Рішення № 18390744, 05.09.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2011 року справа № 5020-929/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮгБункерСервис-Ейск”

(353680, Російська Федерація, Краснодарський край,

м. Ейськ, вул. Пляжна, 6)

до Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко»

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, будинок 50; 99011,

м Севастополь, вул. В. Морська, 5, ідентифікаційний код 20710364)

про стягнення 153667,00 грн.

Суддя Погребняк О.С.

Представники:

Позивач (ТОВ “Азов-Транзит”) - ОСОБА_1 - представник, довіреність № б/н від 02.09.2011;

Позивач (ТОВ “Азов-Транзит”) - Пузєв С.М. - директор, наказ № 16-к від 01.06.2010;

Відповідач (ЗАТ “Торговий дом ГЕСС и Ко”) - ОСОБА_2 - юрисконсульт, довіреність № 12 від 17.01.2011.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Азов-Транзит” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко»про стягнення 153667,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договірного зобовязання, передбаченого договором від 24.12.2008 стосовно належної та своєчасної оплати наданих послуг бункерування дизельним паливом.

Ухвалою суду від 15.06.2011 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Відповідач у ході розгляду справи у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву, у якому вимоги позивача визнав частково у розмірі суми основного боргу - 13500,00 доларів США (в еквіваленті 107523,45 грн. на дату подання позову).

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 05.09.2011 представник позивача надав суду документи, підтверджуючи зміну найменування позивача на ТОВ «ЮгБункерСервис-Ейск», а саме: Свідоцтво Федеральної податкової служби РФ про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб про державну реєстрацію змін, що вносяться до статутних документів юридичної особи, Свідоцтва про постановлення на облік російської організації в податковому органі за місцем знаходження на території Російської Федерації, наказ про перейменування ТОВ «Азов-Транзит»в ТОВ «ЮгБункерСервіс-Ейск»та зміну юридичної адреси (353680, Краснодарський край, м. Ейськ, вул. Пляжна, 6).

У судовому засіданні 05.09.2011 представник відповідача у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України надав доповнення до відзиву на позовну заяву, у якому заперечує проти застосування до відповідача відповідальності в вигляді нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків за договором, а також відсотків річних за порушення строків розрахунків.

Представники позивача у судовому засіданні виклали зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягали з підстав, викладених в ньому.

Представник відповідача частково визнав позовні вимоги, просив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми збитків у розмірі 3384 доларів США та суми процентів річних у розмірі 2403 доларів США відмовити з причин необґрунтованості заявлених вимог.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В:

24.12.2008 між ЗАТ «Торговий дом ГЕСС и Ко»(Замовник) та ТОВ “Азов-Транзит” (виконавець) укладений Договір (далі Договір, арк.с. 10), згідно з умовами якого замовник на підставі письмового замовлення та факсової номінації уповноважує виконавця оформити в митному відношенні та здійснити бункерування дизельним паливом т/х «Ласпи»у кількості 50 тон за ціною 390,00 доларів США на загальну суму 19500,00 доларів США та зобовязується сплатити виконавцю вартість наданих послуг по бункеруванню.

Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна вартість послуг по бункеруванню та дизельному паливу за Договором складає 19500,00 доларів США.

Товар поставляється замовнику на умовах ФОБ м. Єйськ (п. 3.2 Договору).

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з валютного рахунку замовника на транзитний рахунок виконавця. Усі банківські комісії за переведення грошових коштів сплачуються замовником за його рахунок. Розрахунки за послуги по буксуванню та ГСМ здійснюються в наступному порядку: оплата протягом 30 днів після відвантаження ГСМ та виставлення інвойсу.

Відповідно до пункту 4.2 Договір набирає сили з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами своїх зобовязань.

За змістом пункту 4.3 Договору, усі розбіжності та спори за договором вирішуються сторонами шляхом переговорів, у випадку недосягнення згоди згідно з діючим законодавством.

Факт отримання замовником послуг по бункеруванню дизельним паливом на суму 19500,00 доларів США підтверджується Актом про надання послуг по бункеруванню т/х «Ласпи»від 24.12.2008 (арк.с. 11), накладною №120 від 24.12.2008 на отримання палива та змащувальних матеріалів (арк.с. 12).

Судом встановлено, що 23.03.2009 відповідачем була здійснена часткова оплата суми заборгованості за договором у розмірі 6000 доларів США, що не заперечується позивачем (арк.с. 17).

11.01.2010 позивач звертався з претензією до відповідача, зазначивши, що останній строк по оплаті сплинув 24.01.2009 та просив погасити решту заборгованості за договором у розмірі 13500 доларів США протягом 10 днів з моменту отримання претензії (арк.с. 17).

Гарантійним листом від 10.01.2010 №16 відповідач гарантував погасити суму заборгованості перед позивачем за Договором у розмірі 13500 доларів США в строк до 15.02.2010 після реалізації т/х «Ласпи»(арк.с. 22).

Ухвалою арбітражного суду Краснодарського краю Російської Федерації від 08.11.2010 по справі №А32-26065/2010-65/715 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Азов-Транзит” до Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко»про стягнення заборгованості, провадження по справі було припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 150 Арбітражного процесуального кодексу РФ а саме справа не підлягає розгляду в арбітражному суді, враховуючи те, що місцезнаходженням відповідача є м. Севастополь (Україна).

Несплата суми заборгованості за отримані послуги стало причиною для звернення позивача до Господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами, обґрунтованими нормами законодавства РФ про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за Договором у розмірі 13500 доларів США, суми відсотків, передбачених статтею 395 Цивільного кодексу РФ у розмірі 2403 доларів США, збитків в розмірі 3384 доларів США, а також суми витрат по сплаті державного мита, інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, а також інших витрат.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної 20.05.92р. у м. Києві (ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 2889-12 від 19.12.92р.) і ст. 3 Угоди про співробітництво господарських, арбітражних судів Республіки Бєларусь, Російської Федерації і України від 20.12.1991 визначають, що спори із зобовязань між субєктами економічних відносин держав учасниць угоди розглядаються господарськими, арбітражними судами за місцем постійного перебування відповідача.

Згідно із статтею 8 Угоди про співробітництво господарських, арбітражних судів Республіки Бєларусь, Російської Федерації і України від 20.12.1991 - законодавство однієї держави - члена Співдружності застосовується судами іншої держави - члена Співдружності з урахуванням міждержавних договорів та угод держав - членів Співдружності і таких правил:

1. Правоздатність і дієздатність суб'єкта економічних відносин визначається згідно з законодавством держави - члена Співдружності, на території якої вони знаходяться і діють.

2. До відносин, що випливають з права власності або інших майнових прав, застосовується законодавство місця знаходження майна.

3. Форма угоди, права і обов'язки сторін визначаються законодавством місця її учинення, якщо інше не передбачене угодою сторін. Форма і строк дії довіреності визначаються законодавством держави, на території якої видана довіреність.

Відповідно до статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної 20.05.92 у м. Києві (ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 2889-12 від 19.12.92) визначає, що цивільне законодавство однієї держави-учасника Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави-учасника СНД згідно з наступними правилами: а) цивільна правоздатність і дієздатність юридичних осіб визначається за законодавством держави-учасника СНД, на території якого установлена юридична особа; е) права і обов'язки Сторін по угоді визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачене угодою Сторін;

Господарським судом міста Севастополя встановлено, що місце здійснення умов договору сторонами не визначено, означене підтверджується також висновком, викладеним в ухвалі арбітражного суду Краснодарського краю Російської Федерації від 08.11.2010 по справі №А32-26065/2010-65/715 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Азов-Транзит” до Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко»про стягнення заборгованості (арк.с. 26-27).

Враховуючи означене, а також те, що відповідач знаходиться на території України та він є зобовязаною за договором стороною, суд дійшов висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін право держави місцезнаходження відповідача - Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко»держави Україна.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Фактично між сторонами був укладений договір, що за своїм змістом відповідає такому типу договорів, як договір про надання послуг.

Відповідно до статей 901-903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та консенсуальним, тобто таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами

Сторонами за договором було узгоджено порядок розрахунків шляхом перерахування грошових коштів з валютного рахунку замовника на транзитний рахунок виконавця; розрахунки за послуги по буксуванню та ГСМ здійснюються в наступному порядку: оплата протягом 30 днів після відвантаження ГСМ та виставлення інвойсу (п.3.3-3.4 Договору).

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

У встановлені строки відповідач взяті на себе за Договором зобовязання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав.

Отже, наявна основна заборгованість в сумі 13500 доларів США підтверджується матеріалами справи, а також визнана відповідачем по справі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази погашення відповідачем суми заборгованості у розмірі 13500 доларів США станом на дату розгляду справи - відсутні.

Враховуючи вищевикладене, сума основної заборгованості відповідача в розмірі 13500 доларів США підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, позивач просить стягнути з відповідача суму процентів річних в розмірі 2403 доларів США, посилаючись на статтю 395 Цивільного кодексу РФ.

Згідно зі ст. 395 Цивільного кодексу РФ за користування чужими грошовими коштами внаслідок їх неправомірного утримання, ухилення від їх повернення, іншої прострочки в їх виплаті або безпідставного отримання чи збереження за рахунок іншої особи підлягають сплаті відсотки на суму цих коштів. Розмір відсотків визначається існуючою в місці проживання кредитора, а якщо кредитором являється юридична особа, в місці його находження обліковою ставкою банківських відсотків на день виконання грошового зобов'язання або його відповідної частини.

На підставі вказівки Банку Росії від 25.02.2011 року № 2583-У "Про розмір ставки фінансування Банку Росії встановлена ставка рефінансування ЦБ РФ в розмірі 8 %.

За розрахунками позивача розмір процентів складає 2403 доларів США (арк.с. 31).

Враховуючи те, що застосуванню до спірних відносин підлягає законодавство держави України, суд до спірних правовідносин застосовує норми законодавства держави Україна, якими передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме статтю 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Оскільки договором не передбачено іншого розміру процентів за прострочення виконання зобовязання, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягає сума, що дорівнює 3% річних від простроченої суми основного боргу, виходячи з вимог законодавства держави Україна.

З огляду на таке судом зроблений власний розрахунок суми процентів за прострочення виконання грошового зобовязання боржником відповідачем.

3% річних/356 днів = 0,008% в день

13500 доларів США*809 днів * 0,08% = 873,72 доларів США

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки у сумі 3384 доларів США, обґрунтовуючи означену вимогу тим, що позивач не смог підтвердити своє право на застосування податкової ставки 0% та, відповідно до пункту 9 статті 165 Податкового кодексу РФ, нарахував на вартість несплаченого палива ПДВ у розмірі 18% та сплатив в бюджет держави суму, еквівалентну 3510 доларам США, крім того позивач посилається на понесення ним збитків у вигляді курсової різниці вартості валют у розмірі 2277 доларів США (розрахунок збитків представлений позивачем у позовній заяві).

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобовязання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Відповідно до статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобовязаний вжити необхідних заходів щодо запобігання їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим субєктам, - зобовязаний відшкодувати на вимогу цих субєктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: витрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, вини, причинного звязку між протиправною поведінкою та збитками.

Виходячи з обґрунтувань позовної заяви, суд дійшов висновку, що позивач не довів що між понесеними позивачем збитками і діями відповідача є причинно-наслідковий звязок, а тому відсутній склад цивільного правопорушення та підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення є підставою для звільнення особи від відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Матеріали справи не містять достатніх доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи означене, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 3384 доларів США.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 13500 доларів США та 873,72 доларів США сума нарахованих процентів, а всього 14373,72 доларів США.

Відповідно до статті 49 ГПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню державне мито в сумі 1145,53 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 175,89 грн.

Позивач у позовної заяві також просить стягнути з відповідача суму витрат, понесених позивачем в ході судового розгляду (оплата послуг представника, витрати на відрядження).

Суд відмовляє у задоволенні означених вимог з огляду на наступне.

У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Сторони процесу можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000. Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування у якості судових витрат сум, що були сплачені стороною, за отримання послуг лише адвокатів, а не будь-яких представників.

З огляду на визначене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо покладення на відповідача суми понесених витрат.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко» (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, будинок 50; 99011, м Севастополь, вул. В. Морська, 5, ідентифікаційний код 20710364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮгБункерСервис-Ейск” (353680, Російська Федерація, Краснодарський край, м. Ейськ, вул. Пляжна, 6, державний реєстраційний номер 1022301118520) суму заборгованості у розмірі 14373,72 доларів США (чотирнадцять тисяч триста сімдесят три доларів США, 72 центів США).

3.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Торговий дом ГЕСС и Ко» (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, будинок 50; 99011, м Севастополь, вул. В. Морська, 5, ідентифікаційний код 20710364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮгБункерСервис-Ейск” (353680, Російська Федерація, Краснодарський край, м. Ейськ, вул. Пляжна, 6, державний реєстраційний номер 1022301118520) витрати по сплаті державного мита в сумі 1145,53 грн. (одна тисяча сто сорок пять грн. 53 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 175,85 грн. (сто сімдесят пять грн. 85 коп.).

4.В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддяпідпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 08.09.2011