарно-транспортних накладних не може бути основним доказом на підтвердження нікчемності спірних правочинів та відсутності здійснення господарської діяльності платником податків, оскільки наявні у матеріалах справи первинні документи та банківські виписки свідчать про реальність здійснення господарських операцій.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до бухгалтерської довідки придбаний за спірними податковими накладними товар, а саме: шнеки були встановлені підприємством на лінії розливу №№ 1-6 у складі етикувальних та упакувальних машин для використання в господарській діяльності заводу.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що в силу приписів п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В ході розгляду справи судом встановлено, що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджена податковими накладними та оплачена на користь постачальника шляхом перерахування безготівкових коштів, придбані товари повністю співвідносяться з напрямом господарської діяльності позивача.

Отже, відсутні підстави для висновку про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту сум за податковими накладними.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог Закону України “Про ПДВ”.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В ході розгляду справи суд встановив факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат по справі потрібно провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод-плюс" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Чугуївської ОДПІ від 14.12.2010 р. №0000141810/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 19.150,00грн. та нарахування штрафних (фінансових санкцій) - 9.575,00грн.

3.Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

4.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 26.09.2011 року.

Суддя О.В. Старосєльцева